Війна росії проти України змінила наше життя до невпізнаваності, а звірства росіян над українцями змусила багатьох хлопців і дівчат, серед яких чимало християн, взяти до рук зброю і захищати свій народ.
На війні без вбивств не буває, навіть якщо ти захищаєшся від агресора. Тому і з’явились запитання як бути християнам, які взяли в руки зброю і вчинили вбивство, адже християнство однозначно забороняє вбивства людини. Спробуємо знайти відповіді про ставлення до вбивства при захисті у Священному Писанні християн — Біблії.
Український тлумачний словник дає таке визначення вбивства: Уби́вство (вби́вство) — умисне або з необережності заподіяння смерті іншій людині, тобто насильницьке позбавлення її життя. Серед аврамістичних релігій історично першим вбивством вважається заподіяння смерті Каїном своєму молодшому братові Авелю з мотивів особистої заздрості.
У Священному Писанні Старого Завіту у книгах Вихід 20:13 і Повторення Закону 5:17 написано: «Не вбивай». Це слово єврейською мовою зустрічається у Старому Завіті – 40 разів. В інших місцях Старого Завіту згадка про вбивство згадується до 1700 разів.
Наприклад в книзі Приповісті згадується про ставлення Бога до безневинно вбитих: «Оцих шість ненавидить Господь…. руки, що кров неповинну ллють»(прип. 6:16-17).
Власне це є те, що роблять росіяни стосовно українського народу «кров неповинну ллють». У Новому Завіті ми зустрічаємо настанову та пораду яким повинен бути воїн зазначаючи, що не повинен: мародерити, знущатися з інших: «…Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю. »(Лк. 3:14)».
Також бачимо ставлення до тих, хто загарбує чужі території: «Проклятий, хто пересуває межу свого ближнього!»(Втор 27:17). У книзі Вихід сказано «Не вбий», а згодом в іншому розділі цієї книги роз’яснюється чи буде гріхом вбивство злодія який проник у чужий дім (країну): "Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив» (Вих 22:2). Отож, ми маємо повне право на захист своєї домівки.
Ніяких поступок до людини, яка скоїла навмисне вбивство не було, він повинен бути забитий, і такого вбивцю ніхто не повинен захищати, навіть якщо той намагався врятуватись у Храмі. Бог наказав брати його на смерть навіть від жертовника, щоб вбивці не залишалося жодного притулку (Вих. 21:12,14).
«Згідно зі Старим Завітом, убивця, який вчинив навмисне вбивство, повинен бути забитий і такого вбивцю ніхто не повинен захищати, навіть якщо той намагався врятуватись у Храмі. Бог наказав брати його на смерть навіть від жертовника, щоб вбивці не залишалося жодного притулку: «Хто вдарить людину, і вона вмре, той конче буде забитий. (Вих. 21:12). Звучить жорстоко і безпринципно, але йдеться про те що вбивця повинен бути покараний.
Розгляньмо ставлення до вбивства на основі Нового Завіту. У Новому Завіті в Євангелії від Марка 10:19, Матвій 19:18 і Луки 18:20 грецькою мовою написано: «Не вбивай». Це слово вживається – 10 разів.
В інших місцях Нового Завіту, близько 200 разів вживаються інші за написанням і смисловим відтінкам синонімічні грецькі слова. Основною цитатою, яка звільняє від покарання через гріх вбивства є слова Спасителя: Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх… (Іоана 15:13). Наші славні пращури надміру клали свої голови за своїх рідних і друзів упродовж всієї багатостраждальної історії України. Княжі часи, козаччина, гайдамаччина, новітня історія.
Наша земля рясно полита кров’ю наших героїв. Багато їх полягло. Наші захисники немов мученики, які відмовились від свого власного спокійного блага заради свободи і збереження життя рідних і близьких. Згадуються слова апостола Павла«… дізнали наруги та рани, а також кайдани в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися пустелями та горами, і по печерах та проваллях земних.
«І …У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони чужинці на землі й захожі».(2 Кор 11:21-12:9). Воля – це той Дар Божий, на який не може зазіхати людина. Але, упродовж всієї історії України ще від княжих часів на нашу волю-свободу, даровану нам Самим Христом зазіхали неприятелі. Попри всі труднощі, наші славні предки гідно боронили її.
