Олег Рипан: На Франківщині є проблема з підготовки футбольних воротарів

 

У п’ятницю, 28 липня, святкує свої 45 років відомий на Прикарпатті футболіст, воротар, тренер Олег Рипан. «Репортер» вирішив поспілкуватися з ним ближче і поговорити… про все.

 

– Пане Олеже, традиційне запитання – як почали займатися футболом?

– Вчився я у школі №15 в Івано-Франківську. На один і уроків фізкультури до нас прийшов Іван Михайлович Краснецький, який тоді набирав  хлопчиків у свою групу футбольної школи «Прикарпаття». Серед тих, він відібрав, був і я. Як зараз пам’ятаю, із задоволенням прийшов на перше тренування на стадіон «Кристал», який знаходився поряд із моїм домом, а жив я тоді на БАМі.

Так у 10 років і почав займатись футболом, навіть не думав, що присвячу йому все життя. Іван Краснецький, який свого часу захищав кольори івано-франківського «Спартака» саме як воротар, на одному з тренувань поставив мене у ворота, хоч десь півроку я грав захисника. З того часу я «в рамці».

Якщо чесно, тренування мені подобалися більше, ніж навчання у школі, в яку треба було добиратися через все місто на автобусі №15 – ЛіАЗі, який їхав до школи майже 45 хвилин.

Через деякий час Іван Краснецький поїхав до Москви навчатись у Вищій школі тренерів СРСР, а нашу групу очолили Річард Гуцуляк і Тарас Белей. Крім мене, в ній займалися Микола Волосянко, Роман Русак, Богдан Гусак, Орест Дорош та інші.

 

На фото: команда СДЮСШОР «Прикарпаття», 1972 р.н

 

Вважаю, на той час у нас підібралась непогана футбольна зміна, ми досягали добрих результатів. Наприклад, у складі збірної Івано-Франківської області здобули друге місце у Рівному на республіканських змаганнях серед школярів. У фіналі програли одеситам. Прикро, могли й виграти, основний час закінчити внічию, а тому, що в нас були квитки на потяг додому зі Здолбунова, організатори вирішили одразу пробивати післяматчеві пенальті — замість додаткового часу. Фортуна посміхнулась одеситам.

 

На фото: збірна Івано-Франківської області, юнаки 1972 р.н.

 

Оскільки з навчанням у школі я не дуже дружив, тож після восьмого пішов до ВПУ-21. На той час там ще не було спеціалізованих груп  з футболу для здібних юнаків з усієї області. Вони були створені роком-два пізніше. Саме вихованці училища, яке було базовим для підготовки працівників для заводу «Автоливмаш», виступали у чемпіонаті області серед юнаків, були фаворитами змагань.

Богдан Дебенко, який відповідав за юнацьку команду, рекомендував мене разом із Петром Русаком до основного складу «Автоливмашу». Пізніше, будучи вже гравцями «Автоливмашу», ми з Петром тренувалися з командою майстрів «Прикарпаття», яка тоді грала у другій лізі чемпіонату СРСР.

 

– Але першим футбольним клубом у вас була «Рось» із Білої Церкви?

– У 1992 році Віктор Климюк, який на той момент очолював надвірнянський «Бескид», запросив мене до своєї команди. Ми грали у представницькому турнірі у Черкасах, після якого мені надійшла пропозиція від двох команд — з «Кременя» із Кременчука та «Росі» із Білої Церкви. Я вибрав останню, півроку грав у ній у чемпіонаті України серед команд першої ліги, де виступало івано-франківське «Прикарпаття». У сезоні 1992/1993 «Прикарпаття» поставлених завдань не виконало, відбулася зміна тренерського складу. Івано-франківців очолив Ігор Юрченко. Він запросив мене в команду, перед якою стояло завдання вибороти перше місце у першій лізі та здобути путівку у вищий дивізіон українського футболу. Оскільки в команді на той час були два рівноцінні воротарі — Олег Пироженко та Сергій Сташко — мене на деякий час, аби підтримував ігрову практику, віддали в оренду до мукачевських «Карпат». По завершенню оренди я повернувся в Івано-Франківськ і почав виступати за «Прикарпаття», яке здобуло право грати у вищій лізі.

 

— І то були найкращі часи в новітній історії івано-франківського футболу. Які спогади у вас залишилися щодо тієї команди?

