Мартін Поллак про ерозію демократії

Мартін Поллак – відомий австрійський історик і публіцист, працює над дослідженням історії Східної Європи, зокрема Польщі та Галичини. Минулого року в Чернівцях вийшла його книжка “До Галичини”, однак у світі він більш відомий за працями “Цісар Америки” та “Смерть у бункері”. Творчість Мартіна Поллака відзначена низкою премій, зокрема Нагородою “Діалогу”, яку присуджує журі спілки польсько-німецьких неурядових організацій. На врученні нагороди Мартін Поллак виголосив промову, в основу якої лягло занепокоєння наступом радикальних тенденцій на європейську демократію.

У статті наведено найважливіші фрагменти виступу Поллака, повну версію якого надрукував польсько-німецький щомісячник “Dialog” у №122 (04/2017-2018).

“Отже, у моєму Bocksdorf все добре. У мене теж.

Але щойно я зручно примощуся біля мого каміна, у якому nota bene я палю дровами зі Словенії, переважно грабом, мене починають охоплювати сумніви. Чим далі, тим частіше. Чи я маю право бути задоволеним? Чи я собі не нав’язую його? Чи не ховаю голову у пісок, не закриваю очей, не затикаю вух від реальності, яка зовсім не видається такою приязною і рожевою, як би я цього хотів?

Я не маю на увазі тут старості…. Є й інші причини для сумнівів, котрі іноді цілими днями вганяють мене у похмурий настрій, глибоке пригнічення і відчуття безсилля. Це політична ситуація в Австрії, Польщі й усій Європі, а також поза нею, не дозволяє мені сповна втішатися життям у Bocksdorf. Великі надії, які ми пов’язували з історичними змінами і переломом, символом якого став 1989 рік, поступилися місцем протверезінню й навіть глибокому розчаруванню. У цілій Європі і поза нею ми бачимо тепер різкий зріст реакційних, антиліберальних, націоналістичних настроїв, які загрожують здобуткам 1989-го року. Росія Путіна і Америка Трампа відіграють у цьому, не зважаючи на всі знані відмінності, фатальну, піонерську роль. У Східній Європі зерна антилібералізму і націоналізму, а також популізму, що йде з ними нога в ногу, впали на особливо вдячний ґрунт, що можна побачити в Угорщині та Польщі.

І не видно жодних тенденцій до зміни цього тренду, навпаки – ерозія і послаблення ліберальної демократії розвиваються, здається, щораз швидше і радикальніше. Замість “глобального громадянського суспільства” (Мері Калдор) бачимо “глобальний зріст популістських націоналізмів”, як пише у своїй праці на тему ситуації після 1989 року Жак Рупнік, французький політолог, в минулому радник президента Вацлава Гавела. Він констатує можливість їхнього повернення до Центральної Європи, але цього разу у новій “антиліберальній постаті”.

Тоді, коли проєвропейські еліти відступають, антиєвропейські рухи швидко набирають сили, зокрема й у країнах із глибоко закоріненими демократичними традиціями. Звідусіль долинають заклики до влади сильної руки, вимоги сильної держави, сильного лідера, котрий так довго буде ослабляти незручні демократичні інститути, аж поки від них залишиться тільки назва: немов порожні, безсилі оболонки. Путін і Ердоґан показали, як це робиться. І їхні методи знаходять послідовників. Непристойним і геть перверсійним видається те, що Путін знаходить в багатьох європейських країнах палких прихильників, своїх ретельних учнів. Зокрема й у моїй рідній Австрії…

Ерозія демократії посилиться і пришвидшиться за допомогою інших зовнішніх чинників, таких як криза біженців і тероризм, що для власних цілей використовують праві популісти та фундаменталістичні шовіністи, які прагнуть постійно підживлювати недовіру і нові страхи. Недовіру щодо емігрантів і чужих взагалі, щодо тих, які інакше мислять, щодо різних меншин, а також інтелектуалів, особливо ліберальних, щодо ліберальної Європи і нарешті, last but not least – щодо громадянського суспільства у власній країні, яке, на їхню думку, повинно стати недієздатним і маргінальним.

У Росії й Туреччині (якщо залишаємось у Європі) це сталося вже давно, Угорщина вже далеко на цьому шляху. Натомість у Польщі громадянське суспільство, здається, ще не капітулює. Воно не дозволить так легко зіпхнути себе на маргінес. Відвага і рішучість, з якими польське громадянське суспільство щодня виступає на захист ліберальної демократії і її різних інститутів, заслуговують на повагу. Це приклад вартий наслідування. Що призводить до того, що ми, спостерігаючи за подіями ззовні, також несемо відповідальність. Ми повинні запитати у себе, що можемо, що повинні зробити, щоб підтримати наших друзів у Польщі і в Угорщині, щоб активно виявити нашу солідарність з ними.

Тож, що робити? На це питання, звісно ж, немає простої відповіді. У мене також її немає, я знаю лиш одне: нам не можна відмовлятись, не можна боятись і пристосовуватися до цього фатального процесу. В жодному випадку. Не можемо, стинаючи плечами, брати до уваги, що в сусідній країні демонтують демократію (коли прийде наша черга?), що підважується поділ влади в державі. Нам не можна звикати до препарованої згори брехні і ганебних наклепів. І ніколи нам не дозволять звикнути до думки, що “сіра людина”, звичайна сіра людина, як Пьотр Щенсни назвав себе сам, може здійснити в Варшаві публічне самоспалення, щоб у такий спосіб струснути суспільство і схилити його до дії, щоб воно зупинило знищення демократії керівною партією, поки не стане запізно. Остаточного акту протесту, більш радикального, важко собі навіть уявити. До таких відчайдушних вчинків, які є вираженням безсилля, але й неймовірної відваги, нам не можна звикати, цього не можна ні витримати, ні прийняти, ми не можемо їх замовчувати.

Звичка є такою підступною отрутою, яка послаблює думку і деморалізує людей. Коли ми це зрозуміємо, то вже зробимо важливий крок уперед”.

У цьому тексті немає й слова про Україну чи українців, але думаю, що багатьом з нас такий спосіб мислення здається “своїм”, багато хто з нас міг би підписатися під кожним твердженням виступу, в якому фігурує маленьке слово “ми”. Залишається тільки два питання: скільки є в Україні таких “ми”? І чи ці “ми” здатні не тільки вести такий інтелектуальний дискурс, як запропонував Поллак, але й чи здатні спромогтися на згадані ним “дії”?


16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

290
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1558
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1357
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1192
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1199
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7298

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

323

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

479

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

714

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1753
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

113
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1201
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

687
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

117
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1363
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

956
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1503 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

254
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

268
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1168
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1452
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

918