Володимиру 33 роки. Він виховує 7-річного сина-патріота та мріє побачити свою державу вільну і без війни. Воєнний конфлікт на Донбасі докорінно змінив життя прикарпатця.
Чоловік народився і живе у Коломиї. Ніколи не був байдужим до життя своєї країни. Активно відслідковував перебіг подій. Коли почався Майдан, зрозумів, що йому не місце сидіти вдома, потрібно негайно їхати до столиці. І практично з перших днів Володимир брав участь в усіх подіях, що точилися у серці Києва.
Служба добровольця у гарячих точках
Вистоявши до кінця, він не опускав рук. Адже, коли розпочалася АТО, він вирішив їхати на фронт добровольцем. Служив на Донбасі у складі добровольчого батальйону «Чорна сотня».
Спочатку захищали землі від окупанта у Слов’янську, а потім у Станиці-Луганській.
«Коли розпочалося перемир’я, ми зрозуміли, що воно діє тільки на словах, адже обстріли з ворогуючої сторони не припинялися, - розповідає Володимир Піварчук. – Це був березень. Ми служили у Слов’янську. Тоді нам довелося пережити дуже сильні обстріли. Добре, що хоча б живі залишились. Бо тоді думав, що то вже кінець».
Як російська пропаганда налаштовує людей проти українських бійців
Додавали психологічного тиску і настрої тамтешнього населення. Боєць каже, що з російської сторони діє сильна пропаганда, яка змушує людей досить недоречно думати про українських солдатів.
«96% населення були настроєні проти нас, українських військових, коли ми приїхали у січні до Станиці-Луганської, - згадує боєць Володимир. – Дехто кричав нам: «Чому ви сюди приїхали?» Були й такі, що навіть проклинали: «Чтобы ты пулю поймал». Але з часом настрої людей почали змінюватися. Ми зі свого боку показували, що прийшли сюди не воювати, а захищати, що по нас стріляють, а не ми – по них, і ми не їмо людей, як про це говорить російські ЗМІ. Відрадно, що усвідомлення все ж приходило до людей».
Проблем з харчуванням та бронежилетами не було
«Щодо харчування на фронті, то з цим проблем не було», - каже коломиянин. Бійці не були жодного разу голодними. Їли до схочу. Але б не були ситі, якби не волонтерська підтримка. Адже завдяки їм свіжа й смачна їда завжди була присутня на передовій.
Те ж саме стосується і вбрання солдатів. Одяг, бронежилети, каски – все це купували волонтери.
«Наш командир Тарас Мацюк співпрацював з волонтерами, активно шукав їх, щоб наші бійці по можливості мали все необхідне, - каже боєць Піварчук. – Не було такого, щоб у нас чогось не було з харчування. Також велика дяка небайдужим людям, які жертвували свої кошти на купівлю необхідних речей для нас, військових, таких як бронежилети й каски. Це для нас було дуже важливо».
13 липня 2015 року – ця дата стала страшним днем для Володимира. Тоді він з побратимами покидали Станицю-Луганську. На шляху вони попали під обстріл російських бойовиків. Неочікуваний постріл з великокаліберного кулемету влучив у Володимира і йому вмить відірвало руку. Чоловік, згадуючи, щоразу радіє, що хоч живим залишився.
«Отримавши поранення, мені надали першу медичну допомогу в Артемівську, - з важкістю пригадує ті події коломиянин. – Звідти на вертольоті мене доправили у Харківський госпіталь. І вже до Києва відвезли мене побратими. Проходив лікування у Львівському госпіталі. Туди приїхав мій син. Я був дуже щасливий його побачити, тим паче, моя теща казала, що він весь час плакав, коли дізнався про моє поранення».
7-річний Іван прийшов на інтерв’ю разом з батьком. Хоч трохи соромився, але все ж розповів про свої хвилювання. «Я дуже сильно люблю тата. І хвилююся за його здоров’я. Дуже хочу, щоб йому нарешті поставили протез», - каже син бійця Іван Піварчук.
Наразі побратими коломиянина збирають кошти на протез Володимира. «Ми докладаємо усіх зусиль, щоб допомогти Володимиру, - зазначив голова ГО «Золоті Леви Чорної Сотні» Іван Григорів. – Важливо, щоб він відчував себе повноцінним. Я з ним познайомився на Майдані. І звідти ми разом поїхали добровольцями на фронт. З упевненістю можу сказати, що довіряю йому, як собі. Він – дуже надійна людина».
Після приїзду з АТО Володимиру запропонували очолити Федерацію з дзюдо та самбо Коломийщини. Окрім цього, чоловік активно веде волонтерську діяльність і разом з небайдужими людьми далі їздить на Схід, щоб відвозити бійцям продукти харчування і необхідні речі. Найцікавіше те, що своїм побратимам Володимир Піварчук каже, що після протезування він хоче з ними знову їхати в зону АТО, щоб завершити боротьбу за Україну.
Олена Козаченко
