"Я бачив Південний Хрест, знаю, як "за Уралом сонце сходить" і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки не можу забути рідної Бистриці". Він 24 рази перетнув Атлантику. У Нью-Йорку його тренував сам Бенні Леонард. А потім він пішов у повстанці.
В Українській повстанській армії воювало чимало стрільців, біографії яких достойні сценарію голлівудських блокбастерів. Саме звичайні повстанці були творцями бойової слави УПА. Їхнє геройство, харизматичність та часто непересічність спонукають нас задумуватися над минулим, а часто й дивуватися. Одним із таких був повстанець Осип Хома - "Боксер".
Він народився у Відні в 1917 р., потім родина переїхала до Станіславова (тепер - Івано-Франківськ). Осип змалку мав схильність до пригод та пізнання світу: "Я завжди мріяв про широкий світ, - згадував він, - Бистриця - річка рвучка, але не широка, і мені не раз бажалось прямо втекти у світ і піти на "широку дорогу". Впертий і непосидющий Осип зрештою так і зробив.
Окрім подорожей, його надзвичайно захоплював бокс. Великого зросту та сили, він у численних дворових боксерських боях постійно перемагав. Скоро йому стало зрозуміло, що ні в Станіславові, ані якомусь іншому місті немає достойних суперників.
Батьки не поділяли захоплень хлопця і тому він відважився на кардинальний вчинок: 1932 року втік з дому та у п'ятнадцятирічному віці опинився у польському портовому місті Гдиня.
Тут він отримав набагато ширші можливості: на рингу переміг багатьох суперників, аж поки з часом не зустрівся у поєдинку із двічі чемпіоном Польщі у всіх вагових категоріях Пілатом.
Поєдинок із чемпіоном Осипу Хомі відкривав, здавалось, дорогу у професійний спорт - після переможного бою він став членом польської боксерської збірної, у складі якої виступав успішно проти тодішніх чемпіонів Європи - німців.
 |
| Осип Хома ("Віллі"), один із кращих боксерів довоєнної Європи |
В одному з поєдинків на ринг проти українця вийшов німець, олімпійський чемпіон Герберт Рунге, який програв бій Осипу. Хома став одним із кращих боксерів Європи.
На жаль, у збірній Осип боксував не довго - його призвали на службу у військово-морський флот Польщі, звідки він згодом перевівся у торговий флот.
Хома не бачив вже можливості реалізувати себе у боксі в Європі, тому, очевидно, вирішив повернутися до мрії дитинства - пізнати світ.
На торговому судні Осип 48 разів перетинав Атлантику, побував у Індії, Північній і Південній Америках, на о. Шпіцберген, в багатьох тропічних країнах. Зважаючи на рівень розвитку тогочасної техніки, слід зауважити, що ходіння через холодну, штормову Атлантику було заняттям не для слабодухих.
За час праці у торговому флоті Хома 24 рази відвідав Нью-Йорк, довготривалі заходи у порт якого використовував для улюбленого хобі - боксу. Ці бої, звичайно, були аматорськими, але для портового боксера давали шанс стати професіоналом.
Невдовзі у Брукліні українець вперше вийшов на ринг як професійний боксер і... відправив у нокаут відомого тоді американського боксера чеха Гавлічка.
Після цього бою на Осипа Хому звернули увагу нью-йоркські боксерські промоутери: він підписав контракт із власником промоутерської компанії "Стенлі Гімнезіум" Гудменом.
Українського боксера взявся тренувати колишній чемпіон світу Бенні Леонард, легенда-легковаговик, який за свою кар'єру провів понад 200 боїв і тільки чотири рази програвав поєдинки.
 |
| Бенні Леонард, легендарний американський боксер-легковаговик на прізвиського "Чарівник із ґетто", тренер Осипа Хоми |
Але в серпні 1939 року Осип Хома мусив іще раз повернутися до Польщі, щоб виконати до кінця умови контракту із компанією торгового флоту.
Ця поїздка вже вкотре змінила долю Осипа: у Гдині 1 вересня 1939 р. його застає німецько-польська війна, а відтак мобілізація.
У складі гарнізону міста Осип Хома бере участь у запеклих боях із німцями за порт. Тут він потрапив до полону, а далі до німецького концтабору для військовополонених. З часом йому вдалося звільнитися, оскільки німці дізналися, що полонили відомого боксера. Відтак Хома проживав у окупованій Польщі без роботи, і, тим паче, боксу.
