Рівно 24 роки тому ми сиділи у Польщі в барі, затамувавши подих. Ні! Ми позаклякали в очікуванні та стежили по телевізорі, як у далекій Флориді з космічного центру ім. Джона Кеннеді, у рамках програми Спейс Шатл, стартував багаторазовий транспортний космічний човник «Коламбія».
До зірок наближався міжнародний екіпаж: Кевін Крегель — командир (США), пілот Стівен Ліндсі (США), спеціалісти польоту: Уінстон Скотт, Калпана Чавла (США), Такао Дої (Японія), а також, якщо перекладати дослівно, то фахівець із корисного навантаження – Леонід Каденюк (Україна).
Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.
Поки ми замовляли пиво, а шатл мчав до небес, дикторка почала розповідати про
Національну академію наук України та її вчених, які працювали під керівництвом докторки біологічних наук пані Єлизавети Кордюм та академіка Костянтина Ситника. Ми тоді ще не розуміли смислу її слів. Точніше не все усвідомлювали. Ну є у нашій академії класні люди і що – ми хіба не класні люди? Мине трохи часу і про успішний експеримент згаданих людей писатиме вся американська преса – наукова, галузева, світська.
А привід до фурору дав хлопака з Буковини – космонавт Леонід Каденюк.
- Як вас по батькові?
– Просто Леонід.
Ми познайомилися значно потім на презентації американської програми розвитку парламентаризму. І мені випало сидіти поруч з Каденюком.
Цілих кілька хвилин!
Поки його не запросили до президії.
Мушу відразу сказати, що пан Леонід за способом життя був дуже схожий на Маркіяна Паславського. Є люди, які можуть розмовляти годинами, вони прекрасні оратори, вчасно наводять потрібні аргументи, але реальної роботи від них нуль. А є люди, які спілкуються короткими фразами або лише кивками, але з ними можна перевертати гори. Обидва згадані хлопці походили з останніх.
Вони хотіли працювати і вміли максимально якісно займатися своєю роботою, але «система» їх не сприймала. Біля них крутилося багацько бутафорного люду з політики, їх без кінця кликали на різні акції. А хлопці хотіли горіти у процесі реалізації своїх ідей. Натомість, кожен по своєму, згоріли у вічному очікуванні.
Пишуть, що Леонід Каденюк своїми дослідженнями на експериментами на борту на десятиліття вперед забезпечив діяльність космічних станцій із тривалим періодом перебування астронавтів на борту. Американська преса писала про прорив у галузі освоєння Космосу.
Але то в Америці.
Після повернення додому на Каденюка дивилися, як на людину, яка плутається під ногами. Заходить якийсь Каденюк, якого ніхто з пацанів у космос не відправляв, і по-хамськи так каже:
- Люди, давайте, відродимо космічну галузь України.
А на це ж потрібні кошти. Звідки їх взяти, якщо через клятий бюджет у парламенті не раз мало що не доходило до бійок?
Каденюка, немов ялинку, обвішували регаліями, нагороджували орденами та медалями, але його це цікавило мало. У нього на очах згорали кращі фахівці галузі, завдяки яким Україна вважалася третьою космічною державою у світі. Він без кінця звертався до владоможців, але у їх глобальній битві за бюджет однієї з найбільших країн Європи, його проблеми, старання, плани виглядали не вартими їх уваги.
Життя рухається вперед, мільйони українців, рятуючись від системи, повиїжджали самі або повідправляли подалі дітей. Їх не можна засуджувати. Кожен поступає, як вміє або на скільки вистачає духу. Українці живуть надією, що так вічно тривати не буде. Ця надія допомагає нації вижити вже сотні років.
Але в Україні покращити собі життя можуть лише самі українці.
Для того мусимо зберігати пам’ять про тих людей, які не побоялися кинути виклик системі. Хоча би тому, що вони у цій боротьбі були першими. І серед них простий хлопець з села Клішківці, що у Хотинському районі. Він запам’ятається нам завжди ледь усміхнений, ґречний і готовий допомогти.
