Традиційно християни, окрім певних протестантських течій, Господнім днем вважають неділю. Саме в цей день заведено відвідувати храм Божий та присвячувати день Богу згідно Декалогу (Десять Заповідей Божих).
Але ж, читаючи Заповіді Божі, ми не бачимо жодної згадки про «недільний день», а зустрічаємо згадку про «день суботній». Відповідно з’являються питання: чому християни святкують недільний день і чи не вважається це порушенням заповіді? Причин тут декілька і ми спробуємо зрозуміти їх.
Частково це пов’язано з нумерацією днів тижня греко-римської культури, коли дні тижня присвячувалися певному божеству: неділя - Dies Solaris/День Сонця (Sunday — анг., Sonntag- нім.). Давньоанглійська Mōnandæg (вимовляється [mon.nan.dæg] або [mon.nan.dæj') означає «день місяця» і т.д.
Існують також особливості перекладу - слово, яке перекладачі Біблії переклали як «день», давньоєврейською мовою звучить «йом» й означає також період, етап, тобто шестиднев творіння світу міг розтягнутися на період, який тривав мільйони років:
«...у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день...»,
а слово, яке в традиційних Бібліях передане як «субота», насправді це «шаббат», що означає «спокій».
Тоді ця заповідь звучала б так: «Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй і роби [в них] всю працю свою, а день сьомий — день спокою Господу, Богу твоєму... Тому поблагословив Господь день спокою і освятив його...».
У буквальному значенні заповідь говорить не про календарну суботу, а про «сьомий день», що відповідає неділі.
У перші сторіччя неділя стала святом на честь Христового воскресіння, яке приділяли увагу як дню релігійних служб та відпочинку.
7 березня 321 року римський імператор Костянтин Великий оголосив неділю днем відпочинку. Згідно з його указом у цей день потрібно було відкласти всі мирські справи: ринки зачинялися, державні установи припиняли свою роботу.
Важливість недільного дня підтверджувалася й подальшими указами. У 337 році був прийнятий закон про обов'язкову участь солдатів-християн у недільній Святій Літургії.
Згодом імператор Феодосій видав едикт, що забороняв влаштовувати публічні видовища у неділю. З апостольських часів Господнім днем вважався день Воскресіння Христового
«А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.(Дія. 7:11).
У деяких народів неділя вважається початком тижня. В творах ранніх християн шанування «Господнього дня» тобто недільного стає всезагальною традицією. Св. Ігнатій Богоносець (II ст.) писав:»
Якщо ми досі живемо по-юдейському закону, то відкрито признаємо, що не отримали благодаті». Тертуліан в посланні «до язичників говорить, що дехто вважає, що християнський Бог це сонцетому, що відомий наш звичай… святкувати день сонця».
Тут можна допустити, що християни збиралися у неділю на євхаристію і саме цей день був проголошений днем відпочинку як Dies Solaris / День Сонця. Св.Юстин Філософ (II ст.) свідчив:
«В день сонця (неділя) ми робимо зібраннятому, що це є перший день, в який Бог змінивши тьму створив світ, а Ісус Христос, Спаситель наш, в цей же день Воскрес із мертвих».
Читаючи сторінки Євангелія можемо зробити висновок, що Христос готував людей до святкування неділі, адже бачимо як Христос називав себе Господом суботи (Лук. 6:5) часто порушував її в очах юдеїв, зціляючи в суботу як от розслаблений який ніс своє ліжко(Ін 5:10-11).
Також не забороняв своїм учням зривати колоски, розтирати їх та їсти у суботу. З Воскресінням Христа почалося нове життя: обрізання, жертвоприношення, суботи залишилися в минулому.
Святкування «Господнього дня» у неділю для ранніх християн були настільки очевидні, що навіть мало згадувались на соборах. Іноді згадки мали дисциплінарний характер, наприклад 20 правило I Вселенського собору забороняє ставати на коліна у недільний день. А 29 правило Лаодикійського собору (360 р.) говорить
«Не подобає християнам юдействувати, й у суботу святкувати, але працювати їм у цей день, а день недільний переважно святкувати, якщо можуть, як християни.
Якщо ж виявиться, що юдействують, нехай буде анафема від Христа.»
Отож, святкування християнами неділі, а не старозавітної суботи й порушенням четвертої заповіді не вважається, адже «Господній день» та «день спокою» який згадується в Декалозі припадає не на календарну суботу, а на календарну неділю в знак згадки про Воскресіння Христа.
Роман Тандра, член Православного апологетичного товариства св. Іустина Філософа
