Нещодавно, в день народження відомого українського письменника, громадського діяча і політика Василя Стефаника, ім’я якого носить Прикарпатський національний університет, вуз відсвяткував своє 78-річчя. За ці роки він став потужним науковим і освітнім центром не тільки Прикарпаття, а й всієї України.
Університет впродовж вже шести років очолює доктор політичних наук, професор Ігор Цепенда. Фіртка поспілкувалася з ректором про значення вищої освіти в житті суспільства, виклики часу, штучний інтелект, проблеми, досягнення та плани на майбутнє.
Ігорю Євгеновичу, давайте поговоримо на початок про вищу освіту загалом. Зараз дуже динамічно розвивається все – потоки інформації небачені раніше, світ входить в постіндустріальне суспільство, чи інформаційне, - хто як трактує. Хтось говорить про феномен сингулярності, який от-от настане… Так само змінюється ринок праці... Виглядає, що освіта відстає від потреб сучасного світу і тим більше від потреб майбутнього? Вища освіта в кризі?
Проблеми вищої освіти завжди є, в розумінні самого суспільства. Не можна сказати, що це є певний конфлікт всередині суспільства. Є канони, які завжди втримували відповідний рівень знань, які потрібно було мати випускнику університету. І не має значення, чи це зараз, чи в попередні століття. Я думаю, що дві інституції у світі вистояли і не надто видозмінилися. Це - церква і університет. Над цим треба задуматись.
Сьогодні університети змінюють свої моделі, пристосовуючись до часу. Це особливо видно по Китаю, коли вони зараз вивчають моделі багатьох університетів світу, щоб визначитись, яким їм шляхом іти щодо розвитку вищої освіти. Це саме стосується і України, і США.
Якщо говорити про модель університету в сьогоднішніх умовах, то вона все рівно залишається незмінною. З одного боку - це навчальний блок. Ти повинен дати знання, які є необхідними. З іншого боку - ти маєш визначити в сучасних умовах золоту середину, де теорія має перейти в прикладне значення.
В епоху інтернету і гуглу класичні «знання» є менш актуальними. Зараз, кажуть, є проблема креативного мислення…
Безперечно, зараз неможливо вивчитися, отримати освіту один раз і на все життя, як це могло бути сто чи двісті років тому. В наш час вчитися треба завжди, тому що зміни, розвиток науки, підходів відбуваються постійно…
Ми зараз вивчаємо європейський досвід. Хоча, якщо подивитися на європейські університети, то наші вузи до певної міри ще в комфортних умовах. Якщо подивитися на навчальні плани, то по одній спеціальності ми маємо один навчальний план. Якщо глянути на їхні, то студент може вибирати із 10-15 навчальних планів. Я вже не говорю про логістику проведення навчального процесу.
В них є ще така особливість - найбільш талановитим студентам дозволяють іти по міждисциплінарних курсах. Тобто, протягом 4-х років студент у вільному плаванні. Він відвідує лекції, які йому цікаві, таким чином розвиваючи в такий спосіб саме свою креативність. Але перед магістратурою він визначається, в якому напрямку буде працювати.
А у нас таке є?
Теоретично, ми підбираємося до цього, але практично - це дуже складно зробити, тому, що існуючі плани і закони про вищу освіту треба виконувати. Наприклад, що буде написано в дипломі? В Польщі, наприклад, пишуть "мультидисциплінарні студії". Це одразу означає, що студент дуже талановитий і до нього вишиковується черга з роботодавців.
Ми все одно повинні підійти до цього, адже розуміємо, що треба працювати на особистості. Що ми зараз можемо і робимо - до талановитих студентів приставляємо таких самих талановитих викладачів, які з ним індивідуально працюють. Маємо плоди. До прикладу, по робототехніці ми вже кілька років поспіль займаємо між університетами перші місця в Україні...
Для чого вища освіта взагалі? Багато успішних людей, як то Біл Гейтс чи Стів Джобс, фактично покинули університети, не закінчивши їх, бо поспішали з власною реалізацією… Колись навчаючись в радянському військовому вузі, де були і дуже складна математика, теорія електромагнітного поля, теорія напівпровідників, разом з тим на кафедрі оперативної підготовки викладач-полковник жартував, що математика йому знадобилася за 30 років служби лише для того, щоб порахувати скільки виїхало автомобілів з автопарку і чи всі повернулися…
Ну, це вічна дискусія. Вона є і між роботодавцем та працівниками, які приходять найматись. Один з яких закінчив коледж, інший університет. І завжди роботодавець говорить, що випускник коледжу має практичні навички. Він відразу може сісти і зробити. Бо його готували практики, а студента університету - теоретики.
