Кажучи спрощено, але посутньо не викривлено, маніхейство це багатолика у часі і просторі система актуалізації зла і наділення його рисами «всемогутності» , яке тягне своє міфологічне коріння, звичайно, із темного минулого крізь присмерки теперішнього в пітьму майбутнього. Йому, звісно, протистоїть «світло добра».
Зародилося воно, як вважає більшість науковців, у третьому столітті в історичному Ірані і на основі синкретизму шматків різних релігій і філософій та й поширилося світом далі. Чи дійшло-доплентало воно до нашої Нені-Русі ? Певно, так, через болгарів, але не набуло, на щастя, разючого розмаху, як, наприклад, в Західній Європі на нетривалий час під видом руху катарів, яких вщент винищили католики. Не дуже морально, зате дуже політично коректно (політ-коректно) вчинили латинські браття, ще тоді певно передчуваючи наслідки.
Та маніхейству, як комплексові, як інструментарію демонічної маніпуляції людською свідомістю крізь призму віків насправді вже давно не потрібно прикидати на себе лишень аскетичну шкуру фанатичних відлюдників з фортеці міста Ла-Рошель – воно зміїне породілля шкурами лускатими не гребує на парадах в білий день новітніх темнуватих часів. Тому, за великим рахунком, правий Д. Корчинський у своїй трирічної давнини статті http://tsn.ua/analitika/diyavol-tut-319353.html, коли стисло і чітко охарактеризував «традиційне і модерне маніхейство», як «найвдаліший винахід сатани».
Проте пан Дмитер витлумачив його властиво і винятково в руслі «дискурс лівих». Але існує ще так звана «права сторона» маніхейського древа і звичайно вона найбільш виражена у логосах різних «наці», та не тільки так.
Бо «праве маніхейство» ще інколи підступніше і маскованіше за «ліве». Воно шляхетно засіло в широких владних кабінетах чи офісах і з личиною джедайською посилає світосяйного меча не тільки публічно оголошеним ворогам, а й усім, хто піддає сумнівам його вищість. Його Світлість.
Назвати ДНР-івця «людиною» - це звичний для нас, переданий по генам і не всіма засвоєний християнський дискурс, а от назвати денеерівця «людиною з рівними правами» - це вже, звиняйте, лівоманіхейський дискурс з присмаком буденної фарисейської філософії; та назвати ватника «паскудною твариною» - пахне «правим м» і ненавистю до братів наших менших, чотирилапих, ні в чому не повинних. Ватник – це просто гнила людина, майже так само, як майже кожен наш політик, хоча, у правах їх злочинно зрівнювати не можна, тільки якщо це не «жопозиціний блок» - тут вже краще перейти ситуативно і темпорально на бік «правого маніхейства».
З цього дещо простодушного і дуже лаконічного , але загалом точного нарису сторін маніхейства-варіабельного мусимо зробити нехитрий висновок, що паскудство правого маніхейства людям поголовно трішки більш притаманно, ніж таке саме паскудство, тільки лівого штибу. Толерувати педарстію, проституцію і наркоманію, або в балаклаві мочити зубами об бордюр ворогів народу, на банальний крайняк – обсерати свого сусіда збоку(без метафор кажучи), який періодично чи систематично сцить на килимок під квартирою (бо ти среш йому на килимок ? ), на чому світ стоїть замість того, щоб схиляти його і його жінку з двома неповнолітніми дітьми до участі в хардкор груповусі в «третейського сусіда» поверхом вище.
Ось який пропонується злом вибір сучасній людині, два діаметрально протилежні на позір краї одної ями, ім’я якій Безодня, вона ж онтологічна і екзистенціальна Зрівняйлівка, що автоматично знімає і ліве і праве, верхнє і нижнє. Всєке.
Мусимо визнати й те, що ще донедавна, здавалося, у світі «ліве маніхейство», чи, скажімо так, «яскраво-блякла подоба лівого» от-от дасть добрячої жесті копняка «правому», що тому буде тисячу літ царства на цвинтарі. Але ні Барак Обама, ні Леді GаGа, ні гей-парад в Амстердамі і шприци, тампони, гандони на Кайзер-штрассе в Франкфурті-на-Майне, ані навіть всі чорні лауреати Оскару 2017 виявляються чомусь ледь не безпорадними проти навалу спроб реінкарнації сраного ссср і чуми ісламського фундаменталізму в стилі «мілітарі». Може тому, що сатана з одним ликом в гості ніколи не ходить ?.. Навіть якщо у змія не дві голови, а одна, то за хвіст він себе кусає справно, до пори до часу залишаючись живим і неушкодженим.
