Метафізика футболу

Футбол, як і практично будь-який інший вид спорту, це, окрім, тренування м’язів і випробування емоцій – субститут (замінник) війни. А чемпіонат світу з футболу – війни світової.

Політичною, етичною і, якщо хочете, свідомо беручи це слово в лапки, «духовною» помилкою західної еліти було надати Росії право на проведення чемпіонату світу. І після воєнної анексії не забрати це право в неї як агресора.

А місто Грозний, як одне із міст, в яких відбуватимуться матчі такого ґатунку, є просто  цивілізаційним ляпасом і ляпсусом. 

Та цивілізація (за Хантінгтоном «православна» - і лише за Х.), що виникла на болоті і за кількасот років, попри сяку-таку оболонку антично-християнської культури, не осушила болото всередині себе і не спалила головних бовванів дикунства, банальної «волі до влади ради волі і влади», звучно оголосила війну вестернізації,  а отримала за це – не війну з боку вестернізаторів, сильнішої цивілізації, чи цивілізацій, а субститут війни, «заміняйлівку» в ролі ЧС. Та ще й з таким пафосом ! Добре, хоч не зимові олімпійські ігри всупереч всім правилам щороку.

Поки що символічні значення війни Росії з Заходом, що все менше є однополярним на базі міцних партнерських традиційних з часів холодної війни стосунків з США, - у фреймі, так би мовити, не в голій сингулярності, себто не на полях життя/смерті, як у нас на сході, а на полях вітальної перемоги/поразки. Символічних, умовних існувань і зникнень.

Росія любить і вміє нехтувати фреймами, домовленостями, традиціями, які вона глибинно не визнала історично справедливими і релевантними з її роллю і місцем в історії. Як наприклад, десять років тому назад, коли в перший день Олімпіади в Пекіні Москва атакувала Грузію, в дні, згідно з регламентом яких,  повинна замовкати всяка зброя, щоб війна вийшла з системи «кровопролиття» і перейшла в систему «змагання». «Потопролиття».

Античні греки, живучи в своїх демократичних полісах, на певному етапі зрозуміли, що воювати все життя – це справа вельми варварська. Життя це не тільки страждання, життя це ще й «менше страждання» і «менший тріумф» - перемогти навкулачки чи у метанні спису конкурента з Сіракуз, Спарти або Афін, зате отримати на двох, трьох, десятьох «більшу радість» - продовжити існувати. Ну й, звісно, почесті живих отримати від живих. Ось це личить грекові, людині, що не знала ще монотеїстичного іудео-християнського світосприйняття з його ширшим розумінням долі, місії людини, що втім не передбачали відмов від радощів земних в межах Закону і Благовісті.  

Це  «світла», світська так би мовити  сторона субституту війни, спортивних ігор та інших змагань.

«Темна» і архаїчна визнає за цими змаганнями найперше поклоніння богам, наслідування богів (вони там на Олімпі постійно між собою займалися махією, були в активній  конфліктній фазі за владу і доступ до насолод ), а згодом  із цих змагань виріс і культ предків» і культ героїв, напівбогів  - як наслідок:  вшанування і випрошування в них перемог, даруючи як би своїми перемогами тут і їм там, якісь.

Десь тоді і десь так і виник футбол. Тоді він ще мало чим нагадував сьогоднішню гру мільйонів. Щоправда, не факт, що виник він там – в Давній Греції, колисці західної цивілізації.

І в Мексиці, й на територіях, де мешкали кельти,  і навіть в Єгипті, Китаї науковці знаходять то м’ячі в гробницях для царських осіб, то епоси, в яких дві команди борються між собою, копаючи м’яча, і та, яка програє, приноситься в жертву…

Вже в постпоганську добу, англійські пірати часто мали звичай грати в копанку на палубі корабля відрізаною людською головою, частіш за все впійманою капітана судна, ворожого або вузько їхнім морським інтересам, або її/його  Величності, як наприклад в банді Френсіса Дрейка, відомого підкорювача географічних паралелей і пірата в одній особі.

Власне м’яч, як і голова, символізували найчастіше Землю. Нерідко Сонце та Місяць. Знали й про інші зорі, планети. Дослідники не дійшли згоди, чому прафутбол постав із копання ногами, а не кидання руками, як баскетбол, наприклад, явище, що постало вже в індустріальну добу в Північній Америці. Адже руками грати легше і логічніше, здавалось б.

