З ректором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника кореспондент "Фіртки" спілкувався в умовах відносного університетського "канікулярного" спокою. Ігор Цепенда розповідає:
- Зараз у нас канікули - більше місяця. Економимо в тому числі кошти на енергоносіях... Минулого року, з метою енергозбереження, ми як експеримент розпочали навчання і по суботах. Потрібно було 10 субот для того, щоб виконати навчальний план і продовжити зимові канікули. Однак, студентам такий графік був не до вподоби, бо вони казали, особливо іногородні, що хочуть поїхати на вихідні додому. А в цьому році ми порахували і вийшло так, що нам вистачає, якщо ми з 1 вересня у середу і в четвер доставляємо четверті пари, то навчальний процес ми спокійно завершуємо до 15 грудня. З 15-го грудня до 30-го проводимо сесію і таким чином у нас фактично місяць канікул. Усі студенти, які виконали програму мають канікули до 4 лютого. Відповідно, і викладачів ми не відправляємо у відпустку за власний рахунок. Натомість, вони мають завдання щодо методичної роботи. Це добре для навчального процесу, бо вони концентруються для підготовки лекційних курсів. Спочатку це викликало недовіру, але потім усі зрозуміли, що такий підхід є добрим для усіх.
Що нового зараз в університеті, які нові проекти, напрямки діяльності, програми?
Багато нового. Зараз один з основних проектів – це дистанційна форма навчання. Багато роботи по технічному забезпеченню процесу. Є вже тюторні, де одночасно п’ять викладачів-тюторів можуть виходити на зв’язок із нашими навчальними комплексами.
Тобто, на якому рівні це навчання – воно повністю дистанційне, чи тільки частково?
Ми свідомі того, що поступово заочна форма навчання відходитиме. Тим більше, що у тій формі, у якій вона зараз є – це певна профанація – як кажуть, студенти-заочники створюють враження, що вони вчаться, а ми створюмо враження, що вчимо їх. Однозначно, що потрібно буде переходити до дистанційного навчання. Зараз навіть державні підприємства не хочуть відпускати студентів на сесії, а тому вони по відвідуваності не є наповненими.
Тобто потрібно робити таку систему, в якій можна виходити, безпосередньо, на студента. Тобто – йому дають завдання, він готується, здає. І головне, щоб це було зручно для нього. Дехто думає, що дистанційне навчання це - сідає викладач перед камерою, а студент перед монітором, - і слухає лекцію. Це не так. Системи дистанційного навчання стали інтелектуальними, адаптивними, базованими на так званому штучному інтелекті... Якщо студент має час о першій годині ночі, або у вихідний день - то він сам планує своє навчання, - головне, щоб він відпрацював всі завдання.
Відомо, що Прикарпатський університет має добрі здобутки саме в галузі дистанційного навчання...
Так, великий вклад в розробку наукової бази дистанційних адаптивних систем навчання вніс наш видатний науковець світового рівня, проректор з наукової діяльності Павло Федорук, який нажаль рік тому помер після швидкоплинної хвороби... Він був світовим авторитетом в галузі дистанційного навчання... Але його напрацювання зараз реалізуються в університеті, ми плануємо відкрити аудиторію його імені...
Зараз робимо декілька пілотних проектів. Ми вже забезпечили дистанційну форму навчання при Інституті післядипломної освіти. З технічної точки зору усе вже зроблено. Зараз є питання до методичного забезпечення. Думаю, що з 1 вересня ми вже стартуємо з цією новою формою навчання.
Чи є перспектива, що скоро не треба буде університету як такого великого майнового комплексу, бо освіту можна буде здобувати "вдома"?
По різному до цього підходять і по різному оцінюють. Один із моїх знайомих говорив, що дистанційне навчання – це все рівно що дистанційно їсти.
- Або, як варіант, - дистанційно цілуватися?))
Непевно... Не треба впадати в крайнощі. Вважаю, що дистанційна освіта зокрема дуже добра для тих, хто хоче здобувати другу вищу освіту. Переконаний, що людина, яка закінчила станціонарну форму навчання, вона має ту базу, яка дозволяє їй дальше розвиватися. Вона знає як вчитися. Ці п’ять університетських років – це базові роки для людини, яка хоче чогось досягти.
Що ще нового в навчальному процесі?
Зараз ми, в першу чергу, дуже серйозно концентруємося на системі подвійних дипломів. Бачимо, що з одного боку йде велика експансія європейських університетів на наш освітній простір, а з іншого багато наших студенітв, які вже побували у навчальних закладах Європи не хочуть звідти повертатися. Але є певні питання, зокрема, у нострифікації дипломів, бо різниця у навчальних пррограмах суттєва. Тому ми хочемо створити умови для студенітв, щоб вони мали можливість отримувати диплом і у нашому університеті, і у європейському. Тобто, не зважаючи на на те, де ти будеш працевлаштовуватися після навчання, ти мав безпеку, яка дозволяє включитися у процес.
