Олег Рипан: На Франківщині є проблема з підготовки футбольних воротарів

 

У п’ятницю, 28 липня, святкує свої 45 років відомий на Прикарпатті футболіст, воротар, тренер Олег Рипан. «Репортер» вирішив поспілкуватися з ним ближче і поговорити… про все.

 

– Пане Олеже, традиційне запитання – як почали займатися футболом?

– Вчився я у школі №15 в Івано-Франківську. На один і уроків фізкультури до нас прийшов Іван Михайлович Краснецький, який тоді набирав  хлопчиків у свою групу футбольної школи «Прикарпаття». Серед тих, він відібрав, був і я. Як зараз пам’ятаю, із задоволенням прийшов на перше тренування на стадіон «Кристал», який знаходився поряд із моїм домом, а жив я тоді на БАМі.

Так у 10 років і почав займатись футболом, навіть не думав, що присвячу йому все життя. Іван Краснецький, який свого часу захищав кольори івано-франківського «Спартака» саме як воротар, на одному з тренувань поставив мене у ворота, хоч десь півроку я грав захисника. З того часу я «в рамці».

Якщо чесно, тренування мені подобалися більше, ніж навчання у школі, в яку треба було добиратися через все місто на автобусі №15 – ЛіАЗі, який їхав до школи майже 45 хвилин.

Через деякий час Іван Краснецький поїхав до Москви навчатись у Вищій школі тренерів СРСР, а нашу групу очолили Річард Гуцуляк і Тарас Белей. Крім мене, в ній займалися Микола Волосянко, Роман Русак, Богдан Гусак, Орест Дорош та інші.

 

На фото: команда СДЮСШОР «Прикарпаття», 1972 р.н

 

Вважаю, на той час у нас підібралась непогана футбольна зміна, ми досягали добрих результатів. Наприклад, у складі збірної Івано-Франківської області здобули друге місце у Рівному на республіканських змаганнях серед школярів. У фіналі програли одеситам. Прикро, могли й виграти, основний час закінчити внічию, а тому, що в нас були квитки на потяг додому зі Здолбунова, організатори вирішили одразу пробивати післяматчеві пенальті — замість додаткового часу. Фортуна посміхнулась одеситам.

 

На фото: збірна Івано-Франківської області, юнаки 1972 р.н.

 

Оскільки з навчанням у школі я не дуже дружив, тож після восьмого пішов до ВПУ-21. На той час там ще не було спеціалізованих груп  з футболу для здібних юнаків з усієї області. Вони були створені роком-два пізніше. Саме вихованці училища, яке було базовим для підготовки працівників для заводу «Автоливмаш», виступали у чемпіонаті області серед юнаків, були фаворитами змагань.

Богдан Дебенко, який відповідав за юнацьку команду, рекомендував мене разом із Петром Русаком до основного складу «Автоливмашу». Пізніше, будучи вже гравцями «Автоливмашу», ми з Петром тренувалися з командою майстрів «Прикарпаття», яка тоді грала у другій лізі чемпіонату СРСР.

 

– Але першим футбольним клубом у вас була «Рось» із Білої Церкви?

– У 1992 році Віктор Климюк, який на той момент очолював надвірнянський «Бескид», запросив мене до своєї команди. Ми грали у представницькому турнірі у Черкасах, після якого мені надійшла пропозиція від двох команд — з «Кременя» із Кременчука та «Росі» із Білої Церкви. Я вибрав останню, півроку грав у ній у чемпіонаті України серед команд першої ліги, де виступало івано-франківське «Прикарпаття». У сезоні 1992/1993 «Прикарпаття» поставлених завдань не виконало, відбулася зміна тренерського складу. Івано-франківців очолив Ігор Юрченко. Він запросив мене в команду, перед якою стояло завдання вибороти перше місце у першій лізі та здобути путівку у вищий дивізіон українського футболу. Оскільки в команді на той час були два рівноцінні воротарі — Олег Пироженко та Сергій Сташко — мене на деякий час, аби підтримував ігрову практику, віддали в оренду до мукачевських «Карпат». По завершенню оренди я повернувся в Івано-Франківськ і почав виступати за «Прикарпаття», яке здобуло право грати у вищій лізі.

 

— І то були найкращі часи в новітній історії івано-франківського футболу. Які спогади у вас залишилися щодо тієї команди?

— Повністю згідний. В нас була добротна боєздатна команда із досвідчених гравців та амбітної молоді. На жаль, визначних результатів ми тоді не досягли, маю на увазі у верхніх щаблях турнірної таблиці, але фактично завжди давали бій будь-якому клубу. Незабутніми є перемога над донецьким «Шахтарем» у Івано-Франківську — 2:0 та  нічия з «Динамо» на Республіканському стадіоні в Києві — 1:1. На жаль, були й прикрі поразки.

