Олег Рипан: На Франківщині є проблема з підготовки футбольних воротарів

 

У п’ятницю, 28 липня, святкує свої 45 років відомий на Прикарпатті футболіст, воротар, тренер Олег Рипан. «Репортер» вирішив поспілкуватися з ним ближче і поговорити… про все.

 

– Пане Олеже, традиційне запитання – як почали займатися футболом?

– Вчився я у школі №15 в Івано-Франківську. На один і уроків фізкультури до нас прийшов Іван Михайлович Краснецький, який тоді набирав  хлопчиків у свою групу футбольної школи «Прикарпаття». Серед тих, він відібрав, був і я. Як зараз пам’ятаю, із задоволенням прийшов на перше тренування на стадіон «Кристал», який знаходився поряд із моїм домом, а жив я тоді на БАМі.

Так у 10 років і почав займатись футболом, навіть не думав, що присвячу йому все життя. Іван Краснецький, який свого часу захищав кольори івано-франківського «Спартака» саме як воротар, на одному з тренувань поставив мене у ворота, хоч десь півроку я грав захисника. З того часу я «в рамці».

Якщо чесно, тренування мені подобалися більше, ніж навчання у школі, в яку треба було добиратися через все місто на автобусі №15 – ЛіАЗі, який їхав до школи майже 45 хвилин.

Через деякий час Іван Краснецький поїхав до Москви навчатись у Вищій школі тренерів СРСР, а нашу групу очолили Річард Гуцуляк і Тарас Белей. Крім мене, в ній займалися Микола Волосянко, Роман Русак, Богдан Гусак, Орест Дорош та інші.

 

На фото: команда СДЮСШОР «Прикарпаття», 1972 р.н

 

Вважаю, на той час у нас підібралась непогана футбольна зміна, ми досягали добрих результатів. Наприклад, у складі збірної Івано-Франківської області здобули друге місце у Рівному на республіканських змаганнях серед школярів. У фіналі програли одеситам. Прикро, могли й виграти, основний час закінчити внічию, а тому, що в нас були квитки на потяг додому зі Здолбунова, організатори вирішили одразу пробивати післяматчеві пенальті — замість додаткового часу. Фортуна посміхнулась одеситам.

 

На фото: збірна Івано-Франківської області, юнаки 1972 р.н.

 

Оскільки з навчанням у школі я не дуже дружив, тож після восьмого пішов до ВПУ-21. На той час там ще не було спеціалізованих груп  з футболу для здібних юнаків з усієї області. Вони були створені роком-два пізніше. Саме вихованці училища, яке було базовим для підготовки працівників для заводу «Автоливмаш», виступали у чемпіонаті області серед юнаків, були фаворитами змагань.

Богдан Дебенко, який відповідав за юнацьку команду, рекомендував мене разом із Петром Русаком до основного складу «Автоливмашу». Пізніше, будучи вже гравцями «Автоливмашу», ми з Петром тренувалися з командою майстрів «Прикарпаття», яка тоді грала у другій лізі чемпіонату СРСР.

 

– Але першим футбольним клубом у вас була «Рось» із Білої Церкви?

– У 1992 році Віктор Климюк, який на той момент очолював надвірнянський «Бескид», запросив мене до своєї команди. Ми грали у представницькому турнірі у Черкасах, після якого мені надійшла пропозиція від двох команд — з «Кременя» із Кременчука та «Росі» із Білої Церкви. Я вибрав останню, півроку грав у ній у чемпіонаті України серед команд першої ліги, де виступало івано-франківське «Прикарпаття». У сезоні 1992/1993 «Прикарпаття» поставлених завдань не виконало, відбулася зміна тренерського складу. Івано-франківців очолив Ігор Юрченко. Він запросив мене в команду, перед якою стояло завдання вибороти перше місце у першій лізі та здобути путівку у вищий дивізіон українського футболу. Оскільки в команді на той час були два рівноцінні воротарі — Олег Пироженко та Сергій Сташко — мене на деякий час, аби підтримував ігрову практику, віддали в оренду до мукачевських «Карпат». По завершенню оренди я повернувся в Івано-Франківськ і почав виступати за «Прикарпаття», яке здобуло право грати у вищій лізі.

 

— І то були найкращі часи в новітній історії івано-франківського футболу. Які спогади у вас залишилися щодо тієї команди?

— Повністю згідний. В нас була добротна боєздатна команда із досвідчених гравців та амбітної молоді. На жаль, визначних результатів ми тоді не досягли, маю на увазі у верхніх щаблях турнірної таблиці, але фактично завжди давали бій будь-якому клубу. Незабутніми є перемога над донецьким «Шахтарем» у Івано-Франківську — 2:0 та  нічия з «Динамо» на Республіканському стадіоні в Києві — 1:1. На жаль, були й прикрі поразки.

