«Непорушно жила у світі без радощів»: як пережити втрату близької людини та чому закриватись в собі – не вихід

Смерть – гірка та інтимна тема, з якою стикається кожен із нас. Проте, в Україні звикли радше уникати будь-яких розмов про неї. Окрім того, обговорення, як пережити втрату близької людини, також довгий час було табуйоване. Так, сьогодні соціум стає більш обізнаним в цьому питанні, але, погодьтесь, до втрати рідної людини однаково не можна бути готовим.

Існує теорія п’яти стадій проживання горя, класифікацію яких розробила психологиня Елізабет Кюблер-Росс. Згідно з дослідженням психологині, перша стадія проживання горя – заперечення. Тобто, людина дізнається про смерть близького – й відчуває шок та не вірить в те, що трапилось. Наступний спосіб психіки захиститись – гнів. Людина злиться й обурюється, бо не може щось змінити. Вона може гніватись на будь-кого: на інших людей, на Бога, на померлого. Третя стадія – компроміс. Людина намагається домовитись зі світом, аби змінити невідворотність смерті. Четверта – депресія. Розуміння того, що людини вже немає, а разом з нею зник і сенс життя. П’ята стадія – прийняття.  Вона передбачає відновлення й пошук способів, як жити далі.

Проте, останнім часом психологи виділяють дещо індивідуальний підхід до переживання втрати – і ці стадії можуть бути не в тій послідовності, в якій зазначає авторка дослідження. Також потрібно враховувати, що дехто одну зі стадій проживає довше, а хтось швидше. Буває й так, що людина може повертатись до тієї стадії, яку вже нібито пройшла.


Пояснюємо те, як пережити втрату близької людини на прикладі історії 46-річної Катерини. Вона втратила чоловіка три роки тому. Жінка досі оговтується від пережитого, але ділиться особистим, щоб застерегти інших не повторювати її помилок.


Катерина: Мій чоловік помер від того, що в нього відірвався тромб. Його смерть стала великим ударом для мене. Так, останні два роки він часто хворів, а за пів року до того, як відійшов у вічність потрапив до лікарні з інсультом. Загалом йому було складно багато ходити, в нього була задишка та частий головний біль. Проте, ми шукали всі можливі способи, аби вилікувати його від хвороби, точний діагноз якої нам ніхто не міг поставити. Було дуже складно, але я не переставала вірити в чудо й не була налаштована так просто здаватись. А Сергій (чоловік, – ред.) відчував, що скоро помре й готував мене з донькою до цього. Але хіба до цього можна бути готовою? На його слова про те, що я молода й в разі чого не маю ховати себе разом з ним, я різко відповідала, тікаючи від такої бесіди в іншу кімнату. Мені було боляче розуміти, що людина, без якої я не уявляла свого життя, може піти назавжди, тому відкидала усі погані думки.

Того дня, коли його не стало, я була на роботі. Він зателефонував мені за двадцять хвилин до смерті, попросив, аби я купила йому бананів, як повертатимусь додому. Потім мені зателефонувала донька, яка була біля батька, й сказала, що він помирає. Я відмовлялась вірити в це й чимдуж бігла додому, щоб переконатись в тому, що мій Сергійко дихає. Коли я залетіла в нашу кімнату, лікарі вже констатували смерть. Мені складно описати, що я відчувала в той момент: земля пішла з-під ніг. Знаєте, поки я організовувала усе необхідне для похорону, то була постійно зайнята й існувати було якось легше. Після похорону чоловіка почалось найгірше – я відчувала себе найсамотнішою людиною у цілому світі. Так, поруч були донька й рідні, але я була в такому сильному розпачі, що не могла керувати своїми емоціями.

«Втрата близьких завше буде болісною, бо людям притаманно вболівати. Переживати – це частина нашого повсякденного життя. Залежно від обставин втрати, різні й відчуття та переживання. Близька людина може вмирати поволі, маючи важку недугу,  і це, на мою думку, дещо стишує біль рідних і налаштовує їх на передбачуване очікування втрати. Іноді молитва за цих обставин може бути молитвою за припинення страждань і Божу ласку у вигляді кончини. Натомість несподівана, неочікувана, раптова смерть – річ зовсім інша, тому й реакція буде іншою. Усвідомлення смертності кожної людини й того, що втрат зазнає кожна родина, віра в Бога та Його обітниці щодо безсмертя душі, вічного життя та тілесного воскресіння, Царства небесного та небесної домівки віруючих,  молитва, відвідини церкви, ба навіть праця – все це додає сил пережити втрату й жити далі», – пояснює о. Тарас Коковський.  

