Путін хотів би мати в Україні «русскій миръ» (мало хто розуміє, що воно означає. Найлегше це візуалізувати так: Батий верхи на Достоєвському. Батий б’є нагайкою, Достоєвський рефлексує, але біжить трошки кульгавим клусом).
Янукович Батия побоюється, прочитати Достоєвського не наважується, тому будує те, що вміє – єнакієвскій миръ. Єнакієво – це казкове місто західніше за Москву, проте, нажаль, значно східніше за Варшаву.
Твоя найбільша помилка, читачу, що ти не здогадався народитися в тому таємничому Єнакієві, інакше вже був би при справі, замість читати цю маячню.
Ми – нащадки тих, хто залишився.
Найрозумніші готи з Причорномор’я вирушили до Італії, Іспанії, Скандинавії, а ті, що побоялися, взяли участь у нашому етногенезі.
Свого часу навіть дикі мадяри додумалися, що треба мешкати по той бік Карпат. Наші предки залишалися по цей. Мабуть, мріяли колись заснувати Єнакієво.
Всі хвилі переселення народів, які котилися на захід, полишали позаду хворих та лінивих – нас.
Найталановитіші євреї за першої ж можливості виїхали до Ізраїлю чи на Брайтон біч.
Ті, хто все ще тут відчувають себе радянськими людьми, розповідають нам за «русскій миръ», будують олігархічну економіку занепаду.
Кажуть, після дев’яностого року за кордон виїхали шість млн. українців. Уявляєте, хто залишився?
За герб України варто було б взяти не тризуб (різновид геральдичної лілеї), але Якова, який запекло бореться з янголом. У Біблії не пояснюється, навіщо він це робив. Ніхто не в стані пояснити, навіщо українці весь час натхненно борються з цивілізацією, культурою і добром.
Русь (як і багато інших держав) утворили вікінги, вони ж, ймовірно, вигадали й цю назву. Все було непогано, динамічно, але нам вдалося розбавити кров їхніх нащадків кров’ю половецьких матерів, щоб замість процвітання отримати пожежу.
Наші предки підтюпцем побігли під Грюнвальд воювати з Тевтонським орденом. Навіщо? Спитайте в Якова. Тому, замість того, щоб насолоджуватися виглядом грандіозних готичних соборів, розкішних вітражів, бранденбурзьких коней, палаців і фортець, ми милуємося мазанками й фарбованими яйцями.
Вся наша козацька старшина отримувала найкращу освіту в Єзуїтських колегіумах, щоб потім запекло воювати проти своїх викладачів.
Все, що нам залишилося від тієї доби – козацьке (насправді єзуїтське) бароко, але Хмельницький вибрав союз із кримськими та московськими татарами.
Нарешті, на початку XVIII століття нас відвідав справжній лицар, пієтист і герой Карл XII. Проте, ми не побажали жити як у Швеції, ми підтримали садиста, гомосексуаліста і сатаніста Петра І, бо дуже хотілося кріпосного права. Тисяча сердюків Мазепи вписалися за шведів, натомість 20 тис. кінноти Палія воювало під Полтавою за москалів.
Після 1917-го року лише Петлюра з Коновальцем і купкою бійців уенерівської армії уклали союз із поляками. Всі інші, від Махна до УГА, допомагали більшовикам. Потім вони, цілком справедливо, вмерли від голоду, але навіть це не стало добрим уроком їхнім нащадкам з Єнакієва.
Європа нарешті образилися і завітала до нас у формі Вермахту. І замість того, щоб вчинити, як французи чи чехи – пересидіти війну в бібліотеці – наші невідомі (насправді непотрібні) солдати записувалися до красної армії, захищати ГУЛАГ. Багато хто каже, що то були насильницькі мобілізації. Якщо так, то для чого травневий день перемоги над Європою все ще державне свято?
Нажаль, Янукович – таки правдивий українець. Єнакієвський період історії України нічим не відрізняється від батуринського.
Дмитро Корчинський,
