Один чоловік, який шукав мудрості, постановив зійти на гору, де раз на два роки об’являв себе Господь Бог. Першого року він споживав те, що давала йому земля. На другий рік уже не мав чим харчуватися, тож вирішив повернутися до міста.
“Бог несправедливий! – крикнув він у небо. – Не зважив на те, що я жив тут цілий рік, аби почути Його голос. А тепер я зголоднів і мушу йти звідси, хоч так і не почув Його мови.
”Тієї миті з’явився янгол. – Бог залюбки порозмовляв би з тобою. Цілий рік Він тебе годував. І все мав надію, що наступного року ти сам подбаєш про задоволення своїх потреб. Та хіба ти за цілий рік бодай щось посадив чи засіяв? Якщо людина не спроможна зробити так, щоб там, де вона живе, з’явилися плоди її праці, то вона не готова до спілкування з Творцем!”.
Живу я на світі вже сорок третій рік. Ні родини, ні власної оселі не маю, виконую роботу, до якої душа не лежить. Приятелям кажу, ніби життям цілком задоволений, але знаю, що це неправда. Що я тут, власне, роблю?
(Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі», видавництво “Свічадо”)