 

– Ви тоді мали певні проблеми із дисципліною?

— Куди правді діти? (сміється). Був молодий. Мабуть, енергії було забагато. Лише з роками зрозумів, що інколи вчиняв не по ділу.

 

— Після кількох років у «Прикарпатті» ви опинилися в Ростові?

— До «Ростсельмашу» мене запросив Сергій Андреєв, відомий в минулому футболіст місцевого СКА та збірної СРСР. Команда з Ростова тоді була середняком чемпіонату Росії. В порівнянні з Івано-Франківськом умови там були значно кращими. За команду грали багато футболістів колишнього СРСР. Місцева влада приділяла футболу велику увагу. Як жартували в Ростові – зарплату вчасно та повністю тоді отримували лише міліція, шахтарі й футболісти. Як відомо, в кожному жарті завжди є доля правди.

Але в Ростові мені дошкуляла травма, яку я отримав ще в Україні, в Тернополі, в матчі з «Нивою». Тоді у боротьбі за м’яч з Ігорем Яворським я зламав два ребра.

 

 

Думав, залікував, а виявилося – ні. Більшість матчів грав на знеболювальних уколах. Але виступав, вважаю, на належному рівні. Одним із кращих матчів була, думаю, гра з «Зенітом» у Санкт-Петербурзі в 1996 році, коли ми перемогли команду Анатолія Бишовця з рахунком 2:0.

 

Як не прикро, та в «Ростсельмаші» я отримав ще одну серйозну травму, після чого була складна операція в Ізраїлі. На деякий час залишив активне тренування. А саме на цей час прийшов чи не найбільший успіх ростовського футболу. В 1998 році команда виборола шосте місце в чемпіонаті Росіі, що давало право виступати в турнірі Інтертото. У чвертьфіналі грали з туринським «Ювентусом». Я дивився з трибуни, але враження від гри італійської команди залишилися назавжди. Це було щось неймовірне. Як писала одна російська газета, «вони прилетіли до нас із Місяця». В «Ювентусі» грали Ван Дер Сар,  Конте, Індзагі, Дзамбротта, Давідс… Вони рознесли нашу команду спершу 0:4 у Ростові, а потім 5:1 в Турині.

 

 

Потім півроку після одужання я виступав за ставропольське «Динамо», яке грало у першій лізі, та повернувся до України. Зіграв кілька матчі у складі «Прикарпаття», яке вже виступало у першій лізі, а потім я відгукнувся на запрошення Сергія Морозова та підписав контракт із полтавською «Ворсклою». Тоді там ще виступали Сергій Долганський та Андрій Пятов. Андрій більше грав за другу команду, звідки й перейшов до донецького «Шахтаря»…

 

— По завершенню активної кар’єри воротаря чим займалися?

— Тоді трохи відійшов від футболу, займався своїм здоров’ям. Одного разу мені зателефонував Павло Іричук і запропонував приєднатися до нього у Молдові, він там очолював «Рапід» із Кишинева. Разом із Павлом, в якості тренера воротарів, я пропрацював там три роки. На жаль, наразі «Рапід» припинив своє існування.

Минулого року в Івано-Франківську відновили професійну команду, яку очолив Володимир Ковалюк. На його запрошення я приєднався до тренерського складу, займаюся підготовкою воротарів.

 

— Яка нині ситуація з воротарями в МФК «Прикарпаття»?

— Минулого сезону в складі команди були два рівноцінні воротарі – Остап Вульчин і Микола Плетеницький. На жаль, Микола наразі виступає за ФК «Тернопіль». За цих обставин ми змушені були заявити молодого воротаря Юрія Семеніва.

 

 

Також долучаємо до тренувань воротаря команди СДЮСШОР «Прикарпаття» (U-16) Романа Сердюка. Минулого сезону з командою тренувався Олександр Новак, брат Андрія Новака, але у зв’язку операцією наразі він футболом не займається.

 

Загалом в Івано-Франківській області наразі є суттєва проблема – відсутня якісна та кваліфікована підготовка футбольних воротарів. На жаль, жодна спортивна школа, крім СДЮСШОР «Прикарпаття», не має у штаті тренера воротарів. Отже належної уваги підготовці воротарів нема. Над цим треба працювати, бо інакше в найближчому майбутньому ми не побачимо жодного воротаря, вихованця місцевого футболу, який гратиме у професійній команді України.

 

Володимир Омом, Репортер


28.07.2017 2085 0
Коментарі (0)

09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1260
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1014
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2021
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3500
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1302
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

1289

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

1584

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

456

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1101

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1265
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24224
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

474
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2634
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

555
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1466
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

648
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

15341
01.07.2025

Плакати Нікіти Тітова надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається. Художник прагне, аби про героїзм українців знали в усьому світі.  

454
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

492
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

1309 1
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

590
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

499