На Прикарпатті діє унікальний домашній музей гуцульської моди (фото)

 

/data/blog/126289/3526dedee45b3b2350ee73abb0cbcf17.jpg

 

У колекції гуцула Богдана Петричука більше речей, ніж в експозиції Коломийського музею, а експонати з його "домашнього" музею здивували Україну на модному подіумі під час Fashion Week-2015.

Село Бабин Косівського району на Івано-Франківщині знане на всю округу не лише тому, що тут можна відпочити душею й тілом, сфотографувати місцеві архітектурні пам’ятки – старі й на диво добре збережені гуцульські дерев’яні хатини чи місцеву церкву з кам’яною дзвіницею, а й тому, що саме тут розташований "домашній" музей Богдана Петричука – гуцула, який дивував Україну своєю колекцією на Fashion Week-2015.

У ексклюзивному інтерв’ю для 5.UA пан Богдан розповів про особливості гуцульського одягу, про моду, яка змінювалася кожні 10 років, гуцульську гостинність і свою сокровенну мрію ‒ заснувати приватний музей.

‒ Пане Богдане, звідки у Вас отакий глибокий інтерес до гуцульського національного одягу? Чи Ви колекціонуєте не лише одяг?

− Гуцульський одяг я почав збирати в років чотирнадцять. Якось по сусідству померла стара жінка, і її дочка хотіла спалити непотрібні сорочки.  Вони не дуже заможно жили, ті сорочки були непрані роками і понищені. Але я їх зібрав цілу торбу, приніс додому, зв’язав шнуром та й кинув у потічок. Там вони мокли два дні, і лише після цього мама погодилася їх випрати. Ті сорочки відіпралися і зробилися файні. Коли я був школярем, одну з моїх сорочок купила одна пані з Молдавії. Памʼятаю як тепер – заплатила 150 гривень, на той час 30 доларів. Тоді я зрозумів: якщо люди готові платити за це гроші, значить, воно має вартість. А якщо гуцули так просто викидають ті сорочки, значить, треба їх збирати. На той час я вже колекціонував монети (захоплювався ними десь з другого класу), а ще мене дуже цікавили польські й австрійські тарілки (полумиски). У нас вдома було тільки два таких – мамин і бабин. Обидва лишилися з їхнього весілля, бо саме в такі тарілки (повниці) на весіллі гості клали гроші.

У 9-му класі, на мій день народження, до мене прийшли однокласники, подарували гроші, і я купив собі австрійський полумисок з намальованими на ньому січовими стрільцями. Мені ці полумиски дуже подобались, і я їх скуповував по базарах. Сьогодні маю невелику колекцію, і кожен з них має свою історію. Дідо розказував, що колись у нас вдома було багато таких мисок, але під час  війни їх заховали у пивницю з дерев’яною стелею. Над нею був оборіг, у який занесли овес... Якось той овес занюхав мадярський кінь, почав їсти, провалився в пивницю і все потовк. Шкода, але що зробиш? Деякі люди у воєнний час закопували миски в землю, і вони добре збереглися…

Тобто спочатку були монети (я їх перекував на зґарди) і полумиски, а потім я захопився колекціонуванням сорочок. Ходив усюди, випитував, потроху скуповував. І роблю це досі. З мене вже пів села сміється, бо як тільки вмирає стара баба, я йду до її родичів і питаю, вдягли її в останню путь в ту сорочку, яка мене цікавить, чи ні. Зазвичай це їхні весільні сорочки, які вони роками тримали у скринях.

Звісно, що кожну річ доводилося купувати. А ціни за цей час дуже виросли: коли я був у 8 класі, за перемітки (головний убір) платив по 15 гривень. А тепер запитав ціну – кажуть, 200 доларів! Я їх ніколи не продавав, хіба одного разу мав дві однакові, хтось дуже мене просив, і я продав, хоча тепер шкодую. Це моя слабість! У нашому селі є ще кілька штук, які планую викупити…

− Але перемітки сьогодні ніхто не носить – усі до строю одягають хустини. Де Ви навчилися їх завʼязувати і чому вони вийшли з моди?

