Коронавірус COVID-19 і реалії української медицини: роздуми франківського анестезіолога

Лікар-анестезіолог - реаніматолог Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська, який має 40-річний стаж, написав статтю про те, чи готова наша медицина до зустрічі з коронавірусом.


Praemonitus, praemunitus (Хто попереджений, той озброєний)

Cьогодні в наші двері, хоч поки що і м’яко, постукав китайський коронавірус 2019-nCoV, а не так давно, у 2009 р. до нас приходив каліфорнійський грип. І перебіг нинішніх подій якоюсь мірою нагадує ті далекі-недалекі часи, коли були сподівання, що нас він серйозно не зачепить, а як і зачепить, то якось із ним дамо собі раду.

З американського континенту до України грип ішов довгих пів року, а тому часу підготуватися було вдосталь. Теперішній, китайський, як і той, каліфорнійський, напевно, не є небезпечними для переважної більшості потенційних хворих, які легше-важче, швидше-пізніше гарантовано одужають. Але у незначної частини хворих, поки що точно невідомо у якої, він може мати важкий перебіг, ускладнившись тяжкою пневмонією, а далі по низхідній – таким грізним ускладненням тяжкої пневмонії, як ARDS , що в спрощеному трактуванні означає ,,шокова легеня’’, і яке відоме за різними назвами світові вже близько 60 років, з наступним розвитком поліорганної недостатності та фінальним акордом у вигляді септичного шоку. Тому кардинальним завданням держави є локалізація і нейтралізація збудника, бо чим менше людей захворіє, тим менше буде важких форм захворювання, тим менша буде летальність.

Але, якщо локалізувати коронавірус не вдасться, то частина хворих nCoV з числа важких дійдуть до критичної межі, коли їхнє життя повисне на волосинці, і врятувати їх в цій ситуації повинні би були добре організовані, правильно укомплектовані модерним обладнанням та досвідченими кадрами українські відділення анестезіології та інтенсивної терапії, більше відомі громадянам під назвою "реанімації". Приблизно так собі ми і думали тоді, ще в 2009 році. Але не так сталося тоді, як гадалося.

Через крайню важкість загального стану хворі дуже швидко переводилися з самостійного маскового дихання киснем на штучне апаратне кисневе дихання і через пів доби, добу, дві, три - помирали. Слід зауважити, що кожен з них лікувався згідно з протоколом, який був розроблений найкращими українськими спеціалістами, а тогочасний уряд забезпечив безоплатно, щоденно, в повному обсязі необхідні ліки для всіх реанімаційних хворих, добова вартість яких відповідала приблизно місячній заробітній платі лікаря.

Однак, попри, як нам здалося, щире бажання влади допомогти, фінальні результати були сумними: коли у США відсоток померлих реанімаційних хворих становив - 17%, у Мексиці - 50%, то у нас - померли майже всі. Точні дані широкому загалу лікарів невідомі і сьогодні, бо хвалитися, напевно, було нічим, а те, що знають анестезіологи, то знають хіба що один від одного та від колег з інших регіонів.

Тому важливо було зрозуміти ще ТОДІ, чому так сталося, і що потрібно було зробити вже ПОТІМ, щоб ТЕПЕР на випадок поширення чогось подібного, як наприклад сьогодні коронавірусу nCoV-19, результати були не такими сумними. Адже реанімації – це остання лінія оборони, за якою вічність.

В Україні реанімації почали масово відкриватися на зламі 70-80 рр. минулого століття. В Європі ж перші з’явилися ще в 30-х роках. Європейські з самого початку були націлені за рахунок спеціально розробленого обладнання і відповідних йому технологій, а також спеціально навчених кадрів врятувати життя тих хворих, які б швидше за все в інших відділеннях померли. І зрозуміло було, що це дуже не дешево.

Аж через декілька десятиліть новостворені українські реанімації маючи ту ж мету, але й маючи більше, ніж скромне фінансування, а також погане розуміння кожною черговою владою що це таке "реанімація", а звідси й неправильну організаційну структуру (а звідки їй було бути правильною, коли чужий досвід нам був у кращому випадку маловідомий, а про існування такої галузі медицини, як інтенсивна терапія, яку тепер у медичних університетах викладають аж цілий рік, тоді ніхто і не здогадувався), - все це зрештою призвело до того, що завдання, які сьогодні рутинно з кращими чи гіршими показниками вирішуються в реанімаціях розвинутих країн, - є для нас непосильними. В перекладі на зрозумілу мову, – ті дуже тяжкі хворі, які в них виживають, в нас шансів вижити майже не мають.

Досвід лікування критично важких хворих на каліфорнійський грип, тобто тих, які вже не могли жити без апаратного дихання і змушені були лікуватися в реанімаційних відділеннях, показав, що, так, як думала собі влада, як-от, що одного ящика правильних ліків/на одного хворого/на одну добу - цілком досить для успішного лікування реанімаційних хворих, - показав, що далеко-далеко не досить і, що одні лише медикаменти не можуть дати позитивного результату.

