По­ви­ти­ця — брон­зо­вий при­зер ка­ран­тин­но­го рей­тин­гу

У неї немає ні коренів, ні листків. Тай із фотосинтезом не склалось якось. Проте жодних незручностей з цього приводу вона не відчуває. Адже все її життя проходить на тілі господаря — іншої рослини. Діставшись до своєї жертви, цей паразитний бур’ян запускає в її тіло присоски і спокійнісінько живе собі, щодня харчуючись натуральними свіжовижатими, чи точніше, свіжовиссаними соками. Ось так — простенько, зі смаком і без усіляких ГМО.

   У світі на­ра­хо­вують близь­ко 275 видів повитиць, із яких в Ук­раїні на­разі на­явні 14. Гос­по­дарсь­ке зна­чен­ня се­ред них ма­ють ли­ше перші чо­ти­ри ви­ди а зокрема: по­ви­ти­ця по­льо­ва (CuscutacampestrisYunck.), п. Ле­ма­на (C. LehmannianaBge.), п. од­но­стовпчи­ко­ва (C. monogynaVahl.), п. євро­пейсь­ка (C. europaea L.) , тоді як інші або зустріча­ють­ся в аг­ро­це­но­зах по­оди­но­ко, або роз­ви­ва­ють­ся пе­ре­важ­но на ди­ко­рослій рос­лин­ності. Ра­зом із тим, усі во­ни на­ле­жать до об’єктів внутрішньо­го ка­ран­ти­ну і по­тенційно є над­зви­чай­но не­без­печ­ни­ми. 

     Перш за все, це сто­сується по­ви­тиці по­льо­вої, яка ра­зом із ам­б­розією по­ли­но­ли­с­тою та гірча­ком ро­же­вим вхо­дить до чільної трійки найзлісніших ка­ран­тин­них бур’янів Ук­раїни — як за те­ри­торією по­ши­рен­ня, так і за рівнем шко­до­чин­ності. У струк­турі по­ви­ти­це­вих цей вид зай­має доміну­ю­че місце (по­над 99%), тож ко­ли го­во­рять про ура­жен­ня рос­лин по­ви­ти­цею, то най­частіше ма­ють на увазі са­ме йо­го.

       По­ви­ти­ця по­льо­ва є ти­по­вою рос­ли­ною-па­ра­зи­том. Стеб­ло нит­ко­подібне, жов­те чи по­ма­ран­че­во-жов­те, вит­ке, силь­но роз­га­лу­же­не, діаме­т­ром до 1 мм. Во­но об­ви­вається на­вко­ло рос­лин-жи­ви­телів і прикріплюється до них за до­по­мо­гою особ­ли­вих ут­во­рень — га­у­с­торій. Справжнь­о­го коріння не­має. Ли­ст­ки не­до­роз­ви­нені, лу­соч­ко­подібні. Квітки дрібні, білі або зе­ле­ну­ва­то-білі, на ко­рот­ких ніжках, зібрані в густі ки­ти­це­подібні суцвіття. Ча­шеч­ка напівку­ля­с­та, гла­день­ка, бли­с­ку­ча. Віно­чок дзво­ни­ко­подібний, із яй­це-кли­но­подібни­ми або три­кут­ни­ми пе­лю­ст­ка­ми.  Плід — при­тис­ну­то­ку­ля­с­та двогнізда ко­ро­боч­ка, у якій містить­ся 2–4 на­­сі­­ни­ни. Насіння ок­руг­ле, не­пра­виль­ної фор­ми, з дво­ма пла­с­ки­ми сто­ро­на­ми, шор­ст­ку­ва­те, жов­ту­ва­то-сіро­го або ко­­рич­не­во-сіро­го ко­ль­о­ру із ви­пук­лим но­­­­си­ком. До­вжи­на насіни­ни — 1,25–2,5, ши­ри­на — 1–1,5, тов­щи­на — 0,75–1 мм. Ма­са 1000 насінин — 1–1,25 г. 

             По­ви­ти­ця по­льо­ва — пе­ре­важ­но од­норічна рос­ли­на. Розмно­жується як насінням, так і ве­ге­та­тив­но — ча­ст­ка­ми стеб­ла

Знай­шов­ши «жерт­ву», по­ви­ти­ця дво­ма-трьо­ма обер­та­ми об­ви­ває її і візу­аль­но на­чеб­то при­зу­пи­няє свій ріст. У цей час, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи по­живні ре­чо­ви­ни із ниж­ньої ча­с­ти­ни стеб­ла, про­ро­с­ток по­ви­тиці, у місцях до­ти­ку з ура­же­ною рос­ли­ною, ут­во­рює особ­ливі ор­га­ни — га­у­с­торії (або простіше ка­жу­чи — при­со­с­ки). За їхньою до­по­мо­гою па­ра­зит гли­бо­ко про­ни­кає у камбій та провідні тка­ни­ни по­шко­д­же­ної рос­ли­ни і по­чи­нає вби­ра­ти з рос­ли­ни во­ду із роз­чи­не­ни­ми у ній по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, які над­хо­дять із грун­ту. З ут­во­рен­ням га­у­с­торій про­ро­с­ток втра­чає зв’язок із грун­том і повністю пе­ре­хо­дить на па­ра­зи­тич­ний спосіб жит­тя. 

