Кілька років тому мені розповіли показову історію про вихлоп емоцій. Прем'єр-міністр, який згодом став президентом, повертаючись з чергового візиту, вирішив скоротати час у польоті за грою в карти. Фарт був не на його боці, і 300 тисяч доларів в "дурня" він програв. Зірватися на партнері — на ту пору молодому наближеному бізнесмені — не дозволяв кодекс "шпиличної" честі. Зате відданий "денщик", який забув підлити в чарку води, що імітує горілку, дістав дуже сильний копняк у живіт.
У суботу, 30 листопада, Віктор Янукович злився з природою. Рано вранці Андрій Клюєв відзвітував про нічні події на Майдані. І в той час, як батьки й матері в паніці розшукували своїх дітей, обдзвонюючи лікарні й морги, глава держави полював у Сухолуччі. Нічний вихлоп негативних емоцій, накопичених у Вільнюсі, сприяв досягненню гармонії.
Днями очільник МВС Захарченко заявив, що не може піти у відставку, бо повинен об'єктивно розібратися в тому, що сталося. Чому ж не допомогти? Можливо, міністру варто встановити, за чиїм наказом підготовкою до розгону дитячого Євромайдану почали займатися за тиждень до 29 листопада? Поцікавитися, чи не очільник київської міліції із заступником Андрія Клюєва ретельно підбирали шибайголів-"беркутівців" з усієї країни для проведення показової зачистки? За чиєю командою "беркутівці" Луганська, Криму, Дніпропетровська й Чернігова були об'єднані в спецзагін із зачистки? За чиїм наказом 20 провокаторів було заслано в громадську охорону Євромайдану? Чи не віддавав Микола Азаров Анатолієві Голубченку розпорядження з вимогою терміново встановити "йолку"? Хто виписував сценарій, згідно з яким заслані провокатори мали напасти на мирних опівнічних трударів-комунальників, на порятунок яких від "озвірілих євроінтеграторів" мав прийти звитяжний "Беркут"? Хто сформулював два завдання: по-перше, показати світу невиправдану агресію прибічників євроінтеграції; а, по-друге, умивши студентів кров'ю, превентивно продемонструвати силу кожному, кому спаде на думку опиратися генеральній лінії влади? Чому інформаційну політику Януковича з висвітлення подій, які відбулися в ніч з 29-го на 30 листопада, проводили путінські канали, а не українські, що висвітлювали все досить чесно й збалансовано? Втім, відповіді на всі ці запитання Віталій Захарченко знає. Так само як і те, що його давно б уже прибрали з титрів Кабміну, як актора другого плану, якби президент не боявся посіяти сумніви в душах тих, на чий захист він розраховує в наступні періоди.
Кількість людей, які вийшли на вулицю минулої неділі, добряче злякала владу. Замість світлих дітей — сотні тисяч рішучих батьків. Вирва гніву могла втягнути в себе весь Печерськ із тельбухами. "Я так і не зрозумів, чому вони не взяли владу в неділю. У мене просто ноги підкосилися, коли я побачив, скільки людей зібралося", — зізнався мені один з бойових спікерів Партії регіонів. Займатися дактилоскопією політичного лідерства в період довгоочікуваної громадянської активності я зараз не буду. Одне зрозуміло: якщо протести виявляться безрезультатними, нас очікує життя в Білорусі, але без гарних доріг і якісних молочних продуктів; якщо протести переростуть в активне, поєднане з кров'ю, протистояння, є великий шанс, що ми опинимося в Югославії. Погано те, що Майдан-2013 виявився проблемою практично для всіх: лідери опозиції не знають до ладу, що з ним робити; влада його агресивно боїться; Росія відкрито ненавидить; а Захід не готовий надати ту допомогу, на яку розраховують якщо не мітингувальники, то опозиційні лідери. Втім, це не заважає всім сторонам намагатися покористуватися, кожен для себе, тими, хто незалежно від віку, а лише за станом душі підпадає під, на жаль, дискредитоване свого часу визначення — "озиме покоління".
Безвожаковий Майдан по-своєму вигідний Януковичу. Саме в нього він тицятиме пальцем у бесіді з Володимиром Путіним, пояснюючи неможливість негайного вступу України в Митний союз. Адже Янукович сам хоче уникнути формалізації статусу "васала", і Росію гарант любить як помідор: "кушить — да, а так — нэт". Крім того, пропагандистська спроба провладних спікерів завести Майдан під помаранчеві прапори свідчить про прагнення Януковича консолідувати свій південно-східний електорат. Часом смішно чути заяви депутатів від ПР, які стверджують, що на сцені Майдану стоять усі ті самі, що й 2004 року. Ні, навіть якщо говорити про лідерів опозиції — то не ті самі. "Ті самі" розділилися: Тимошенко сидить у в'язниці, а Ющенко на чартерах літає по світу й розписує її злодіяння західним політичним елітам. У 2004-му Віталій Кличко про політичну кар'єру і не думав. Арсеній Яценюк трудився в.о. голови у кучмівському Нацбанку. А Олега Тягнибока виключили з фракції "Наша Україна" за недружнє ставлення до жидів і москалів. Але ці "нюанси" не заважають розгойдувати технологію, яка додала Януковичу у 2004 році 30% рейтингу. Стримати ескалацію протистояння Схід—Захід може тільки інше протистояння — між поколіннями. Нехай ті, хто вважає, що в їхньому житті вже все було, чіпляються за лідерів, при яких нічого доброго не було. Нехай бурчать про "не мій Майдан" або змагаються — хто страшнішу скорчить пику, вигукуючи: "Смерть ворогам!". Цілком очевидно, що країна та її політичний клас вступили у період політичного линяння. Але скільки воно триватиме, і яким буде результат? Безперечно, Євромайдан стане каталізатором цього процесу.
