Ізраїльсько-прикарпатський письменник Міхаель Юріс: Ми не ухиляємось від служби в нашій армії

 

/data/blog/85511/8686f72e81e5f66fe2726d8bcfd1e272.jpg

 

Російськомовний ізраїльський письменник із західноукраїнським корінням Міхаель Юріс повернувся до Івано-Франківська. Це місто для нього не є чужим, не є пісним ; воно має свої розміри, але не має меж; в цьому місті він збудував анфіладу ідей, за якими повернувся, щоб акумулювати і реалізувати. Бо письменник годується ідеями, рефлексіями і місцями.

 

Спілкуючись з журналістами «Фіртки», Міхаель розказав про радянський антисемітизм та українсько-ізраїльський патріотизм, про румунське гетто та російську культуру, про АТО та Моссад, про жінок та інтерв’ю з Богом, про війну і творчість, про кібуц і спецназ, про життя і пережиття.

 

В чому цимес Міхаеля Юріса, то це в його сильнодіючій виїмковій енергетиці.

 

 «Мегаполіс» Заболотів

Cвою творчу діяльність і своє життя я вираховую не роками а подіями. Перша моя подія, так я тут не чужий, це моє дитинство, яке пройшло в «мегаполісі» між Коломиєю і Снятином, Заболотові. Я там жив до 1957 року. В тому містечку проживало 12 єврейських сімейств і воно було навіть районним центром, а після того як євреї залишили Заболотів, він став селом, а районний центр перенесли до Снятина. Це як приклад ролі євреїв у місцевому житті. У Заболотові я закінчив початкову школу. В 1957 році наша родина виїхала в Польщу. В Польщі ми прожили три роки і там я закінчив гімназію. Це перший мій період життя.

 

Багато часу минуло відтоді як я залишив Радянський Союз тобто Україну, точніше Галичину. Багато – більше шести десятиліть. Завжди мене тягнуло побачити знову незабутні пейзажі. Моє село, хатину, зустріти однокласників, - і тоді ця ностальгія і стала тою іскрою, тою енергією, тим поштовхом, що зробив мене письменником, бо до цього я не був письменником. До 2000 року я не був письменником. Я був журналістом, економістом, спецназівцем чи агентом, але письменником не був. Мрія стати письменником була завжди, але я ним став лише на повороті моїх років.

 

В 1990 році я повернувся на свою малу Батьківщину і побачив свій «мегаполіс Заболотів», бо до того Західна Україна була для мене закритою територією. Але, на жаль, село змиршавіло, хатинки стали маленькими, сірими і задавненими. Безслідно зникли чи змінились до непізнаваності обличчя знайомих, сусідів, однокласників та друзів. Коли я приїхав туди, сталось неминуче – мій рай дитинства щез. Все це я описую в своїх оповіданнях «Машина времени», «Киевский вокзал», «Опасные игры», «Тайная вечеря».

 

 

Два роки життя в кібуці

Після Польщі в 1960 році ми переїхали до Ізраїль і я добровольцем пішов до кібуцу, де вчився і працював.

 

Ізраїльський кібуц унікальне явище, зрозуміти зі сторони непросто. Які саме причини заставляють групу різних людей жити колективним життям. Невже через ідеологію марксизму, а якщо так, то яка різниця між кібуцом і комуною, і як вписується сюди радянський колгосп. Пояснити вам більш докладно про кібуц я не зможу, для цього потрібно організувати хоча б недільний семінар, або приїхати до нас і пожити в одному з кібуців.

 

Не буду приховувати, мої перші кроки в новій країні були невпевненими, я відчував себе як саджанець посаджений в нову землю, але поступово став звикати, і чим більше вивчав іврит, тим більше починав спілкуватись з корінними ізраїльтянами, не обтяжених комплексами неповноцінності як євреї, які мешкають в діаспорі.

 

Одного разу мій місцевий друг-цабар ( цабар це кактус; євреїв народжених в Ізраїлі називають кактусами, тому що вони смаковиті всередині, але шпичкуваті ззовні) процитував вірш на івриті і я переклав його:

 

В облаках чужие птицы вьются,

 

Под асфальтом прячется земля,

 

Все мне снится небо над кибуцом

 

И родные хлебные поля.