Ми узгоджуємо програми з провідними університетами Центральної Європи. Зараз у нас вже це є із Варшавським університетом – магістерська програма по міжнародних відносинах, інформатики працюють із Краківською гірничо-металургійною академією. Нещодавно підписали угоду із Жешувським уніеврситетом – спільна програма для математиків і фізиків. Тобто, ми бачимо, що це реально робити. У цьому зацікавлені іноземні вузи, ЄС дуже толерує грантові програми такого характеру, а зі своєї сторони ми даємо студентам можливість реалізувати себе.
Думаю, таким шляхом потрібно розвиватися. Ми маємо створити для студентів умови для порівняння і вибору. Тим більше, що усі ці іноземні програми є безкоштовними.
Всі в нас в Україні, - влада, інші заклади, організації хронічно жаліються на брак фінансування. Як в університеті з бюджетом?
Бюджет університету складається з двох частин – загального і спеціального фондів. Загальний фонд – це те, що нам забезпечує держава. Але держава нам забезпечує виключно під держзамовлення. Тобто, для прикладу, якщо є тисяча студентів-державників, то під цю тисячу нам дають зарплату, стипендіальний фонд і витрати на компослуги. Все інше – це частина спецфонду. Саме із неї формуються також видатки на зарплату, компослуги, на наукову частину, покращення матеріальної бази, тобто на все те, що дозволяє університету розвиватися.
Гроші університету знаходяться на казначейських рахунках? Останнім часом є багато проблем з Держказначейством, - навіть з місцевими бюджетами, - гроші нібито є на рахунку, а казначейство не пропускає платежі. Є з цим проблеми?
Ми не мали проблем по виплаті заробітньої плати і розрахунках за компослуги, але деколи вони виникають по тих питаннях, які стосуються матеріально-технічної бази університету. Хотілось би, звичайно, щоб проплати йшли вчасно і по тих фірмах, що обслуговують університет. Хоча з іншого боку - казначейство виконує і роль контролера бюджетних коштів...
Як би ви поставились, щоб перевести університетські рахунки у комерційні банки, щоб не залежати від Казначейства?
Університетські рахунки і є в комерційних банках. Питання заключається в тому, що кошти все-рівно повинні приходити через Казначейство. Хоча зараз зі сторони Міністерства є кроки, які дозволяють говорити про певну фінансову автономію університету у багатьох питаннях. Є тільки проблема в тому, що через сповільнення перерахунків коштів, малі фірми, в яких ціни дешевші, відмовляються співпрацювати з університетом, бо вони хочуть або передоплату, або відразу після надання послуги. Вони не можуть кредитувася в банках так, як великі фірми, в яких ціни більші, бо вони закладають ризики тривалих затримок коштів від клієнтів, в нашому випадку - університету...
Загалом державні ресурси обмежені. Тому я зараз зосереджую увагу викладачів, науковців, що потрібно дуже серйозно працювати у плані грантової політики із країнами ЄС. Особливо щодо наукових програм. Тому, що це можливість отримати добрі наукові пропозиції і реалізовувати їх, а з іншого боку – це хороші додаткові кошти.
Такі приклади вже є?
Так, без сумніву. Нещодавно ми завершили великий 600-тисячний грант із американським Фондом цивільного розвитку, де наші фізики займалися проблематикою по нанотехнологіях. Три тижні тому американські експерти приїжджали до нас – вони ще раз подивилися на результати роботи за грантом і були надзвичайно задоволені успіхами.
Також працюють по грантових програмах біохіміки. Мова тут йде про професора Володимира Лущака, який нині єдиний науковець із нашої області, що входить до сотні найкращих науковців України, ним зацікавлені наукові центри Франції, Швеції. Вони фінансують багато його проектів. Якщо подивитися на нас – ми не в силі профінансувати ці проекти. Звичайно, що намагається дати хоч щось, але це мізерно у порівнянні із тими коштами, що він отримує закордону. І якщо подивитися на його дослідження і результати, то знову ж таки, наш університет сьогодні в області є першим по числу публікацій у міжнародних рейтингових журналів. За цим показником ми займаємо надзвичайно високе 13 місце серед університетів України. Це реально дуже високий результат. Він свідчить про те, що є дуже висока наукова база в університеті, яку потрібно розвивати. Все буде залежати від того, як вдасться втримувати такі наукові проекти.
Тому для нас зараз одним із першочергових завдань є створення технопарку. І ключовим елементом технопарку університету, до речі, мають бути якраз наукові центри і лабораторії на Попівані. І це не тільки наша ідея, а в першу чергу європейців. Унверситети альпійьского простору зацікавлені в тому, щоб порівнювати карпатський і альпійський середовища, екосистеми.
