Переселенка зі сходу: Війна - штучна, а Донецьку просто потрібен "хазяїн"

 

 

Зрозуміла, що не хоче жити поряд із людьми, які повернулися проти рідної країни. Так пояснює свій переїзд в Івано-Франківськ мешканка Макіївки Олеся Архіпова.

 

Місто, яке обрав батько…

24-річна дівчина – одна із десятків тисяч українців, які сьогодні змушені носити статус тимчасово переміщених осіб. Вже п’ятий місяць вона живе в обласному центрі Прикарпаття і переконана, що вчинила правильно. Тут влаштувалася на роботу, винаймає житло і хоче якнайшвидше перевезти сюди рідних.

 

Олеся із міста Макіївка, що неподалік Донецька. Відтак, все життя дівчини пройшло саме у столиці Донбасу. Тут навчалася, а згодом працювала. Переселенка розповідає, що завжди була активною і ніколи не мовчала, коли бачила несправедливість: «Я була на Майдані тоді, коли у нас вбили людину. Я не боялася там жити, але мені казали не носити вишиванку, не ходити з прапором. І я просто зрозуміла, що пора».

 

Спочатку сім’я планувала продати житло у Макіївці і переїхати на інше місце, але усе змінила смерть батька, який, будучи бійцем добровольчого батальйону «Донбас», героїчно загинув під Карлівкою. Це, напевно, і стало останньою краплею у переповненій чаші терпіння для дівчини.

 

«Мій батько був хворою людиною - пережив інсульт, у нього катаракта на двох очах була. Йому було 58 років, але він не міг просто сидіти, пішов захищати Україну, бо вважав це своїм обов’язком», - ділиться спогадами дівчина.

 

До речі, саме батько ще за життя обрав для дочки Івано-Франківськ, хоча самій Олесі місто спочатку не сподобалося. Втім розуміла, що повинна виконати його волю.

 

«Коли на сході все тільки починалося і батько вже воював, ми вирішили що потрібно підшукувати місце, куди можна буде переїхати. Івано-Франківськ був першим містом на західній Україні, куди я приїхала. Дивилася багато міст і не можу сказати, що воно мені найбільше сподобалося. Але одного разу, коли я була якраз в Івано-Франківську, батько зі мною розмовляв по телефону, я йому розповідала, які тут люди, що і як. І він сказав, що дуже б хотів, щоб я тут жила. – розповідає дівчина. - І коли я вже поверталася із західної України додому, то мені повідомили, що батько загинув. Тоді я і вирішила, що повернуся саме в Івано-Франківськ».

 

Після сорока днів по смерті батька, Олеся купила квиток і поїхала. Вона не мала контактів із волонтерами – просто знала, що приїде в Івано-Франківськ і зателефонує на гарячу лінію.

 

Мама і бабуся, які залишилися у Макіївці, дівчину відпустили, бо розуміли, що вона не зможе спокійно спостерігати і залишатися осторонь тих подій, які набирали обертів: «Спочатку для рідних мій переїзд був шоком. Але вони розуміли, що вже відбувається. Батька не стало, на вулицях ходити страшно, коли говориш Слава Україні. А мама знає мій характер, що я спокійно сидіти не буду. Моє підприємство, на якому я працювала, переїхало до Росії. Я звільнилася, бо туди б не поїхала. Тому я сказала батькам, що їду. І вони це сприйняли нормально. Потім брат поїхав у Дніпропетровськ. Повиїжджали й інші родичі».

 

Ось так вона опинилася на Прикарпатті.

 

Війни могло б не бути

Олеся із тих, про кого прийнято казати, що вони бачили світ: весела, активна, з хорошою освітою, навчанням закордоном, і життєвими враженнями. Відтак, дівчина переконана, що війна на Донбасі – штучна і спричинена виключно самоізоляцією регіону та відсутністю популяризації українського.

 

«Війна штучна. 23 роки, поки я там жила, ніхто не намагався людям казати, що вони живуть в Україні. Вони жили у Донецьку. Розпався Союз і люди лишилися у Донецьку. Не було українських книжок, передач, трансляцій масових. Тільки вже в останній час почали показувати щось із українським перекладом», - розповідає переселенка.

 

Втім, дівчина не нарікає на малу увагу до регіону зі сторони київської влади. Каже, що у столиці, можливо, і не знали про те, що такі проблеми можливі.

 

«Думаю, що центральна влада сама не розуміла, що може бути така проблема із Донбасом. Тут на заході люди самі розуміли, що вони живуть в Україні, вони це відчувають. Зі сторони Росії завжди була пропаганда. Більшість людей дивилася російські канали, бо так звикли. Люди важко працювали і не зважали на те, чи ти українець чи росіянин. Головне було заробити гроші і принести додому. А коли вже почали запитувати за кого ви, то люди розгубилися і чекали, що хтось десь там скаже. Це все дуже сумно», - припускає переселенка.

