«Непорушно жила у світі без радощів»: як пережити втрату близької людини та чому закриватись в собі – не вихід

Смерть – гірка та інтимна тема, з якою стикається кожен із нас. Проте, в Україні звикли радше уникати будь-яких розмов про неї. Окрім того, обговорення, як пережити втрату близької людини, також довгий час було табуйоване. Так, сьогодні соціум стає більш обізнаним в цьому питанні, але, погодьтесь, до втрати рідної людини однаково не можна бути готовим.

Існує теорія п’яти стадій проживання горя, класифікацію яких розробила психологиня Елізабет Кюблер-Росс. Згідно з дослідженням психологині, перша стадія проживання горя – заперечення. Тобто, людина дізнається про смерть близького – й відчуває шок та не вірить в те, що трапилось. Наступний спосіб психіки захиститись – гнів. Людина злиться й обурюється, бо не може щось змінити. Вона може гніватись на будь-кого: на інших людей, на Бога, на померлого. Третя стадія – компроміс. Людина намагається домовитись зі світом, аби змінити невідворотність смерті. Четверта – депресія. Розуміння того, що людини вже немає, а разом з нею зник і сенс життя. П’ята стадія – прийняття.  Вона передбачає відновлення й пошук способів, як жити далі.

Проте, останнім часом психологи виділяють дещо індивідуальний підхід до переживання втрати – і ці стадії можуть бути не в тій послідовності, в якій зазначає авторка дослідження. Також потрібно враховувати, що дехто одну зі стадій проживає довше, а хтось швидше. Буває й так, що людина може повертатись до тієї стадії, яку вже нібито пройшла.


Пояснюємо те, як пережити втрату близької людини на прикладі історії 46-річної Катерини. Вона втратила чоловіка три роки тому. Жінка досі оговтується від пережитого, але ділиться особистим, щоб застерегти інших не повторювати її помилок.


Катерина: Мій чоловік помер від того, що в нього відірвався тромб. Його смерть стала великим ударом для мене. Так, останні два роки він часто хворів, а за пів року до того, як відійшов у вічність потрапив до лікарні з інсультом. Загалом йому було складно багато ходити, в нього була задишка та частий головний біль. Проте, ми шукали всі можливі способи, аби вилікувати його від хвороби, точний діагноз якої нам ніхто не міг поставити. Було дуже складно, але я не переставала вірити в чудо й не була налаштована так просто здаватись. А Сергій (чоловік, – ред.) відчував, що скоро помре й готував мене з донькою до цього. Але хіба до цього можна бути готовою? На його слова про те, що я молода й в разі чого не маю ховати себе разом з ним, я різко відповідала, тікаючи від такої бесіди в іншу кімнату. Мені було боляче розуміти, що людина, без якої я не уявляла свого життя, може піти назавжди, тому відкидала усі погані думки.

Того дня, коли його не стало, я була на роботі. Він зателефонував мені за двадцять хвилин до смерті, попросив, аби я купила йому бананів, як повертатимусь додому. Потім мені зателефонувала донька, яка була біля батька, й сказала, що він помирає. Я відмовлялась вірити в це й чимдуж бігла додому, щоб переконатись в тому, що мій Сергійко дихає. Коли я залетіла в нашу кімнату, лікарі вже констатували смерть. Мені складно описати, що я відчувала в той момент: земля пішла з-під ніг. Знаєте, поки я організовувала усе необхідне для похорону, то була постійно зайнята й існувати було якось легше. Після похорону чоловіка почалось найгірше – я відчувала себе найсамотнішою людиною у цілому світі. Так, поруч були донька й рідні, але я була в такому сильному розпачі, що не могла керувати своїми емоціями.

«Втрата близьких завше буде болісною, бо людям притаманно вболівати. Переживати – це частина нашого повсякденного життя. Залежно від обставин втрати, різні й відчуття та переживання. Близька людина може вмирати поволі, маючи важку недугу,  і це, на мою думку, дещо стишує біль рідних і налаштовує їх на передбачуване очікування втрати. Іноді молитва за цих обставин може бути молитвою за припинення страждань і Божу ласку у вигляді кончини. Натомість несподівана, неочікувана, раптова смерть – річ зовсім інша, тому й реакція буде іншою. Усвідомлення смертності кожної людини й того, що втрат зазнає кожна родина, віра в Бога та Його обітниці щодо безсмертя душі, вічного життя та тілесного воскресіння, Царства небесного та небесної домівки віруючих,  молитва, відвідини церкви, ба навіть праця – все це додає сил пережити втрату й жити далі», – пояснює о. Тарас Коковський.  

