Чи може вважатись державним переворотом переворот по перерозподілу фінансових, економічних і політичних впливів, який здійснюється групою осіб у власних інтересах без зміни її конституційного устрою і заміщення інститутів влади?
І яку ми можемо дати оцінку таким діям?
Чи можуть бути в тому якісь закономірності і причини?
Що спонукає до цього?
Чому породжуються такі процеси?
Ключовою подією для розуміння постановки таких питань стали події не стільки застосування сили по розгону студентів в ніч на 01 грудня 2013 року скільки
події в ніч на 11 грудня 2013 року після зустрічі чотирьох президентів і як не дивно «Круглий стіл» 13 грудня 2013 року.
Головними для розуміння всієї цієї шахової комбінації є ключові слова сказані президентом на «Круглому столі» 13.12.2013 року, що він застосовує мораторій на застосування сили.
Але вибачте, а що до цієї фрази сказаної на «Круглому» столі» про не застосування сили, до цього самого моменту – що, ПЕРЕДБАЧАЛОСЬ застосування сили?
Навіть після невдалих попередніх 01 і 11 грудня 2013 року!
Як на мене, лише відважні і прямі слова патріарха Філарета, про можливість громадянської війни в разі ще однієї спроби застосувати силу проти майдану і вирішило прийняття рішення про її не застосування прямо тут, на засіданні!
Президент мабуть вперше осягнув і зрозумів всю прірву історичних і особистих наслідків застосування сили.
Бо перед ним був не свій милий йому силовий блок, а ВСЯ громада України в особі авторитетів суспільства.
Тоді виникає питання, а навіщо взагалі було застосовувати силу?
В чиїй грі опинився президент?
Своїй?
Чи в силу яких непереможних сил і обставин він вимушений був діяти, може навіть всупереч своїй волі?
Чи дійсною є теза, що тільки безглуздість чиновників привела до появи
другого майдану 2013 року.
А може і скоріш усього, СИСТЕМА ДАЛА НЕОЧІКУВАНИЙ ЗБІЙ.
Є така наука кібернетика, яка займається дослідженням управління складними системами.
І такими, наприклад як держава.
І одним з перших наслідків основних кібернетичних законів є постулат про те, що при передачі сигналу в системі високої довжини з надмірною кількістю вузлових точок, сам сигнал спотворюється, а на виході ми маємо безглуздий шум.
Ось саме це і відбувається щоразу з системою, такою як держава коли займаються тільки її адмініструванням.
А особливо вразливою і вкрай небезпечною стає вертикально інтегрована багатошарова система внаслідок якоїсь випадковості і відсутності горизонтальних зв’язків.
Ставка лише на голе адміністрування без урахування психотипу нації, без урахування історичного етногенезу корінної нації і загалом всієї громадянської нації в Україні може приводити до дуже неочікуваних наслідків для тих хто ігнорує ці закономірності.
А такі закономірності є.
В Києві історично ЗАВЖДИ долю князя вирішувало Київське Віче.
Це так би мовити київська егрегорна матриця яка за принципом мультиплікатора повторює себе в віках і її треба знати, завжди пам’ятати і їй слідувати, бо тільки з урахуванням цієї матриці народного самоврядування віча, можна було володарювати князю в Києві — матері городів руських.
Порушення або ігнорування цієї матриці веде до відторгнення і виштовхування чужорідного тіла, воно стає чужим вже навіть і на ментальному рівні, тому стають спроби князів володарювати Києвом і Руссю з-за його меж.
А той хто слідує цій матриці, стає в віках історії Великим. і Мудрим.
Але в нашому разі з українськими майданами ми маємо справу з накладанням на систему, (бо тільки як систему можна розглядати всю сукупність держаних процесів) по крайній мірі ТРЬОХ системних криз нашого суспільства які накладаються одна на одну.
В наслідок чого, система сама починає висувати в перетворення самої себе, за відсутності управлінської реакції зверху, своїх руйнівників, загарбників або реформаторів.
По-перше:
Українська нація і суспільство загалом перейшли в стадію свого нового етногенезу.
По-друге:
Олігархічна економічна система вступила в системне протиріччя з загальнолюдськими і економічними інтересами держави на тлі загальносвітових тенденцій в економіці.
По-третє:
Замкненість суспільних і владних інститутів привела до відсутності соціальних ліфтів як наслідок стагнація і криза системних управлінських рішень.
Давайте розглянемо як же спрацювала нинішня система в державі 01 грудня 2013 року.
Силова машина яка заведена рішенням на виконання операції не може зупинитись до тих пір доки вона не переможе або не зламається.
Це приміром , як наказ про мобілізацію є беззаперечною ознакою ПОЧАТКУ операції і переведення конфлікту в гарячу фазу.
Як колишній начальник штабу батальйону комендантських військ (були такі в СРСР) можу ствердно сказати, щоб вивести таку кількість військовослужбовців які були задіяні в подіях 01 та 11.12.2013 року без заздалегідь затвердженого плану дій НЕМОЖЛИВО в принципі.
Бо перед тим треба вирахувати необхідну кількість і якість підрозділів, видати накази про зняття цих підрозділів з попередніх місць дислокації, підготовку висування і сам рух висування, зосередження, вказати завдання і кінцеву мету, шляхи відходу, план взаємодії підрозділів — кого з ким, місця пунктів харчування і відпочинку, доручити контроль ходу виконання, підготувати накази, узгодити їх і підписати.
І все це покласти на мапу дій операції.