Але це так не є. Навіть коли студенти жаліються, навіщо вони вивчають той чи інший предмет, адже він їм в житті не пригодиться, то потім розуміють, що завдяки йому навчилися логічно мислити, системно і зрозуміло висловлюватися... У студента коледжу є перевага одномоментна, а от в студента університету - перевага на перспективу, адже він більше знає і мислить ширше. Він якраз більш здатний до подальшого навчання, до креативного мислення. Загалом статистика каже, що чим більше ми маємо людей з вищою освітою, тим менша у нас злочинність, криміналітет у найгірших його проявах. Тому, попри якісь окремі випадки, які лише випадки, вища освіта, безумовно має сенс. Вища школа – це системне передання накопичених знань з минулого в майбутнє. Та й всі люди різні, хто здатний до самоосвіти, але більшості необхідний вчитель, навіть як організатор і мотиватор…
А як ви думаєте, чи варто ввести норму, щоб всі члени суспільства обов'язково мали вищу освіту?
Думаю, що це непогана ідея. Ми ж говоримо, що бакалаврат є вищою освітою. Магістратура - це вже рівень науки, поглиблених професійних знань. Я переконаний в одному, що університети сьогодні змінюються. Вони входять в суспільне життя, як інституції, які будуть давати знання людині протягом всього життя.
Це не тільки заклади, які навчають молодь. Це - заклади, які будуть охоплювати всі вікові групи і всі верстви населення. Роль університетів зараз змінюється і ті, хто зараз це швидше зрозуміє, матиме значну перевагу.
Ваш прогноз на майбутнє – які фахи, професії будуть найбільш затребувані?
Я лише можу прогнозувати одне, що з таким темпом розвитку штучного інтелекту багато професій можуть втратити своє значення. Це однозначно. Але переконаний в тому, що багато залишиться. Через пару десятиліть ми вже будемо мати серйозні виклики з боку штучного інтелекту. Великі зміни відбудуться в технологічній сфері. І це - однозначно. Ми будемо свідками поїздок безпілотних автомобілів, польотів в далекий космос.
Освіта встигатиме за прогресом?
Вона буде змушена це робити. Але в інституціях, які дають класичну освіту, потреба не відпаде. В якій формі буде ця освіта - це вже питання інше. Приміром, ми сьогодні говоримо про дистанційну форму. Заочна форма вже починає себе відживати, адже на певному етапі студенти не мають часу приїжджати і здобувати знання. У цьому випадку дистанційна форма буде мати перевагу. Хоча не слід відкидати і живе спілкування між студентом та викладачем.
Кажуть, що є таке «правило чи закон десяти мільярдів», який говорить, що людство революційно змінюється після того, як на землі проживає десять мільярдів людей. Колись, коли населення землі налічувало сотні тисяч людей, період десяти мільярдів тривав тисячі років, зараз це фактично час одного покоління… Час зараз йде швидше?
Безумовно, це відчувається. Те, що колись відбувалося за десять років, зараз відбувається за десять місяців. Ми не маємо часу сісти і подумати. Це нас і відрізняє від минулих поколінь. В них був час неспішно творити якісь глобальні речі. В цьому є і цікавість, і небезпека. Роблячи такі швидкі стрибки вперед ми не маємо часу серйозно сісти і замислитись над собою.
Що для Вас є посада ректора? Вона цінна для вас?
Я завжди ділю ректорів незалежної України на три декади - остання декада 20-го століття, перша декада 21-го та друга декада 21-го століття. Я якраз є ректором останньої декади. Кожні ці три декади докорінно відрізняються одна від одної. Наприклад, остання декада 20-го століття була для ректорів не можна сказати, що легкою, але вона була прогнозованою. Кожен ректор мав доведене державне замовлення, кожен ректор мав певність того, що його випускники матимуть місце роботи. Його завдання полягало тільки в тому, щоб дати студентам ті необхідні знання, які вимагав на той час все ще актуальний ринок часів колишнього Радянського Союзу.
