Нетиповий Косів: Бог, народжений на городі, фантомні болі і тіні з минулого

 

/data/blog/79383/6950a88aae14d298d32c0ad86bb9ead3.jpg

 

На годиннику близько дев’ятої вечора, на термометрі — 35 градусів. В автомобілі не працює кондиціонер і ми в’їжджаємо у Косів із затуманеними головами. Повільно рухаємося однією з центральних вулиць, відшуковуючи готель, де забронювали номер. Людей немає, простір практично порожній, від спеки поодинокі перехожі ніби сонні. Вони йдуть повільно, зіщуливши очі і накривши голови капелюхами. Бігають пси і дрімають коти.

 

Раптом мій друг Басенко починає дико реготати і викрикує: «Ти подивися який персонаж!» Я виглядаю у вікно і собі починаю сміятися. Тротуаром йде дуже колоритний дядько-інтелігент. Він також у капелюсі, сорочці, добре начищених коричневих туфлях і білих штанах. Знаю точно, що такі штани носять у Ріо-де-Жанейро. У його руках книга і він читає її на ходу. Моя радість змінюється здивуванням, бо впізнаю у перехожому свого старого приятеля. Це Володимир Гаюк, багатолітній  директор Львівського музею історії релігії та атеїзму. Принаймні так він називався в полум’яні часи СРСР. Свого часу ми познайомилися з ним під час феєричної поїздки у Москву, коли світ ще не скотився у божевілля і часи були добрими.

Я вистрибую з машини, кричу до дядька, ми обнімаємося і плескаємо одне-одного по плечах. Гаюк каже, що він старий «большевик», тому  читає «Историю революции на Украине» 1930 року. Він радий нас бачити і посмішка на його обличчі щира.  Розпитує нас про життя, каже, що приїхав до Косова, аби відвідати маму, ставить раритетне видання у целофановий пакет і йде з нами, щоби провести коротку екскурсію містом. Йому 64 роки, це місто його дитинства і він тут знає усе. 

— Косів змінився… — говорить він до нас. — Було б дуже добре, якби ви приїхали сюди пів століття назад, тоді було значно цікавіше. Зараз усе змінилося і дуже багато білих плям. Вони повсюди. Знаєте, то як фантомний біль. У моїй голові ще живуть образи з минулого, але в реальності їх не існує… Бачите цей пустир? Колись тут стояв кінотеатр імені Івана Франка.

— Пам’ятаю часи, коли в Карпатах знімали «Тіні забутих предків». Знімальна група їздила в Космач, Жєб’є, Криворівню, околиці Косова, поблизу водоспаду Гук, а тут була їхня база. Щовечора актори і режисер з’їжджалися сюди, аби переглянути відзняті кадри. Фактично, це була їхня творча майстерня. Тут ходив Параджанов, але що Параджанов… Ми усі дивилися на Івана Миколайчука! Мені здавалося, що тоді у нього були закохані усі. Навіть чоловіки. Був таким красивим, як лялька. Він грав Іванка і ходив Косовом у своєму сценічному вбранні, то люди збиралися натовпами, аби подивитися на нього…

Я був малим, але уже тоді дуже любив кіно і постійно ходив у кінотеатр. Спочатку квитки коштували один карбованець, а після реформи 1961 року — 10 копійок. Пацани ходили на дитячі фільми, а я на «Сніги Кіліманджаро» за Хемінгуеєм. Я просто шаленів від нього і дивився десятки разів. Грошей, аби заплатити за кіно, не мав. Коли один сеанс закінчувався, то я лягав під перший ряд і так ховався від контролерів. Потім заходили нові глядачі, фільм починався  і я вилазив із свого сховку. Десятки разів. Я дивився «Сніги Кіліманджаро» десятки разів і знав у ньому кожен кадр…

Ми йдемо з Гаюком вулицею, він трішки розповідає про Косів, а трішки — про себе. Каже, що зовнішньо схожий на Леніна, але для цього треба зняти капелюх, а він його не зніме, бо ще не прийшов час. Так доходимо до будки, у якій продають живе пиво і квас. Ми біжимо до неї, аби вгамувати спрагу з дороги. Купуємо і жадібно п’ємо великими ковтками. Гаюк від частування відмовляється і каже, що зараз алкоголю не вживає. Його життя поділене на цикли. Сім років він п’є спиртне, а сім — утримується від нього. Ми потрапили на період утримання. І пити він не буде ще два роки.