Усвідомлюючи, що під час світової війни його народ бореться за свободу для України, Осип встановлює контакти з ОУН, для якої на початках виконує кур'єрські завдання.
Початок німецько-радянської війни 1941 року застав хлопця у Львові, а коли у 1943 р. розпочався набір у дивізію "Галичина", він приймає рішення йти до війська.
Молодого добровольця призначають в артилерійський полк, разом із яким у червні 1944 року він потрапляє в оточення під Бродами і з неймовірними зусиллями виривається звідти. Але в околицях Львова під Брюховичами потрапляє вже в радянський полон, звідки - у концтабір військовополонених за Урал.
В 1945 р. Осип Хома добився репатріації до Польщі як підданий цієї держави. Відтак із Східної Прусії він переїжджає на Лемківщину, де воювала УПА.
На Закерзонні (землях за лінією Керзона - українських етнічних територіях на сході щойно створеної Польської Народної республіки - ІП) Осип швидко налагодив контакти із українським визвольним рухом та приєднався у 1946 р. до сотні "Ударники" Степана Стебельського - "Хріна".
 |
| Невідомий повстанець із Осипом Хомою - "Боксером" (праворуч). Лемківщина, 1946 р. Фото: архів Центру досліджень визвольного руху |
У відділі, як людина із бойовим досвідом та військовим вишколом, Осип Хома отримав під своє командування повстанський рій та обрав собі псевдо "Боксер". Згодом він став бунчужним сотні в старшинському ранзі поручника.
Численні бої та сутички показали Осипа як вправного артилериста і кулеметника. А в хвилини затишшя колишній моряк і боксер розповідав повстанцям про свої подорожі, або веселив різними трюками.
Демонструючи свою силу, однією рукою за кінець ствола відривав кулемет від землі, а це понад 10 кг, та підносив його над головою. Повстанці дивувалися його силі і жартували та сміялися із своїх друзів, які намагалися зробити те саме з кулеметом, що й "Боксер".
Повстанський побут Осип Хома переносив важко. Завжди голодний, часто босий (мав 45 розмір взуття, яке складно було дістати у підпільному побуті), з трудом витримував довгі марші (від тривалої ходьби і при вазі понад 120 кг йому сильно боліли ноги) він не падав духом та завжди підтримував друзів по зброї. У його присутності дівчата-кур'єри відчували себе у більшій безпеці, як зазвичай.
Після акції "Вісла" (здійсненого в 1947 році комуністичним урядом Польщі примусового переселення українців із Закерзоння на захід країни, на отримані від німців землі - ІП)поручник не перейшов із сотнею на територію УРСР, а залишився на Лемківщині в тереновій сітці ОУН, а восени 1947 р. із рейдовою повстанською групою перейшов у американську зону окупації Німеччини.
 |
| Підпільники та повстанці Лемківщини. 1946 р. Зліва направо у другому ряді: повстанець "Яким" та бунчужний сотні "Хріна" Осип Хома - "Боксер". У першому ряді: Богдан Крук - "Мелодія", надрайонний референт Українського Червоного Хреста; "Марійка", районна референтка УЧХ; Модест Ріпецький - "Горислав", член надрайонного проводу ОУН; Анна Черешньовська - "Тетяна", районна референтка УЧХ; Середоха - "Борис", районний провідник ОУН; "Рат" - лікар УПА; Людмила Скірка - "Дора", секретарка надрайонного проводу; "Леся" - кущова ОУН; "Скритий" - районний господарський референт. Фото: архів ЦДВР |
Тут, у таборі переміщених осіб в Міттенвальді, Осип Хома востаннє повернувся до боксу: тренував українську табірну збірну, брав участь у національних змаганнях на першість народів DP (displaced persons - "переміщених осіб") у Вюрцбурзі в 1948 р.
Саме в цих таборах доля ще раз звела його із колишнім промоутером, а тепер уже майором американської армії Гербертом. Обоє розуміли, що повернення на ринг для Хоми як професійного боксера не буде: десять років поневірянь, підірване здоров'я та вік не залишили жодних надій.
У 1951 р. Осип Хома із родиною перебрався у США, одружився, у нього народилася донька Тамара. Якось зустрівшись із своїм другом Олегом Лисяком, Осип сказав: "Знаєш, я переїхав так багато світу. Бачив Полярну зорю і Південний Хрест, знаю, як то там "за Уралом сонце сходить" і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз".
Закінчилося життя Осипа Хоми трагічно: 30 квітня 1958 р. на сорок першому році життя він помер у шпиталі, не перенісши операції.
Руслан Забілий
Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" (Львів)
