Давним-давно, більше тисячі років тому назад, жив один молодий парубок. Його національність не має значення, так само як і його походження.
Та задумав якось той парубок бути атеїстом. А ходили у той час чутки про одного Великого Атеїста, що міг будь-якого священика в диспуті за пояс заткнути.
І вирішив парубок знайти цього чоловіка і стати його учнем. Багато доріг він пройшов, безліч людей розпитав і ось, через деякий час його мандрівки, він підійшов до будиночку, де, як йому сказали, і жив цей Великий Атеїст.
На стукіт йому відповів старечий голос:
- Кого там проти ночі несе?
- Вибачте, але чи не тут живе Великий Атеїст?
- Поки що живу, молодий чоловік.
- Я пройшов багато кілометрів, я мандрував по різним країнам, щоб знайти вас. Я хочу стати вашим учнем.
Старий здивовано подивився на парубка.
- Учнем? Але чому ти можеш у мене навчитися? Я не ремісник, не вчений, не поет.
- Я чув, що ви – Великий Атеїст! Я теж атеїст і хотів би слухати ваші аргументи і навчатися.
- Так ти, юначе, атеїст?
- Так! Я не вірю ні в яких богів. Вони не існують.
- Що ж. Цікаво… Але послухай мене, молодий чоловіче, чи читав ти Біблію, Коран чи Апокрифи?
- Ні, але…
- Не перебивай старших, юначе. Ти розмовляв зі жерцями, священиками, імамами?
- Ні.
- Чи здійснював ти паломництво у святі місця?
- Ні, але навіщо? Я ж не вірю в це!
- Ти жив при скиті пустельників, спостерігаючи за їх життям і розмовляючи з ними?
- Ні.
- Ну тоді, юначе, ти не атеїст.
- А хто ж я тоді?
- Ти – невіглас!