Не менш важливою, а, напевно і більш важливою стороною питання повинна була бути тоді відповідна часові, сучасна, модерна вентиляція легень, а не застаріла, допотопна, яку ми змушені були проводити. Сучасна – це якісна, я б навіть сказав "smart" вентиляція легень, яка могла би врятувати тоді хоч частину наших хворих (а в США і врятувала!). Могла б, якби була. Але не було.

На відміну від експертів у цій справі, тобто анестезіологів, у розумінні пересічних громадян, влади та, на превеликий жаль, значної більшості лікарів інших спеціальностей, особливо старшого віку, а також різного рівня керівників різних медичних установ та закладів, - для успішного лікування критично важкого реанімаційного хворого, наприклад, хворого на коронавірус, досить підключити до дихального апарату (все одно якого, важливо лише, щоб був справний) та дати побільше кисню і бажано свіжішого, та ще й ліків і, як, співається у відомій пісні, "все буде добре у кожного з нас".

А, на жаль, не буде. І, на жаль, не було. Причина проста, і вона на поверхні: щоб правильно підібрати параметри вентиляції легень конкретного пацієнта з тяжким, смертельно небезпечним пошкодженням легень потрібний не анестезіолог, не багато кисню, а лікар зовсім іншої спеціальності, який у світі називається "респіраторний терапевт".

Річ не тільки в натисканні правильних комбінацій кнопок на апараті, - це може зробити не лише анестезіолог, але й інтерн першого року навчання, а в підборі на основі перманентних артеріальних газових аналізів крові такої дихальної суміші, такого лагідного чи не дуже лагідного тиску на легеневі поля з відповідною за потреби експозицією в різних фазах дихального циклу, щоб, не завдавши шкоди легеням, добитися потрапляння максимально можливої кількості кисню в кров і тим збільшити шанси на виживання.

Але це не є легкою та простою справою. Підбір параметрів вентиляції для одного пацієнта може тривати навіть годинами і кінець кінцем бути безуспішним, а деколи навіть і небезпечним для пацієнта. Це повинні робити спеціалісти, яких в Україні нема, не було і у світлі медичної реформи, на жаль, навіть не передбачаються.

В Канаді мені довелося спостерігати за роботою респіраторних терапевтів ще 25 років назад, а чи були вони 30, 40 років тому – мені невідомо. Але я б не дуже здивувався, якби вони були і тоді. Стає цікаво, а чому у нас їх нема і тепер?

Причин може бути кілька. Наші лікарі навіть високої кваліфікації з інших медичних спеціальностей в кращому випадку дуже туманно собі уявляють, що це таке - респіраторний терапевт, а пересічні лікарі про це навіть ніколи й не чули, бо їх в ті давні часи ще в радянських медичних інститутах ніхто цього не навчав. Інша, друга причина – бо це досить дорого. Мати лише підготовленого спеціаліста мало. Це навіть не пів справи. Треба ще мати сучасний газовий аналізатор крові (зрозуміло, що закордонного виробництва), який, визначаючи концентрації кисню та інших компонентів крові далеко краще, ніж навіть десять академіків оцінює, веде, контролює та дає можливість за потреби негайно скоригувати параметри вентиляції. Без корекції газового складу крові (коли нема газоаналізатора), перебуваючи на апаратному диханні, хворий у стані критично підвищеної, через тяжку дихальну недостатність кислотності всіх органів та систем, стає просто повністю нечутливим до будь-якого лікування. І якщо хворого не вдається вивести з цього катастрофічного стану, то години його стають поліченими незалежно від того, хто б не лікував, де б не лікував і чим би не лікував.

До речі: в рік каліфорнійського грипу - це 2009 р., на всю Івано-Франківську область не було жодного газоаналізатора, хоча ті лікарні, які б виявили зацікавленість, без особливих проблем ще на початку 80-х років минулого століття могли б їх придбати. Але ті, від кого це залежало в ті часи, зовсім не розуміли, що це і для чого це. Однак, крім газоаналізаторів та відповідних фахівців потрібні ще й особливого типу дихальні апарати, які, крім замісної дихальної функції, яку мають всі апарати, повинні мати ще й елементи лікувальної функції. Україна таких виробляти не може, а ті, що придбані за кордоном, становлять незначну квоту, можливо, достатню для рутинної щоденної роботи, але їх явно недостатньо для лікування nCoV при масовому, як у 2009 р. надходженні хворих.