Однак «праве маніхейство», попри видимість всесильної безкінечної архаїки меча і вогню, куди більш у програшній ситуації, ніж його уявний ворог, бо воно не маніпулює так вдало терміном «любов», «єдність всіх зі всім», «всепрощення». Любов, як всі ми знаємо, світ перемагає, от тільки, який світ… Прямолінійним «правакам» доводиться апелювати до «духу», «сили», «конечності людини, та не душі, держави, імперії, законів ринку, законів дарвіна, законів атомів у пустоті і твердої визначеності на день прийдешній», в той час як «ліваки» експертно креативлять нові шляхи подолання кризових явищ в периметрі умовної «квантової невизначеності». Це не спокусливий шлях тим, що він хоч-не-хоч вказує на невизначеність і спокусливий тим, що вказує в на безкінечність – не кризових явищ. Праві, як завжди, відстало пасуть стадо.
В обох випадках ідеться про - ще на сьогодні латентну, навіть для самих режисерів процесів – фундаментальну відміну матеріальності після АПОГЕЮ ГЕГЕМОНІЇ МАТЕРІЇ. Матерія скасовується в своїй завершальній, останній фазі війни, земля зруйнована, як засадничий принцип і вища мета гностиків, які з маніхеями на «ти». Що буде після матерії ? Можливо, все те, що до матерії, - Нічого з Ніщо ? Три крапки.
А поки до цього ще далеко(а хто знає ?!), конфронтація уявного добра з уявним злом, здається, досягає чергової своєї точки кипіння, щоб потім, як після 1945, уродити старі і нові смисли існування.
Бійня «світлого» з «темним», «лівого» з «правим», маніхейська аксіома – «двох богів» - «білобога і чорнобога» - де вона і в що тільки не втілюється ?!? В культурі вона, оця бійня, присутня ефектно від «Зоряних війн» до - ефективно - хіта сезону каналу «Інтер» «Доярки з Хацапетівки»; в «Майстрі і Маргариті» і «50 відтінках сірого» і навіть у добродушному « Ну, погоди !», якщо добре місцями пошкрябати чисті, пухнасті заячі вушка і немиту вовчу хвостяру. До-речі, в багатьох дитячих казочках і мультиках такий дуалізм є невід’ємним явищем, адже діткам потрібно швидко вчитися, що добре, а що погано. Що не є погано, якщо не є погано…
В політиці маніхейство відбивається найдужче і найсоковитіше. Ми знайдемо силу-силенну людей , для яких втіленням всесвітнього зла є Міхо, а для інших Бєня, там Порох, а тут Корбан, Юля і Сєня і так далі. Свідоме людини, точніше, підсвідоме, жадає цієї антагоністичної поляризації. Пошук в собі чорта виявляється надто сутужним і марудним заняттям, «внутрішній крузейд», «джихад інсайд», боротьба в собі – це теж не небезпечно для всіх, позаяк існує ризик не лише, втомившись, знову почати тотально проектувати свою тінь на інших, свої демонів на чужі, існує ризик примирити в собі «добро» зі «злом», що, однак, не приведе до нівеляції цих буттєвостей в собі, відтак весь шлях зведений на марноту.
Цим шляхом пішла наука каббала і ісламський суфізм, містичні течії юдаїзму і ісламу, ось чому їх ревні адепти (далеко не лише серед євреїв і їх братів-семітів ) заслужено мають найбільший історичний і метаісторичний шанс на набуття буття в стані «максі-міксі». Та високі, великі древа від великої енергії падають, як в «Аватарі», все одно рано чи пізно, про це чомусь ні в Зогарі, ні в Кобзарі не написано, прости Господи.
Буддизм і його культура пропонує звільнення від зла поза пошуком добра чи зла. Але на жаль і поза матерією, яка, як і в класичному маніхействі, є тим самим злом. Через це буддизм має примарний метаісторичний шанс і жодного історичного.
Майже сучасник Будди Гаутами перс Зороастр, він же Заратустра, він же Заратуштра і він же найвпливовіший винуватець калейдоскопу маніхейства, не маючи до того прямого почину чи з того зиску, розумів дуалізм буття і небуття не зовсім у рівносильній площині взаємопоборювання двох начал. В його інтуїціях, чи одкровеннях, творець добра Ахура-Мазда в кінці-кінців не лише поборює творця зла Анґрі-Манью, він все-таки творець першопричинного світлого світу, в яке зовні і штучно привноситься зло.
Мудрий перс розумів іще те, що бог-один, тільки в нього не одиничні якості. І в той же час йому була крикливо огидна думка, що весь язичницький пантеон - це якості того самого його Одного-Єдиного Мазди, з якого Зороастр лише в мареннях Ніцше закликав повернути на сторону «Антихриста» і вийти за межі «добра» і «зла», поглинувши терміни, але не якості і методи добра і зла. Реальний же Зороастр проголошував «вихід із Індії», майже як до нього Мойсей проголосив голосом Ягве «вихід з Єгипту». Індія для нього була першим і останнім пристановищем справжніх духів зла (девів), що уміють найкраще уподібнюватися до Бога, насилаючи на людей ілюзії, майю, що матерія це фікція і не правда і тільки вони, «боги», реальні і та людина реальна, яка визнає це за єдину в світі правду.
