Всім, за великим рахунком, начхати на те, що буде з Україною. Ставки куди вищі за долю територій між Бугом і Доном. Ставки сягають планетарного рівня.
В Іраку урядові війська вже багато місяців тримають в облозі місто Фалуджу, де засіли сунітські джихадисти – бійці самопроголошеної «Ісламської держави Іраку і Леванту». В Україні урядові війська вже другий місяць тримають в облозі Слов’янськ і Краматорськ, де засіли сепаратисти самопроголошеної «ДНР». На черзі – облога Горлівки і населених пунктів Луганщини. Ще кілька міст у Лівії, Сирії та Судані в такому ж становищі. Подібність рознесених у просторі фрагментів буття налаштовує на певні підозри. Якщо світом розповзаються клони, значить, невидимі клонороби щось замислили. Радше за все, замислили чергову зміну глобальних декорацій.
І справа, судячи зі всього, зовсім не в обложених населених пунктах. Вони, як би це не цинічно звучало, лише прищики на політичному тілі планети. А прищики з'являються і при діатезі, і при сифілісі. Який би то Хаус поставив вірний діагноз?
Що кажуть нам на це політичні аналітики? Переважно аналітики з цього приводу відмовчуються. Це й не дивно. Політичним аналітикам добре платять за локальні прогнози, гірше – за прогнози на середню дистанцію і майже не платять за епічні картини глобального майбутнього. «Ми не фантасти, – буркотять аналітики. Трохи міркують й додають з ноткою онтологічної приреченості в голосі: – Й не філософи».
Хто б сперечався.
Тим не менш, ніхто з політаналітиків не протестує, коли кажуть: світ входить в зону геополітичної турбулентності. І майже ніхто з них не оспорює того, що «вегетаріанський» постмодерний глобальний порядок нагло врізає дуба на двадцять шостому році життя.
За межами цих очевидностей висновки і прогнози кардинально різняться. Комусь ввижається світанок останньої битви за гуманізм та близький всепланетний тріумф лібералізму. Хтось, навпаки, потирає руки у передчутті воскресіння традиційних цінностей і світанку імперій, заснованих на ідеологіях, народжених дискурсом модернізму. Десь на межі футурології і фентезі спалахують лихоманні вогники пророцтв про сутінки білої раси, фінансово-політичний апокаліпсис Заходу та інші великі і найвеличніші апокаліпсиси.
Десь посеред всього цього вавилонського нагромадження науковоподібних передчуттів, ворожінь, мрій, сподівань і страхів дехто наважується на прогнози щодо України. Хоча, здебільшого, вони, ці прогнози, впираються в невизначеність планів глобальних гравців. Адже від початку кризи не пройшло й трьох місяців, а їхні позиції вже кілька разів відчутно коригувались.
Це не дивно, враховуючи, що жодний з акторів Великої Гри не почувається впевнено й не ризикує прораховувати далі двох-трьох кроків. Боги геополітики стоять на глиняних ногах. Вони не лікарі, а пацієнти глобальної клініки. А ще вони залежні. Залежні від тих, хто заробляє на мирі, залежні від тих, хто заробляє на війні. Залежні від настроїв ринку та настроїв широких кіл споживачів телевізійної жуйки. Залежні від власників старих грошей та власників капіталів, створених за лічені тижні. І вся ця залежність щоденно перетасовується.
Можливо, це звучить парадоксально, але глибинне джерело конфлікту навколо України розташоване в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Там почався новий виток протистояння світових гігантів. Відповідно одному з гігантів знадобилась допомога північного сусіда. А північний сусід скористався ситуацією і зреалізував давню мрію про реставрацію імперії. В результаті ми опинились в центрі світових подій. Й жодної надії, що з цього центру нас відпустять.
На жаль, все тільки починається. Відкинемо міф про те, що української кризи усі бояться. Дехто дійсно боїться, але більшість вдоволено потирає руки. Глобальні гравці нарешті отримали довгоочікувану арену для військово-політичного цирку. Радикали мріють про переформатування світу та вихід з маргінальних ніш у мейнстрим. Наднаціональна бюрократія мріє про нове вино у старі міхи. Військові бачать театр і готуються зіграти в ньому головні ролі. Виробники зброї впали в передстартову лихоманку, виробники нафти очікують зростання цін, глобальні спекулянти готуються до багатомільярдних афер.
Тому не очікуйте на швидке закінчення АТО. Так само, як на швидке закінчення війн у Сирії, Лівії та облоги Фалуджи. Ніхто не стане згортати ситуацію, яка збагачує всіх за рахунок добробуту і спокою кількох країн, що вже майже втратили суверенітет. Полум’я конвенціональної війни в Україні вже зігріває холонучу світову кон’юнктуру, відтягує початок нової фінансової кризи та розв’язує руки світовим гігантам в Азії. Справжні невидимі війни за фінансові потоки розгорнули нові фронти, МВФ і «лицарі золотого стандарту» схрестили валютні мечі. Й темна тінь Великого Падіння ринків піднеслась на обрії.
Й всім, за великим рахунком, начхати на те, що буде з Україною. Ставки куди вищі за долю територій між Бугом і Доном. Ставки сягають планетарного рівня. Орел і союзні йому звірі намагаються випередити Панду на Тихому океані. Саме там невдовзі розгорнуть головну сцену геополітичного фестивалю насилля. А на маленькій східноєвропейській сцені розіграють альтернативний сценарій. Який, подейкують, має, кінець кінцем, закінчитись частковим розпадом Євросоюзу та руїною великодержавних амбіцій двох країн – Німеччини і Росії.
Зрозуміло, що все може піти не так. Піти незнаними манівцями. Історія вчить нас, що реальність вміє рвати хитрі сценарії, як Тузик грілку. Або ж як мавпа газету. І наслідки гри хворих богів можуть виявитись непередбачуваними. Наприклад, хворі боги можуть раптом стати мертвими богами. Але це лише передбачення. А поки що нас копають, як м’яч на футбольному полі, малюють мапи «Новоросій» та «Єврорегіонів» та обіцяють небачені преференції.
Мені ж чомусь здається, що нинішнє нагромадження «мегафейків», на відміну від війни, не протримається довго. Й вже наступного року перехняблений титанік світового порядку відчує удар нижче ватерлінії.
Чомусь так здається. Можливо, я помиляюсь.
Володимир Єшкілєв,
