Одразу зауважимо – не варто плутати господарський термін «міна» із сумнозвісною «бімбою». Усе прозаїчніше, принаймні поки що. Музей мистецтв Прикарпаття міняється приміщенням із підприємцем.
А от чи не стане ця операція справжньою міною під пам’ятку архітектури, чи на її місці не виросте, наприклад, черговий торговий центр – питання серйозне. Приміщення на Низовій, 2 мають пристосувати під фондосховище Уже півроку музей живе в очікуванні великих змін. Незабаром тут відбудеться переїзд адміністрації та фондів. Натомість до нинішньої будівлі фондосховища, пам’ятки архітектури місцевого значення на Галицькій, 41, «заїде» приватна структура.
Рішення «Про укладення договору міни» Івано-Франківська обласна рада ухвалила ще 18 квітня цього року. У ньому йдеться, що рада віддає будинок фондосховища (загальна площа 501 м2) приватному підприємцю Рудей Галині Миколаївні взамін на нежитлові приміщення на Новгородській, 49 (599,4 м2).
Крім того, підприємець зобов’язується зробити реконструкцію приміщень у будинку на Низовій, 2, де нині перебуває адміністрація музею. Перелік робіт з реконструкції додали до рішення, він зайняв чотири сторінки. Згодом, 25 червня, ще одним рішенням депутати зобов’язали підприємця пристосувати Новгородську, 49 відповідно до потреб музею. Нові приміщення знаходяться у недавно відбудованій кам’яниці колишньої Станиславівської броварні.
Це одна кімната на третьому поверсі та весь четвертий поверх. За словами заступника директора Музею мистецтв Прикарпаття з обліку і збереження музейних цінностей Віктора Доскалюка, для фондів ці приміщення непристосовані, бо є мансардними. Тому він запропонував перемістити туди з Низової, 2 музейну адміністрацію, а на її місце перевезти фонди. Разом із тим музейники поставили умову повної реконструкції приміщень на Низовій – пристосувати їх під фондосховище.
Сьогодні у кам’яниці на Галицькій, 41 зберігається приблизно 13 тисяч експонатів Музею мистецтв Прикарпаття. Віктор Доскалюк про цей будинок розповідає на прикладі свого кабінету. За сусідніми столами ще дві працівниці музею, кімната опалюється, та незважаючи на це на стінах є характерні плями від цвілі.
«Тут погані умови для зберігання експонатів, особливо на першому поверсі, з підвалу йде сирість, – говорить Доскалюк. – Навіть на другому поверсі, де ми зберігаємо твори живопису, стіна теж замокає. Років п’ять тому була проблема з дахом, він затікав. Ми зверталися до відповідних інстанцій. На щастя, відреагували швидко, накрили будинок металочерепицею, але через брак коштів зробили лише три сторони».
Кілька тижнів тому виникла проблема із карнизом на фасаді. Попід будівлю фондів стоять торговці картинами, і одного разу на їхній стелаж упав шматок ліпнини. Над тротуаром навис ще більший шмат карнизу. Музейники обгородили тротуар, з вікна другого поверху порухали те, що нависло, палицею і воно впало… Будинок на Галицькій, 41 має всі шанси потрапити у приватні руки, хоча доречніше було б внести його до комплексу пам’ятки архітектури національного значення – Парафіяльного костелу (Музею мистецтв Прикарпаття).
«Ми сім-вісім років поспіль звертаємося до вищих органів влади стосовно виділення коштів на ремонт фондосховища, – говорить Володимир Федорак, начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА. – У цих приміщеннях уже є грибок, у санітарному плані вони не витримують критики. З’явилася приватна структура, яку зацікавила ця будівля. Я запитав думки керівництва музею, там відповіли, що у цій ситуації вони лише «за».
За словами Федорака, нині на Новгородській, 49 уже завершують облаштування кімнат і після свят адміністрація зможе туди переїхати. Тоді почнеться реконструкція Низової, 2.
«Приміщення на Низовій сухіше, ніж на Галицькій, 41 – говорить Віктор Доскалюк. – В одному його крилі вже знаходяться фонди Краєзнавчого музею. За умови, якщо там ще встановлять автономне опалення, воно буде пристойним і для фондів нашого музею.
Місця там – практично «один в один» із нашими нинішніми приміщеннями». Як бачимо, всіх усе влаштовує: музейники просили, влада шукала варіанти, знайшли, погодились. Але чому приватники зацікавилися Галицькою, 41 і як вони планують використовувати пам’ятку архітектури? Єдине, в чому переконує влада – будівля буде недоторканою.
«Ні юридичних, ні технічних загроз для нас не має виникати, – переконує Володимир Федорак. – Якщо виникають якісь форс-мажорні обставини, припустімо, приватний підприємець не дотримується умов угоди, ми тоді її призупиняємо. Охоронний договір на будинок по Галицькій, 41 є. Перед тим, як виносити це питання на сесію, ми поставили умову, що цей договір мають переукласти, і приватний підприємець дотримуватиметься чинного законодавства, зокрема закону про охорону культурної спадщини. Це питання піднімалось і на депутатських комісіях, і на сесії обласної ради».
Зі слів усе виглядає ніби добре. Але коли «Репортер» спробував знайти того самого підприємця Галину Рудей, аби почути її коментар, то виявилося, що це непросто. Не повірите – ані начальник управління культури Володимир Федорак, ані директор музею Михайло Дейнега не знають номера її телефону. Кілька годин ми шукали підприємця на Новгородській, 49 – марно. (До речі, тут на першому поверсі вже облаштовують кафе швидкого харчування). Розпитували тутешніх працівників, заходили до сусідніх торгових комплексів – ніхто про цю жіночку не чув. Врешті зателефонували до Костянтина Бородайка, співвласника фірми «Гаразд Україна», яка й побудувала броварню. За словами Бородайка, він пам’ятає такого підприємця, вона дійсно викупила площі в цьому будинку, але далі нічим допомоги не може, адже до Галини Рудей не має стосунку. Погодьтеся, дивно. Підприємець фігурує в рішенні облради, міняється нерухомістю з музеєм, а як із нею зв’язатися – ніхто не знає. Невже це якийсь фантом? Ні, не привид.
«Репортер» знайшов пані Галину Рудей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Там зазначені види її діяльності – право (основний), бухгалтерський облік, аудит, консультації з оподаткування. По телефону вона коментарі не дає, а зустрітися в підприємця усе ніяк не виходить. Єдине, що вдалося «витиснути» – охоронний договір таки переукладуть. Навіщо юристу-бухгалтеру-консультанту така ґрунтовна операція з нерухомістю – наразі сказати важко. Але працівники музею сподіваються на краще.
«Коли я віддавав наші експонати до Лувру, теж хвилювався, бо є матеріально відповідальною людиною, і якби щось пішло не так, крайнім був би я, – каже Віктор Доскалюк. – Сподіваюсь, у цій ситуації все буде так, як я собі уявляю. Життя покаже».
Історію будинку на Галицькій, 41 «Репортеру» розповів івано-франківський краєзнавець Михайло Головатий. Кам’яницю побудували у середині XVIII століття, нині це унікальний зразок житлового будівництва тієї епохи. На карті міста 1792 року будинок нанесли окремо під назвою «помешкання ксьондзів».
До 1939-го тут жили католицькі священики парафіяльного костьолу. У радянський час це був гуртожиток технікуму фізичної культури. Від 1990 року – службове приміщення Музею мистецтв Прикарпаття.
Микола Волков, «Репортер»
