Попри брак фінансування, приміщень і виклики війни, шахова спільнота Івано-Франківщини росте: місцеві діти стають чемпіонами України та Європи.
Президентка Івано-Франківської обласної федерації шахів Наталія Палагіцька розповіла журналістці Фіртки, як розвивати шахи в умовах обмеженого фінансування, залучати дітей до цього виду спорту та чому шахи формують не лише логічне мислення, а й характер.
Як і з чого для вас почалася шахова історія?
Насправді моя історія з шахами почалася не зовсім традиційно — і, власне, у 16 років я їх залишила.
Мій батько багато років очолював обласну федерацію шахів. Ще у 1986 році він вів гурток у 19-й школі, а у 1996 році створив обласну федерацію та почав розвивати шахи в області. Саме у 1996 році я перестала грати в шахи.
Тобто ви залишили шахи зовсім?
Так, я перестала займатися ними і їздити на турніри. До того часу я була чемпіонкою області, брала участь у чемпіонатах України та всеукраїнських турнірах, часто перемагала серед дівчат. Але більше пішла в математику — це була моя улюблена справа.
Ще трохи викладала шахи під час навчання в університеті та багато допомагала батькові. З 2000 року залишила шахи повністю, хіба що на прохання батька допомагала у суддівстві та організації турнірів.
Повернулася в шахи завдяки своєму сину. Він обрав саме шахи — у п’ять з половиною років уже знав, як ходять фігури, мав уявлення про дебюти. Спочатку займався активним спортом, але після травми у боротьбі вирішив зосередитися лише на шахах.
У 2016 році, коли в мене склалися певні обставини та потрібно було змінювати багато в житті, я повернулася в шахи. Спочатку допомагала організовувати турніри для сина та інших дітей, а згодом почала проводити великі змагання в області.
Коли відбулися перші значні турніри під вашим керівництвом?
У 2018 році ми провели перший чемпіонат України серед юнаків та дівчат до 16 років. У 2019 році виграли тендер Федерації шахів України та провели чемпіонат знову. Потім був ковід, а пізніше — війна. Проте у 2023–2025 роках у нас також проходили чемпіонати України у різних вікових категоріях, зокрема до 12 років.
Крім того, вже два роки підряд я організовую великий турнір — понад 120 учасників, меморіал батька. Роботи багато, охочих її робити майже немає, і вона здебільшого на громадських засадах, без оплати.
Син активно допомагає: йому вже 17 років, він майстер ФІДЕ. Я повністю присвятилася розвитку шахів в області та маю мету навчити всіх дітей грати.
Що насправді стоїть за посадою президентки обласної федерації шахів?
Зараз я офіційно президентка Івано-Франківської обласної федерації шахів. До цього часу була віцепрезиденткою. Після смерті батька фактично всю роботу виконувала я, тому з часом перейняла посаду повністю.
Для мене посада багато чого не змінює — хіба що додає відповідальності. Єдина перевага — більше можливостей у спілкуванні з посадовцями, спонсорами та меценатами. Раніше я представлялася як представник федерації, тепер можу назвати себе президенткою.
Часто дивуються, що жінка очолює шахову федерацію. В Україні я — єдина жінка на такій посаді, решта — чоловіки. Багато хто сприймає шахи, як зовсім не жіночий вид спорту. Чоловіки часто не сприймають жінку серйозно, вважають її слабшою.
Я сама не маю титулів: не була гросмейстеркою, не дійшла до кандидата в майстри спорту. У більшості інших областей керівники — чоловіки з високими титулами, і це додає їм авторитету.
Попри це, як розвиваються шахи в області?
Ми маємо дуже багато медалей. Уже втретє за рік посідаємо п’яте місце серед федерацій — після Києва, Дніпра, Львова та Вінниці. Конкуруємо з областями, де шахи дуже розвинені й де є цілі школи. Для нас це велике досягнення.
.jpg)
Часто батьки сприймають шахи як «тихий інтелектуальний гурток». Що насправді дають шахи дитині?
Це не секрет — передусім вони розвивають логічне мислення та пам’ять. Діти, які займаються шахами хоча б рік, швидше запам’ятовують тексти. Батьки це помічають: їм легше дається вивчення англійської та інших іноземних мов, адже для цього потрібні увага та вміння засвоювати інформацію.
Шахи також розвивають уважність. У школі її формує хіба що алгебра, де важливо не переплутати «плюс» і «мінус». У шахах уважність має ключове значення — кожен хід може змінити результат гри. Через гру дитина вчиться концентруватися, а з часом і дисциплінується.