Натомість ті виклики, з якими зіткнулися ректори вже незалежної України були зовсім іншими. Ми опинилися навіть в складніших умовах, ніж українські підприємці. Тому що, якщо держава, по відношенню до підприємців, мала можливості застосовувати політику протекціонізму, рятуючи їх від конкуренції, то українська вища школа опинилася в значно складніших реаліях. В умовах демократичного суспільства ми не мали якихось певних державних бар'єрів, які б могли убезпечити українські університети від нечесної конкуренції з боку тих країн, де зараз навчаються десятки тисяч наших студентів.
Я завжди говорю, ми дійсно стаємо відкриті для європейських цінностей. З 2008 року ми ввели ЗНО, що позбавило університети якихось розмов про корупцію на вступних іспитах. Тим самим підтвердили, що готові грати за європейськими правилами. Але коли наші колеги почали приймати наших випускників без сертифікатів ЗНО, відповідно тим самим порушуючи ті норми, які існують в їхніх країнах, це вже проблема.
За якими критеріями вони відбирають студентів? Просто за критерієм платоспроможності?
По суті так і є. Часто в Польщі є такі жарти, що вища школи є "гуманістична", але її називають "хумористична". Дуже велика кількість навчальних закладів була створена «під українських студентів». Бізнесменам тих країн вигідно створювати вузи. Вони отримують преференції як від держави, так і від тих міст, де створюються університети. «Освітній бізнес» там швидко окупається.
Давайте повернемося до роботи ректора, що все ж більше - ви отримуєте від неї насолоду чи гризетеся проблемами?
Звичайно, не можна сказати, що немає хвилин, коли ти не отримуєш насолоди. Коли є успіх, то ти завжди отримуєш задоволення від того, що вдалося щось реалізувати. Попри це, - ті проблеми, які є на сьогоднішній день значно ускладнюють життя ректора. Це очевидні моменти і вже є випадки, коли ректори, не витримуючи, навіть достроково завершують свої каденції…
І що вони обирають після посади ректора? Йдуть в бізнес чи повертаються викладати?
Просто йдуть викладати. Там вони можуть реалізувати свій педагогічний потенціал, на який, будучи ректором, часто не вистачає часу.
Це такі собі ректори-буддисти? Приміром, в буддійських країнах дуже важко знайти керівника. Вони кажуть, "я буду заробляти в 5 разів менше, але не буду відповідальним за когось, не буду ні з ким в конфлікті. Краще я зароблятиму менше, але матиму внутрішню гармонію і душевний спокій…"
Не знаю чи вони буддисти), але таке явище є. І це проблема не лише Сходу. Та сама проблема зараз і в Європейського Союзу. Ми зараз до того наближаємось. Приміром, якщо взяти ректора якоїсь європейської країни, який має в науці ім'я, то він собі думає, - навіщо мені витрачати свій час, енергію і нерви. Буду займатися наукою. Ще й держава дає йому непогане забезпечення. Він отримує після каденції ректора ту ж заробітну плату, яку б отримував, бувши ректором.
Тому питання ректорства буде зараз в Україні звучати по-іншому і те, що в законі вдалося ввести норму, що ректор може мати лише дві каденції - дуже добре для університету. І для самого ректора. В значній мірі, він може ще повернутися до науки і гарно себе почувати в майбутньому.
А він не буде некомфортно почуватися, втративши статус, «пафос» посади ректора?
Так могло бути до введення норми про дві каденції. Натомість зараз, коли людина знає цю норму, вона зовсім по-іншому мислить і будує, планує своє життя.
На останок давайте поговоримо про Прикарпатський університет. На якій фазі розвитку знаходиться зараз вуз? Які плани на майбутнє?
Ми, як класичний університет прагнемо до розвитку усіх напрямків, починаючи від гуманітарних наук і закінчуючи природничими. Зараз ми з гордістю можемо говорити і про нашу історичну складову. Школа професора Кугутяка вже вийшла далеко за межі України. Є потужні філологічні надбання, які працюють в словотворі і розвитку української мови.
Маємо дуже сильні природничі науки. Професор Лущак входить в десятку найкращих науковців України. Маємо молодих біохіміків, які займаються тематикою, яка навіть поки не зрозуміла для наших підприємств. Приміром - геропротектори. Ними вже зацікавились найпотужніші концерни світу. Університет вийшов на рівень триєдиності в розумінні, перше – навчання, друге – наука і, третє, - вплив на розвиток суспільства. Ми виходимо на рівень дослідницького університету. Розуміємо виклики як поточного моменту, так і майбутнього. Розуміємо відповідальність. Тому, як то кажуть, з вірою рухаємося в майбутнє.
Розмовляв Олег Головенський
