ІСТОРІЯ ПЕРША
Поміж тих, хто безпосередньо брав участь у ліквідації наслідків аварії, був і наш земляк Григорій Мисечко.
У ті дні Григорій Юрійович проходив строкову службу в пожежній команді ВПК-864, яка охороняла склади з боєприпасами у військовій частині міста Калинівка Вінницької області.
Там і дізнався про вибух та пожежу на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції.
А вже в перших числах травня з Прикарпатського військового округу надійшла команда відрядити до місця аварії бойовий розрахунок на автоцистерні: місцем збору було місто Коростень Житомирської області.
Прибувши до місця дислокації, молодий солдат побачив безліч пожежних машин, які прибули з різних куточків України. Згодом «червона колона» рушила на Чорнобиль.
Вже в селі Буда-Варовичі Поліського району Київської області, яке знаходилось відразу за зоною відчуження, колона зупинилася і почали формуватися окремі полки для виконання необхідних завдань.
Бойовий розрахунок, в складі якого був Григорій Мисечко, увійшов до складу полку хімічного захисту. Їхнє завдання полягало у зборі інформації про зараження території, зборі верхнього шару грунту і його поховання та дезактивації будівель та споруд, також в зоні відчуження пожежникам доводилося гасити й лісові пожежі.
Все було нове і незвичне, світ, спустошений масштабною аварією, вражав безлюдними селами і червоними лісами.
Більше двох місяців Григорій Юрійович виконував важку і небезпечну роботу з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а згодом, повернувшись у військову частину, ще рік проходив строкову службу.
Після звільнення в запас, вчорашній військовослужбовець твердо вирішив бути пожежником, і в 1987 році він успішно склав вступні іспити до Львівського пожежного училища.
Три роки промайнули як одна мить і після закінчення навчання служба для Григорія Мисечка розпочалася з посади інспектора державного пожежного нагляду СВПЧ-1 в місті Івано-Франківську...
ІСТОРІЯ ДРУГА
У складі Івано-Франківського батальйону протипожежної служби на багатостраждальній прип’ятській землі побував полковник внутрішньої служби у відставці Ярослав Василюк. Ярослав Дмитрович був заступником командира батальйону, оскільки вже мав чималий досвід роботи в пожежній охороні.
На службу у воєнізовану пожежну охорону Івано-Франківщини Ярослав Василюк прийшов у 1984-му році. Позаду – навчання на механічному факультеті Івано-Франківського інституту нафти і газу, робота конструктором на заводі «Автоливмаш».
Те, що саме йому випало їхати у Чорнобиль, Ярослав Василюк дізнався увечері напередодні. Дружині сказав, що вирушає у кількаденне відрядження, а про мету поїздки – ані пари з уст. Не хотів хвилювати найближчих, вони дізнаються про усе лише через два тижні з листа. Два дні у Новиці Калуського району – і десять автобусів з Івано-Франківським батальйоном протипожежної служби вирушили до Чорнобиля. На облаштування наметового містечка у селі Оране Іванківського району Київської області керівництво виділило два дні. Далі - важка, іноді виснажлива праця безпосередньо на четвертому блоці Чорнобильської станції. Саме тоді йшло будівництво укриття і прикарпатці забезпечували безперебійну роботу подачі бетону, який підвозили сотні бетоновозів. Крім того, Івано-Франківський батальйон протипожежної служби проводив дезактивацію четвертого та третього енергоблоків, подавали воду на будівництво саркофагу. 48 діб в епіцентрі Чорнобильського лиха, зізнається Ярослав Дмитрович, навчили його цінувати ті речі, на які в повсякденному житті не звертаєш уваги. Після повернення з Чорнобиля Ярослав Дмитрович ще півтора десятка років свого життя присвятив службі в пожежній охороні.
ІСТОРІЯ ТРЕТЯ
Серед прикарпатських ліквідаторів, що у складі Івано-Франківського батальйону протипожежної служби у липні 1986-го вирушили до Чорнобильської зони, був і тодішній начальник ДПЧ №6 по охороні фірми «Барва» капітан внутрішньої служби Володимир Цьок.