           По­тенційна шкідливість по­ви­тиці є над­зви­чай­но ви­со­кою і не­до­оціню­ва­ти її не слід. Бо в та­ко­му разі на­ше тра­диційне «якось во­но бу­де» мо­же обер­ну­ти­ся цент­не­ра­ми чи навіть тон­на­ми не­до­от­ри­ма­них уро­жаїв. Як ти­по­вий бур’ян-па­ра­зит по­ви­ти­ця по­льо­ва жи­вить­ся тільки «з ме­ню» інших рос­лин. Ви­с­мок­ту­ю­чи во­ду із роз­чи­не­ни­ми у ній ор­ганічни­ми та не­ор­ганічни­ми спо­лу­ка­ми, во­на спри­чи­нює по­ру­шен­ня обміну ре­чо­вин у рос­лин-жи­ви­телів, ос­лаб­лює і за­три­мує їхній ріст і роз­ви­ток. Вод­но­час уро­жайність по­льо­вих куль­тур зни­жується на 30–50% і більше. Знач­ний роз­ви­ток по­ви­тиці, особ­ли­во за низь­кої аг­ро­техніки ви­ро­щу­ван­ня, вза­галі мо­же при­зве­с­ти до по­вної за­ги­белі куль­тур­них рос­лин. Так, на­при­клад, за ура­жен­ня па­ра­зи­том фу­раж­них посівів лю­цер­ни уро­жай зе­ле­ної ма­си зни­жується на 30–70%, а насіннєвих — у 2–2,5 ра­за змен­шується вихід насіння. Спо­с­теріга­лись ви­пад­ки, ко­ли на ура­же­них по­ви­ти­цею посівах ко­ню­ши­ни вро­жаю насіння не от­ри­му­ва­ли зовсім. На посівах цу­к­ро­вих бу­ряків зни­жен­ня ма­си ко­ре­неп­лодів до­ся­гає 40–68% (або змен­шен­ня от­ри­ман­ня цу­к­ру на рівні 3,5–4 т/га і більше).До речі, за еле­к­т­ро­магнітно­го очи­щен­ня лю­цер­но­во­го насінєма­теріалу від домішок бур’яну у відхо­ди по­трап­ляє до 40% насіння .

         Під час пла­ну­ван­ня за­ходів бо­роть­би із по­ви­ти­цею слід чітко усвідо­млю­ва­ти два мо­мен­ти. Пер­ший: як­що бур’ян уже ура­зив куль­тур­ну рос­ли­ну, то зни­щи­ти йо­го мож­на пе­ре­важ­но тільки ра­зом із нею. Дру­гий — поз­бу­ти­ся по­ви­тиці вкрай склад­но. По­вна ліквідація во­гнищ цьо­го бур’яну по­тре­бує три­ва­лої і ду­же копіткої ро­бо­ти, ча­с­то впро­довж декількох років си­с­те­ма­тич­но­го йо­го зни­щен­ня у во­гнищі за­ра­жен­ня. То­му най­кра­щим спо­со­бом уник­ну­ти не­приємно­с­тей, пов’яза­них із по­ши­рен­ням та бурх­ли­вою «життєдіяльністю» по­ви­тиці, є профілак­ти­ка, зо­к­ре­ма ре­тель­не до­три­ман­ня пра­вил ка­ран­ти­ну рос­лин, най­важ­ливіші з них — це:   ре­тель­на пе­ревірка насіннєво­го ма­теріалу. У разі ви­яв­лен­ня насіння по­ви­тиці чи іншо­го ка­ран­тин­но­го бур’яну йо­го спря­мо­ву­ють на до­очи­щен­ня, а в ок­ре­мих ви­пад­ках — утилізу­ють;   ре­тель­не очи­щен­ня ма­шин та зна­рядь, що ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли на зби­ранні вро­жаю із діля­нок, засміче­них по­ви­ти­цею, перш ніж ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти їх для інших робіт;   не­до­пу­щен­ня по­трап­лян­ня по­ви­тиці у кор­ми (із зе­ле­ною ма­сою, сіном, зер­но­ви­ми відхо­да­ми то­що);   до­три­ман­ня сівозмін із висівом куль­тур, які не ура­жу­ють­ся або слаб­ко ура­жу­ють­ся по­ви­ти­цею: всіх видів зер­но­вих та со­няш­ни­ку;   розміщен­ня у сівозміні сприй­нят­ли­вих до по­ви­тиці куль­тур із ура­ху­ван­ням три­ва­лості життєздат­ності її насіння (при­близ­но шість років);   впро­ва­д­жен­ня у сівозміну полів із чор­ним па­ром. Об­робіток ос­танніх вар­то по­чи­на­ти з осінньої без­по­ли­це­вої оран­ки, на­далі — про­во­ди­ти по­ша­ро­вий об­робіток грун­ту;      на­весні пе­ред висівом слід про­ве­с­ти дві-три куль­ти­вації, які у рай­о­нах зро­шу­ва­но­го зем­ле­роб­ст­ва доцільно поєдну­ва­ти із про­во­каційни­ми по­ли­ва­ми. До­гляд за посіва­ми слід по­чи­на­ти із бо­ро­ну­ван­ня до по­яви сходів і після. Про­тя­гом ве­ге­тації — про­во­ди­ти міжрядні об­робітки і зни­щу­ва­ти ок­ремі ура­жені по­ви­ти­цею рос­ли­ни;   во­гни­ща ура­же­них посівів не­обхідно ви­ко­шу­ва­ти із за­хоп­лен­ням півто­ра­ме­т­ро­вої га­рантійної зо­ни на­вко­ло, обов’яз­ко­во до цвітіння бур’яну, ско­ше­ну ма­су ви­су­шу­ва­ти, ви­но­си­ти за межі по­ля та спа­лю­ва­ти. Во­гни­ще потрібно ут­ри­му­ва­ти у стані чор­но­го па­ру або об­роб­ля­ти гербіци­да­ми.

А. Воловець

провідний фахівець-герболог відділу фітосанітарного аналізу

ДУ «Івано-Франківської обласної фітосанітарної лабораторії»