Олег Рипан: На Франківщині є проблема з підготовки футбольних воротарів

 

У п’ятницю, 28 липня, святкує свої 45 років відомий на Прикарпатті футболіст, воротар, тренер Олег Рипан. «Репортер» вирішив поспілкуватися з ним ближче і поговорити… про все.

 

– Пане Олеже, традиційне запитання – як почали займатися футболом?

– Вчився я у школі №15 в Івано-Франківську. На один і уроків фізкультури до нас прийшов Іван Михайлович Краснецький, який тоді набирав  хлопчиків у свою групу футбольної школи «Прикарпаття». Серед тих, він відібрав, був і я. Як зараз пам’ятаю, із задоволенням прийшов на перше тренування на стадіон «Кристал», який знаходився поряд із моїм домом, а жив я тоді на БАМі.

Так у 10 років і почав займатись футболом, навіть не думав, що присвячу йому все життя. Іван Краснецький, який свого часу захищав кольори івано-франківського «Спартака» саме як воротар, на одному з тренувань поставив мене у ворота, хоч десь півроку я грав захисника. З того часу я «в рамці».

Якщо чесно, тренування мені подобалися більше, ніж навчання у школі, в яку треба було добиратися через все місто на автобусі №15 – ЛіАЗі, який їхав до школи майже 45 хвилин.

Через деякий час Іван Краснецький поїхав до Москви навчатись у Вищій школі тренерів СРСР, а нашу групу очолили Річард Гуцуляк і Тарас Белей. Крім мене, в ній займалися Микола Волосянко, Роман Русак, Богдан Гусак, Орест Дорош та інші.

 

На фото: команда СДЮСШОР «Прикарпаття», 1972 р.н

 

Вважаю, на той час у нас підібралась непогана футбольна зміна, ми досягали добрих результатів. Наприклад, у складі збірної Івано-Франківської області здобули друге місце у Рівному на республіканських змаганнях серед школярів. У фіналі програли одеситам. Прикро, могли й виграти, основний час закінчити внічию, а тому, що в нас були квитки на потяг додому зі Здолбунова, організатори вирішили одразу пробивати післяматчеві пенальті — замість додаткового часу. Фортуна посміхнулась одеситам.

 

На фото: збірна Івано-Франківської області, юнаки 1972 р.н.

 

Оскільки з навчанням у школі я не дуже дружив, тож після восьмого пішов до ВПУ-21. На той час там ще не було спеціалізованих груп  з футболу для здібних юнаків з усієї області. Вони були створені роком-два пізніше. Саме вихованці училища, яке було базовим для підготовки працівників для заводу «Автоливмаш», виступали у чемпіонаті області серед юнаків, були фаворитами змагань.

Богдан Дебенко, який відповідав за юнацьку команду, рекомендував мене разом із Петром Русаком до основного складу «Автоливмашу». Пізніше, будучи вже гравцями «Автоливмашу», ми з Петром тренувалися з командою майстрів «Прикарпаття», яка тоді грала у другій лізі чемпіонату СРСР.

 

– Але першим футбольним клубом у вас була «Рось» із Білої Церкви?

– У 1992 році Віктор Климюк, який на той момент очолював надвірнянський «Бескид», запросив мене до своєї команди. Ми грали у представницькому турнірі у Черкасах, після якого мені надійшла пропозиція від двох команд — з «Кременя» із Кременчука та «Росі» із Білої Церкви. Я вибрав останню, півроку грав у ній у чемпіонаті України серед команд першої ліги, де виступало івано-франківське «Прикарпаття». У сезоні 1992/1993 «Прикарпаття» поставлених завдань не виконало, відбулася зміна тренерського складу. Івано-франківців очолив Ігор Юрченко. Він запросив мене в команду, перед якою стояло завдання вибороти перше місце у першій лізі та здобути путівку у вищий дивізіон українського футболу. Оскільки в команді на той час були два рівноцінні воротарі — Олег Пироженко та Сергій Сташко — мене на деякий час, аби підтримував ігрову практику, віддали в оренду до мукачевських «Карпат». По завершенню оренди я повернувся в Івано-Франківськ і почав виступати за «Прикарпаття», яке здобуло право грати у вищій лізі.

 

— І то були найкращі часи в новітній історії івано-франківського футболу. Які спогади у вас залишилися щодо тієї команди?

— Повністю згідний. В нас була добротна боєздатна команда із досвідчених гравців та амбітної молоді. На жаль, визначних результатів ми тоді не досягли, маю на увазі у верхніх щаблях турнірної таблиці, але фактично завжди давали бій будь-якому клубу. Незабутніми є перемога над донецьким «Шахтарем» у Івано-Франківську — 2:0 та  нічия з «Динамо» на Республіканському стадіоні в Києві — 1:1. На жаль, були й прикрі поразки.

 

– Ви тоді мали певні проблеми із дисципліною?