 

Вона пояснює особливості тамтешнього регіону і запевняє, що люди там просто не звикли до того, що вони щось можуть вирішувати, а хто сильніший – той завжди правий: «В Донецьку владою завжди була сила. Тобто, якщо ти сильний, то у тебе є все. Якщо ти не маєш сили, то мусиш коритися. В людей залишилася ця пам’ять вони боялися щось казати. Коли почався майдан і люди там висловлювали свою думку, то для цих було незрозумілі ці речі. Повірте, що у Донецьку так само не любили Януковича. Тому, що він Україну оббирав в останні роки, а Донбас вже давно. Всі на собі відчували його владу і те, що їхні гроші йшли у «сім’ю». Люди його не підтримували. Але для них було нонсенсом як це можна встати і сказати проти цієї людини. Тобто, фактично люди виступили не проти України, а проти Майдану, проти того, що люди висловлювалися. Хоча ці люди і жили в Україні і їм все подобалося. Просто вони думали, що навіть якщо кажуть, то все-рівно далі буде гірше, а не краще. Це як раби».

 

Війни і такого кровопролиття, на думку Олесі, хоча б частко, але таки можна було уникнути, якщо б людям хтось сказав, що потрібно робити.

 

«Там люди, на мою думку, мають дивний менталітет – їм потрібно мати хазяїна. У них немає такої волі і відчуття самостійності, як тут на західній Україні. Там повинен бути хазяїн, який би сказав що робити. Коли усе почалося після Майдану і Янукович втік, і якщо б було як у Дніпропетровську, куди прийшов хазяїн, то нічого б не було. У нас багато б хто пішов за думкою Ахметова – він впливова людина. Я не кажу, що це люди розумні, просто пояснюю, як це там є. Якщо б він сказав, що ми – це Україна, то хотіли б люди чи ні і скільки б їх там не було, вони все рівно б зробили те, що каже цей «пан». А він мовчав і нічого не казав», - розповідає дівчина.

 

Олеся пригадує мітинги в Донецьку, учасниками яких вона була, і запевняє, що проукраїнських сил було дуже багато. Натомість «противників України» звозили з усією області і прикордонних російських територій.

 

Зараз, на її думку, щось пояснювати і доводити вже пізно. Каже, що можливо донеччани і зрозуміли увесь масштаб проблеми, але продовжують боятися: «Люди, котрі кудись їздили, щось бачили, спілкувалися з кимось – у них інше уявлення. Якщо ж вони нікуди не їздили, нічого не бачили, крім Донецька, то вони бояться змін».

 

Нове майбутнє

В Івано-Франківську дівчині допомогли добрі люди, а ще за словами Олесі, покійний тато, який з неба наче скеровує її. Після приїзду у центрі прийому переселенців її поселили у готель «Бандерштадт».

 

«Там я мала тиждень жити. За цей час вирішила, що потрібно знайти роботу і постійне житло», - згадує переселенка.

 

Роботу знайшла дуже швидко через біржу праці – влаштувалася у місцеву автошколу секретарем. Хоча дівчина запевняє, що навіть у планах не мала звертатися у центр зайнятості і хотіла шукати роботу за оголошеннями у газетах.

 

Із орендою житла їй допомогла психолог Наталя Чаплинська.

 

Зараз дівчина вже освоїлася, навчилася орієнтуватися у місті і намагається кожні вихідні пізнати щось нове на Прикарпатті. Мешкає із тіткою і дуже хоче якнайшвидше перевезти до себе рідних.

 

Олеся не знає як складеться її доля далі, але вже точно впевнена у тому, що у Макіївку, де народилася і виросла, не повернеться. Навряд, чи зможе жити серед людей, які відвернулися від рідної країни.

 

«Повертатися туди не планую. Я просто зрозуміла, що навіть якщо не буде війни, а буде мир, то я не хочу жити з людьми, які ось так можуть повернутися проти рідної країни. Це все-рівно що повернутися проти матері», - порівнює дівчина і додає, що вдячна усім, хто допоміг їй на новому місці.

 

А ще Олеся кожного дня чекає дзвінка від коханого, який боронить Україну у складі добровольчого батальйону.

 

«У мене є кохана людина і він теж захищає Україну. Тому не знаю, як далі складеться доля. Можливо, потрібно буде їхати за ним, куди його відправлять на службу. Не знаю, як ще все буде. Я його дуже люблю," - говорить Олеся і додає, що попри все потрібно йти до кінця.

 

Дівчина впевнена, що перемога буде за Україною. Але не може ніяк повірити у те, якою кров’ю і зусиллями це дається…

 

 

Марія Лутчин


27.11.2014 Марія Лутчин 1962 2
Коментарі (2)

Ivan Salo 2014.11.27, 21:22
Хамства не будет,а осуждение-БУДЕТ!Все сдрыснувшие с Донбасса-- крысы,сбежавшие с корабля в тяжёлое для родного края время! Теперь она---укропка.Здесь,в Донбассе,её сверстницы взяли в руки оружие, и воюют с хунтой.А в данном случае--яблоко от яблони бендеровской недалеко укатилось...
Oleg IF 2014.12.06, 11:37
Сподіваюся у Вас все буде добре Олеся.Вітаю у Івано-Франківську!
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2098
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

841
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

886
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

883 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2705 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1447

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

617

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

331

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

993

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1115
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

1902
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1060
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

782
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

241
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

14958
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7267
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

702
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

249
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

164
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

273
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

557
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1011