Катерина: Змиритись з думкою про те, що мій Сергій вже не повернеться було нелегко. Розумієте, у мене був особливий зв’язок з чоловіком. Коли він був живим, я поспішала з роботи додому, де мене чекали. А коли його не стало, наша домівка стала в’язницею, в якій я закрилась від усього й усіх. Я постійно жаліла себе й злилась на інших, бо мені здавалось несправедливим те, що хтось міг бути щасливим, коли я була така нещасна. Мене накривало моментами. Проте, часом ставало настільки зле, що я могла лежати в ліжку й ридати годинами. Був такий період, що почали з’являтись суїцидальні думки. Але я розуміла, що в мене є донька, яка вже й так горює за татом, тому я відганяла негативні думки. Зараз, аналізуючи, починаю розуміти, що не завжди поводилась адекватно. Але цього вже не зміниш – так я відчувала й проживала горе. Пригнічений настрій та сльози стали моїми «вірними супутниками».

«Людське життя неможливе без емоцій. Стримувати їх шкідливо. Сльози – природна реакція на біль та горе, тому соромитись їх немає сенсу. А добре виплакатись, справді, корисно. Особливо, коли людина переживає таке емоційне потрясіння, як смерть близької людини. Є навіть така професія – плакальники. Їх запрошують, аби вони оплакували мерця й відповідно своїм плачем спонукали інших людей переживати горе через сльози, аби ті могли досягти катарсису – морального очищення», – розповідає психотерапевтка Ірина Басіста.

Зі свого боку душпастир наполягає, що не треба думати, що ваша втрата й біль найбільші та найстрашніші. Поруч з нами є багато людей, які щодня зазнають втрат, часом більших від наших. Також не потрібно замикатися в собі й ставити хрест на власному житті, вважаючи його втраченим.

«У вдови чи вдівця можуть бути діти або онуки, які потребують опіки. Окрім цього, я застерігаю усіх від того, щоб «вгамовувати біль» алкоголем чи наркотиками, заподіюючи непоправної шкоди своєму здоров’ю. Віра, молитва, Слово Боже, одновірці та добрі приятелі – ті ліки, які дійсно допомагають», – зауважує о. Тарас.

Катерина: Перші два тижні після втрати минули наче в тумані: я взяла відпустку й постійно думала про те, що трапилось. Через день ходила на кладовище й захлиналась там від сліз. Я відчувала себе спустошеною та виснаженою, але не приймала допомоги від інших. Я закрилась від усіх: відмовляла подругам, які пропонували розвіятись, часто не брала слухавки від родичів, уникала зустрічей та ігнорувала, коли близькі запрошували в гості. Щоправда, до мене щодня приходила донька, яка тоді вже була заміжня й жила окремо. Вона втішала мене, та я непорушно жила у світі без веселощів та радощів. Зараз я розумію, що так робити не потрібно. Але, знаєте, тодішня я, справді, думала, що я зраджу пам’ять мого Сергія, якщо веселитимусь.

Психотерапевтка наголошує на тому, що людині, яка горює, не варто закриватись від людей та світу.

«Вкрай важливо просити про допомогу й вміти її приймати. Можна говорити про те, що болить, згадуючи приємні й не зовсім моменти з померлим. Кажуть: «Про мертвих – добре, або нічого», але чомусь від цієї фрази відсікли останні два слова: «крім правди». Раджу згадувати про те, якою людина була повною мірою: не тільки її сильні сторони, а й слабкі, пам’ятати, за що ви вдячні їй, а за що сердились на неї. Окрім цього, ефективний спосіб допомогти собі легше прожити складний життєвий етап – роздати речі померлого тим, кому вони стануть в пригоді. Майте на увазі, що не варто опиратись на певні догми або стереотипи, треба дозволити собі прожити втрату так, як відчувається. Дозволяйте собі робити те, що ви хочете й любите. Завдяки цьому також можна утримувати себе в ресурсному стані», – уточнює спеціалістка.

Катерина: Так я й провела декілька місяців у своєму вигаданому світі, де не було місця для радості. Моя донька почала бити на сполох й запропонувала мені відвідати психолога. Спершу мені ця ідея здалась абсурдною, адже, що не нормального в тому, що я горюю за чоловіком? Проте, зваживши всі «за» та «проти», я все-таки погодилась, бо всередині відчувала, що довго так не протягну. Я вирішила, що, може, варто виговоритись, аби стало принаймні трішечки легше. Оскільки допомоги від рідних я не приймала, адже не хотіла бути для когось тягарем, то вирішила, що піду з цим питанням до чужої людини. Я – гроші, а спеціаліст – свій час та бажання слухати. Я не сподівалась, що мені допоможуть, а просто хотіла розповісти про душевний біль. На моє здивування, психолог одразу дав зрозуміти, що мені час перестати гніватись на навколишній світ. Я спершу обурювалась, мовляв, та звідки йому знати, який у мене стан й чому я себе так поводжу. Проте, коли повернулась додому після сеансу, то довго думала про його слова. Так у мене й почали з’являтись думки, що, може, справді, треба взяти себе в руки або принаймні дозволити іншим допомогти мені це зробити. Після цього в нас був ще не один сеанс, де ми проговорювали багато речей: від дрібничок до масштабних питань. Психолог допоміг мені зробити кроки назустріч зціленню, тому моя порада тим, хто ховає себе живим – зверніться до фахівця.