Ще один важливий аспект — уміння самостійно приймати рішення. За шахівницею ніхто не підказує: ні батьки, ні тренер. Дитина сама обирає хід, аналізує ситуацію й несе відповідальність за свій вибір. Так формується самостійне мислення.
Це розвиває навичку аналізу, яка згодом переноситься у реальне життя: спочатку в школі, потім в університеті, а далі — у професійній діяльності та бізнесі, де важливо оцінювати ситуації та ухвалювати рішення.
Шахи дисциплінують. Вони вчать планувати день, упорядковувати справи, рухатися від простого до складного, а не діяти хаотично. Навіть за великої кількості завдань дитина вчиться системно й поступово з ними справлятися.
Крім того, шахи виховують відповідальність. Кожен хід і результат гри — це вибір дитини, а не чиясь помилка.
І, мабуть, найважливіше у наш час — шахи вчать керувати емоціями. Під час турнірів діти можуть засмучуватися, радіти, навіть плакати, але всі емоції впливають на гру. З досвідом дитина вчиться їх контролювати, адже надмірна емоційність заважає приймати правильні рішення. Той, хто вміє керувати емоціями, зазвичай досягає більших успіхів.
І це лише основне. Насправді шахи мають значно потужніший виховний потенціал, ніж здається на перший погляд.
З якого віку ви радите починати заняття шахами і чому саме так?
Оптимально починати з 5 років, але все дуже індивідуально. Є діти, які вже у 5 років можуть сприймати гру та концентруватися, а є такі, яким і в 7–8 років складно всидіти за шахівницею. Шахи потребують уваги хоча б на 20–30 хвилин, і це під силу не кожній дитині.
Те саме стосується тренувань. Іноді дитина у 5 років готова займатися, а іноді — й у 8 — ні. У таких випадках я раджу або зачекати, або пробувати вдома короткими заняттями по 10–15 хвилин. Буває, що дитині подобається грати, але не подобається тренуватися. Тоді варто робити акцент на участі в турнірах — через гру дитина поступово вчиться концентруватися й дисциплінуватися. Часто з віком це приходить само по собі.
Оптимального віку для початку занять не існує. Були випадки, коли діти починали у 13 років і за 2–3 роки досягали високого рівня, бо підходили до занять свідомо. Сьогодні для цього є всі можливості — офлайн і онлайн-тренування, велика кількість тренерів та матеріалів. Головне — бажання дитини.
Яку роль у цьому відіграють батьки?
Дуже важливу. Якщо дитині щось не подобається, її не можна змушувати. Вона має бути щасливою і займатися тим, що цікаво саме їй. Приблизно 60% успіху залежить не від фінансів, а від підтримки батьків — від того, чи готові вони проводити час з дитиною, їздити на турніри, допомагати й підтримувати.
Найбільший вплив мають саме турніри. Вони дисциплінують, навчають правил і відповідальності, дають найбільший навчальний ефект. Діти часто краще запам’ятовують партії, зіграні на турнірі, ніж багаторазові пояснення на заняттях.
За спостереженнями та відгуками батьків, приблизно за рік регулярних занять і активної участі в турнірах успішність дитини в школі зростає на 2–3 бали. Діти стають уважнішими, швидше сприймають матеріал і краще реагують на вчителя. Рік занять шахами дає дуже відчутний результат.
Як за останні роки змінилося шахове життя в Івано-Франківській області?
Ситуація в області змінилася кардинально. Кількість успіхів зросла в рази: тепер у нас є чемпіони України, чемпіони Європи та віцечемпіони світу. До 2020 року такі результати траплялися лише раз на кілька років, а чемпіонів Європи чи світу взагалі не було.
2020 рік став винятком через пандемію — ми проводили лише закриті турніри й намагалися втриматися. Уже у 2023 році спортсмени області здобули 22 медалі, з них 5 — золотих. У 2024 році — 19 медалей, зокрема 8 — золотих. У 2025 році — 21 медаль. Важливо, що вже три роки поспіль маємо чемпіонів Європи.
Окремо варто відзначити успіхи дітей у дорослих категоріях. У 2024 році 17-річна Людмила Іваницька виборола 5 золотих медалей, з них 2 — серед жінок. У 2025 році 14-річний юнак Максим Паньків посів третє місце на чемпіонаті серед чоловіків і загалом здобув 8 медалей. Це великий успіх не лише для окремих спортсменів, а й для всієї області.
Які зараз умови для розвитку шахів у регіоні?
Насамперед ми стикаємося з проблемою приміщень. Наразі в кімнаті площею 16 квадратних метрів намагаємося проводити обласні чемпіонати та турніри. Для якісної підготовки конкурентних спортсменів потрібно приміщення щонайменше 70–80 квадратних метрів і можливість проводити масштабні змагання.