 

Дуже подібне на щось українське. І на основі цього вірша я і написав оповідання про життя в Ізраїлі «Чужая птица».

 

 

Війна у творчості і без цензури

Потім я мобілізувався в армію оборони Ізраїлю. І там війна мене застала тоді, коли я вже рік був новобранцем і перебував на сержантських курсах, і от тоді почалась шестиденна війна і я був на Сірійському фронті. За шість днів ми ліквідували армії трьох арабських країн (Сирії, Єгипту і Йорданії), тому ця війна і отримала назву шестиденної. Тоді ми захопили територію в п’ять разів більшу ніж наша країна.

 

Після війни я закінчив офіцерські курси і дослужився до старшого лейтенанта в запасі. Воєнну кар’єру я не хотів робити, хоча мені і пропонували. В армії я служив у воєнній розвідці. За своїх полонених ми не вели переговорів, як це відбувається в Україні, своїх полонених ми відвойовували.

 

У 2012 році вийшов публіцистичний роман про ізраїльську війну «Да смоет дождь пыль пустыни», а в 2013 році вийшов його другий том. В ньому описана не лише війна , а й кохання і зрада, і вірність, і страх. Писав я цей двохтомний роман 5 років. Зміст роману сконцентровано на протистоянні ізраїльської контрозвідки з арабсько-мусульманським терором. Арабський та мусульманський світ так і не змирився дотепер з існуванням нашої держави на пустельному клапті ізраїльської землі. А отримати перемогу в цьому постійному протистоянні було би неможливим без армії оборони Ізраїлю і її розвідницьких органів в цілому і спецслужб зокрема. Тут я не пишу особисті речі, але моя військова практика використана в повній мірі. В цих романах я відтворюю не тільки всім відомі події, що пройшли в нашій країні між 1986 і 2005 роками. В соновному це оповідки самовидців, пов’язані з моїми героями, яким близьке і все земне, - кохання і ненависть, патріотизм і зрада, героїзм і боягузтво.

 

«Человек в пучине событий»(2014) – це про мою військову діяльність в двох країнах: у Мексиці та Радянському Союзі у Львові. Книжка присвячена бійцям невидимого фронту, і я зізнаюсь, що свого часу був бійцем невидимого фронту.

 

До неї входять дві повісті: «Мексиканское сомбреро» і «Операция Шавит» - це дві військові операції, в яких я приймав участь. Це операції, про які маю право друкувати - воєнна ізраїльська цензура дала мені дозвіл.

 

Завданням незалежної єврейської держави з моменту її проголошення в 1948 році було переслідування і покарання винуватців голокосту. І розшук нацистських злочинців вівся завдяки єврейським активістам так і створеною політичною розвідкою Ізраїлю Моссад, яку всі бояться і поважають, в тому числі КГБ і ФБР. В 1960 році в Аргентині Моссад захопив у полон і таємно первіз до Ізраїлю головного архітектора , так званого кінцевого рішення єврейської проблеми, Адольфа Айхмена. Ізраїльський суд його судив і визнав виним у геноциді, засудивши до смертної кари, хоча смертна кара була скасована ще у 1954 році. Її можна було застосовувати лише по відношенню до осіб, які винні у геноциді, і Ізраїль скористався цим виключенням.

 

Події повісті «Мексиканское сомбреро» розвиваються навколо повторної спроби Моссаду арештувати і засудити колишніх нацистів та їхніх спільників, які втекли до Південної Америки, які загалом концентрувались в двох країнах: Аргентині та Мексиці.

 

А «Операция Шавит» , коли я був у Львові в 1975 році, має зовсім іншу тематику. Все почалось після війни Судного дня (1973), коли Сирія і Єгипет напали на Ізраїль. І це сталось в Судний день, коли всі євреї моляться в синагозі. Вони напали зненацька. Арабські збройні сили вразили армію оборони Ізраїлю новою радянською ракетною технологією «КУБ». Паніка і почуття відповідальності штовхнуло правління Ізраїлю на відчайдушний крок. І те, чим займався я , і було тим відчайдушним кроком.

 

Хочу зазначити, що навіть будучи військовослужбовцем, я завжди працював на користь Ізраїлю , але не на шкоду Україні.

