«Поле Берестецької битви» зламало геть усі стереотипні поняття про заповідники. Адже переважна більшість туристів звикли сприймати заповідні зони виключно як природоохоронні, а тут – охороняють історію, дух, істину, за яку декілька сторіч тому склав голови козацько-патріотичний цвіт України.
Унікальність заповідника
Ось у чому унікальність заповідника – тут бережуть історію, яку протягом століть намагаються спотворити недруги. Правдива історія – не зубр, не усурійський тигр, проте, її треба охороняти не менш прискіпливо, бо щезне. А без неї – ніяк. Так, він не схожий на інші, хоч має на своїй території чимало мальовничих пейзажів та багато історичних споруд. Основа-основ «Поля» – аура незламності та непокори, яка панує над цією місциною з того самого періоду – з літа 1651 року, коли боронити свою землю від шляхти вийшли усі, хто міг тримати в руках зброю та бачив сенс у визвольній боротьбі. А це були не лише військові тих часів, козаки, але й звичайнісінькі селяни. 30 000 з них не повернулося додому. Майже всі.
Архітектурний ансамбль
Заповідник «Поле Берестецької битви» був створений у 1991 році на основі вже існуючого музею «Козацькі могили». Згодом він набув статусів державного (1998 р.) та Національного (2008 р.).
Архітектурна цінність заповідника полягає у наявності на його території пам’ятки дерев’яного зодчества Михайлівської церкви та оригінального триярусного Свято-Георгіївського храму, аналогів якому немає ніде у світі.
Михайлівська – то та сама,що в ній напередодні битви вимовляв щиру молитву Богдан Хмельницький, котрий і підняв народ на визвольну боротьбу. Але чомусь не допомогла молитва… А церкву, яка до 1912 року знаходилася в абсолютно іншому місці, перевезли сюди, на поле битви, й склали знову, надавши точного первісного вигляду.
Другий цінний архітектурно-історичній пам’ятник побудований у стилі українського бароко й містить у собі аж три храми: перший – храм святої Параскеви, другий – святого Георгія Переможця, третій – великомучеників Бориса та Гліба.
Споруда вражає своєю величчю та унікальним оздобленням: картини, ікони, фрески на її стінах створені знаними українськими митцями – Їжакевичем, Корецьким, Пилипчуком.
Тут все нагадує про ту велику битву, у якій Україна , не перемігши, довела свою здатність до боротьби та прагнення до свободи. У колишніх монастирських келіях розташувалася музейна експозиція, яку постійно поповнюють нові експонати – козацькі та шляхетські артефакти, бойові чи побутові, їх до цього часу знаходять в околицях поля битви.
З чого все починалося
Якщо мова вже зайшла про знахідки, то було б гріх не згадати про найперші з них, ті, завдяки котрим, власне, й виник музей. Влітку 1908 року один із жителів сусідніх сіл, обробляючи свій лан, знайшов не багато, не мало – 16 козацьких шабель та 32 мушкети (їх і тепер можна побачити серед експозиції).
Далі був збір коштів, побудова Георгіївського храму та підземного шляху між двома церквами й саркофагу, де покояться останки захисників.
Проте, незважаючи на унікальність території та споруд, кожна нова влада, що приходила на цю землю, нехтувала пам’ятками та зневажала їх, перетворюючи храми то на конюшню, то на кролеферму.
Стабільність у музеї настала у 60-х роках минулого століття, коли йому був повернутий статус історичного пам’ятника.
«Де ж теє містечко, Берестечко»? Географія, маршрут
На час події, битви з шляхтою, на території сучасної Рівненської області існувало таке село – Берестечко, ключовий населений пункт. І хоча в сучасних маршрутниках у зв’язку із заповідником все більше згадують Пляшеву, Острів та Солонів, історичне село нікуди не поділося, просто транспортне сполучення з ним не дуже зручне для туристів.
Отже, щоб добратися до «Поля Берестецької битви» – найближче до Радивилова ( райцентру) з Рівного, Луцька та Львова автотранспортом. Далі треба орієнтуватися на вже згадані села: Пляшеву, Острів та ще Митницю або Рідків.
