Це головний римо-католицький храм України. Офіційно він називається Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або (простіше) Львівський кафедральний собор.
Львів’яни ще більше спростили цю назву – для них це просто катедра (на польський манер, замість кафедра). Дивуюсь, чому львів’яни не називають катедрами кафедри у навчальних закладах? А ось слово костел (незрозуміло якого походження) у Львові гарно прижилося, на відміну від слова теж польського походження - костьол (kosciol). Кажуть, що раніше у Львові частіше звучало костьол, але я за останні три роки побував у столиці Галичини кілька десятків разів й не чув «костьол» жодного разу, все «костел». Але, насправді, не так вже це і принципово.
Дехто вважає кафедральний собор втіленням Львова. Готика і ренесанс, бароко і рококо, еклектика і модерн – практично усі львівські архітектурні стилі злилися в одній споруді. Вона бачила майже всю історію міста Лева і чітко відображає космополійну сутність цього галицького поліса.
Гігантські розміри (висота вежі 66 метрів, довжина храму – 67 метрів, ширина - 23), прекрасні архітектурні форми, численні прибудовані каплиці, величні колони, які підтримують склепіння, фантастичні розписи та казкові скульптури – все це втілено у Львівському кафедральному соборі. А особисто мене вражають ще й дві його башти. Хіба їх дві скажете ви? Так дві. Одна велична і могутня, височезна готично-барокова красуня. А інша – пузатий недомірок, яка теж повинна була вирости в красуню, але не склалося, адже у далекому чотирнадцятому столітті будівельникам банально не вистачило коштів, тому вони накрили недобудовану башту дахом, і залишили її гидким каченям на пів-тисячоліття.
Для мене Львів дуже схожий на Краків (чи навпаки). У цих містах і головні храми мають схожу історію, й однакову назву (собор Успіння Пресвятої Діви Марії). Хоча у Кракові собор катедрою не називають, там він Маріацький костьол. Будувались храми приблизно в один час (краківський трошечки старше). Цікаво, що у Кракові собор теж має різновеликі башти. Одна з них недобудована, хоча історія її недобудови дещо інша ніж у Львові. Там існує легенда про двох братів каменярів: один з них вбив іншого, щоб той не збудував гарнішу і більшу вежу (щось типу цього)...
Не хочу в N-й раз повторювати історію будівництва Львівської катедри. Про неї вже написано дуже багато – читайте вікіпедію. А хто не хоче – коротко нагадаю, що заснував храм польський король Казимир Великий у 1360-х роках. Хоча з приводу початку будівництва та історії заснування храму ще й досі точаться суперечки. Багато хто вважає, що костьол заснували львівські міщани, а зовсім не король. Ну і т.д.
Від 14 століття й до наших днів храм неодноразово перебудовувався і добудовувався. Заможні львів’яни з усіх боків обтикали його своїми каплицями-усипальнями. Найвідоміші - це каплиці Кампіанів та Боїмів. По периметру храм оточили фігурами святих (які колись стояли на цвинтарі біля храму), а на стінах наліпили купу меморіальних таблиць та написів.
Головний вхід до базиліки замурований із 1772 року – це мешканці міста постарались, на знак протесту проти австрійської окупації Львова. Усі відвідувачі, які не знають цієї історії – дивуються, чому заходити можна лише через бічні входи. У стіні храму із 1672 року сидить турецьке ядро (на згадку про турецьку облогу), а із 1919 року – український снаряд (на згадку про українську облогу в період україно-польської війни).
Хочу ще додати, що фотографування інтер’єрів храму суворо заборонене. В котрий раз дивуюсь церковникам – чому вони це роблять? І не лише у Львові: очима дивись, а об’єктивом – зась. Тому світлин внутрішнього оздоблення, розписів та величезних колон у цьому пості немає. Дуже шкода.
Текст та фото Романа Маленкова