 

Хто буде підставляти задницю і головою никнути до землі – тому голову будуть рубати

Наступна книга над якою я працюю це роман «Последний оплот». Планую закінчити її через рік.

 

«Последний оплот» означає , що кругом океан і ми одні. Я описую події,які будуть відбуватись в Європі, Росії, Україні та Ізраїлі, а ми - як «последний оплот» цивілізації. Тому що мусульманський світ , особливо останнім часом, показує своє справжнє обличчя, і хто не буде підставляти задницю і головою никнути до землі – тому голову будуть рубати. І це очевидність.

 

Моя думка і думка багатьох наших спеціалістів - мусульманський світ зашморгне всю Європу років через п’ятдесять. А оскільки Європа не співпрацює з Ізраїлем, ми не зможемо допомогти Європі і християнському світові в цілому, не дивлячись на те, що Папа Римський визнав нас як старшого сина. Я покладаюсь на існуючі факти, а світ не хочете цього бачити, особливо Європа. А пишу я для всього світу, бо про це ніхто не говорить. Вони як страуси, голову в пісок - і не хочуть бачити оточуючу реальність. А те, що зараз відбувається, це просто катастрофа.

 

Повірте, що жити в арабському і мусульманському ворожому океані невпинно зіштовхуючись з доленосними проблемами ізраїльсько-палестинських конфліктів не так просто. Незважаючи на це, наш народ вірить в своє прекрасне майбутнє. Ми є єдиною твердинею.

 

В своїх оповіданнях я пробував з’єднати свої думки-ідеї і в художніх образах дати їм розумне пояснення. А на питання чому?як? чи можливо це? – у мене одна відповідь: «Автор завжди правий».

 

За вклад у світову літературу щодо ізраїльських воєн, мене було нагороджено премією імені Віктора Некрасова.

 

Кохання і фантастика

Повість «Взгляд за занавес» (2015) та збірка оповідань «С улыбкой на устах» (2015) – це наукова фантастика про ізраїльських спецназівців. Сюжет «Взгляда за занавес» може стати можливим сценарієм недалекого майбутнього. Тут описані високі технології, що використовуються в сучасній авіації, робота телепатів та парапсихологів зможуть запобігти аварійній ситуації і викрити підступні терористичні задуми.

 

«С улыбкой на устах» - це оповідання з витонченим іскристим гумором та сарказмом. Моє почуття гумору є делікатним, тому що я пережив багато що, починаючи з народження. Але при цьому, зберіг любов до людини.

 

Єдина книжка , що стала винятковою , це книга «Третье измерение»(2015) про кохання та любов. Тут я багато пишу про Україну, бо звідси моя «лебединая любовь». Тут я пишу дуже яскраво і відкрито, без сорому. Також описується моє пізнання істини, як мене здивувало те, що Ісус Христос був євреєм, я цього не знав, але потім мені пояснили, також описую своє бачення про Таємну вечерю, інтерв’ю з Богом, - це такий собі філософський трактат людського життя.

 

А вже в 2006 році в Ізраїлі вийшла моя друга книга, збірка оповідань «Герой в силу обстоятельств». Назва щось та й говорить . Я не герой, але з огляду на обставини, я був ним.

 

У мене в кожній місцині були гарні кралі, як у Джеймс Бонда, але я не Джеймс Бонд, я «герой в силу обстоятельств» (жартує Міхаель). У Львові я також жив із прекрасною гарною жінкою, за це вона заплатила п’ятьма роками тюрми.

 

Румунське гетто і «Прикарпатська правда»

Я народився у фашистському гетто і місцева дочка ксьондза Марія, так звали і мою маму, врятувала нас. Мої батьки з Чернівецької області. І румуни там збудували трудовий табір, в якому працювали і місцеві і євреї. Арештовані жили на території гетто, а місцеві мешканці приходили туди на роботу і вільно звідти виходили. Вони організували нашу втечу і врятували від смерті. В моїй новій книжці «Гордість і смуток» буде описане життя у цих гетто. В цій книжці буде оповідання «Марія» саме про гетто.

 

В оповіданні «Моя біль» я описую те, як загинув мій батько. Воно було перекладене на українську мову і опубліковане в 1998 році у «Прикарпатській правді».

 

 

Писати українською запізно

Я не можу писати польською, англійською чи на івриті. Повністю відкритись перед читачем можу лише на російській мові. А українською писати вже запізно.