— Повністю згідний. В нас була добротна боєздатна команда із досвідчених гравців та амбітної молоді. На жаль, визначних результатів ми тоді не досягли, маю на увазі у верхніх щаблях турнірної таблиці, але фактично завжди давали бій будь-якому клубу. Незабутніми є перемога над донецьким «Шахтарем» у Івано-Франківську — 2:0 та  нічия з «Динамо» на Республіканському стадіоні в Києві — 1:1. На жаль, були й прикрі поразки.

 

– Ви тоді мали певні проблеми із дисципліною?

— Куди правді діти? (сміється). Був молодий. Мабуть, енергії було забагато. Лише з роками зрозумів, що інколи вчиняв не по ділу.

 

— Після кількох років у «Прикарпатті» ви опинилися в Ростові?

— До «Ростсельмашу» мене запросив Сергій Андреєв, відомий в минулому футболіст місцевого СКА та збірної СРСР. Команда з Ростова тоді була середняком чемпіонату Росії. В порівнянні з Івано-Франківськом умови там були значно кращими. За команду грали багато футболістів колишнього СРСР. Місцева влада приділяла футболу велику увагу. Як жартували в Ростові – зарплату вчасно та повністю тоді отримували лише міліція, шахтарі й футболісти. Як відомо, в кожному жарті завжди є доля правди.

Але в Ростові мені дошкуляла травма, яку я отримав ще в Україні, в Тернополі, в матчі з «Нивою». Тоді у боротьбі за м’яч з Ігорем Яворським я зламав два ребра.

 

 

Думав, залікував, а виявилося – ні. Більшість матчів грав на знеболювальних уколах. Але виступав, вважаю, на належному рівні. Одним із кращих матчів була, думаю, гра з «Зенітом» у Санкт-Петербурзі в 1996 році, коли ми перемогли команду Анатолія Бишовця з рахунком 2:0.

 

Як не прикро, та в «Ростсельмаші» я отримав ще одну серйозну травму, після чого була складна операція в Ізраїлі. На деякий час залишив активне тренування. А саме на цей час прийшов чи не найбільший успіх ростовського футболу. В 1998 році команда виборола шосте місце в чемпіонаті Росіі, що давало право виступати в турнірі Інтертото. У чвертьфіналі грали з туринським «Ювентусом». Я дивився з трибуни, але враження від гри італійської команди залишилися назавжди. Це було щось неймовірне. Як писала одна російська газета, «вони прилетіли до нас із Місяця». В «Ювентусі» грали Ван Дер Сар,  Конте, Індзагі, Дзамбротта, Давідс… Вони рознесли нашу команду спершу 0:4 у Ростові, а потім 5:1 в Турині.

 

 

Потім півроку після одужання я виступав за ставропольське «Динамо», яке грало у першій лізі, та повернувся до України. Зіграв кілька матчі у складі «Прикарпаття», яке вже виступало у першій лізі, а потім я відгукнувся на запрошення Сергія Морозова та підписав контракт із полтавською «Ворсклою». Тоді там ще виступали Сергій Долганський та Андрій Пятов. Андрій більше грав за другу команду, звідки й перейшов до донецького «Шахтаря»…

 

— По завершенню активної кар’єри воротаря чим займалися?

— Тоді трохи відійшов від футболу, займався своїм здоров’ям. Одного разу мені зателефонував Павло Іричук і запропонував приєднатися до нього у Молдові, він там очолював «Рапід» із Кишинева. Разом із Павлом, в якості тренера воротарів, я пропрацював там три роки. На жаль, наразі «Рапід» припинив своє існування.

Минулого року в Івано-Франківську відновили професійну команду, яку очолив Володимир Ковалюк. На його запрошення я приєднався до тренерського складу, займаюся підготовкою воротарів.

 

— Яка нині ситуація з воротарями в МФК «Прикарпаття»?

— Минулого сезону в складі команди були два рівноцінні воротарі – Остап Вульчин і Микола Плетеницький. На жаль, Микола наразі виступає за ФК «Тернопіль». За цих обставин ми змушені були заявити молодого воротаря Юрія Семеніва.

 

 

Також долучаємо до тренувань воротаря команди СДЮСШОР «Прикарпаття» (U-16) Романа Сердюка. Минулого сезону з командою тренувався Олександр Новак, брат Андрія Новака, але у зв’язку операцією наразі він футболом не займається.

 

Загалом в Івано-Франківській області наразі є суттєва проблема – відсутня якісна та кваліфікована підготовка футбольних воротарів. На жаль, жодна спортивна школа, крім СДЮСШОР «Прикарпаття», не має у штаті тренера воротарів. Отже належної уваги підготовці воротарів нема. Над цим треба працювати, бо інакше в найближчому майбутньому ми не побачимо жодного воротаря, вихованця місцевого футболу, який гратиме у професійній команді України.