До нас готові приїжджати спортсмени з інших областей — мене добре знають в Україні, я працюю в кількох комісіях Федерації шахів України. Ми з батьками готові організовувати турніри на високому рівні, але не маємо відповідних умов.
Змагання на місці дають дітям можливість конкурувати, обмінюватися досвідом і зростати. Постійні поїздки ж надзвичайно складні — і фінансово, і організаційно, адже батькам важко поєднувати роботу, перевезення дітей та сімейні обставини.
Як ви оцінюєте стан розвитку шахів в Івано-Франківській області зараз?
Якщо аналізувати динаміку з 2017 року, кількість турнірів і дітей постійно зростала. Проте за останній рік розвиток дещо призупинився — передусім через відсутність належних умов, зокрема приміщення. Навіть у складному 2023 році, після подій 2022-го, ми рухалися активніше.
Негативним чинником стало й те, що багато наших хлопців виїхали, через що зменшилися можливості залучати та мотивувати інших дітей. Водночас про падіння результатів говорити не можна: у 2023 році ми здобули 22 медалі, у 2024-му — 19, у 2025-му — 20. Попри складну загальну ситуацію та фінансові труднощі сімей, ми зберігаємо стабільність і вже три роки поспіль посідаємо п’яте місце в Україні.
При цьому область не має шахових шкіл, достатньої кількості тренерів і навіть елементарного залу для гри. Для порівняння: у Вінниці є зал на 250 осіб і велика шахова школа з близько 15 тренерами. Львів має кілька потужних шахових шкіл, тому багато наших вихованців їдуть туди на навчання й залишаються там, фактично посилюючи інші регіони.
З якими головними викликами зараз стикається шахова спільнота Прикарпаття?
Основною проблемою залишається фінансування та відсутність можливості залучати спонсорів. За умови кращого фінансування можна було б охопити більше дітей і відряджати тренерів на змагання замість батьків, оплачуючи їм дорогу та проживання.
Наразі немає можливості оплачувати роботу тренерів. Якщо я везу дітей на змагання, роблю це за власний кошт: оплачую транспорт, квитки та проживання. Постійно так працювати неможливо, адже тоді зупиняється робота на місці. Тому доводиться залучати батьків, але і їм потрібно компенсувати витрати, адже більшість не готові працювати на громадських засадах — супроводжувати дітей, судити або організовувати турніри.
Фінансування з боку держави зовсім мізерне, тому ми змушені самі забезпечувати турніри внаслідок внесків — на суддівство, кубки, медалі та призи. Така практика є по всій Україні, однак у нас внески значно нижчі: денний турнір коштує близько 200 гривень, тоді як у Львові — від 500 до 700. При цьому там змагається до 60 учасників, а в нас — близько 30, оскільки більше не дозволяють умови.
Ключовим фактором є приміщення. За наявності комфортного, теплого й просторого залу батьки охочіше привозили б дітей, а до змагань долучалися б учасники з інших регіонів. Натомість оренда тісних і холодних приміщень відштовхує — після одного приїзду люди часто не хочуть повертатися.
Чи вплинула війна на розвиток шахів і роботу з дітьми?
Робота з дітьми загалом не припинилася: хто має бажання, той продовжує займатися. Найважчим був 2022 рік. У березні ми працювали в закритому режимі в маленькому приміщенні — тоді сюди приїжджали найсильніші шахісти України, зокрема тренер збірної зі Львова. Турніри проводили фактично в ізоляції, без офіційних дозволів, що викликало певні побоювання через безпеку.
Війна вплинула на кількість дітей — їх стало менше, багато виїхали. Залучення нових дітей до шахів постраждало не критично. Натомість суттєво постраждав розвиток шахів високого рівня. В Україні майже не проводять турніри для сильних гравців, тому можливостей для зростання обмаль. Наприклад, майстер FIDE фактично має лише один значущий старт на рік — чемпіонат України, а поодинокі меморіальні турніри збирають лише тих майстрів і гросмейстерів, які залишилися в країні.
Більшість провідних шахістів виїхали за кордон. В області було два гросмейстери — обидва нині за межами України, один уже змінив федерацію на канадську. Зараз залишився лише один гросмейстер. Є чотири міжнародні майстри: троє працюють тренерами в місті, ще один, перспективний юнак, виступає переважно в Європі й також виїхав. Більшість майстрів спорту також залишили Україну.
У таких умовах підвищувати рівень гри надзвичайно складно. До рівня кандидата в майстри спорту зростання ще можливе, але перехід на вищі щаблі майже неможливий через відсутність сильного середовища та змагальної практики.