 

Книжок російською мовою про долі людей, які проживають в Ізраїлі вкрай мало. Російськомовна публіка, яка проживає сьогодні в багатьох країнах світу знає про єврейську країну дуже мало, лише те, про що говорять і пишуть засоби масової інформації. Інформація в більшості необ’єктивна , часто спотворена і часом навіть вороже налаштована. Російською мовою я можу висловити свої думки, бажання, прагнення описати читачам ту правдиву картину , більшу частину якого світ не знає.

 

Мені вигідно писати російською мовою ще з однієї причини. З восьмимільйонного населення Ізраїлю – шість мільйонів читає на івриті, з них 10% читає книжки. А російськомовних громадян два мільйони, але з них аж 40% читають російськомовні книжки. В Ізраїлі взагалі надзвичайно розвинута російська культура.

 

Крізь призму мого особистого життя я хочу наблизити російськомовних читачів у всьому світі до розуміння суті життя євреїв у Ізраїлі. Народ з його трагічним минулим проводить своє повсякденне рутинне життя чергуванням з багаточисленними війнами ,терактами, воєнними акціями, битвами за свою національну незалежність. Що є дуже схожим на сьогоднішню українську ситуацію.

 

Я патріот Ізраїлю в такій же мірі, як і патріот України

Радянський Союз і Росія завжди були нашими ворогами.

 

Я не знаю, що буде між Україною і Росією, але Ізраїль повністю підтримує Україну, хоча і тримає нейтральну політичну позицію.

 

Ми застерігаємо Україну, небезпека – це не Донецьк і не Крим. Росія не може вирішити проблему через Донбас, вона може вирішити її лише захопивши Київ. Якщо вони ліквідують Київ, то не буде України, ось в чому небезпека. Тому сили треба концентрувати в Києві а не в Донецьку. Росія робить облудний хід – тисне на Донецьк. А Київ недалеко від російського кордону, і якщо він впаде, буде партизанська війна, буде хаос, ну може Західна Україна зможе зберегти свою незалежність, але України не буде. І ми вас про це попереджаємо.

 

І повірте мені, наші воєнні спеціалісти вчать ваших як воювати, в час, коли Україні загрожує небезпека. Вони знаходяться на території України: і у Львові і в Донецьку, лише ходять в американській формі.

 

Днями прем’єр-міністр Ізраїлю та прем’єр-міністр України підписали договір про вільну торгівлю. Повірте, Ізраїль не підписує такі угоди про вільну торгівлю без податку з кожною країною. Це крок, який доводить , що Ізраїль зацікавлений в дружбі з Україною. І Ізраїль одна з небагатьох країн, яка немає якогось прихованого інтересу щодо України, окрім одного – дати жити євреям спокійно. Ізраїль не зацікавлений в тому, щоб Росія знищила Україну, нам дуже важлива ваша незалежність.

 

І взагалі, Ізраїль став першою країною, яка признала Україну незалежною. І я був тут, на Україні, коли це сталось в 1991 році. Ми з дружиною плануємо жити – і тут і там. І коли вона вийде на пенсію, ми плануємо здійснити цей задум.

 

Майте любов до своєї країни, її треба любити за будь-яких обставин і навіть з усіма її негараздами. Треба прагнути дійти до ідеалізму, це важко, але прагнути треба завжди. Так само як у сімї так само і в народі, як ти будеш мати це почуття – любов – то не будеш шукати кращого життя десь за кордоном, а будеш працювати тут на благо своєї країни, тоді й жити будеш добре і довго.

 

Заява Союзу Письменників Ізраїлю до Національної Спілки письменників України

Я не колишній радянський письменник і не колишній російський прозаїк.

Я ізраїльський письменник, який пише російською мовою.

Я член Союзу Письменників Ізраїлю і член його правління.

У мене є заява Союзу Письменників Ізраїлю до Національної Спілки письменників України.