Катерина: Змиритись з думкою про те, що мій Сергій вже не повернеться було нелегко. Розумієте, у мене був особливий зв’язок з чоловіком. Коли він був живим, я поспішала з роботи додому, де мене чекали. А коли його не стало, наша домівка стала в’язницею, в якій я закрилась від усього й усіх. Я постійно жаліла себе й злилась на інших, бо мені здавалось несправедливим те, що хтось міг бути щасливим, коли я була така нещасна. Мене накривало моментами. Проте, часом ставало настільки зле, що я могла лежати в ліжку й ридати годинами. Був такий період, що почали з’являтись суїцидальні думки. Але я розуміла, що в мене є донька, яка вже й так горює за татом, тому я відганяла негативні думки. Зараз, аналізуючи, починаю розуміти, що не завжди поводилась адекватно. Але цього вже не зміниш – так я відчувала й проживала горе. Пригнічений настрій та сльози стали моїми «вірними супутниками».

«Людське життя неможливе без емоцій. Стримувати їх шкідливо. Сльози – природна реакція на біль та горе, тому соромитись їх немає сенсу. А добре виплакатись, справді, корисно. Особливо, коли людина переживає таке емоційне потрясіння, як смерть близької людини. Є навіть така професія – плакальники. Їх запрошують, аби вони оплакували мерця й відповідно своїм плачем спонукали інших людей переживати горе через сльози, аби ті могли досягти катарсису – морального очищення», – розповідає психотерапевтка Ірина Басіста.

Зі свого боку душпастир наполягає, що не треба думати, що ваша втрата й біль найбільші та найстрашніші. Поруч з нами є багато людей, які щодня зазнають втрат, часом більших від наших. Також не потрібно замикатися в собі й ставити хрест на власному житті, вважаючи його втраченим.

«У вдови чи вдівця можуть бути діти або онуки, які потребують опіки. Окрім цього, я застерігаю усіх від того, щоб «вгамовувати біль» алкоголем чи наркотиками, заподіюючи непоправної шкоди своєму здоров’ю. Віра, молитва, Слово Боже, одновірці та добрі приятелі – ті ліки, які дійсно допомагають», – зауважує о. Тарас.

Катерина: Перші два тижні після втрати минули наче в тумані: я взяла відпустку й постійно думала про те, що трапилось. Через день ходила на кладовище й захлиналась там від сліз. Я відчувала себе спустошеною та виснаженою, але не приймала допомоги від інших. Я закрилась від усіх: відмовляла подругам, які пропонували розвіятись, часто не брала слухавки від родичів, уникала зустрічей та ігнорувала, коли близькі запрошували в гості. Щоправда, до мене щодня приходила донька, яка тоді вже була заміжня й жила окремо. Вона втішала мене, та я непорушно жила у світі без веселощів та радощів. Зараз я розумію, що так робити не потрібно. Але, знаєте, тодішня я, справді, думала, що я зраджу пам’ять мого Сергія, якщо веселитимусь.

Психотерапевтка наголошує на тому, що людині, яка горює, не варто закриватись від людей та світу.

«Вкрай важливо просити про допомогу й вміти її приймати. Можна говорити про те, що болить, згадуючи приємні й не зовсім моменти з померлим. Кажуть: «Про мертвих – добре, або нічого», але чомусь від цієї фрази відсікли останні два слова: «крім правди». Раджу згадувати про те, якою людина була повною мірою: не тільки її сильні сторони, а й слабкі, пам’ятати, за що ви вдячні їй, а за що сердились на неї. Окрім цього, ефективний спосіб допомогти собі легше прожити складний життєвий етап – роздати речі померлого тим, кому вони стануть в пригоді. Майте на увазі, що не варто опиратись на певні догми або стереотипи, треба дозволити собі прожити втрату так, як відчувається. Дозволяйте собі робити те, що ви хочете й любите. Завдяки цьому також можна утримувати себе в ресурсному стані», – уточнює спеціалістка.

Катерина: Так я й провела декілька місяців у своєму вигаданому світі, де не було місця для радості. Моя донька почала бити на сполох й запропонувала мені відвідати психолога. Спершу мені ця ідея здалась абсурдною, адже, що не нормального в тому, що я горюю за чоловіком? Проте, зваживши всі «за» та «проти», я все-таки погодилась, бо всередині відчувала, що довго так не протягну. Я вирішила, що, може, варто виговоритись, аби стало принаймні трішечки легше. Оскільки допомоги від рідних я не приймала, адже не хотіла бути для когось тягарем, то вирішила, що піду з цим питанням до чужої людини. Я – гроші, а спеціаліст – свій час та бажання слухати. Я не сподівалась, що мені допоможуть, а просто хотіла розповісти про душевний біль. На моє здивування, психолог одразу дав зрозуміти, що мені час перестати гніватись на навколишній світ. Я спершу обурювалась, мовляв, та звідки йому знати, який у мене стан й чому я себе так поводжу. Проте, коли повернулась додому після сеансу, то довго думала про його слова. Так у мене й почали з’являтись думки, що, може, справді, треба взяти себе в руки або принаймні дозволити іншим допомогти мені це зробити. Після цього в нас був ще не один сеанс, де ми проговорювали багато речей: від дрібничок до масштабних питань. Психолог допоміг мені зробити кроки назустріч зціленню, тому моя порада тим, хто ховає себе живим – зверніться до фахівця.

