Отець Михайло Арсенич: 22 дні у полоні, тріснута селезінка та поламані ребра

 

 /data/blog/59095/1d3c4eff32bf2e5c63bc95fe22e3368e.jpg

 

22 дні в невеликій кімнаті, де їх було п’ятеро бранців. Виведення на розстріл та участь у “параді ганьби” на День незалежності у Донецьку, організованому сепаратистами. А на додачу - тріснута селезінка та поламані ребра.

 

Так закінчилася поїздка з волонтерською допомогою нашим бійцям на сході греко-католицького священика із Матеївців Михайла Арсенича. 28 серпня отець Михайло повернувся з полону, а минулої неділі чоловік виступив на коломийському вічі і згодом завітав у редакцію ”Коломийських вістей” із розповіддю про свої поневіряння на підконтрольній терористам території.

 

На схід о. Михайло із волонтерами їхав уже не вперше – везли допомогу нашим бійцям. Під час першої поїздки їх обстріляли, одного із супутників нашого героя тоді важко поранили, а інший загинув. Тож надалі священик вирушав у дорогу один, щоб не переживати за долю супутників. Чергова поїздка в зону АТО проходила без зайвих ускладнень, без перешкод дістався місця розташування українських військових і вже повертався, прямуючи додому. На зворотному шляху з ним під’їхати попросився ще один наш земляк – військовий Віталій Орлов, у якого народилася третя дитина і якого відпустили додому. О 10-ій годині ранку по телефону о. Михайло ще розмовляв із дружиною, а вже через 15 хвилин, щойно виїхали з-під Волновахи, трапилася біда: натрапили на блок-пост терористів, які під жовто-блакитним прапором маскувалися під українців. Так серед білого дня терористи схопили о. Михайла, вкинули в бус і, за його словами, “трішки поламали ребра, трішки тріснута селезінка в результаті побиття”. Завезли в Донецьк, у міліцейське училище, звідти – до телецентру. Якщо захопили в полон нашого земляка рядові, то допити влаштовували офіцери, зокрема була бесіда із Захарченком, так званим прем’єр-міністром ДНР, їхнім начальником служби безпеки Топазом, які вели слідство.

 

Сказати, що в полоні довелося перенести великі муки, запевняє о. Михайло, було б неправдою. Так, били і загалом ставилися, як до військовополонених: обзивали, звинувачували, що “бандерівці прийшли зі зброєю на їхню землю”; час від часу виводили з погрозою розстрілювати, стараючись таким чином залякати: перші два рази це викликає страх, але потім починаєш розуміти, що це фарс, і коли вони помічають, що жертва не сприймає погрози серйозно, полишають ці методи. Перші три дні полонених не годували і не давали води, але в тому і не було потреби: після побоїв усе боліло так, що їсти не хотілося, та й нерви були напружені настільки, що було не до їжі. У невеликій кімнаті, розміром 2 на 3 метри, з о. Михайлом утримували ще чотирьох полонених і на всіх на добу приносили 1 літр води. Але умови їхнього утримання ще були не найгірші порівняно із тими, кого ув’язнили в приміщенні колишньої Донецької СБУ: там понад сотні затриманих доводилося спати на нічим не вкритих металевих стелажах для книг. Важче, ніж побутові труднощі, було витримувати психологічний тиск, якому піддавали полонених. Основний метод терористів - вивозили в’язнів до розбомблених будинків, де представляли їх артилерійськими наводчиками і віддавали на поталу постраждалим від обстрілу озлобленим місцевим жителям, які зовсім не старалися розібратися, хто винен у їхніх бідах, і випліскували всю свою злобу на беззахисних полонених.

 

Змушували полонених і виступати для російських телеканалів. Відмовитися дуже важко, тому що, знаючи, що в’язень за своє життя не тримається, погрожували розстріляти товариша по камері. За таких погроз багато хто, щоб зберегти людське життя, давали інтерв’ю російським ЗМІ, озвучуючи те, що для них написали російські журналісти. Тому що в цей час у тому ж бусі, який привіз полоненого на інтерв’ю, хтось інший стояв під прицілом автомата. Говорячи про ці трагічні реалії, о. Михайло просто констатує: у нас іде війна, яка ніколи не буває чесною чи порядною, і виграє той, хто більше знищить людей.