Перші враження від місця трагедії тисячоліття – неймовірна, виснажлива спека. Посеред наметового містечка, де облаштувалися прикарпатські пожежники, височіло одне-єдине дерево. У його затінку шукали порятунку від палючих сонячних променів, писали листи додому. У перші дні важко звикалося до постійного солонуватого присмаку у роті – наслідок високої радіації. А дим від будь-якого вогню – навіть цигарковий – мав неприємний запах кип’яченого йоду. Володимира Цьока призначили командиром роти пожежегасіння.
Того літа у 30-кілометровій зоні довкола Чорнобиля здебільшого горіли покинені сільські хати, господарські будівлі, бур’яни. Гасили такі пожежі зазвичай дуже швидко, адже вогонь міг перекинутися на лісовий масив, що неподалік. Особливо запам’яталася Володимиру Михайловичу пожежа зерносховища у селі Приборськ Іванківського району – тоді з невідомих причин спалахнула сушарка, розміщена впритул до комор із новим урожаєм. Першим до місця події прибув Івано-Франківський батальйон протипожежної служби. Ліквідувати пожежу було непросто, однак прикарпатські пожежники успішно справилися із поставленим завданням, за що й отримали медалі «За відвагу на пожежі».
Крім того, доводилося брати участь у дезактивації приміщення четвертого енергоблоку, мити транспортер, що подавав бетон на будівництво саркофагу.
Додому Володимир Цьок разом із багатьма іншими прикарпатцями повернувся у вересні. Працював інженером, старшим інженером, головним спеціалістом відділу служби, підготовки і пожежегасіння Управління пожежної охорони Івано-Франківської області. 26 серпня 1997 року у званні підполковника внутрішньої служби вийшов на заслужений відпочинок.
ІСТОРІЯ ЧЕТВЕРТА
Квітень 1986 року накрив своїм чорним жахливим крилом трагедії квітуче та співуче Полісся, а разом з ним вніс корективи в життя багатьох мешканців країни.
У складі батальйону протипожежної служби нашої області, сформованим з військовозобов’язаних запасу, у складі 25-ої бригади хімзахисту Міністерства оборони, із липня по вересень 1986-го Михайло Лущак брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Роботи було чимало: дезактивація приміщень і обладнання другого реакторного цеху, 3-го та 4-го енергоблоків, забезпечення безперебійної роботи насо¬сів і стрічкового транспортера, які подавали бетонний ро¬зчин на спорудження «саркофага», та стіни між третім та четвертим енергоблоками, гасі¬ння пожеж та загорянь на ЧАЕС, у населених пунктах і лісових масивах 30-кілометрової зони. Виїзди на гасіння пожеж у тридцятикілометровій зоні залишили свої незабутні враження – неймовірне буяння природи на тлі загального безлюддя.
Назавжди залишилася в пам’яті поїздка через так званий жовтий ліс, неймовірним і нереальним він здавався вихідцю з Прикарпаття. Також Михайло Іванович мав і суто специфічне завдання – він здійснював хімічну розвідку території та керував хіміками-дозиметристами. Допитливий розум та фахові знання і тут прислужилися: разом з Віталієм Геннадійовичем Бортовим вони склали таблицю доз опромінення відповідно до певного періоду часу перебування у зараженій місцевості, яка значно полегшила розрахунки.
Саме за неї вони отримали від керівництва Міністерства оборони подяки та цінні подарунки. Зрештою саме нагороди та подяки, яких у Михайла Івановича є достатньо, свідчать про його внесок у подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме там у Чорнобилі йому було присвоєне звання «старший сержант внутрішньої служби».
Після Чорнобиля Михайло Іванович повернувся на посаду старшого майстра зв’язку воєнізованої пожежної частини №3 міста Івано-Франківська і мирне життя потекло своїм розміреним руслом.
за матеріалами Управління ДСНС України в Івано-Франківській області