«Є таке поняття, як ускладнене горювання. Це коли, наприклад, від часу втрати минуло більше півтора-два роки, а людина застрягла на якійсь зі стадій горювання, скажімо, досі гнівається або ж у неї жевріє надія, що минуле повернеться. Окрім того, показниками ускладненого горювання є порушення сну, втрата апетиту, постійне відчуття втоми. У другому випадку до допомоги психолога треба підключати ще й лікаря, аби допомога була комплексна. Як правило, люди самі відчувають, що не справляються з тими випробуваннями та навантаженнями, які випали на їхню долю. Але буває й так, що це помічають близькі, тоді вже вони радять звернутись до спеціаліста», – каже психотерапевтка. 

Катерина: Я не кажу, що після відвідин психолога одразу стала щасливою та відпустила те, що трапилось. Зовсім ні. Але він підштовхнув мене до думки, що турбота інших про мене – це нормально, а тому я не маю від неї відмовлятись. Насправді я звикла піклуватись про себе сама, тому спершу мені все-таки було складно. Проте, я перестала відмовляти людям, які кликали мене розвіятись. І хоча мої прогулянки з подругами  були нечастими, та вони вносили яскравість у моє життя. У гості я ходила рідко, але почала запрошувати близьких до себе. Ба більше, телефонні розмови вже не були для мене такими надокучливими.

«Людям, які хочуть допомогти, треба одразу вмикатись: не чекати, що людина, яка горює, буде сама просити про допомогу. Вона цього не робитиме, оскільки вона в горі й у неї немає стільки ресурсу, аби попіклуватись про себе. У такому випадку потрібно іншим піклуватись про неї: взяти на себе частину її обов’язків по дому, підтримати морально, ініціювати спільні прогулянки, пропонувати прийти до неї, провести з нею свята. Якщо людина, яка горює, відмовляється від допомоги, то не потрібно тиснути на неї. Але варто сказати щось на кшталт: «Я є у твоєму житті, ти можеш завжди на мене розраховувати».

Окрім цього, домовитись, мовляв, гаразд, якщо тобі не потрібна допомога, то можна я принаймні тобі щовечора телефонуватиму? Тобто, важливо не залишати людину в горі саму, а допомагати їй проживати цей період. Якщо говорити про те, чого робити не варто, то, наприклад, казати мамі, що втратила дитину, що вона народить ще або ж жінці, що втратила чоловіка, що вона ще вийде заміж. Також не варто розповідати погані історії з минулого померлого, які дискредитують його в очах дружини. У своїй практиці я стикалась з тим, що вдові розповідали про те, що її померлий чоловік зраджував їй. Запам’ятайте, вибудовування негативного образу померлого не допомагає людині легше прожити втрату», – переконує Ірина Басіста.

Отець Тарас також підтримує думку, що треба намагатися бути помічним для людини, яка горює, й виявляти турботу, чи то словом, чи то потішанням, чи то молитвою, а часом й матеріально.

«Якщо людина після втрати самотня, то варто пропонувати своє товариство, молитися з нею, читати й слухати Слово Боже. Людина повинна знати, що поруч є хтось, хто готовий прийти на допомогу при потребі. Інколи втішним для людини будуть також відвідини разом з нею місця поховання померлого».

Психотерапевтка Ірина Басіста стверджує, що людська психіка запрограмована так, що з часом ми таки справляємось з втратами. Й радить врахувати, що найскладніший час – це перші два роки без близької людини, коли треба прожити великі сімейні свята вже без неї. Кожна особлива дата провокує відчуття горя, адже людина стикається з тим, що цього року святкування буде зовсім іншим. 

Катерина: Після того, як я пропрацювала свої переживання з психологом, то мій біль почав повільно стихати. Залишилось багато речей, дат й людей, які нагадують мені про чоловіка, а я тільки й рада про нього поговорити. Якщо раніше будь-яка згадка про нього ятрила мою зранену душу, то зараз я почуваю себе набагато краще. Безперечно, до кінця я все одно ніколи не змирюсь з тим, що Сергійка більше немає. Проте, в мене не залишилось образ, злості та гніву, а походи на кладовище більше не викликають у мене істерику та сльози.