Та, можливо, тим, на Сході, на Заході і в Центрі, хто не хоче культивувати спадкові політичні захворювання, удасться виробити загальний імунітет?
Однак де вже точно в цьому імунітеті не зацікавлені, то це в Кремлі. Для Путіна Євромайдан не тільки неприємна несподіванка, а й інструмент. Довіри до Януковича в нього немає. Уся хитрість гри хазяїна Банкової для москвичів очевидна. А прив'язати Україну до Росії — одне з найважливіших стратегічних завдань. І якщо його на цьому етапі не можна стриножити путами МС, є й інші способи. Замазати кров'ю лідера держави, зробивши його нерукоподаваним у цивілізованому світі, а ще краще — всю країну. Кому в ЄС треба ріднитися з державою, де в будь-який момент може спалахнути або розгорнулася громадянська
війна?
За даними DT.UA, українським переговорникам у Москві натякають, що фінансова допомога може бути пов'язана з наведенням порядку всередині України: мовляв, куди ж вам гроші давати, коли у вас через хаос економіка скидається на діжку без дна? Від Януковича, який просить допомоги у клубу довічних правителів, вимагають пройти ініціацію. До наслідків у Кремлі готові: сценарії розпаду України, судячи з російських медіа, — улюблена тема вправ тамтешніх політологів та "експертів" волошкового кольору. А поки всі відволікаються на пристрасті, перегляд відео в Інтернеті та обговоренням гіпотетичних сценаріїв, Кремль потроху, але практично, одружиться з Банковою. І Банкова мліє: російські кредити покликані вирівняти економічну ситуацію напередодні виборів; спільні проекти газопоставок і приватизації великих об'єктів — розжитися для себе й закумулювати принаймні на електоральні передвиборні пряники. Насправді, Кремль застосовує тактику "тисячі порізів", покликану знекровити волю до самовизначення, до незалежності, до конкурентоспроможності.
У принципі, людям прямоходячим і не спадало на думку чекати підтримки від путінської Росії. Хоча солідарність "белоленточных" для багатьох на Євромайдані важлива. Допомоги ж традиційно очікували від Заходу. Причому не стільки від неповороткої бюрократії ЄС, скільки від здатного на оперативну реакцію Держдепу. Але допомога в тому вигляді, на який розраховували українські опозиційні політики, у Київ не поспішає. Багато хто вважав, що зараз настав один з тих моментів, коли країні корупційність влади може послужити добру службу: американці знають і можуть узяти кожного з тих, хто впливає на ухвалення рішень, "за здесь". А саме за рахунки й активи. Але цебром холодної води на опозиційну трійку вилилися слова заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд: ніяких агресивних дій; мирні протести тільки в рамках закону; пошук демократичних шляхів об'єднання влади й народу на евроінтеграційному шляху; цивілізована зміна Конституції з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську; входження опозиції в коаліційний уряд і, з позиції трьох-п'яти зайнятих крісел, спроба переконати уряд повернутися до переговорів з МВФ, наполягати на проведенні економічних реформ і підписанні Угоди про асоціацію з ЄС на колишніх умовах.
За даними DT.UA, опозиціонери спробували заперечити посланцеві Білого дому й пояснити, що Янукович за всі дні після кривавого розгону не зробив жодного кроку назустріч: людей, як і раніше, заарештовують; права на об'єктивний суд не надають; жодного виконавця з "Беркут СС" не звільнено і, вже тим більше, не затримано; міліцейський міністр очухався й відкрито грубіянить; начальник київського УВС, нібито звільнений, продовжує повноцінно працювати на своєму місці... Терпляче все це вислухавши, Нуланд, не моргнувши, повторила всі свої пропозиції...
Ідея коаліційного уряду, як виходу з ситуації, була, до речі, цікава багатьом у владі. Перезавантаження кадрів і перерозподіл потоків давно на порядку денному президентського оточення. І Арбузов стомився робити вигляд, що він другий, і Клюєв стомився від необхідності на кожне передвиборно-технологічне апчхи просити гроші в Арбузова. Саме з цієї причини хто як міг намагався використовувати Євромайдан у своїх цілях. В оточенні Азарова розповідають про впевненість прем'єра в тому, що за молодіжним Євромайданом стояв саме вітчизняний Френк Андервуд з серіалу "Картковий будиночок" — Андрій Клюєв, який страшно бажає посісти місце аксакала.