— Коли я краще почуваю себе? То дурне питання, бо чоловік, який не п’є, то як пів людини. То як у Біблії: І ось виходять з річки семеро корів гарного вигляду і ситого тіла, і пасуться на лузі. А ось виходять з річки за ними семеро корів інших, бридкі виглядом і худі тілом. І вони стали при тих коровах на березі річки. І корови бридкі виглядом і худі тілом поз’їдали сім корів гарних виглядом і ситих. І тоді прокинувся фараон...

У таких філософських бесідах ми йдемо з пивом до водоспаду Гук, аби змити зі своїх ніг пилюку доріг і аби енергія Карпат увійшла у наші тіла.

По дорозі Гаюк зустрічає свого старого знайомого. Він хоч і не схожий на Леніна, але його звати Володимир Ілліч. Мені незнайомець нагадує якогось доброго-предоброго персонажа. Він такий усміхнений і позитивний, що здається випромінює довкола себе фотони щастя. Зовнішньо подібний на людину-Кульбабу.

— Ви дуже хочете у воду? — запитує Гаюк? — Потерпите? Ходіть я вам ще дещо покажу!

Ми піднімаємося сходами, йдемо попри обдертий будинок Косівської міської ради, потім бредемо високою травою і за мить виходимо коло величезного закинутого басейну під відкритим небом. У ньому дуже добре збереглася висока вишка, з якої колись спортсмени стрибали у воду, але саме дно колишньої водойми поруйноване. Бетон потріскався. З нього росте трава і маленькі дерева. По стінах повзають жуки.

— Це олімпійський басейн, — каже Гаюк. — Він має 50 метрів довжини і колись був найбільшим на Західній Україні. У це важко повірити, але колись тут змагалися за першість Радянського Союзу, а наша збірна орендувала водойму на літо і проводила тренування. Ми, коли були пацанами, дуже часто ходили сюди купатися, бо тут така досить висока вишка і з неї можна було стрибати у воду. Більшої радості не було! А зараз… Ех…

Я пригадую, що колись робив документальний фільм про Косів і маю в архіві фото того старого басейну. Пригадую, що на тих фотографіях у ньому справді дуже багато людей. З води видніються круглі голови у купальських шапочках, а на березі сидить дітлашня. Закриваю очі і на мить уявляю усе це собі. Чуються крики, сміх, свисток тренера, плюскіт води. Аби увійти у більший контакт з минулим знімаю шорти, футболку і в одних трусах виходжу на вишку. Дивлюся у низ і розумію, що висота просто скажена. Скільки метрі туди, до бетонного дна? Що станеться зі мною, якщо впаду?

— Мамо, мамо, він зараз буде стрибати!

У вікні сусіднього будинку сидить маленька дівчинка. Вона пильно спостерігала увесь цей час за нами. Коли я почав роздягатися і видряпався на вишку, то мабуть подумала, що я несповна розуму. Тепер вона перелякана. Аби заспокоїти дитину і самого себе я спускаюся вниз. Басенко встигає зробити кілька вдалих фотографій.

У результаті ми таки доходимо до водоспаду Гук. Там уже в реалі чується шум води і людський гомін. Хоч і вечір, але людей на річці чимало. Спека не спадає, вода за день прогрілася і тепер тепла, як вчорашній борщ. Та перш, ніж залізти у купель, я бачу на березі дивний об’єкт. Просто над водою стоять бруси, тренажер для качання пресу і штанга, яка прив’язана товстим ланцюгом, аби ніхто не здав на метал. Вона має дуже дивний механізм. «Бліни» до неї можна додавати і знімати, але також тільки пересуваючи по ланцюгу. Чий світлий розум осінила така ідея залишається загадкою.

Я лягаю, кілька разів піднімаю штангу і вже аж тоді падаю у воду. Думаю собі, що гуцули реально круті пацани. Сам Джейсон Стетхем був би здивований усім цим.

Гаюк стоїть на березі, показує на липу, яка росте над урвищем і говорить: «З тієї липи я колись стрибав на голову. То було таке непросте заняття. Треба було попасти у воду, а не на каміння…»

Завіса.

 

Текст: Степан ГРИЦЮК
Фото: Юрій БАСЕНКО

ВІКНА


16.06.2015 1866 0
Коментарі (0)

26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2071
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

834
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

874
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

871 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2676 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1438

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

603

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

330

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

988

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1095
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

1807
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1053
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

772
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

222
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

14950
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7258
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

694
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

240
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

152
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

265
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

549
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1005