«Є таке поняття, як ускладнене горювання. Це коли, наприклад, від часу втрати минуло більше півтора-два роки, а людина застрягла на якійсь зі стадій горювання, скажімо, досі гнівається або ж у неї жевріє надія, що минуле повернеться. Окрім того, показниками ускладненого горювання є порушення сну, втрата апетиту, постійне відчуття втоми. У другому випадку до допомоги психолога треба підключати ще й лікаря, аби допомога була комплексна. Як правило, люди самі відчувають, що не справляються з тими випробуваннями та навантаженнями, які випали на їхню долю. Але буває й так, що це помічають близькі, тоді вже вони радять звернутись до спеціаліста», – каже психотерапевтка. 

Катерина: Я не кажу, що після відвідин психолога одразу стала щасливою та відпустила те, що трапилось. Зовсім ні. Але він підштовхнув мене до думки, що турбота інших про мене – це нормально, а тому я не маю від неї відмовлятись. Насправді я звикла піклуватись про себе сама, тому спершу мені все-таки було складно. Проте, я перестала відмовляти людям, які кликали мене розвіятись. І хоча мої прогулянки з подругами  були нечастими, та вони вносили яскравість у моє життя. У гості я ходила рідко, але почала запрошувати близьких до себе. Ба більше, телефонні розмови вже не були для мене такими надокучливими.

«Людям, які хочуть допомогти, треба одразу вмикатись: не чекати, що людина, яка горює, буде сама просити про допомогу. Вона цього не робитиме, оскільки вона в горі й у неї немає стільки ресурсу, аби попіклуватись про себе. У такому випадку потрібно іншим піклуватись про неї: взяти на себе частину її обов’язків по дому, підтримати морально, ініціювати спільні прогулянки, пропонувати прийти до неї, провести з нею свята. Якщо людина, яка горює, відмовляється від допомоги, то не потрібно тиснути на неї. Але варто сказати щось на кшталт: «Я є у твоєму житті, ти можеш завжди на мене розраховувати».

Окрім цього, домовитись, мовляв, гаразд, якщо тобі не потрібна допомога, то можна я принаймні тобі щовечора телефонуватиму? Тобто, важливо не залишати людину в горі саму, а допомагати їй проживати цей період. Якщо говорити про те, чого робити не варто, то, наприклад, казати мамі, що втратила дитину, що вона народить ще або ж жінці, що втратила чоловіка, що вона ще вийде заміж. Також не варто розповідати погані історії з минулого померлого, які дискредитують його в очах дружини. У своїй практиці я стикалась з тим, що вдові розповідали про те, що її померлий чоловік зраджував їй. Запам’ятайте, вибудовування негативного образу померлого не допомагає людині легше прожити втрату», – переконує Ірина Басіста.

Отець Тарас також підтримує думку, що треба намагатися бути помічним для людини, яка горює, й виявляти турботу, чи то словом, чи то потішанням, чи то молитвою, а часом й матеріально.

«Якщо людина після втрати самотня, то варто пропонувати своє товариство, молитися з нею, читати й слухати Слово Боже. Людина повинна знати, що поруч є хтось, хто готовий прийти на допомогу при потребі. Інколи втішним для людини будуть також відвідини разом з нею місця поховання померлого».

Психотерапевтка Ірина Басіста стверджує, що людська психіка запрограмована так, що з часом ми таки справляємось з втратами. Й радить врахувати, що найскладніший час – це перші два роки без близької людини, коли треба прожити великі сімейні свята вже без неї. Кожна особлива дата провокує відчуття горя, адже людина стикається з тим, що цього року святкування буде зовсім іншим. 

Катерина: Після того, як я пропрацювала свої переживання з психологом, то мій біль почав повільно стихати. Залишилось багато речей, дат й людей, які нагадують мені про чоловіка, а я тільки й рада про нього поговорити. Якщо раніше будь-яка згадка про нього ятрила мою зранену душу, то зараз я почуваю себе набагато краще. Безперечно, до кінця я все одно ніколи не змирюсь з тим, що Сергійка більше немає. Проте, в мене не залишилось образ, злості та гніву, а походи на кладовище більше не викликають у мене істерику та сльози.


