фото: Facebook-сторінка театру
Інклюзивний театр «Ілюзія» працює вже сім років. У його виставах разом грають люди з інвалідністю різного віку, діти та професійні актори й вокалісти.
Про особливості театру, його учасників та те, як сценічна діяльність допомагає долати страх і розвивати комунікацію, розповів мистецтвознавець, артменеджер і науковець Тарас Косович у програмі «Новий погляд», пише Фіртка.
«Театр — це зовсім інший рівень взаємодії. Він значно живіший, значно природніший», — зазначив Тарас Косович.
За його словами, на відміну від образотворчого мистецтва, де людина спершу розглядає художню роботу, театр одразу занурює глядача у подію.
«Театр заполонює зразу. Зразу ти входиш у це приміщення і починаєш всіма фібрами своєї душі відчувати», — пояснив мистецтвознавець.
Від «Крок за кроком» до «Ілюзії»
«Ілюзія» розпочала свою діяльність сім років тому. Водночас одним із попередників театру, за словами Косовича, був мистецький центр «Крок за кроком», а також благодійний фонд «Крокус».
«Сім років, так, але варто згадати, що одним із предтеч театру "Ілюзія" був, власне, мистецький центр "Крок за кроком", як і благодійний фонд "Крокус". Це пізніше асиміляція пройшла і, як наслідок, результат — інклюзивний театр "Ілюзія"».
Спочатку театр працював в іншому напрямку, однак з часом його діяльність змінилася.
«Він спочатку розпочинав свою діяльність у певному напрямку, який трошки видозмінився з часом. Але, думаю, час, хронос, впливає. Впливає на всіх, впливає на нас, впливає на мистецтво».
На одній сцені — люди різного віку
У театрі грають люди з інвалідністю різного віку — від семи років до 45–50 років.
«Інклюзивний театр, він ще більш живіший. Ще більше ця зустріч людей, учасників, акторів театру — вона енергетично ще сильніша», — сказав Косович.
Важливою складовою колективу є нормотипові діти та актори. Вони приходять до театру за власним бажанням і взаємодіють з людьми з інвалідністю.
«Абсолютно здорові діти, які за покликом серця прийшли і, власне, допомагають, співпрацюючи з людьми з інвалідністю, їм асимілюватися в нашому соціумі. Бо це величезна проблема».
Ще одна складова театру — запрошені професійні актори та вокалісти. Серед них Тарас Косович називає актора Івана Максимчука та Валерію Курило з філармонії.
«Людина перемагає страх, який є всередині»
Участь у театрі, на думку Косовича, допомагає людині подолати внутрішній страх.
«Роль — це те, що люди будуть бачити тебе на сцені. Це означає наступне: людина перемагає страх, який є всередині. Це є насамперед найважливіше», — зазначив Тарас Косович.
Як приклад він наводить семирічну актрису з ментальними порушеннями. Коли мама вперше привела дівчинку до театру, вона боялася спілкуватися з іншими.
«Коли її мама привела, дитина, знаєте, тулилася до маминого колінця і, власне, боялася з кимось заговорити».
Зараз дівчинка бере участь у виставах, розвивається та стала більш контактною.
«Зараз ця дитинка є нашою зірочкою. Коли, наприклад, треба вийти на сцену, її задіють, вона чимраз більше розвивається. І коли потрібно її сфотографувати — вона одразу, оп, як справжня дівчинка, робить позицію».
За словами Косовича, це один із прикладів того, як змінюються учасники театру завдяки сценічній діяльності.
«Тобто дитина зробилася контактною, дитина розвивається».
«Це її титанічна робота»
Окремо Косович відзначає роботу художньої керівниці театру Галини Григорак.
«Без сумніву, тут варто зазначити ті моменти, що наша художня керівниця Галина Григорак — власне, це її титанічна робота. І, власне, її заслуга в тих творчих проявах діяльності інклюзивного театру, де є такий потужний результат».
Сам Косович відповідає переважно за адміністративну частину роботи.
«Моя ж діяльність — це адміністративна діяльність, це коригування логістики, це вирішення різноманітних проблем і дотичність до практичної діяльності нашого театру в науковій площині».
В Україні немає такого формату
Створення інклюзивного театру, за словами Косовича, супроводжується низкою труднощів. Зокрема, в Україні фактично немає юридично сформованого поняття такого формату інклюзивного театрального мистецтва.
«Виявляється, інклюзивного театрального мистецтва юридично в Україні практично немає».
Водночас в Україні існують театральні колективи, у яких грають люди з інвалідністю.
«Вони і були, і є, я думаю, що мусять бути і надалі. Але цей формат, який у нас є, — інклюзивний театр у таких трьох складових, бо ще є й четверта складова, про неї я пізніше, можливо, скажу, — то практично немає».
За словами Тараса Косовича, наскільки йому відомо, в Україні немає театру, який працював би саме за такою моделлю.
«Наскільки я володію інформацією, в Україні такого театру в такому форматі немає».
Тому колектив фактично напрацьовував власну модель роботи без готового прикладу, на який можна було б спиратися.
«Це все своє напрацювання, це все якийсь свій запас, який ще колись пронісся», — зазначив Тарас Косович.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
