Дожилися! Нещодавно Міністерство освіти, науки молоді і спорту України викреслило з програми зовнішнього незалежного оцінювання знань школярів не лише імена Степана Бандери, Романа Шухевича, але й низки дисидентів-шістдесятників.
З розділу "Україна у 1929-1938 роках" зникли згадки про лідерів Організації українських націоналістів Степана Бандеру і Романа Шухевича, а також ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова.
Розділ, що називався в програмі 2012 року "Україна в боротьбі за збереження державної незалежності", перейменований в "Український державотворчий процес".
З нього виключені згадки про таких політичних діячів Української народної республіки, як Кость Левицький, Дмитро Вітовський, Юрій Тютюнник, а також про економіста Михайла Волобуєва, який виступав за економічну незалежність України від СРСР.
Замість цього були додані пункти про радянських воєначальників та партійних активістів.
Так, цього року на ЗНО школярів чекають питання про подвиги червоного командира часів Громадянської війни Миколи Щорса, діяльності першого секретаря ЦК Компартії України Георгія П'ятакова і голови президії Центрального виконавчого комітету СРСР від УРСР Григорія Петровського.
З розділу про розвиток України в період 1945-початку 1950-х років вилучено згадки про десталінізацію і припинення репресій.
Замість цього додалися прізвища першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова, професора Бориса Патона і авіаконструктора Олега Антонова.
Міністерство освіти також виключило з програми питання про діяльність дисидентів і шістдесятників, зокрема письменника і політв'язня Євгена Сверстюка, художниці Алли Горської, літературознавця Івана Дзюби, поета Івана Світличного.
Сумно… людей, що поклали свої долі на вівтар Незалежності нам просто пропонують забути. Сьогодні цих персоналій, а завтра що? Може і саму Незалежність нам запропонують забути. “Тихо” поміняють кілька розділів у новітній історії України – і все! Не було Незалежності: Союз розпався, утворилося щось інше, тільки не Україна. Щось свого часу зробили із Переяславським договором Хмельницького – просто замінили березневими статтями. А пункти то там були інші.
І історія інша, і концепція державності інша. Вірніше її відсутність – державність України ніхто не визнавав, тільки міфами про “возз’єднання” нас кормили і кормлять не одне століття.
І сама концепція “русского міра” якраз і базується на міфі про братні народи: Росія без України – азіатська країна, Україна робить Росію імперією. Тому “прив’язаність” України до Росії – життєвонеобіхдно для нашої північної сусідки. Звідси і великий інтерес до наших з Вами справ.
А яку реакцію на ці події продемонстрували “сильні світу цього” всередині країни? Дуже неоднозначну. Ця тема і далі поглиблює розкол в українському суспільстві.
В опозиції встигли заявити, що теперішня українська влада просуває у суспільство ідею “русского міра”. Та й усе. На цьому все затихло. Жодних конкретних кроків не видно.
А от у Партії регіонів стверджують, що таким чином реалізували резолюцію Ради Європи щодо неможливості героїзації фашистів та їхніх поплічників. Водночас, експерти відзначають, що рішення європейських інституцій ніколи не стосувалися заборони на імена Бандери та Шухевича в підручниках з історії і, тим паче, українських дисидентів.
Хоча Вадим Колесніченко, який начебто озвучив позицію влади, і не уточнив, що згадана резолюція Європейського Парламенту засуджувала лише посмертне нагородження Президентом Віктором Ющенком Степана Бандери званням “Герой України”, і крім того, пропонувала провести “серію міжнародних наукових конференцій з метою встановлення історичної правди і розробки рекомендацій щодо спільної оцінки країнами-членами Ради Європи діяльності ОУН-УПА у Другій світовій війні”. Утім, конференцій так і не провели.
Складається таке враження, що здійснюється курс на перетворення сучасної України в Українську Радянську Соціалістичну Республіку. А величну історію України перетворюють в історію Української РСР. Відповідно, з цієї історії вилучаються усі особи, які боролися проти радянської влади.
Взагалі, дисидентський рух – це громадсько-політичний рух, який включав широке коло політичних сил, що виступали за здобуття Україною державності, розбудови в республіці національної, демократичної держави, ставив за мету максимально сприяти процесу національного і духовного відродження українського народу.
Тому викреслити з історії дисидентів означає, що національно-визвольного руху не було, а українські державотворчі процеси того часу були виключно у радянському контексті. Як писав Петро Шелест, “Україно наша радянська”, але чи хочемо ми цього у третьому тисячолітті?
