Сьогодні Церква вшановує пам'ять Петра і Павла, апостолів, які найбільше потрудилися для розповсюдження та утвердження віри. За що й названі Первоверховними. Це не значить – кращі за інших. Але – перші серед рівних.
Петро завжди виказував особливу відданість й рішучість, за що удостоївся особливого наближення до Господа разом з Яковом та Іоанном. Він першим сповідував Ісуса Христом, тобто Месією, за що був названий Каменем (Петром). Своє трикратне зречення напередодні розп’яття Господа він омив гіркими сльозами розкаяння. Після воскресіння Ісус відновив його в апостольстві, трикратно доручивши пасти овець Своїх. Передання говорить, що кожного ранку при співі півня Петро згадував своє малодушне зречення і починав гірко плакати.
Апостол Петро першим сприяв розповсюдження й утвердженню віри, виголосивши сильну промову перед народом у день П’ятидесятниці і навернувши 3 тис. душ. Через деякий час, зціливши кульгавого, другою промовою він навернув ще 5 тис. Духовна сила Петра була настільки великою, що навіть тінь його, падаючи на хворих на вулиці, зціляла їх. Іменем Господа він воскрешав мертвих. У 42 році, під час гоніння на християн, Петра ув’язнили. Він гаряче молився вночі, і сталося диво: Ангел Божий зійшов до в’язниці, ланцюги спали з Петра і він вийшов, не помічений ніким.
Інші відомості про діяльність апостола збереглися лише в переданні. Відомо, що він проповідував в Малій Азії, Єгипті, в Коринфі, Римі, Карфагені, Іспанії та Британії. Апостол Марк написав своє Євангеліє для римських християн саме зі слів Петра. У Новому заповіті є два його соборних послання. У 67 році апостола розіп’яли в Римі вниз головою – він вважав себе недостойним померти так же, як Господь.
Святий Павло, що спершу носив єврейське ім’я Савл, навчався в Єрусалимі в раввинській академії у відомого тоді вчителя Гамаліїла, який вважався знавцем Закону й одночасно був любителем грецької мудрості. Тут же Савл навчився робити намети, чим і заробляв у подальшому собі на життя. Скоріше за все Савл готувався стати раввином, тому одразу після закінчення навчання проявив себе ревнителем фарисейства й гонителем віри Христової. Він отримав повноваження офіційно переслідувати християн навіть поза Палестиною, в Дамаску.
Господь призвав Павла на апостольське служіння чудесним чином, по дорозі в Дамаск. Навчений вірі та охрещений, він починає проповідувати, чим викликає страшну лють іудеїв. Павло змушений бігти в Єрусалим, де він приєднується до віруючих та знайомиться з декількома апостолами. З 45 року починаються його місіонерські подорожі (всього їх було чотири). Не бажаючи працювати там, де вже попрацювали інші, він вирішив (з волі Господа) йти до язичників. Засновуються общини в Малій Азії. У 51 році Павло приймає участь в Апостольському соборі в Єрусалимі, на якому виступає проти необхідності того, щоб язичники, навернені у християнство, зберігали обряди Мойсеєвого закону.
Далі апостол проповідує в Греції та Македонії, Антіохії та Ефесі, і знову повертається до Єрусалиму. Там проти нього спалахує повстання (59 рік). Два роки його тримають в ув’язненні, допоки не відправляють на його прохання на суд кесаря до Риму. У Римі Павло користувався поблажливістю властей і вільно проповідував. Успішно захистившись перед сенатом та імператором він знову йде на Схід, зустрічається з Петром, і невдовзі разом із ним повертається назад, дійшовши, швидше за все, до Іспанії (Петро по дорозі залишається в Римі). Після повернення до Риму Павло знову опиняється у в’язниці, де й знаходиться до смерті. Є передання, що він проповідував при дворі Нерона й навернув до Христа його улюблену наложницю. У 67 році, після 9 міс. ув’язнення, Павлу зітнули голову мечем, як римському громадянину. Апостолу Павлу належить 14 послань, які є систематизацією християнського віровчення.
Життя кожного з них наповнене символами. Відступництво і розкаяння Петра (на відміну від Іуди, який теж зрадив, але не знайшов сил покаятися)… Факт і спосіб навернення Павла… Навіть те, що саме цих двох апостолів названо первоверховними, уже само по собі є символом.
Петро – неграмотний рибалка, Павло – син фарисея з найкращою богословською освітою, до того ж, римський громадянин. Перший був із Христом від самого початку, старшим серед дванадцяти. Другий – один з найлютіших переслідувачів Церкви, що ненавидів християн і навіть був присутнім при страті першомученика Стефана. Це – притча, яка свідчить, що Бог не дивиться на лиця, у Нього всі рівні і всі можуть спастися.