— Куди правді діти? (сміється). Був молодий. Мабуть, енергії було забагато. Лише з роками зрозумів, що інколи вчиняв не по ділу.

 

— Після кількох років у «Прикарпатті» ви опинилися в Ростові?

— До «Ростсельмашу» мене запросив Сергій Андреєв, відомий в минулому футболіст місцевого СКА та збірної СРСР. Команда з Ростова тоді була середняком чемпіонату Росії. В порівнянні з Івано-Франківськом умови там були значно кращими. За команду грали багато футболістів колишнього СРСР. Місцева влада приділяла футболу велику увагу. Як жартували в Ростові – зарплату вчасно та повністю тоді отримували лише міліція, шахтарі й футболісти. Як відомо, в кожному жарті завжди є доля правди.

Але в Ростові мені дошкуляла травма, яку я отримав ще в Україні, в Тернополі, в матчі з «Нивою». Тоді у боротьбі за м’яч з Ігорем Яворським я зламав два ребра.

 

 

Думав, залікував, а виявилося – ні. Більшість матчів грав на знеболювальних уколах. Але виступав, вважаю, на належному рівні. Одним із кращих матчів була, думаю, гра з «Зенітом» у Санкт-Петербурзі в 1996 році, коли ми перемогли команду Анатолія Бишовця з рахунком 2:0.

 

Як не прикро, та в «Ростсельмаші» я отримав ще одну серйозну травму, після чого була складна операція в Ізраїлі. На деякий час залишив активне тренування. А саме на цей час прийшов чи не найбільший успіх ростовського футболу. В 1998 році команда виборола шосте місце в чемпіонаті Росіі, що давало право виступати в турнірі Інтертото. У чвертьфіналі грали з туринським «Ювентусом». Я дивився з трибуни, але враження від гри італійської команди залишилися назавжди. Це було щось неймовірне. Як писала одна російська газета, «вони прилетіли до нас із Місяця». В «Ювентусі» грали Ван Дер Сар,  Конте, Індзагі, Дзамбротта, Давідс… Вони рознесли нашу команду спершу 0:4 у Ростові, а потім 5:1 в Турині.

 

 

Потім півроку після одужання я виступав за ставропольське «Динамо», яке грало у першій лізі, та повернувся до України. Зіграв кілька матчі у складі «Прикарпаття», яке вже виступало у першій лізі, а потім я відгукнувся на запрошення Сергія Морозова та підписав контракт із полтавською «Ворсклою». Тоді там ще виступали Сергій Долганський та Андрій Пятов. Андрій більше грав за другу команду, звідки й перейшов до донецького «Шахтаря»…

 

— По завершенню активної кар’єри воротаря чим займалися?

— Тоді трохи відійшов від футболу, займався своїм здоров’ям. Одного разу мені зателефонував Павло Іричук і запропонував приєднатися до нього у Молдові, він там очолював «Рапід» із Кишинева. Разом із Павлом, в якості тренера воротарів, я пропрацював там три роки. На жаль, наразі «Рапід» припинив своє існування.

Минулого року в Івано-Франківську відновили професійну команду, яку очолив Володимир Ковалюк. На його запрошення я приєднався до тренерського складу, займаюся підготовкою воротарів.

 

— Яка нині ситуація з воротарями в МФК «Прикарпаття»?

— Минулого сезону в складі команди були два рівноцінні воротарі – Остап Вульчин і Микола Плетеницький. На жаль, Микола наразі виступає за ФК «Тернопіль». За цих обставин ми змушені були заявити молодого воротаря Юрія Семеніва.

 

 

Також долучаємо до тренувань воротаря команди СДЮСШОР «Прикарпаття» (U-16) Романа Сердюка. Минулого сезону з командою тренувався Олександр Новак, брат Андрія Новака, але у зв’язку операцією наразі він футболом не займається.

 

Загалом в Івано-Франківській області наразі є суттєва проблема – відсутня якісна та кваліфікована підготовка футбольних воротарів. На жаль, жодна спортивна школа, крім СДЮСШОР «Прикарпаття», не має у штаті тренера воротарів. Отже належної уваги підготовці воротарів нема. Над цим треба працювати, бо інакше в найближчому майбутньому ми не побачимо жодного воротаря, вихованця місцевого футболу, який гратиме у професійній команді України.

 

Володимир Омом, Репортер


28.07.2017 2075 0
Коментарі (0)

19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

100
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

1533
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1141
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

6500
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1757
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

2061

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

243

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

783

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

881

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1456
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

529
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1622
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1514
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

408
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3515
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3636
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7215
16.06.2025

В Івано-Франківську з 15 по 20 червня відбуватиметься Шекспірівський фестиваль, організатором якого є Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.   

420
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

162
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

927
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

357
10.06.2025

Більшість мешканців західних областей — 60% — усе ще готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Утім, це на 19% менше, ніж у лютому 2024 року.  

565