Хтось схильний гіпотезувати, що деміурги футболу навмисно видумали складнішу манеру гри ногами, ніж руками, що мало вказувати на строго регламентоване , дисципліноване життя, ритуалізоване певними незручностями, в якому заборонено робити те, що є найлегшим, ходити широкими дорогами, які ведуть до деліктів, порушень, зловживань, а відтак і хаосу, ентропії суспільства. В цій версії  щось істотно віє від конфуціанства.

Хтось припускає, що гра руками – це, мовляв, справа суцільно нижчих верства, що в підтексті  говорить про працю руками, а ноги і голова як би для воїнів – марш – і для керування на високих посадах.

Психоаналітична школа вбачає в цьому всьому під звичним ракурсом  сексуальної сублімації – ноги як фалічні продукти, ігрову сферу як сперматозоїд, а сам гол як сексуальний акт. Та це на їхній совісті.

Достовірна правда полягає  в тому, що сучасний футбол виріс із правил, які придумали англійці в позаминулому столітті, коли в Вікторіанську добу Великобританія сягнула апогею імперської величі, перетворюючись поступово із геополітичного суб’єкта, що воює, на геополітичного суб’єкта, що купує, продає.

Сите, буржуазне життя вже вимагало ствердної життєвості і втечі від фізичної смерті в гру, розвагу, інший вид емоцій, аніж аристократичні рицарські ристалища.

Автор цікавої книжки «Homo Ludens» Гейзінґа називає англійців родоначальниками сучасних  форм усіх спортивних ігор, передусім, колективних, пояснюючи феномен британської культури ландшафтом, кліматом і фінансово-економічним забезпеченням.

Англійці справді славилися і славлять пристрастю до правил, майже, як німці, тільки вишуканіше і цікавіше.  «Дивність» і незручність  правил футбольних, як то грати ногами, не руками, і не копати суперника по ногах, як було заведено у нецивілізованих народів, архаїчних, дуже швидко знайшла наслідування в інших народів.

Серед тих, хто найміцніше вподобав цю гру, з її засадами, стали країни західної Європи і Латинської Америки. Країни, що тоді їх пронизували протиріччя і конфлікти, на підсвідому рівні вже тоді прагнули субстиювати (замінити) найархаїчніший і найгірший спосіб внутрівидової боротьби (війна) на новітнішу, привабливішу, яка називається гра.

І в них це вийшло, щоправда, не одразу вдалося уникнути кровопролитних поборень, та з часом, на якийсь час, вдалося пацифікуватися, принаймні з собі найподібнішими.

Запанували не просто ігри, а ціла культура інтертейменту і плутократичного лоску а-ля Абрамовіч власник «Челсі», арабський шейх «ПСЖ»; китайські неокапіталісти скуповують італійські клуби і готові витрачати десятки і сотні мільйонів на придбання престарілих асів Єврофутболу. Навіть Індія марить настільки футболом, що свого часу готова була транслювати не тільки топ-чемпіонати Європи, а й український, платячи чималі гроші. Та в наших топ-менеджерів від футболу чи то мізків замало, чи то бабок забагато, дірка від бублика з того вийшла та й без бублика.  А бідні індуси кармічно так і не стали телеглядачами феєрій від Волині і Маріуполя.

Всім давно відомо, що «Шахтар» для Ахметова це не просто забавка чи олігархічний понт, як для Коломойського і Ярославського, а талісман на все життя, воістину авторелігія. Кажуть, він навіть поклявся не ходити на жоден стадіон не стільки через імовірну загрозу життю на кшталт випадку з давнішнім партнером Аліком Греком, підірваним на стадіоні в Донецьку в 90-х, а через те, що його стадіон зараз не його в Донецьку. Всі ми знаємо –  що не зовсім його.

Не єдина причина, звісно,  - відданість футболу, чому Ахметов досі при владі, і так круто себе почуває після всіх катавасій кількарічної давнини на малій батьківщині, для нього великій. Але, там, де великі символи, виражені не лише у додану вартість, в житті людини відіграють, там і великі звершення відбуваються.

Гайда би коломойським, ярославським за футбол знову. Та все одно ні їх, ні навіть Ахметова ніякі ігри, з м’ячем, з шайбою чи з гвинтівкою,  більше не вбережуть в майбутньому. 