За можливого масового надходжєння пацієнтів у реанімації вимальовується ще одна дуже серйозна проблема: не потрібно мати медичну освіту, щоб зрозуміти, що коли наша реанімаційна медична сестра виконувала призначення лікаря, надаючи допомогу 3-4-5-м важким хворим, як було у 2009 р., то в розвинутих країнах цю ж роботу виконували відповідно 3-4-5 сестер, а не одна. А якщо це будуть дуже важкі хворі – то в цих країнах може бути виділено навіть 2 сестри на одного хворого. Не цілком етичне питання: чи зможе наша одна реанімаційна сестра навіть найкраща, за зарплату в 100 разів меншу, як у сестри США (дані перевірені) якісно виконати ту роботу, яку у США виконують 5 сестер? І ще одне питання не дуже до теми, але дуже наболіле: ризикуючи своїм здоров’ям та навіть життям, як у 2009 р. – вона буде виконувати свою тяжку, небезпечну, напружену, брудну, абсолютно невдячну, але РОБОТУ, чи буде, як тепер це модно говорити - "НАДАВАТИ ПОСЛУГИ"? Якщо суспільство і надалі буде розглядати роботу сестер та інших медпрацівників, як "послуги"- щось таке непомітне, маленьке, дрібненьке, простеньке, дешевеньке, - то й результат буде простенький, дешевенький та маленький, як у 2009 році.

За залишкового принципу фінансування нашої медицини в 3-4% від ВВП (а було і менше), а не 7% ВВП, як у Словаччині, яка не є найбагатшою країною Європи і лікарі якої навіть цифру 7% вважають нижче людської гідності (а є ж ще країни і з більшим відсотком) – розраховувати на пристойний рівень виживання критично важких реанімаційних хворих, заражених коронавірусом 2019- nCoV може хіба що нестримний оптиміст. Але і в цій ситуації можна ще дещо догнати. Було б бажання, кошти, а також, щоб політики не вплутувалися в справи, в яких нічогісінько не розуміють, а краще б припильнували, щоб лютневий 2020 р. наказ МОЗ №552, який по ключових позиціях просто переписаний із січневих рекомендацій ВООЗ, мав своє фінансове наповнення та був припасований до українських реалій, а не, як по деяких пунктах, повівав нам про якісь фантасмографії, не маючи нічого спільного з українською реальністю. Якось не дуже хочеться, як у 2009 році, з однією виділеною на три дні маскою (а про респіратори тоді ніхто і не заїкався – мабуть забули, чи не знали, чи, може, їх не особливо хвилювало?), без всяких окулярів (потрібні були не будь-які, а спеціальні, які щільно прилягають до обличчя), без щитка на обличчі, без одноразових подовжених халатів, без персональних на кожного хворого рукавиць, без 12- разової за 1 год зміни повітря в палатах виконувати свій обов’язок. Але доведеться. Напевно. Не дай Боже…

P.S. Хто не хоче годувати свою медицину - буде годувати чужу, але якщо в нього є гроші.

Festina lente. Поспішай поволі.


Ігор Голинський, лікар анестезіолог - реаніматолог, для Цензор.НЕТ


21.03.2020 Ігор Голинський 36392 2
Коментарі (2)

Ігор 2020.03.21, 14:14

Останні 2 речення гарні ! Візьму собі на озброєння )

Sviatoslav 2020.03.22, 23:12

Правдивий аналіз ситуації. Працюю в одному з клінічних госпіталів США. Спасибі автору за об'єктивний виклад. Пам'ятаю цього спеціаліста з часів інтернатури в ЦМКЛ, як принципового і безкомпромісного. Ігор Миколайович, Вам вітання!

01.12.2021
Сергій Білий

В міру глобального потепління зими в нашому регіоні все менше радують снігопадами та морозами. Тепла безсніжна зима – колись прикрий виняток – сьогодні поступово перетворюється радше на загальне правило. І якщо, скажімо, для міських комунальних служб такі метаморфози – в радість, то для туристів – це справжній жах... Фіртка знає, що робити пересічному туристу, якщо зима є не лише безсніжною, але й теплою.

552
26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

1354
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилуватися водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

2024
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

3947
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

3492
17.11.2021
Мар'яна Цимбалюк

Фіртка розпиталася Ігоря Бабинюка, директора Івано-Франківського міжнародного аеропорту, які нові компанії здійснюватимуть авіарейси в Івано-Франківськ, чи будуть літати іноземні лоукости, що сталося з МАУ, яким чином влада та концесіонери перезавантажать роботу летовища.

3462

Для тих, хто з якихось причин не може наважитись на спорт, боїться почати чи лише почав, хочу сказати, що ніколи не пізно бути на старті!  

246

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у цей момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Ясність наставала у процесі падіння. Але, як би низько ці люди не падали, вони рефлексивно підводилися і знову дряпалися на гору.

1382

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

15377 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

2410
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

1527
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

7202
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

16146
03.12.2021

Релігійні діячі звернули увагу Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля на потребу розробки державної сімейної політики та затвердження відповідної державної програми з необхідним бюджетним фінансуванням.

270
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

5807
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

7275 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

7612
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

3115
03.12.2021

У Берліні, на подвір'ї Міноборони ФРН, пройшла традиційна військова церемонія Großen Zapfenstreich – з посади канцлерки Німеччини після 16 років роботи йде Ангела Меркель. 

188
02.12.2021

Відповідний законопроєкт вніс на розгляд Верховної Ради Володимир Зеленський, про що він повідомив сьогодні у щорічному посланні до депутатів та українського народу.

338
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

2375
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

2989