 

– Ви тоді мали певні проблеми із дисципліною?

— Куди правді діти? (сміється). Був молодий. Мабуть, енергії було забагато. Лише з роками зрозумів, що інколи вчиняв не по ділу.

 

— Після кількох років у «Прикарпатті» ви опинилися в Ростові?

— До «Ростсельмашу» мене запросив Сергій Андреєв, відомий в минулому футболіст місцевого СКА та збірної СРСР. Команда з Ростова тоді була середняком чемпіонату Росії. В порівнянні з Івано-Франківськом умови там були значно кращими. За команду грали багато футболістів колишнього СРСР. Місцева влада приділяла футболу велику увагу. Як жартували в Ростові – зарплату вчасно та повністю тоді отримували лише міліція, шахтарі й футболісти. Як відомо, в кожному жарті завжди є доля правди.

Але в Ростові мені дошкуляла травма, яку я отримав ще в Україні, в Тернополі, в матчі з «Нивою». Тоді у боротьбі за м’яч з Ігорем Яворським я зламав два ребра.

 

 

Думав, залікував, а виявилося – ні. Більшість матчів грав на знеболювальних уколах. Але виступав, вважаю, на належному рівні. Одним із кращих матчів була, думаю, гра з «Зенітом» у Санкт-Петербурзі в 1996 році, коли ми перемогли команду Анатолія Бишовця з рахунком 2:0.

 

Як не прикро, та в «Ростсельмаші» я отримав ще одну серйозну травму, після чого була складна операція в Ізраїлі. На деякий час залишив активне тренування. А саме на цей час прийшов чи не найбільший успіх ростовського футболу. В 1998 році команда виборола шосте місце в чемпіонаті Росіі, що давало право виступати в турнірі Інтертото. У чвертьфіналі грали з туринським «Ювентусом». Я дивився з трибуни, але враження від гри італійської команди залишилися назавжди. Це було щось неймовірне. Як писала одна російська газета, «вони прилетіли до нас із Місяця». В «Ювентусі» грали Ван Дер Сар,  Конте, Індзагі, Дзамбротта, Давідс… Вони рознесли нашу команду спершу 0:4 у Ростові, а потім 5:1 в Турині.

 

 

Потім півроку після одужання я виступав за ставропольське «Динамо», яке грало у першій лізі, та повернувся до України. Зіграв кілька матчі у складі «Прикарпаття», яке вже виступало у першій лізі, а потім я відгукнувся на запрошення Сергія Морозова та підписав контракт із полтавською «Ворсклою». Тоді там ще виступали Сергій Долганський та Андрій Пятов. Андрій більше грав за другу команду, звідки й перейшов до донецького «Шахтаря»…

 

— По завершенню активної кар’єри воротаря чим займалися?

— Тоді трохи відійшов від футболу, займався своїм здоров’ям. Одного разу мені зателефонував Павло Іричук і запропонував приєднатися до нього у Молдові, він там очолював «Рапід» із Кишинева. Разом із Павлом, в якості тренера воротарів, я пропрацював там три роки. На жаль, наразі «Рапід» припинив своє існування.

Минулого року в Івано-Франківську відновили професійну команду, яку очолив Володимир Ковалюк. На його запрошення я приєднався до тренерського складу, займаюся підготовкою воротарів.

 

— Яка нині ситуація з воротарями в МФК «Прикарпаття»?

— Минулого сезону в складі команди були два рівноцінні воротарі – Остап Вульчин і Микола Плетеницький. На жаль, Микола наразі виступає за ФК «Тернопіль». За цих обставин ми змушені були заявити молодого воротаря Юрія Семеніва.

 

 

Також долучаємо до тренувань воротаря команди СДЮСШОР «Прикарпаття» (U-16) Романа Сердюка. Минулого сезону з командою тренувався Олександр Новак, брат Андрія Новака, але у зв’язку операцією наразі він футболом не займається.

 

Загалом в Івано-Франківській області наразі є суттєва проблема – відсутня якісна та кваліфікована підготовка футбольних воротарів. На жаль, жодна спортивна школа, крім СДЮСШОР «Прикарпаття», не має у штаті тренера воротарів. Отже належної уваги підготовці воротарів нема. Над цим треба працювати, бо інакше в найближчому майбутньому ми не побачимо жодного воротаря, вихованця місцевого футболу, який гратиме у професійній команді України.

 

Володимир Омом, Репортер


28.07.2017 2340 0
Коментарі (0)

11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

60
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

652
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2005 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3083
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2559 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5312

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

436

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

599

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

1078
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8414
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10893
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5281
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

661
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

528
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22587
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

895
07.07.2026

Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.

5410
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1032
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1048
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1321
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1609