Насправді, якби йшлося не про конкретну політичну еліту, то в нинішній ситуації створення коаліційного уряду і справді могло б стати виходом. Якби у нас був президент, то він міг би сказати: "Панове, ви хочете в Європу? Так і я — не в Азію. Але цей шлях досить непростий. Наша економіка в кризі. І Росія своєю реакцією на наш єврорух її жорстоко посилить. Якщо ми говоримо про майбутнє нашої країни — впрягайтеся. Я готовий згорнути програму інкасації всієї країни. Давайте ділити ризики й перемоги. А там народ розсудить, хто — батько успіху". Але слово "якби" усе псує. Януковичу не потрібна Асоціація, і технічні делегації, що їх направляє Кабмін у Брюссель, — усього лише демонстрація Москві, що в Києва буцім зберігається опція для втечі. Януковичу нема ким дорожити в цьому давно огидному йому самому дилетантському Кабміні. Але ділити з кимось головний передвиборний інструмент він не має наміру. Програма "Агітатор" не передбачає відмови від інкасації. Більше того, об'єднаний досвід голови штабу та ідеолога Тендерної палати допоможе масшта-а-бно розгорнути схему "бонус—бонус—поствиборна виплата".
Крім того, Янукович упевнений, що американці тиснути можуть, але межі не переступлять, тому що побояться заштовхнути Януковича живцем у нішу кремлівської стіни. І в цьому він, можливо, правий. Почасти запропонований Вашингтоном план продиктований бажанням не відштовхнути Януковича безповоротно, не втратити його для діалогу. Очевидно в США, так само як і в Європі, не побачили лідера, на якого можна було б зробити альтернативну ставку й нанизати гру. На Євромайдані вони не помітили прапорів з написом "Так!" і конкретним прізвищем поруч. Ненависні партійним фанам "противсіхи" ще не знайшли своїх лідерів, зате не втратили себе. Але цього для геополітичних шахових партій недостатньо. Тому поки що Вашингтон замість блискучого набору з нержавійки для антикорупційних катувань запропонував українській опозиції порадіти голубу миру.
Що ж до Європи, то вона, звичайно, з Євромайданом. Серцем. І словом. Та, щоправда, з ділом проблеми. Метушня, з якою різні брюссельські чиновники кинулися робити заяви після "чорного четверга" — коли Кабмін оголосив про паузу в євроінтеграції, — свідчить про те, що в ЄС зрозуміли: палицю з Україною перегнули. Але зрозуміли пізно. Ніч перед самітом, коли Януковича намагалися то обнімати, то демонстративно відвертатися, затискаючи носа, ситуації вже не виправила. Європейці ображені підступністю українського президента. Але дехто, здається, у глибині душі, ще й злий на себе. Зараз у Брюсселі не мають наміру втягуватися в гру, що зветься "переговори заради переговорів". Навіщо витрачати час на несправжній обоз? "Назвіть дату підписання Угоди про асоціацію, до якої ви будете готові. Сформулюйте побажання. Визначте зобов'язання, які готові на себе взяти. Назвіть відповідальних. Отоді й почнемо переговори". А, власне, ніякої іншої позиції в Європи не залишається.
Що стосується європейських можливостей у плані ураження болючих точок українського бізнес-чиновництва, вони, безперечно, є. Та тільки приводів, які свідчать про бажання цими можливостями скористатися, поки що немає. Звичайно, Європа витратила вже мільйони на боротьбу з корупцією в Україні. Але при цьому не торкнулася мільярдів, захованих українськими корупціонерами на її території. Криза. Усім потрібні гроші. Від них обличчя із затиснутим носом не відвертають. Бог із ним, із тим Євромайданом і українським народом. Європейцям наплювати навіть на власні закони. Адже громадяни України в різному наборі камікадзе і щодо різних персонажів від влади відсилали і у FATF, і в правоохоронні органи країн ЄС стоси документів і розслідувань походження грошей, розміщених українськими корупціонерами в країнах Співтовариства. Але Азаровим і Клюєвим, як і раніше, комфортно в затишній та іграшковій Австрії, Тулубу тепло на його облитій трудовим потом віллі в Іспанії, Олександру Януковичу не дуже страшно на ФСБшному Кіпрі. А Вестервелле спасибі за виступ на Євромайдані, і Більдту — за небайдужі пости у Твіттері, і Сікорському за те, що стримався й публічно на мат не перейшов — теж спасибі. Хороші люди. Правда.
Україну колись називали мостом між Росією і Європою. Ми й залишилися ним, але тільки тепер обидва його кінці не дістають до берегів і тонуть у морі російських грошей, які давно вже одержали безвізовий режим у ЄС.
От і стоїть Євромайдан. Москва його ненавидить, Вашингтон він нервує, Брюссель його платонічно любить. Стоїть з напруженим пресом, готовий відповісти на удар ногою. Стоїть стіною, без лідера, який сягає в нього корінням. Без плану перемоги і без бажання здаватися. І нікого в тебе, Євромайдане, немає, окрім країни. А в країни нікого, крім тебе.
Юлія Мостова,