Кажуть, час лікує будь-які рани, проте є ті, хто після втрати одягається в чорне назавжди. Так чи інакше, час сприяє зціленню, адже ті випробування, що вчора здавались нездоланними, сьогодні вже в минулому. Пам’ять про близьку людину житиме вічно, а тому потрібно не намагатись забути померлого, а залікувати рани, навчившись жити з цим болем.


 


12.12.2020 Тетяна Дармограй 18207 1
Коментарі (1)

29.11.2024
Олег Головенський

Під час своєї передвиборчої компанії Дональд Трамп запевнив, що якщо він виграє вибори, то за його президентства впровадження CBDC в США буде заблоковане. Що таке ці CBDC? Це — Central Bank Digital Currency (цифрові валюти центральних банків).

599
27.11.2024
Микола Сторожовий

В Івано-Франківську з кінця жовтня 2024 року офіційно розпочали роботу мовні волонтери-інспектори, діяльність яких спрямована на контроль за дотриманням мовного законодавства та популяризацію української мови. Фіртка поцікавилася, з якими порушеннями найчастіше стикаються мовні волонтери?

1151
26.11.2024
Тетяна Сорока

Про ПТСР, його наслідки та лікування журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Івано-Франківського національного медичного університету, доктор медичних наук Михайло Пустовойт.

2460
22.11.2024
Тетяна Дармограй

​Про те, як живе Івано-Франківськ в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну та як місцева влада реагує на виклики, пов’язані із війною, журналістка Фіртки поспілкувалась з міським головою Русланом Марцінківим.

1332
19.11.2024
Вікторія Матіїв

Як змінився рівень дитячої злочинності, булінг, випадки сексуального насильства та самогубств, розшуки дітей, збільшення кількості злочинів, пов'язаних з наркотиками та поради для батьків, журналістка Фіртки поспілкувалася з начальницею відділу ювенальної превенції Головного управління Нацполіції в Івано-Франківській області Аллою Бойчук.

1952 9
02.11.2024
Тетяна Дармограй

Про службу в АТО/ООС, перший день повномасштабного нападу, найважчий бій, одруження під час війни та що зробить першим після перемоги України, Артем Ткаченко розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.

2909

Теперішні жлоби і жлобихи збирають величезні аудиторії – від кількох тисяч й аж до десятків мільйонів завсідників соціальних мереж. Але суть та сама.

653

«Хресні ходи», «молитовні стоянія» образ «жертви» та численні відео всіляких «батюшок» та вірян московського патріархату після об’єднання українського православ’я нікуди не зникли. Вони далі  продовжують розхитувати українське суспільство.  

738

Багато можна зробити завдяки слову: надихнути, підтримати, захистити, навчити, але так само і принизити, образити, вбити. Особисто мене дивує той факт наскільки широко розповсюджена нецензурна лексика серед дітей. 

1649

У статті розглядається бездіяльність окремих посадових осіб щодо подолання корупції в Україні, яка має руйнівні наслідки у безпековому напрямку. 

1629
28.11.2024

Багато хто, бажаючи схуднути чи поліпшити здоров'я, звертається до модних дієт. Але правда в тому, що більшість дієт не дають тривалого результату і навіть можуть нашкодити організму.  

319
25.11.2024

Радісна новина для всіх поціновувачів азіатської кухні! Roll Club – відома мережа ресторанів суші з багаторічним досвідом роботи в Україні – тепер і в Івано-Франківську!

437
20.11.2024

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

18355
30.11.2024

Захист Батьківщини випливає із четвертої Божої Заповіді, яка трактується: "Шануй батька і матір". А Батьківщина — це наша друга матір, тому добрі діти, звичайно, свою маму захищатимуть.  

7463
25.11.2024

Християнська сім'я бере на себе відповідальність жити разом аж до смерті: у любові, вірності, чесності та послуху подружньому.  

3646
21.11.2024

Вхід у храм Пресвятої Богородиці належить до дванадцяти найбільших свят церковного літургійного року, тож це означає, що треба відвідати в церкві богослужіння. 

1032
18.11.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

10770
26.11.2024

Оцінюватимуть фіналістів члени міжнародного журі з п'яти європейських країн.

271
29.11.2024

Цей закон набуде чинності з 1 грудня.

265
28.11.2024

2024 рік — це рік, коли у громад забрали військовий податок на доходи, військове ПДФО.

462
24.11.2024

Керівництво Франції вважає, що українське військо може завдавати ударів французькими ракетами великої дальності лише в цілях самооборони. Наразі невідомо, чи зброю французького виробництва вже використовували для атак.  

440
23.11.2024

Водночас 33% респондентів із заходу однозначно не підтримують проведення місцевих виборів під час війни, а 16% — скоріше не підтримують.  

673