− Перемітки – дуже давній вид головного убору. Дідо мій (1927 року народження) казав, що коли був хлопчиком, тобто ще до війни, на Різдво і на Великдень баби з багацьких родів до церкви вбирали перемітку. Але вже тоді це була рідкість (до 10 жінок у одній церкві). Згодом їх вбирали лише під час весільного обряду: коли наречена (молода) йшла до шлюбу, її голову покривали хусткою, а на шию клали перемітку, в яку й завивали. Востаннє в Бабині таке було у 1990 році. Вже 30 років такого не роблять (замість переміток тепер використовують хустки). По сусідству біля мене живе жінка, яка колись ходила по весіллях завивати молоду. Вона мені й показала, як то робиться. Я зрозумів принцип, а потім зі старих фотографій навчився відтворювати інші способи перев’язування.

А щодо моди, то на все свої причини. Бо перемітка має один ґандж (ваду). Коли жінка її одягає – ураз показується скільки вона має років. Якщо пʼятдесят – то пʼятдесят, а не тридцять. А от квітчаста хустка, особливо біла, молодить людину.

‒ На одній зі своїх нещодавніх публічних лекцій про гуцульський традиційний одяг Ви сказали, що одяг ‒ то як паспорт гуцула і що за ним можна визначити, з якого він закутку Гуцульщини. Чи довго вчилися розпізнавати такі регіональні нюанси?

‒ Якщо ти тут живеш та ще й цікавишся цим, то все якось само собою… Я багато чого випитував у баби, в діда, в інших старших людей. Переглядав всі мені доступні музейні збірки, коли купував на базарах якусь річ ‒ питав, звідки її привезено… Через якийсь час це знання само з’являється і ти можеш зрозуміти географію поширення цього одягу. Я б не сказав, наприклад, що підгірські села неподалік Косова, як от Старі Кути, Смодна, Старий Косів, Вербовец, ‒ чисто гуцульські. Вони радше належать до перехідної смуги між Гуцульщиною і Покуттям. Бабин ‒ це Гуцульщина, але в нашому одязі також є суміш мотивів з Косівського і Верховинського району. Давні сорочки з нашого села були вишиті низинкою на червоному, пізніше ‒ на чорному тлі. Десь у 20-х роках, коли з’явилися французькі нитки для вишивання DMC, які в нас називали мотіликами (може, тому, що метелики на них були колись намальовані?), почали використовувати багато різних технік, робити хрестикові узори,  вишивати гладдю. До речі, вишиті гладдю сорочки у нас називали вибиваними. У той час вони поширилися не лише на Гуцульщині, а й на Покутті та Поділлі. Загалом увесь розмай кольорів з’явився у 20-30 роках ХХ століття.

‒ А хто в той час у гірському селі диктував моду на візерунки, кольори і техніку вишивання?

‒ Все дуже просто. Як історик скажу Вам, що в період Австрії багато товарів привозили з Чехії (як от бісер) і Німеччини. Пізніше, коли частина українських земель відійшла до складу Польщі, з’явилися французькі нитки, бо Польща мала зв’язки з Францією, і ті товари потрапляли на наш ринок. Ті нитки були дуже якісні ‒ деякі сорочки, вишиті ними 80-90 років тому, кольору практично не змінили. Були випадки, що навіть після повені люди знаходили клаптики вишитого одягу десь на корінцях чи прибережних кущах, а нитки були яскраві. Воно гнило в землі, його несла вода, а колір зберігся. Я сам таке бачив.

Звісно, що сюди привозили товар з сусідніх країн. Недавно читав невеличку статтю, написану у першій половині ХХ століття, про різьбяра з села Річка Косівського району. У ній йшлося про те, що той різьбяр дуже багато подорожував – їздив у Чехію, Росію, Одесу. Гуцули взагалі багато подорожували. У Кутах у ХІХ столітті жили вірмени, а гуцули тоді тримали дуже багато кіз. Дід мені розказував, що його прадід Федір, від якого походить наш рід (я вже шосте покоління), ще застав ті часи. Отой прадід розказував, що вірмени приходили, різали кіз, а забирали лише шкуру, за яку платили так, як за цілу козу. Це було дуже вигідно і гуцулам, і вірменам. У Кутах було багато табахарень, де вичиняли ті шкури, а потім караванами, кінно, їх вивозили в Сигіт (нині Румунія). Звичайно, що звідти сюди також привозили товари. Отак і відбувався обмін ‒ і товарами, і модними віяннями.