В контексті ширшого неосовка, ніж ахметовщина, в мене виникає здавалось б закономірне запитання, чому Росія – в будь-якій своїй моделі, СРСР, нинішня – не просто ні разу не перемогла на чемпіонаті світу з футболу,  ніякому, ніколи, а й навіть не сформувала просто сильного футболу в себе. Чому у нас того нема – відповідь печальна і зрозуміла з обох боків: бо не була в Росії…

Росіяни історично, психологічно схильні нехтувати чіткими правилами, законом, у них повинен грати на полі цар, його свита проти вражескіх трусОв, поза правилами, з жертвами кривавих підносінь тих, хто програв, тим, хто виграв.

Там у них є хокей, де  правила  жорсткіші, ніж у футболі, та й взагалі його можна замінити на бокс на якийсь час, регбі, фактично будь-що. А ще пріславутая русская зіма.

Загадкою лишається, чому США погано все ще грає у футбол. У свій, ще жорсткіший,  без-правильніший і контактніший, ніж хокей, футбол – вони і тільки вони – грають пречудово. Хокей теж. В баскетболі – найдисциплінарнішому виді спорту, найбільш, мабуть, витонченішому з колективних, відтак найбільш цивілізованому – теж нема рівних. А от з соккером, як вони його майже лайливо для нашого євроконтинентального вуха іменують, не завелося чомусь.

Можливо, тому, що вони – як модерна нація – не успадкували того набору з архаїки і не розробили новизни складних правил, як англійці, будучи простішим народом за сутністю, народом рук, народом ремісників,  без своєї в класичному розумінні аристократії, класовості свідомості. А там, де не виникла традиція вчасно, із  виникненням успіхи пожинаються останніми, якщо взагалі пожинаються.  Хоч і бувають винятки.

Ось і відповідь ще одна на наше: чому ми граємо лише трошки краще росіян – не виникла традиція вчасно, а головне не встигла розвинутися. Принаймні в очних протистояннях на клубному і національному рівнях українці частіше перегравали росіян. Навіть радянське київське «Динамо» здобуло більше чемпіонських титулів, ніж московський «Спартак», що глибоко символічно і обнадійливо звучить навіть зараз, після стількох років. Якусь боротьбу з затятим суперником ми точно виграли. Значить, традиція – покладена, вона продовжена в майбутнє через субститути до оригіналій.

Символи продовжують існувати і впливати. Футбол це не простий компроміс – не симбіоз і не синкретизм – між язичницькими координатами, з його амортизаторами і каналізаторами війни, субститутами, модусами конфліктного існування, егоїзму, міжплемінними відносинами і християнськими – універсальними.  Адже спорт передбачає повагу до суперника, себто тут діє вже субститут, модус людської  любові. Тому заяложена фраза «футбол – це життя» є дуже влучною насправді фразою.

Де більше поваги, там не обов’язково більше чи менше любові, зате більше правил рівних для всіх. Як вони нам всім потрібні зараз.

Кладу один свій із трьох біткоїнів, що цей ЧС виграє (якщо не Бразилія, Іспанія, Португалія, базуючись чисто на своїх симпатіях, потенціалі тих команд і букмекерських ставках ),  то збірна Англії. І три з трьох, що не Росія…

Зате виграє русскій народ, то точно…

А от як далі буде з інститутом субвійни, чи не переросте  в офіційний інститут війни, у саму війну через символи ? Покаже час і несимволічна легкість буття, перефразовуючи  одного чесько-французського літературного класика .


P.S. Принаймні коректно щодо Європи. Там, де футбол на висоті, принаймні соціально-економічний рівень теж не повзає на рівні плінтуса. Тільки якщо ми не підемо шляхом країн Латинської Америки. Не хотілося б, при всій повазі.


18.06.2018 Назар Яв 5250
Коментарі ()

05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

630
31.08.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

835
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

6791
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1479
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2225
24.08.2025

Від сміттєвих баків до бюджетних схем: як міста розпоряджаються коштами на відходи?

2420

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

388

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

693

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1429

Вмираючи, сер Ніколас Горацій Аспер марив пророцтвами Нострадамуса, вавилонським краєзнавством і курсами лондонської біржи, співав псалми і сури арабською, пророкував Антихриста (в його арабському варіанті – Джаджала) і спілкувався з астральними привидами давніх царів.

853
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

408
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

785
27.08.2025

27 серпня в Україні відзначають День українського сала — продукту, що давно став символом національної кухні та традицій.  

2486
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

602
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1173 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

829
26.08.2025

Святкове моління очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин.  

1268
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

819
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1114
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

654
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

2550 11