 

Нашого земляка мали намір від­правити в Росію, уже практично готові були на нього документи. Тобто бойовики добре знали, кого вони беруть у полон. (О. Михайла Арсенича вважали винним перед Росією за непримиренну його позицію щодо ворогів України, про яку знали із поширених в Інтернеті відео із виступами отця). Спершу полонених утримував тамтешній “Оплот”, російські військові до них не навідувалися: адже в’язні вважалися ідеологічними ворогами і окупантам “світитися” перед ними було заборонено. Самі ж оплотівці, востоківці та члени інших терористичних угрупувань вести військові дії не здатні - у переважній більшості це, зі слів священика, пересічні місцеві жителі і великий відсоток людей готовий здати зброю і повернутися до мирного життя, адже їх примусово затягли у війну, так би мовити, “мобілізували” до лав ДНР. Чимало донеччан також сидить у казематах, маючи “прогрішення” проти “влади”, як-от співв’язень о. Михайла, який пофарбував паркан у жовто-блакитні барви; у нього вдома дружина і дитина, які не знають, яка доля на нього чекає. Ставлення до ув’язнених місцевих жителів у терористів значно гірше, ніж до військовополонених, адже полонених земляків запі­дозрюють в організації партизанського руху.

 

24 серпня в’язнів вивели надвір – це був один із найкращих днів полону, тому що нарешті після 18 днів у чотирьох стінах могли відчути сонце, свіже повітря і побачити людей, хоч і не дуже приязно налаштованих, але не у військовій формі, без зброї. Сам “парад”, заради якого їх того дня і вивели, не змінив бачення наших вояків, а можливо, навіть укріпив їхні сили. Цим заходом терористи тільки продемонстрували свою дикість, коли почали закидати військовополонених усім, що потрапляло під руку. Такого пово­дження полонені не зазнавали навіть від фашистських загарбників. Зі свого боку, зізнається о. Михайло, він пережив неабияку гордість від того, що йому випало бути в полоні із доблесними українськими військовими: під час “параду” терористи стріляли в землю біля ніг полонених, намагаючись змусити їх стати на коліна. Але жоден український військовий навіть не здригнувся та не піддався на погрози: смерть – то смерть, своєю ж офіцерською гідністю не посту­пився жоден.

 

Упродовж 19 днів після зникнення не було жодної інформації про долю о. Михайла. Аж тоді рідня дістала звістку про те, що їхня рідна людина принаймні жива – як далі складуться обставини, обіцяти нічого не могли. Хоча одразу після 24 серпня обіцяли провести обмін поло­неними, але сторони не дійшли згоди щодо ціни обміну. Зреш­тою Воло­димир Рубан (ко­лиш­ній генерал-полковник спец­служб, який займає­ться визво­ле­нням україн­ських поло­не­них) добився звіль­нення нашого зем­ляка і його пере­везли до Дніпропет­ров­ська, де провели медичне обсте­ження та від­пра­вили о. Михайла на Прикарпаття. Проте все було не так просто: відпус­тили священика за умови, що він не “світитиметься”, адже його відбуття офіційно планували пояс­нити росіянам втечею. Щоб бути впев­неними, що звільнений дотримається умов, пригрозили у разі непослуху розстріляти трьох його співкамерників. Наразі усі заручники звільнені, тому священик вже може відкрито спіл­куватися, не переживаючи за долю своїх товаришів.

 

Під час нашої розмови телефон о. Михайла не змовкає, і він щоразу взявши слухавку, когось розраджує, що їхній полонений уже на шляху додому. Заради таких хвилин, коли можеш повідомити сім’ї, що їхній батько, син чи чоловік нарешті звільнений, він, зізнається, і живе. Адже попри те, що в нас працюють розважальні заклади, справляють весілля, готуються до виборів, ми щодня ховаємо наших військових, які полягли на сході від російської кулі. І жити, вдаючи, що в нас немає війни, о. Михайло не збирається. Щойно заживуть ребра і зможе сісти за кермо – знову на схід, із волонтерською допомогою, з будь-якою поміччю нашим солдатам, яку він у змозі надати.


14.09.2014 1437 0
Коментарі (0)

26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2168
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

860
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

904
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

907 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2753 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1467

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

636

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

335

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

1005

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1128
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2024
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1075
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

798
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

292
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

14977
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7289
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

723
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

279
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

188
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

286
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

574
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1030