А чого сьогодні найбільше бракує для розвитку — тренерів, фінансування, інфраструктури, уваги батьків?
Тренери в нас є, проте для розвитку потрібні турніри, а для турнірів — постійне приміщення. Ідей і планів багато, розуміємо, як організовувати змагання та залучати спонсорів. Проте постійно орендувати різні локації по місту надзвичайно складно. Навіть за наявності коштів підготовка турніру на 100 учасників займає 3–4 години: потрібно розставити столи й стільці, а потім усе зібрати.
Найбільша потреба сьогодні — власне приміщення. За його наявності можна системно рухатися далі. Також бракує матеріальної бази: шахів, годинників, навчального обладнання. Хотілося б мати сучасні умови, як у Львові чи Києві — із проєкторами та технікою для навчання.
Ми проводимо навчальні збори з запрошеними міжнародними майстрами, які протягом тижня працюють із дітьми та грають з ними. Проте обладнання здебільшого застаріле, ще радянських часів, що обмежує можливості й інтерес дітей.
Шахи мають велику перевагу — можливість онлайн-занять. Однак найкращий результат дає поєднання онлайну з якісною офлайн-роботою та сучасними ресурсами. За таких умов заняття були б значно ефективнішими й цікавішими для дітей.
Що сьогодні робите, аби залучати дітей і підтримувати тренерів?
Для залучення дітей я постійно працюю в соціальних мережах: анонсую всі події, публікую результати турнірів, розповідаю, що дають шахи. Інформація з’являється як на моїй сторінці, так і на сторінці федерації. Проте реально залучати нових дітей сьогодні можемо переважно онлайн, бо бракує приміщень для занять.
На цій локації я працюю вже п’ятий рік, тому про шахи тут добре знають — інформація передається з вуст в уста, багато хто знаходить гурток через Google-карти. Водночас юридична адреса обласної федерації розташована поза містом, у селі, що зовсім не сприяє розвитку. Саме тому ключовим питанням залишається приміщення.
Щодо тренерів — у складних умовах вони працюють максимально ефективно. Формують групи, індивідуально займаються з дітьми, сильніші тренери працюють із перспективними вихованцями. Проблема не в якості, а в системності й масштабі.
У 2019 році була спроба запровадити шахи в школах. Департамент освіти частково підтримав ідею, але все обмежилося формальністю. Провели разовий семінар для вчителів фізкультури — без результату. Шахи в школи не ввели, бо фактично немає кому викладати. Навіть за умови впровадження предмета тренери не готові працювати за запропоновану заробітну плату.
Показовий приклад: приватна школа понад пів року шукає викладача шахів, пропонуючи гідну оплату. Попри звернення до мене та публікації в профільних групах, охочих немає — рівень доходу все одно нижчий, ніж на індивідуальних заняттях. Крім того, не кожен фахівець готовий і вміє працювати з дитячими групами, особливо якщо мотивація дітей низька.
Тренерів у нас небагато, але вони можуть охопити значно більше дітей, ніж є. Поки що працюємо в тих умовах, які маємо.
Що б ви хотіли сказати батькам, які вагаються: віддавати дитину на шахи чи ні?
Найголовніше — бажання дитини. Є можливість прийти на пробне заняття та подивитися, чи подобається. Якщо ні — завжди можна припинити. Якщо батьки вагаються між гуртками, краще обрати інший напрям. Шахи варто обирати тоді, коли цього хоче дитина і коли батьки її підтримують.
Насамперед я пояснюю, що дають шахи. Вони розвивають аналітичні здібності, стратегічне мислення, вміння прогнозувати, аналізувати та приймати оптимальні рішення з багатьох варіантів. У більшості дітей покращується математика. Ці навички потрібні не лише в спорті, а й у бізнесі та житті загалом.
Шахи вчать дисципліни, самоорганізації та планування. Дитина вчиться думати наперед, оцінювати наслідки своїх дій і діяти стратегічно. Це складно, але саме такі навички формують сильну особистість. Для мене особисто шахи стали основою в підприємницькій діяльності й щодня допомагають ухвалювати рішення.
Робота з дітьми — це постійне навчання і для тренера, адже кожна дитина унікальна. Сучасні діти інші, з іншим мисленням і досвідом, і до цього потрібно вміти адаптуватися.
Шахи — це не лише спорт. Це творчість і мистецтво мислити нестандартно, шукати нові підходи, вчитися перемагати й рухатися вперед. Це модель життя, конкуренції та розвитку.
Моя головна мета — навчити якомога більше дітей грати в шахи, щоб виростало думаюче покоління. А думаюче суспільство — це основа сильної та успішної України.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