‒ А що з модою змінювалося на Гуцульщині?

‒ Багато чого змінювалося ‒ кольори, орнаменти. Кожна жінка хотіла вирізнятися і завжди придумувала нові візерунки. Наприклад, якщо говорити про верховинські багацькі сорочки, вишиті французьким DMC на білому полотні, то знайти дві однакові дуже складно. А я бачив їх, певно, тисячі, і маю близько сорока в колекції. Часто такі сорочки вишивали низинкою. Це складна техніка, але водночас дозволяє експериментувати. Бували й такі випадки, коли жінки складати орнамент із трьох різних сорочок, щоб їхня сорочка відрізнялася від інших.

‒ Які коралі носили гуцули?

‒ Коралів не носили зовсім – мода на цю прикрасу закінчувалася в Косові. У ХІХ столітті гуцули в основному носили писані пацьорки ‒ венеційське скло, і зґарди місцевого виробництва – литі хрести, поміж якими вставляли латунні пружинки і бляшки. Вже після розпаду Австрії у людей залишалися срібні гроші, до них додавали "вушка" і носили на шиї. Тобто тоді почали носити зґарди з монетами, а в повоєнний час їх уже було багато. Іноді їх поєднували з венеційським склом і камінним намистом синього та жовтого кольору. Є в мене фотографія, на якій жінка має близько восьми чи дев’яти разків венеційського скла! А воно досить важке!

‒ Чому гуцульські сорочки вишиті такими яскравими нитками?

‒ Думаю, це загальна тенденція – всі гірські народи тяжіли до яскравих кольорів – навіть в Андах і Тибеті. А кольори вишивок взято з природи. Придивіться уважно до гірських кольорів. Коли зацвітає трава – дуже багато фіолетових, синеньких, жовтеньких квіточок – все, що є на верховинських сорочках, взято з трави.

‒ Які найдавніші сорочки маєте в колекції і які з них для Вас найдорожчі?

‒ Я дуже дорожу сорочкою моєї прабаби з солярними знаками – свастикою.  Це рідкісний узір. На Поділлі вишивані свастики чи сварги, як їх ще називають, досить поширені, а на Гуцульщині їх мало лишилося… Також маю сорочку моєї баби з Соколівки, яку їй колись тітка дала. Рукави в неї ще польські, їм років 90, а основу баба перешила і додала комірець. Старі сорочки з нашого села мають призбирану тканину (морщінє) коло пазух. У пізніших сорочках такої призбирки вже не було, натомість зʼявилися комірці. Є в мене й така сорочка, де поєднано багато технік – верхоплут, гладь, хрестик і змережування. Мені пощастило мати аж три таких. Є й цікаві чоловічі сорочки. Наприклад, оця з Верховинщини, вишита синім, вишневим і білим по білому. Її зробили вже для зрілого чоловіка, бо тут вишитий лише комірець. Парубки на Гуцульщині носили сорочки, які були більше вишиті. Найстаріша чоловіча сорочка з Бабина мого вуйка Штефана вишита вовною. Рідко де такі сорочки ще збереглися. Це цікавий зразок.

‒ А крім сорочок, що тримаєте у своїх скринях?

‒ Кептарі, сардаки, кожухи. Маю кептарі, які шили ще до Першої світової війни – вони відрізняються від тих, які носили в міжвоєнний і повоєнний період. Як правило, різняться орнаментом, аплікаціями, акуратністю роботи.

Ще маю багато ґерданів – жіночих прикрас з бісеру. Дівчата самі собі їх плели. Поширена була така практика, коли жінки ходили на прощу до Почаєва чи Зарваниці, купували там медальйони і носили їх поверх намиста. Я маю одну таку прикрасу побожної дівчини. А ще в моїй колекції є гуцульські перемітки ‒ десь коло 20 штук. Наші місцеві, бабинські, мають широку вишивку – на долоню з лишком, а Верховинські (з міста Верховина Івано-Франківської області) перемітки − вузеньку. Є серед них ще не вживана: її використали як рушник на весіллі – перевʼязали батька молодого, склали у скриню, і так вона пролежала понад 100 років.

