Андрій Потоцький вважається батьком-засновником нашого міста. Якщо є тато, то мусить бути й мама? Дружина магната, Анна з Рисінських, цілком підходить на цю роль. Довший час вона залишалась в тіні свого чоловіка і мало цікавила дослідників. Однак нещодавно стався випадок…
Подружжя на чорному тлі
У серпні 2015 року на сайті Варшавського народного музею виклали фото «Подвійного портрету Андрія Потоцького, гетьмана польного коронного і Анни з Рисінських». Якщо зображення славного гетьмана були відомі й раніше, то образ пані Анни засвітився вперше – це майже краєзнавча сенсація.
Андрій Потоцький і Анна Рисінська
При слові портрет, а ще й парний, уява одразу малює велику картину на півстіни. Однак тут маємо мініатюру 8,8 х 13 см, техніка – олія, матеріал основи – мідь. Хронологічні межі її створення розмиті, десь 1700-1800 років.
Науковці музею так описують портрет:
«Два погруддя в овалі на темному тлі. Андрій Потоцький у рожевому жупані і кармазиновій бекеші, обшитій соболевим хутром, Анна Потоцька в одязі старопольському (вдовому?), чорний ковпак з білим обшиттям, подвіка, чорний плащ з капюшоном. Рамка бронзова, позолочена, необарокова. М. Пломінська (автор книги «Де схід зустрічає захід») вважає, що автор мініатюри за зразок взяв труменні портрети, які не збереглися.
На звороті чорною фарбою, або тушшю написано: ліворуч – «Анна з Рисінських Потоцька, дружина Андрія Потоцького, кашт [еляна] Краківського, Г [етьмана] П [ольного] Кор [онного]; праворуч – «Андрій Потоцький, віце-король, каштелян Краківський, гетьман польний коронний». Опис і атрибуція – Анна Хамець».
Також, на лицьовому боці портрету, між подружжям, зображені їхні родинні герби та латинські літери AZP NSP KK HPK. Польські мистецтвознавці їх чомусь не розшифрували, тож спробуємо самі. Враховуючи тогочасні традиції, скоріш за все, слід тлумачити так: Андрій з Потоку, на Станиславові пан, каштелян краківський, гетьман польний коронний. Що таке каштелян ми пояснимо нижче, а посада гетьмана польного коронного відповідала сучасному заступникові міністра оборони, якому підпорядковувались усі прикордонні частини польської складової Речі Посполитої (ще були гетьмани литовські).
Донька крусвіцького каштеляна
Таку розкіш, як точна дата народження, у давнину могли дозволити собі лише дуже визначні особи, переважно королівської крові. Наша героїня до них не належала, тож якого числа, місяця й року вона з’явилась на світ, ніхто тепер не скаже. На генеалогічних сайтах фігурує 1640 рік із неодмінною приставкою «приблизно». Враховуючи той факт, що свого первістка Анна народила близько 1660-го, припущення генеалогів виглядає цілком логічно.
У Польщі, коли жінка виходила заміж, то брала прізвище чоловіка, але завжди вказувалося, з якої вона родини. Анна була донькою крушвіцького каштеляна Яна Рисінського, через що у джерелах її часто називають каштелянкою крушвіцькою.
Крушвіца – маленьке містечко на північному заході Польщі. Термін «каштелян» походить від латинського «castellum» – замок. У ХІІІ столітті польський король запровадив посаду каштеляна, тобто коменданта замку та начальника навколишньої місцевості. Пізніше їх ввели до складу сенату, за відсутності воєводи вони могли скликати сеймик головного повіту воєводства, а коли оголошували мобілізацію (посполите рушення), то каштелян командував шляхтою свого повіту.
За соціальним статусом ці чиновники сильно різнились і в сенаті займали чітко виділені місця. Найкрутішим вважався каштелян Краківський, який був другим після короля і сидів вище всіх воєвод. Далі йшли так звані «кріслові» каштеляни, вони розміщувались на стільцях і представляли головні повіти воєводств: познанський, сандомирський, львівський, волинський тощо. На нижчих щаблях перебували провінційні «дражкові» каштеляни: радомський, хелмський та інші. Ці сиділи на лавках у дальньому «сірому» кінці сеймової зали. Ян Рисінський зі своєю маленькою Крушвіцею належав саме до них.
Рід Рисінських був хоч і небагатий, проте давній, їхній герб «Лещиць» відомий з ХІ століття. Виглядає він досить цікаво і нагадує бойківський оборіг – пристрій з рухомим дашком для зберігання сіна.
Дружиною Яна і мамою Анни була Ельжбета з дому Фірлей. Його представники посідали значні пости у Речі Посполитій, володіли чималими маєтностями, зокрема і в нашій області. За Рогатином є село Липівка зі старовинним польським костелом. Тож Липівкою воно стало вже за совітів, а до того було – Фірлеїв.