 

«Ми, члени Союзу Російськомовних Письменників Ізраїлю, заявляємо про підтримку Українського народу в боротьбі проти зовнішньої інтервенції і збереженні цілісності і суверенності української держави і її кордонів, визнаних усіма державами світу і ООН. Ми, СРПІ, також виявляємо серйозну стурбованість відносно антисемітських і анти ізраїльських провокацій, вчинених ворогами України на її суверенній території. Ми сподіваємося , що організація українських письменників ділом рішуче виступить проти подібних паскудних явищ. Ми, письменники, поети і журналісти – важлива частина інтелігенції в будь-якій країні і тому зобов’язані бути частиною борців за національну справедливість, за дружбу і рівність усіх громадян, незалежно від національної расової і релігійної приналежності, виступати проти будь-яких проявів расизму і антисемітизму».

 

Підписано генеральним секретарем СРПІ Леонідом Фінкелем, головою СРПІ Юрієм Мор Мурадовим і мною, членом правління СРПІ, Міхаелем Юрісом.

 

Ми прагнемо, щоб наше бажання дійшло до якнайбільшої кількості українців.

 

 

Я на своїй землі ізраїльтянин, а не жидівська морда

Не будучи письменником я всеодно писав до «довгої шухляди». А коли почав писати вже в ролі письменника, то переді мною постала проблема, як сумістити трагічні події мого народу, радянський антисемітизм і щасливі хвилини мого дитинства.

 

Моя творчість просякнута ізраїльським патріотизмом та патріотизмом миру, тобто бажанням щоб був мир і спокій. Не дивлячись на те, що це контраст. Бо я спецназівець, офіцер, приймав участь в багатьох спецопераціях, бачив багато смертей, і сам заподіював смерть, та з іншого боку я пацифіст.

 

Я на своїй землі ізраїльтянин, а не чужорідний єврей в кращому випадку, або жидівська морда в гіршому випадку. При цьому в нас немає комплексів неповноцінності і ми нікого не боїмося. В цьому і полягає суттєва різниця між ізраїльтянином і євреєм в будь-якій країні.

 

У мене нема такого, що як німці вбивали євреїв, то я їх ненавиджу, чи як українці переслідували євреїв, то я їх ненавиджу, таких негативних почуттів до народів у мене немає. Я дивлюсь на речі реально.

 

Більшовики, наприклад, хотіли зробити всіх однаковими. Не може такого бути. Люди, апріорі, не можуть бути одинаковими. Я не люблю арабів, не тому що вони араби, - у мене було багато друзів-арабів і я навіть знаю арабську мову.

 

Ізраїль підписав мирні договори з Єгиптом, Сирією і Йорданією, але мир може бути лише тоді, коли він існує між народами, а його немає. У нас є лише мир з лідерами цих країн, завтра їх не стане і знай що буде дальше, це ж просто папірець. А арабські народи нас ненавидять, навіть ті, з якими у нас підписано мирний договір. Ізраїльтяни навіть бояться їхати туди відпочивати.

 

Я не релігійний, але я й не атеїст

Я сповідую іудаїзм, але я не релігійний, але я й не атеїст. Я вважаю у людини має бути власна віра, а релігія – це ідеологія, політика. Між релігією і вірою величезна відстань. Я вірю в Бога, вірю, що він один, і не потрібні ніякі посередники, тим паче Богу. І обряди наші Богу також не потрібні, вони потрібні лише нам, щоб себе заспокоїти. Ми йдемо молитись не для Бога, а щоб не було так страшно жити дальше. І цей страх заставляє робити якісь обряди, хоча їх можна робити і дома, і не обовязково йти в синагогу чи в церкву.

 

Діяльність в Івано-Франківську

Що цікаво, мої книги розповсюджуються в Німеччині, Польщі, Канаді і в США, а на Україні - ні. А я пишу про Україну найбільше, і в мені є український патріотизм, я люблю Україну. Тому я дуже хочу освоїтися на українських літературних теренах.

 

І в цьому мені допоможе мій дорогий друг і відомий український письменник Володимир Єшкілєв. Дружні відносини з ним ми підтримуємо з ще 2004 року. І завдяки йому, в тому ж 2004 році, моя перша книга «Правдивые истории»,вийшла саме тут, в Івано-Франківську.

 

У Франківську я вів і телепередачу і виходив в радіо-ефір, тут публікували мої статті, навіть будучи в Ізраїлі, я надсилав статті сюди. Загалом я писав про економічні проблеми, про те, як стати успішним бізнесменом.