Загалом у цій кімнаті більше речей, ніж в експозиції Коломийського музею (Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, ‒ 5.UA), де виставлено понад 800 одиниць. Хоча всього у фондах є 50 тисяч.

‒ І що плануєте робити зі своєю колекцією надалі? Чи робили якісь виставки-покази?

‒ Кінцевий результат ‒ музей. Не для того я сидів у боргах, щоб їх продавати. Звісно, що час від часу ми робимо виставки. Персональну я мав у Косові, в Музеї народного мистецтва та побуту. Крім того, постійно долучаюся до збірних виставок, проводжу майстер-класи, багато з яких організував у Києві. Дійшло до того, що восени 2015 року в рамках 37-го Ukrainian Fashion Week було представлено проект "Витоки", присвячений українському національному костюму. До цього проекту долучилось багато українських колекціонерів, які надали речі зі своїх колекцій. Серед них був і я. Це був цікавий досвід, але, зізнаюся, нелегкий. Дизайнери часто змінювали моделей, яких треба було швидко переодягати. А це ж не просто сукню зняти й одягнути іншу. Це ж треба одягнути сорочку, потім запаски або плахту, крайку, далі ‒ коралі, головний убір, верхній одяг, взуття (постоли). І все треба підібрати. Ми це зробили, але в захваті від того я не був. Розумієте, гуцульський стрій ‒ це сільський одяг і на гламурних моделях з накачаними губами і виразним макіяжем він виглядав не надто органічно. Ми привезли на показ одну дівчину з с. Вербовець Косівського району, от вона виглядала дуже добре. Бо насправді зразу видно, що людині до лиця… Та попри все, свою роль цей показ відіграв. Він був потрібен для популяризації нашого одягу, щоб люди знали, хто ми і що не просто так взялися на цій землі.

У колекції гуцула Богдана Петричука більше речей, ніж в експозиції Коломийського музею

У колекції гуцула Богдана Петричука більше речей, ніж в експозиції Коломийського музею

‒ Коли кажете "ми" – маєте на увазі гуцулів чи українців загалом?

‒ Українців. Бо гуцулів знають всі. Хоча нас у загальноукраїнському масштабі дуже мало – тисяч сорок…

‒ Чи носять сьогодні гуцули свій традиційний одяг?

‒ Переважно тільки на свята. Я б навіть сказав, що зараз менше носять, ніж раніше. З кожним роком все менше жінок ходять до церкви у кожухах. Також виходять з ужитку грубі кептарі (кожух без рукавів), їх зрідка шиють. Чому? Бо вони незручні – дуже важкі. Відстоїш Службу Божу в такому ‒ і вже плечі болять. Зараз шиють практичніший одяг.

‒ Як гадаєте, гуцули ‒ це закрита етнографічна група, чи все ж можна погуцулитися? Як Ви сприймаєте чужих?

‒ Щоб бути гуцулом, треба тут народитися і вирости. Є такі люди, що приїжджають, женяться і живуть тут – але гуцулами в такому разі будуть лише їхні діти. Дуже зрідка такі "переселенці" приживаються так, як має бути. Гуцули загалом цікаві і відкриті люди. На Покутті тебе зрідка в хату хто запросить, а якщо й запросить, то лише тоді, коли ти чийсь знайомий або родич. Не можна сказати, що вони менш гостинні, просто більше замкнуті. Пам’ятаю, ще коли жила моя баба, я прийшов до неї додому і застав повну хату циганів, які сиділи навколо столу й щось там їли. Йшли повз хату, попросилися, от баба їх і впустила, та ще й нагодувала.

У туристів часто складається враження, що гуцули нічого не роблять. Бо коли гість приходить у хату ‒ всю роботу відкладають. У нас не заведено працювати при гостях. У місті треба попереджувати про свій прихід, домовлятися наперед, а в нас такого нема. Ми живемо між собою, як рідні. Коли бракує викрутки – йду до сусіда в майстерню, беру, і ніхто нічого не каже. У сусідній Соколівці, через яку проходить центральна дорога, вже все під замком, навіть стайню мусять зачиняти на ніч, бо кури можуть вкрасти. А в нас пивниці повідкривані ‒ живемо собі інтересно, не так, як усі.


