Мир – це слово на сьогоднішній день лунає безжалісним криком в душі кожного українця. Ми засинаємо и прокидаємося з надіями нарешті впевнитись, що більше не гримлять постріли, не плачуть матері, проводжаючи сина в останню путь.
Політики рано чи пізно вирішать свої питання, а передчасно посивіле волосся наших Героїв, фото молодого сина біля ліжка, на жаль, тепер з чорною стрічкою - багато років щемітиме у серці глухою біллю. Ненька Україна плаче з несамовитим жалем, в лиці жінок, дітей, батьків, а нас все ще переконують – «Мир - настане! Правда - переможе!».
Загублена правда ходить поміж нас. Згляньтесь навколо і зізнайтесь хоча б собі – вже ніколи не буде так, як раніше і не чекають нас зміни і мир, якщо ми самі несемо розруху в цей світ. Питання спокою мерехтить у всіх на устах, проте нам простіше звинувачувати когось, ніж почати з себе. Ми маємо здатність помилятися, а деякі переконливо роблять це систематично. Колись люди прорахувались, а зараз маємо, що маємо. Україну поранили в саме серце, вона хоронить найкращих своїх синів і молиться щоб Господь подарував нам небо без диму и золоте колосся без вогню. Український народ не загубив гідність і єдиний шлях до перемоги – боротьба.
Дуже важко усвідомлювати, що ти дитина війни і таких мільйони. На моїх очах коктейлями Молотова, гарматами і танками виборюється Нова Україна. З одного боку це гордість за те, що ми не втратили себе, а з іншого – тремтячий страх. Ми балансуємо на грані і тільки віра в наших воїнів і у всемогутність правди, допомагає нам утримувати рівновагу.
Весь світ переживає важкий час і бути безпомічною частинкою людського хаосу – жахаюче. Ми маріонетки в руках безжалісних звірів, яких самі ж поставили вище нас, і благання про утихомирення лиш відбиваються у віруючих душах болісним відлунням. Ми все ще надриваємо горлянки прокльонами, відчайдушно молимося за мир і навмисно обминаємо телеканали з новинами. Насправді, спокій і умиротворення криється в серці, в душі, в думках. Нам потрібно опанувати свої емоції і почуття, щоб сповна пізнати мир.
Все в нашому житті спочатку формується на рівні нашої підсвідомості. Споконвіку наші предки виборювали мир і свободу нашій землі, віддавши в неї тіло, подарувавши Україні душу. Письменники зображали і продовжують зображати всі види гноблень українського народу, страждання і безперервну боротьбу...
Боротьбу самих із собою, з інстинктом меншовартості. Нав'язлива думка, що ми можемо стерпіти, пробачити, залишитись в стороні, заради довгоочікуваного миру живе з нами. І в першу чергу, як свого головного ворога ми повинні вбити переконання – що ми нічого не варті. Українці вольова нація і ми вистраждали свою незалежність! Будьте достойними своєї історії, не падайте на коліна! Довівши самим собі, що правда з нами, ми зможемо переконати в цьому весь світ і станемо маленькою часткою нашого великого Миру!
Роксолана Белей,
Школа професійної журналістки