Згадаймо важливі слова Христа промовлені у Гетсиманському саду: «Всі хто візьме меч, той від меча і загинуть» (Мф: 26:52). Ці слова Господа нашого Ісуса Христа варто почути агресорам і тиранам, тим, хто замишляє зло і свідомо йде на насильство, аби привласнити чуже, загарбати, скривдити. А «меч», від якого вони, як попереджає Господь, загинуть, – в руках захисників, які його взяли з метою захисту, оборони.
«Військо, як і зброя, згідно з християнським вченням, існує для того, щоби захищати, а не для того, щоб нападати. По суті, ці слова Ісус Христос промовив у Гетсиманському саду на підтвердження настанов Старого Завіту: «Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини» (Бут. 9: 6). Церква Христова – проти насилля, але завжди – на захисті», - говорить митрополит Епіфаній.
Також крім Біблії можна згадати думку святих, мислителів та богословів. Наприклад, Тома Аквінський про захист власного життя і життя інших говорить наступне: «“Якщо для самозахисту хтось вдається до більшого насильства, ніж необхідно, його дії протизаконні. Якщо від насильства відбивається помірковано, то це дозволено законом. (…) І не обов’язково для спасіння душі відмовлятись від такого поміркованого захисту, щоб уникнути вбивства напасника; бо людина більш зобов’язана захистити своє власне життя, ніж життя іншого”»».
Історія Церкви знає чимало воїнів і полководців, прославлених християнськими чеснотами. Церковне передання розповідає, що римського сотника Лонгина, який ніс варту біля Хреста при розп'ятті Спасителя. Він увірував в Христа, і пізніше прийняв мученицьку кончину. В армії Римської імперії II — поч. IV ст. служило вже велика кількість християн, про що свідчить сонм воїнів-мучеників, які прийняли смерть за віру в Ісуса Христа в періоди гонінь. Останнє велике гоніння на християн при імп. Діоклетіані в поч. IV ст. почалося саме з знищення християн в армії.
Одним з головних приводів до гонінь була відмова християн від обов'язкової всім держслужбовцям Римської імперії, зокрема офіцерам, участі в язичницьких жертвопринесеннях. За цю відмову прийняли мученицький вінець воїни мч. Віктор (II ст)., Віктор, мч. Марсельський ( бл. 290), великомучеників Георгій Побідоносець (303) — один з найбільш шанованих христ. святих, покровитель воїнів, і Феодор Тирон ( бл. 306), Олександр Римський, мч. Дризипарский (поч. IV ст), воїни Фіванского легіону (поч. IV ст.), Мч. Варвар Воїн ( бл. 362) та багато інших. Серед святих воїнів перших століть християнства широко шануються також мч. Андрій Стратилат († бл. 300), Великомученики Димитрій Солунський ( бл. 306.), Феодор Стратилат († 319) і Артемій Антіохійський († 362), мч. Іоанн Воїн (IV ст.), 40 мучеників Севастійських які(320р.) були воїнами римського XII Блискавичного легіону (лат. Legio XII Fulminata), і ін.
Житія цих святих оповідають про їх неабиякі військові подвиги, нерідко скоєні за допомогою благодаті Божої, — їх християнська совість не суперечила військовій службі, яка часто траплялась в легіонах язичницьких імператорів Риму. Проте, коли потрібно було поклонитись імператору як божеству, ці воїни відмовлялись це зробити за що часто зазнавали мученицької смерті.
Наші захисники незалежно від статі однозначно є героями, адже заради нашого блага вони витримують важкі випробування холодом, голодом, спекою, брудом, кров’ю, біллю, розлукою з рідними.
Вони ризикуючи своїм життям зберігають наше життя та спокій. Мудро зазначив митрополит Епіфаній, який сказав, що Бог завжди на боці правди та захищає тих, хто лишається вірним Його заповідям. Історія людства знає багато прикладів, коли ворог був переможений, навіть якщо він у кілька разів переважав тих, хто захищався, і за чисельністю, і за озброєнням.
І наша країна – не виключення, а українська історія – яскраве тому свідчення.