Головне, що розробка такої операції такого масштабу і такої складності(!) з залученням такої кількості осіб до початку часу Х – триває ДОСИТЬ ТРИВАЛИЙ ЧАС який потрібен на розробку, узгодження, схвалення і підписання наказів у вищого командування.
Все це вказує, що рішення про застосування силових підрозділів 01 та 11.12.2013 року було прийнято заздалегідь!
Тепер зрозуміло, що вся картинка на телебаченні до 10.11.2013 року була ширмою вже ДАВНО ПРИЙНЯТОГО РІШЕННЯ.
А ось питання чому, так безглуздо все це було зроблено, то це стосується вже постановників, розробників і виконавців завдання, до їх кваліфікації і хисту.
Приміром може бути гарний план, але небажання вояків йти виконувати наказ.
Може бути бажання, але поганий план.
Може бути і бажання і план гарний але є підстава одного командувача другого з-за якогось інтересу чи чогось іншого.
Легко ж можна у часі 10-15 хвилин затримки зміщувати висування підрозділів і зробити хаос у взаємодії.
Багато чого може бути але є головне — віддана заздалегідь команда і прийняте рішення!
Якою ж метою було рішення про силовий сценарій — переворот?
І яке коло осіб можуть приймати такі рішення, коли за словами другої(!) особи в партії Регіонів пана Єфремова спроба розігнати Майдан це провокація проти Президента і Партії Регіонів?
«У меня порой складывается впечатление, что кто-то сознательно и очень профессионально подбрасывает в эту топку топливо» — цитата від Єфремова.
І яке коло осіб можуть приймати такі рішення, коли пан Кожара міністр закордонних справ(!) держави відповідальний за її міжнародні стосунки взагалі не в курсі і дізнається про рішення уряду призупинити євроасоціацію у Відні від журналістів?
Можемо припустити, що зараз ми з вами є свідками реалізації в Україні ОДНІЄЇ З ДЕТАЛЕЙ великого і напрочуд мозаїчного плану по встановленню економічної, фінансової і політичної влади в країні шляхом перерозподілу за допомогою НЕПРЯМИХ силових методів прокуратури, судів, міліції, податкової та митної служб на користь невідомого вузького прошарку осіб, таких собі тамплієрів-ведунів які залишились без ПУБЛІЧНОЇ, законної і вагомої фінансової, економічної і політичної влади після розпаду СРСР від осіб, збагачення і накопичення величезного капіталу яких відбувалось весь цей час під прикриттям цього кола осіб.
Становище в якому залишається жити на крихти «пансіону» від олігархату, цей вузький прошарок осіб перестав ВЛАШТОВУВАТИ.
Тому і був спланований і реалізується цей довгоплинний на роки розтягнутий план.
До речі, план тільки в деяких аспектах може збігатись з цілями існуючої Партії Регіонів і діючого на цей час президента.
Партія Регіонів, уряд і частково сам президент, як на мене не є носіями втаємниченого плану про який вони можуть взагалі нічого не знати, а бути лише сліпими виконавцями в тих чи інших частинах плану. В деяких частинах їх цілі і завдання звісно можуть і збігатися, але якщо і збігаються то лише частками великої мозаїчної гри.
Ми просто зараз є свідками коли виникла об’єктивна потреба і почала реалізовуватись зміна олігархічного устрою нашої державі на інший.
Який?
Зміна економічного устрою є об’єктивним процесом еволюції системи в сучасних умовах.
Розпад олігархату має цивілізаційні закономірності і хто цей процес реалізовує не так і важливо в метаісторичному часі для держави.
Стара система вже дала системний збій, а таким чином почала народжуватись нова.
Якщо система не реформується з голови, вона починає самореформу.
Егрегор нації завжди в русі і в еволюції.
Недооцінка цього дорогого коштує.
Тепер питання виникають до самого олігархату до його інстинкту самозбереження з його не здатністю на цей час висунути суспільну ініціативу і самому бути рушієм свого перетворення і створення м’якої подушки між ним і всім суспільством в якості середнього класу, а також сприяти і бути гарантом його зростання.
І якщо еволюція суспільства не відбувається за ініціативи керманичів держави, продовжується стагнація старих інститутів влади і суспільства, а так як хід еволюції суспільства і його економіки має свої системні закономірності на які влада людини має опосередкований вплив, то система сама шукає вихід і створює умови і обставини для людей і організацій через яких в той чи інший спосіб РЕАЛІЗУЄТЬСЯ ЦЯ ЕВОЛЮЦІЙНА ЗАКОНОМІРНІСТЬ, або через ПЕРЕВОРОТ, або через ПЕРЕХІД.
Тому ця самоеволюція системи може закінчитись або перемогою громадянського суспільства ПЕРЕХОДОМ в нову гармонійну цивілізаційну якість, або перемогою втаємниченого силового блоку ПЕРЕВОРОТОМ в нову, але в стагнаційну фазу яка згодом приведе вже до революційного переходу.
Але те що цей перехід відбудеться це безсумнівно, лише як?
Залишається лише одне питання, яке місце в сучасних подіях займе наш умовно вітчизняний олігархат і на яку роль він погодиться, бути закланим чи еволюціонувати разом з суспільством?
Бо якщо він не стане найближчим часом суспільно-патріотичним і не вбудується в матрицю держави — егрегор нації в будь якому разі, розчавить його до лушпиння як чужорідне тіло.
І як констатація цих роздумів.
На часі постає створення і прийняття НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ.
Хай буде!
Олександр Пальченко, "Хвиля"