Кажуть, час лікує будь-які рани, проте є ті, хто після втрати одягається в чорне назавжди. Так чи інакше, час сприяє зціленню, адже ті випробування, що вчора здавались нездоланними, сьогодні вже в минулому. Пам’ять про близьку людину житиме вічно, а тому потрібно не намагатись забути померлого, а залікувати рани, навчившись жити з цим болем.


 


12.12.2020 Тетяна Дармограй 17846 1
Коментарі (1)

04.10.2024
Микола Сторожовий

Підприємство продали з молотка за рекордні 2,6 мільярда гривень. Але в місті майже одразу ж почались розмови про помилку та зайву цифру у виграшній пропозиції, змову задля анулювання результатів торгів і розчищення землі в центрі Франківська під нову грандіозну забудову.

3269
28.09.2024
Вікторія Матіїв

Про свій досвід еміграції у Сполучені Штати Америки журналістці Фіртки розповіла прикарпатка — 23-річна Тіна Любчик.  

1356
19.09.2024
Вікторія Косович

Про те, як великі компанії й підприємства області розвивають свій бізнес, удосконалюють виробництво та експортують свій товар в Європу та інші країни в умовах повномасштабної війни, розповідає Фіртка.  

1463
10.09.2024
Вікторія Косович

Про те, чим живе притулок та як там рятують й піклуються про братів наших менших, журналістка Фіртки поспілкувалася з волонтеркою та працівницею прихистку "Рудий пес" Любов'ю Філь.

2583
01.09.2024
Діана Струк

Про те, як підготувалися до нового навчального року в Івано-Франківській громаді, журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради Вікторією Дротянко.

2310
23.08.2024

В умовах воєнних дій та масової міграції українців за кордон, багато дітей змушені навчатися у двох школах одночасно. Це створює значні психологічні та фізичні виклики, адже дитині доводиться пристосовуватися до двох різних навчальних програм і соціальних середовищ.

2244

Протягом місяця на різноманітних інтернет-ресурсах та соцмережах розкручується тема «гоніння на православних і заборона УПЦ». Почався цей галас відтоді як Верховна Рада ухвалила законопроєкт №8371 про регулювання діяльності релігійних організацій, що мають керівний центр у росії.

209

Усі ми хочемо бути здоровими та щасливими, але, на жаль, складовою людського життя є хвороби. Хвороби, які роблять людське життя складнішим і менш радісним, з'являються з різних причин.

1447

Роми таємничий народ, про який ми знаємо багато і водночас нічого. Здебільшого наші знання про ромів ґрунтуються на  стереотипах пов’язаних з ними: віщуни, гадання, конокради, прохачі, але все ж таки, що насправді ми про них знаємо?   

2196

Нова війна нагадує нам події минулих століть. Загарбники завжди руйнують і крадуть, Україна переживала це не один раз. Дві українські ікони за різних обставин покинули територію України, щоб прославитися у чужій. Ми повинні пам’ятати та цінувати те, що належало українському народові.  

2942
01.10.2024

Ягідництво на Прикарпатті, завдяки сприятливим особливостям регіону, набирає дуже серйозних обертів.  

495
28.09.2024

Чи дозволені банани після видалення жовчного міхура? Дієтологи дають поради про особливості харчування після операції.

630
23.09.2024

Зелений чай — найпопулярніший напій, попит на який щороку зростає у всьому світі. Його виготовляють з листочків чайного дерева Камелія, які готують на пару, або обсмажують, потім пресують і сушать.

637
30.09.2024

Згромадження Сестер Пресвятої родини виникло у 911 році, засновницею є сестра Теклі Юзефів.  

480
25.09.2024

Гошівський монастир — греко-католицький монастир Чину святого Василія Великого у селі Гошеві, що на Івано-Франківщині.  

15928
20.09.2024

Одним з ключових принципів християнського шлюбу є вірність. Адже саме вірність — ознака зрілих та відповідальних стосунків.   

2834
16.09.2024

Перший такий фестиваль на Міжнародному рівні відбувся вперше в Україні в Гошеві у 2015 році.  

1107
25.09.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

26586 1
30.09.2024

Оксана Савчук заявила, що йдеться про постанову Центральної виборчої комісії України від 20 вересня щодо впорядкування та зміни виборчих дільниць.  

962
27.09.2024

Пропозиції Асоціації міст України до проєкту Держбюджету-2025 підтримав Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування 26 вересня 2024 року.  

820 2
24.09.2024

Національна рада Швейцарії визнала Голодомор 1932–1933 років в Україні актом геноциду. Про це повідомила пресслужба Музею Голодомору, пише Фіртка. Відповідну декларацію було схвалено у вівторок, 24 вересня, 123 голосами «за».

627