Утім, цілком можливо, що навіть сам Зороастр не зумів повністю оминути тенета Анґрі-Манью, коли він свого бога добра називає «асуром» ( в Індії це звучить, як демони зла), «Ахурою». Цього напевно ми не знаємо і допускаємо, що Індія це не суцільна обитель облуди, ні, звісно, це також велика світла глибина. Та варто сприйняти й те, що ранній зороастризм, не пізній питомо ахеменідський, займає почесну роль на четвертій стороні світу «Монотеїзм».
В індійських криптотекстах написано: «Боги зранку, вони, демони вночі». Тут вираженням добра і зла виступають не стільки боги і не демони, навіть не їхні сутності, імперсональні енергії, а радше цикли і вселенський безособовий закон Ріта, похідне від якого слово «ритуал». А проте ритуали бувають різні.
Інтересною є опція на природу зла так званих «августинців», теологія і філософія яких була популярною до Фоми Аквінського на Заході. Оскільки Бог творить лише добро своїм світлом і все, що він творить, абсолютно не може бути злом, в тому числі і матерія, Ним створена, то зло може виникати лише через волю і помисел, які не є субстанціальними, хоч теж створені Богом, але які через відхід від волі і помислів Бога перетворюються автоматично на зло.
Отже зло – не субстанціальне, роблять вони висновок. Диявол не створений Богом, Бог його створив як янгола сильно світлого, така його субстанція і природа від початку, але через помисел і волю, не тотожну Богові, він перетворюється на диявола і власне зло. Він не може творити субстанцію, нічого матеріального, та лише тільки злою волею і злим помислом він здатен творити цілі світи і поміщувати їх в помисли і волю людини, яка, якщо підкоряється його волі і його помислам, не стає богом від того ні на крихту, вже не кажучи про близькість до справжнього Бога.
Зрозумілою цілком є відома теза Фоми з Аквінату: «Всяка влада від Бога». Зрозумілою, бо влада є субстанціальною, має форму і виражається в матерії, є похідною від Бога. Та Фома не мав на увазі владу, що опирається на волю і помисли, що походять не від Бога – речі не субстанціальні, речі, що лише здатні впливати на субстанцію, деформуючи її. Тому він виснує, що лише гріх не є творінням Бога, все решту – так: Боже. В тому числі й все матеріальне: держава, гроші, влада, корона і сапа, ніж і флейта; люди, коні, кролі, усе геть усе. І на відміну від августинців коректніше говорить про людську волю як про атрибут вибору того чи іншого полюсу – полюсу, що з яких один є Буття, а інший є небуття, ілюзія, омана, трошки більше, ніж ніщо.
Та криптоманіхейство уперто продовжує боротьбу з матеріальним, то обожнюючи його, то зводячи нанівець, однаково незважаючи ні на що, лиш на своє глобальне Ніщо. Маніхейство, що правого типу, що лівого , чи через гедонізм чи через аскезу, зневагу до тіла руйнує матерію для звільнення від всякого субстанціального, щоб інфернальні помисли та воля легше вливалися в «легші душі» від «в’язниці біо». Теології і філософії смерті однаково легко прорватися через зруйноване від гедонізму тіло чи через зруйноване від самообмежень тіло, їх рівняє воля і помисел, два стовпа не із Сіонського храму.
Візантійська цивілізація, до якої сміло можемо віднести в певні доленосні часи Україну, втрапила в халепу велику, коли значно більше опиралася на Платона з його ієрархією ідей та зневагою до матеріального, аніж на Арістотеля з його рівновагою ідей у космосі і в землі, котрого парадигмально вибрав Старий Рим, сучасна Західна цивілізація.
Та оскільки фаталізму не існує у тих, хто сповідує справжній монотеїзм і тримається русла раціо, опертя на розум, глузд, не на суцільну містику, на те, що залишили після себе Фома Аквінський і Арістотель, то Україна має всі шанси остаточно вирватися з «платонізму», не демонізуючи, тим не менше, а-ля метод маніхеїв, «світ ідей», бо ідеї теж є різні.
Понад те, ідея-фікс для України(зовні дуже маніхейська, але не сутнісно) не нова: геть з лона Росії – на сьогоднішній час апофеозу маніхейської доктрини «наші-прекрасні/чужі-ворожі. І так само геть вибратися живими з лона окупації олігархатом, найбільш свавільного і дуалістичного «гностицизму обраних» – маніхуйства, де одним лише «мані», іншим лише «х»…
Вище за це стоїть тільки побороти темну волю і помисли в собі. Щоб раптом не зайняти в разі тимчасового зовнішнього успіху чиєсь місце, чи то в кабінеті міністрів, чи на кухні в тещі. Рівність це не однозначно ейдос примарності.
Україна має історичний і метаісторичний шанс розвернути Європу з її темним логосом «маніхейського катарсису» до світлого, Америку і навіть Росію. Найперше – себе. Потенції надаються Богом, а втілюються власними помислами і власною волею.