 

Я був ведучим телепередачі «Пік», на якій ми обговорювали економічні питання , і виходила вона о 20:30. На передачу я запрошував місцевих бізнесменів та журналістів і ми вели дискусії на задану тему. Всі записи моїх передач, а їх було дванадцять, зберігаються у мене вдома.

 

В Івано-Франківську я навіть працював професором в Інституті менеджменту і отримував зарплату як іноземний професор в розмірі ста доларів, хоча в Ізраїлі я заробляю 5 000 доларів. Ми навіть дискутували на тему економічного зросту України, бо тоді Україна не знала, що треба зробити, щоб підняти економіку в країні. Ленін колись сказав: «Соціалізм і електрифікація всієї країни», а я в той час сказав так: «Капіталізм, вільний ринок і комп’ютеризація всієї країни». Тоді комп’ютерів не було, а в кого було, то лише для краси.

 

Взагалі в Радянському Союзі я був два рази: в 1978 і 1989 роках. І навіть працював журналістом у Львівській економічній газеті «Діло». З тодішнім посвідченням журналіста я міг зайти навіть до Горбачова, правда, з ним я не зустрічався, лише з трьома міністрами.

 

Леон Юріс

Леон Юріс – мій дядько і єврейсько-американський письменник. Його література була заборонена у Радянському Союзі. Він написав роман-бестселер «Исход», який вийшов на 50-ти мовах. Саме цей роман приніс йому світову популярність. Я особисто з ним зустрічався два рази в Ізраїлі в 1965 та 1976 роках. В Європі та Ізраїлі друкувались статті про мої родинні зв’язки . Я продовжую літературну традицію моєї сім’ї.

 

Ода Ізраїлю

Чому Ізраїль неправильна країна

 

Єврейський народ непереможний. І знаєте чому?

Тому що у нас все з ніг на голову, не як у нормальних людей

Ми читаємо справа наліво

Ми працюємо у неділю

Ми їздимо відпочивати з півдня на північ

Ми не ухиляємось від служби в нашій армії, а навпаки –

Ми попереджуємо ворога про наше бомбардування

Ми за одного свого полоненного віддаємо тисячу ворожих військовополонених

Ми радимо своїм воєнним при потраплянні в полон віддати всю інформацію, якою вони володіють, лишень би залишились живими

Ми прикриваємо собою чужих дітей

Ми захищаємся, а нам закидають насилля

Ми не п’ємо з 31 на 1-ше, а якщо і п’єм, то 1-го йдем на роботу

Нас не може зомбувати жодне телебачення

Вона може бути хоч бородатою жінкою, проте зобов’язана дотримуватись суботи

Ми з пустелі створили едемський сад

У нас майже найдорожчий бензин у світі, а зранку вся країна стоїть в заторах

У нас чим вища посада тим важче відмахатись від суду

Чим більше нас давиш, тим більш ми живучіші

Нема місця на Землі , де б не ступала нога ізраїльтянина

Єдина країна, яка одразу ж відправляє будь-яку допомогу – це Ізраїль

Ніде так не цінується людське життя, як у нашій країні

І тому я наполягаю, Ізраїль надто неправильна країна

Можливо саме тому світ так заздрить нам – і тому ми справжня країна.

 

/data/blog/85511/c18ec2b44b1828172f5ca90594fe701e.jpg

 

/data/blog/85511/207466de85c226e7f0b7b457bdae6182.jpg

 

спілкувалась Оксана Федорак


01.09.2015 Оксана Федорак 1916 0
Коментарі (0)

05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

659
31.08.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

854
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

6817
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1511
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2249
24.08.2025

Від сміттєвих баків до бюджетних схем: як міста розпоряджаються коштами на відходи?

2452

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

410

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

712

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1451

Вмираючи, сер Ніколас Горацій Аспер марив пророцтвами Нострадамуса, вавилонським краєзнавством і курсами лондонської біржи, співав псалми і сури арабською, пророкував Антихриста (в його арабському варіанті – Джаджала) і спілкувався з астральними привидами давніх царів.

859
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

428
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

808
27.08.2025

27 серпня в Україні відзначають День українського сала — продукту, що давно став символом національної кухні та традицій.  

2503
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

628
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1194 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

846
26.08.2025

Святкове моління очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин.  

1290
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

842
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1138
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

672
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

2597 11