 

Володимир Омом, Репортер


28.07.2017 2050 0
Коментарі (0)

28.04.2025
Катерина Гришко

Шахрайка отримала три роки позбавлення волі за те, що виманювала гроші в родичів зниклих воїнів ЗСУ, обіцяючи інформацію про їх місцеперебування. Фіртка вивчила матеріали слідства та судовий розгляд і ділиться з читачами ексклюзивними деталями.

384
23.04.2025
Дарина Кочержук-Слідак

Прокуратура вважає, що ділянки закладу незаконно передали підприємцям нібито для практичних занять учнів, але насправді їх використовували для вирощування врожаю на продаж. Фіртка провела журналістське розслідування щодо цих випадків, зокрема розглянула судові документи. З цими ексклюзивними матеріалами ознайомимо читачів.

852
21.04.2025
Лука Головенський

Де саме в Мюнхені були вбиті агентом КДБ Степан Бандера та Лев Ребет, де знаходилися офіси ОУН, Антибільшовицького Блоку Народів, газетні редакції та проживали Ярослав та Ярослава Стецьки, — про все це у нашому сьогоднішньому дослідженні.

1856
16.04.2025
Тетяна Ткаченко

Про свій шлях у війську, байдужість тилу, сучасні методи мобілізації, терміни служби та історії з війни, які залишили глибокий слід у пам’яті, капітан медичної служби, командир кейсевак-групи 1 батальйону 93-ї бригади Олександр Соколюк розповів  журналістці Фіртки.

3377
12.04.2025
Вікторія Матіїв

Про шлях до Христа, як розрізняти Божу волю від власних бажань, сумніви щодо віри, значення Пасхи та як зберігати духовний спокій під час війни, журналістка Фіртки поспілкувалася зі священником Василем Савчином, який служить в парафії святих Кирила і Методія, Лемківської церкви в Івано-Франківську.

2303 4
09.04.2025
Діана Струк

Про  долю малокомплектних шкіл на Івано-Франківщині, освітню реформу, інклюзивне навчання, виклики та перспективи в освіті, Фіртка поспілкувалася з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОВА Віктором Кімаковичем.

4519

Гори не знають політики. Живуть вони поза категоріями лівих і правих, в тих краях, де закінчується система політичних координат, і де розквітає гірський едельвейс, де живуть часи лицарської величі Німеччини, що лише чекають свого часу.

674

Хто уникає позиції перед лицем зла — вже займає позицію. І не на боці добра.

591

Нам фактично  все відомо про смерть Ісуса Христа. А як закінчилось життя його найближчих учнів відомо дуже мало. Хоча кожен з них суттєво доклався до проповіді християнської віри та її поширення.  

571

В цікаві часи живемо. Яке покоління могло ще б спостерігати «Армагедон онлайн» (або ж сингулярний перехід) — хто його знає що вийде? Щодня новини, яких колись вистачало б на десятиліття…

605
23.04.2025

Перекуси повинні бути корисними, поживними та здоровими. Це своєю чергою допоможе залишатися в тонусі та бути продуктивними.  

10220
18.04.2025

Порівняно з 2024 роком, більшість товарів подорожчали.

1059
27.04.2025

Провідна неділя — перша неділя після святкування Великодня.  

5087
22.04.2025

Видання The Week UK з посиланням на колишнього секретаря померлого папи Франциска включило 45-річного кардинала-українця Миколу Бичка з Австралії в перелік кандидатів на посаду нового Папи Римського.

855
19.04.2025

Які продукти обов’язково мають бути у великодньому кошику, а що освячувати не варто, журналістка Фіртки розпитала у священника Василя Савчина.

2652
17.04.2025

Сьогодні, 17 квітня, християни відзначають Чистий четвер — особливий день у Страсному тижні, який символізує очищення тіла й душі напередодні Великодня.  

1081
23.04.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

34310 1
24.04.2025

У Лондоні тривають знижені до робочого рівня переговори між Великою Британією, США, Україною, Францією та Німеччиною щодо мирного плану припинення російсько-української війни.  

508
21.04.2025

Наступного тижня команда американського президента Дональда Трампа вирушить до Лондона для перемовин щодо перемир’я в Україні.  

568
18.04.2025

Президент Володимир Зеленський застерігає, що держава-агресор готується до завдання нових ударів по українській енергетичній інфраструктурі.  

908 2
16.04.2025

Президент США Дональд Трамп відмовився передати Україні системи Patriot, навіть попри пропозицію придбати зброю за 50 мільярдів доларів.    

1138