Шпиталі, братства, привілеї
У давнину дівчата виходили заміж рано, тому десь наприкінці 1650-х Анна побралася з молодим і перспективним Андрієм Потоцьким. Його тато Станіслав Ревера був великим гетьманом коронним і «пробив» для сина хлібну посаду старости галицького. Невдовзі Анна вперше потрапила на сторінки літописів, коли у 1660 році разом з чоловіком склала велику пожертву на відбудову понищеного татарами дерев’яного домініканського монастиря і костелу Святої Анни у Галичі. Монахи швидко відновили свою обитель, але… також з дерева. Пізніше його знову спалять татари і лише після того ченці спроможуться на кам’яний кляштор. Та це станеться вже без участі Анни.
Герб Лещиць
Коли Андрій Потоцький заснував Станиславів, головна увага подружжя переключилась на розвиток власного міста. Коштом магната постав католицький костел Непорочного зачаття Діви Марії, а його дружина спричинилась до створення при ньому братства святої Анни. Це об’єднання міщан існувало при парафії, займалось благочинною діяльністю та впроваджувало християнські цінності. На зборах члени братства звітували, скільки добрих діл вони зробили за місяць.
У 1666-му Анна офірувала значну суму на заснування шпиталю для старців і калік. На відсотки з тих грошей утримували перестарілих безхатченків. Спершу шпиталь не мав власного приміщення, лише у XVIIІ столітті обзавівся кам’яницею біля Галицької брами. Цікаво, що і братство, і будинок перестарілих діяли аж до розвалу Австро-Угорської імперії.
На початках існування Станиславова Потоцький видав купу привілеїв, якими надавав права етнічним громадам, обдаровував храми, регламентував діяльність різноманітних цехів, узаконював ярмарки і торги. Всі документи він підписував сам, та існує один, де ще є підпис і його дружини. Йдеться про привілей вірменам від 14 січня 1677 року.
Навіки разом
Анна пережила свого чоловіка, який помер у 1691-му. По ньому Станиславів успадкував син магната Юзеф Потоцький, втім є підстави припускати, що це відбулося не одразу. За тодішньою юридичною практикою новий власник мав підтвердити всі старі привілеї. І на більшості з них перед Юзефом розписалась Анна з Рисінських. Схоже, певний час вона керувала містом на правах опікунки.
Точної дати її смерті ми не знаємо. Історики припускають, що це сталося десь між 1697 і 1703 роками.
Від Андрія Потоцького мала трьох дітей. На честь найстаршого, Станіслава (бл. 1660-12.09.1683) назвали наше місто. Будучи старостою галицьким і коломийським він очолював хоругву крилатих гусар і героїчно загинув у битві з турками під Віднем. Зберігся його лист до матері, написаний за 11 днів до смерті. Зауважте, лист не до тата, а до мами, яку він, напевно, сильно любив.
Середню дитину звали Катерина (бл. 1667-1718). Вона тричі виходила заміж і саме цим запам’яталась історикам. Першим її чоловіком став коронний чашник і генерал Малопольський Людвиг Вєлопольський. Другим обранцем був коронний підкоморій і староста Вісліцький Францішек Теодор Денгоф. А «фінішувала» Катерина із саксонським генералом Антоном де ля Мотом. Як бачимо, усі люди достойні, тож Анна могла пишатися своїми зятями.
Найбільших успіхів досягнув молодший син Юзеф (січень 1673-17.05.1751), який дослужився до каштеляна краківського і гетьмана великого коронного ще й перетворив Станиславів на економічну столицю Покуття.
Якою Анна була за життя, чи влаштовувала чоловікові скандали, «обдаровувала» його рогами, чи навпаки – була вірною берегинею дому? У «Гербівнику лицарства Польського» Каспера Несецкого про неї читаємо:
«Була то пані дуже великодушна і щедра до будинків Божих, особливо до нашого костелу Діви Марії в Ярославі, де вона й була похована…».
Кінець речення досить дивний, оскільки відомо, що гробівець Анни міститься у станиславівській колегіаті (Музей мистецтв Прикарпаття). Дослідниця Олена Бучик припускає, що може її спочатку поховали в Ярославі, а вже потім прах перенесли до нашого міста.
Колегіата. Поштівка Володимира Шулепіна
У 1936 році краєзнавець Юзеф Грабовський надрукував статтю «У підземеллях колегіати», звідки наводимо кілька уривків:
«Перший навпроти віконця – скромний саркофаг з місцевого гіпсовику у вигляді звичайної труни. На поперечній стінці рельєф з гербами Рисінських, Фірлеїв, Потоцьких і Калиновських. Ми перед гробом жінки засновника Станиславова Анни з Рисінських… Недавно комісія, запрошена пробощем Базяком, з’ясувала, що в труні Анни з Рисінських містяться в неладі кості кількох осіб (знайдено аж чотири черепи) …».
Що то за черепи? Часткову відповідь на це питання дає історик Алоїз Шарловський, який у 1886 році оглядав крипту: «Всі захоронення у доброму стані, окрім саркофагу Андрія, розбитого на частини, з якого під час реставрації гробів кості вийняли і склали в труні його дружини».
