Тарас Прохасько — письменник, інтелектуал та лауреат Шевченківської премії, один із провідних представників «Станіславського феномену».
В інтерв'ю журналістці Фіртки письменник розповів, якою література не має бути в час війни.
На думку Тараса Прохаська, немає жодної однозначної «інструкції» для літератури, однак у час війни вона не має бути принизливою.
«Я розумію, що часто література побудована на приниженні й знелюдненні ворога, але важливо, щоб вона не принижувала переживань людей, які живуть у часі війни.
Вона може бути жорстокою, безжальною, заспокійливою, медитативною. Зрештою, хто сказав, що під час війни треба читати лише про війну? Чи можна уявити, що солдати, навіть коли мають можливість, конче мусять читати найновіші твори інших солдатів? Ні. Швидше вони читатимуть щось таке, що колись не встигли прочитати», — розповідає письменник.
Головним, на його переконання, є те, щоб література не ставала для когось образливою. Водночас він визнає, що визначити цю межу надзвичайно складно, адже суспільство живе в умовах війни, а література неминуче стає частиною ідеологічного функціонування. У таких обставинах через тексти формується певний уявний, ідеалізований образ — українця, співвітчизника, громадянина.
«Ми покладаємося на те, що ці люди заслуговують на розуміння, що вони не повинні бути скривдженими чи ображеними. Хоча з часом з’явиться література і про наводчиків, і про зрадників, і про розкрадачів — як завжди буває в літературі.
Але поки що воєнна література має уникати одного — думки про те, що все це марно. Вона може викликати жаль, розпач, біль — але не зневіру в тому, що все було даремно», — додає Прохасько.
Більше читайте у матеріалі: «Література — це психотерапія навиворіт»: Тарас Прохасько про нову книгу, сучасне мистецтво та мрію жити у лісі.