23.02.2017 1683 0
Коментарі (0)

03.06.2026

Відповідний законопроєкт №15284 уже зареєстрований у Верховній Раді та визначає чіткі правила руху, вікові обмеження і відповідальність за порушення. На цьому тлі в Івано-Франківську вже діють власні підходи до регулювання руху самокатів.

1780
01.06.2026
Вікторія Матіїв

«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Мт. 6:21) — ці слова Наталя Бакум присвячує своєму чоловікові, захиснику Івану Бакуму, який загинув під час ракетного обстрілу у 2023 році.  

4927
29.05.2026
Тетяна Дармограй

Попри повномасштабну війну, корупційні схеми в Україні продовжують працювати — у міськрадах, державних органах та навіть структурах, які мають боротися з економічними злочинами.

20670
23.05.2026
Вікторія Матіїв

Про те, як сьогодні виглядає епідеміологічна ситуація на Прикарпатті, які інфекції фіксують найчастіше та як їм запобігти, розповів лікар-інфекціоніст, кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Івано-Франківського національного медичного університету Андрій Процик в інтерв'ю журналістці Фіртки.

2623
18.05.2026
Олександр Мізін

Реальні схеми 2025-2026 років, методи кримінального рейдерства та чому новий Цивільний кодекс №15150 може відкрити епоху масового відбирання нерухомості — ексклюзив від Фіртки.

3144
13.05.2026
Тетяна Ткаченко

Про життєвий шлях, цінності, службу у війську та відданість Україні журналістці Фіртки розповіли мама Тетяна Пуняк та командир взводу Роман Чернов.  

11390

Безперечно, релігійні переконання є особистою справою кожної людини. Проте, коли йдеться про знаменитостей рівня голлівудських зірок, чия популярність сягає глобальних масштабів, це набуває й певного суспільного значення.

593

Китайці мислять образами (ієрогліфами). Їх мислення більше образне, аніж логічне (як це є, зокрема, в європейських народів з їх логічним звуковим письмом). Тому для розуміння китайців потрібно більше звертати уваги на символізм.

1350

Рахманська країна мусить бути невідомо де, але не на земній кулі, бо на ній в принципі не може бути такого місця, де б гуцулові було краще, ніж у себе: поміж цих ґрунів і кичер, гірських річок і озер, толок і царинок, смерекових хат і полонин.

1368

Війна  чітко показала хто ворог, і в яких  релігійних структурах він перебуває на території України, ми побачили  хто «розділяв і володарював». 

1909
05.06.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

3747
01.06.2026

Овочі родини капустяних належать до найкорисніших для здоров’я. Дієтологи пояснили, яку користь мають броколі та брюссельська капуста, чим вони відрізняються і яку з них краще додати до свого раціону.

5371
25.05.2026

В Івано-Франківську стартувала роздача продуктових наборів для мешканців пільгових категорій. Видачу організували у тій частині центрального продуктового ринку, який раніше повернули у власність громади.  

7622
06.06.2026

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

4698
02.06.2026

У День Зіслання Святого Духа, першого червня, в Яворові на Косівщині відзначили престольне свято храму Святої Трійці та 100-річчя з часу спорудження нинішньої святині.

3906
31.05.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

10532 1
25.05.2026

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

8467
09.06.2026

Про фестивалі під час війни, навіщо місту інтердисциплінарні події та як скандали впливають на культурний простір — Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

2107
05.06.2026

Після «історичного» указу про дозвіл на проведення параду 9 травня в Москві — історичний відкритий лист Володимира Зеленського Путіну.

1131
20.05.2026

За оцінками аналітиків, після нетривалого зростання внаслідок роздутого оборонного замовлення економіка РФ уперлася в глухий кут.  

1130
12.05.2026

11 травня 2026 року, між фракціями «Зелені — Рожевий список», «Соціал-демократична партія Німеччини» та «Вільні демократи — Вільні виборці» у міськраді Мюнхена відбулося підписання коаліційного договору, що позначає нову віху в мюнхенській та німецькій політичній історії, а також важливий урок для повоєнної України.   

1881
04.05.2026

Всі говорять про нафту, про ціни на пальне, але є ще проблема добрив. Наразі про неї мовчать, адже вона поки що не вдарила по людях, як це відбулося з цінами на пальне…  

2273