На якій стадії зараз цей проект на Попівані?
Ми зараз завершуємо період підсушування цього об’єкту. Ми планували, що це буде значно швидше. Технологічно об’єкт, збудований за два роки, був зведений дуже правильно. Там збереглося і коркове дерево, і добре продумана система водовідведень. Це був і залишається дуже цікавий об’єкт. Про нього завжди говорили ще з середини 1990-х, і навіть декілька разів розпочинали роботи щодо відновлення.
Але проблема завжди полягала в одному – як розпочати, закумулювати кошти і найголовніше – як утримати цей об'єкт. Бо знайти кошти "один раз" - на відбудову і відновлення, - це пів справи. Подальше утримання - також серйозне питання. І тому ми дуже уважно підходили до нього. Звичайно, що взяли у партнери Варшавський університет, бо це була його обсерваторія. Наших колег треба було навіть трошки переконувати у його доцільності, бо на тому етапі, коли ми почали вести переговори, він їх саме як обсерваторія і не дуже цікавив. Вони мають надпотужну обсерваторію в Чилі.
Коли ми почали вести з ними переговори, то вони нам дуже швидко роз’яснили картину, щоб ми не створювали собі надмірних ілюзій. Сьогодні обсерваторія ціниться з тієї точки зору, що там, де вона розташована має бути мінімум 300 безхмарних днів, а у нас у кращому варіанті – 60. Усі добре знають, що таке Попіван – можна вийти на гору за чудової погоди, а спускатися вже взимі.
Так, що ми із самого початку розуміли, що це не може бути повноцінна обсерваторія, натомість, з наукової точки зору дидактики, для студентів, молодих аспірантів – це хороше місце, де можна займатися метеорологією, проблематикою космічного сміття та іншим. Але це тільки частина зацікавлення об’єктом.
Зараз європейські вчені досить серйозно підходять до питання вивчення екосистем, їх порівняльного аналізу.
Саме левова частка припадає на дослідження флори і фауни Карпатського регіону. Це те, що цікавить усіх, пов’язано з екологією, геологією і на це є зацікавленість університетів Європи.
Поле діяльності надзвичанйо широке. Це буде група університетів, які працюватимуть над цією проблемою.
Наступний блок – це метеорологія. Має бути наземна станція і двічі в день має бути зріз інформації. У цьому році, якщо вдасться, ми вже домовилися із польськими колегами, - вони готові безкоштовно передати обладнання для цієї роботи. Це був би досить серйозний крок. Вже мали розмову із Чернівецьким університетом, де метеорологія на високому рівні, готуємо своїх спеціалістів.
Наступний крок – сейсмологія, бо це молоді гори. І, звичайно, – система туризму. Переконаний, якщо вдасться сформувати основну базу на Попівані, то вона змінить карту туристичних маршрутів у регіоні. Для того, щоб ці маршрути були безпечні ми підписали угоду із Державною службою надзвичайних ситуацій. Вже в цьому році ми хочемо створити постійно діючий стаціонар ДСНС, який би забезпечував безпеку руху туристів у горах.
Чи є якесь розуміння, коли проект буде завершено остаточно?
Ми посуваємося дуже обережно, бо 70 років об’єкт був без нагляду і набрав багато вологи. Найголовніше для нас, що конструкція залишилась стійкою. Ми запросили найкращих інженерів констуркторів з Європи, які, оцінивши об’єкт, сказали, що конструктивно немає застережень щодо того, як він збережений. Натомість, потрібно дуже уважно підходити до роботи з його осушення. Тому ми на рік продовжили цей процес. Вже є дах, - зроблений з міді, над головним корпусом. Поставили тимчасовий дах над приміщенням, де має бути телескоп. Частково було вивезено сміття. Хочемо в цьому році запускати першу чергу.
Там вже буде постійно діюча метеорологічна служба – триматимемо двох осіб, які займатимуться збором інформації. Відповідно, буде рятувальний загін, який забезпечуватиме безпеку маршрутів і безпеку самого прміщення.
Ми плануємо впродовж двох років запустити об’єкт. Не виключаємо, що це може бути 2016 рік. Це буде символічно, бо у цьому році виповнюється 200 років Варшавському університету. На сьогоднішній день попередня вартість об’єкту близько 11 мільйонів гривень. Ми використали наразі близько 1 мільйона.
Є підтримка на рівні президентів України і Польщі. Ведуться перемовини із бізнесом.
Зараз дуже багато розмов ведеться про створення нових спеціальностей. В університеті ще є "щось таке, чого немає", якісь спеціальності які ви хотіли б додати?
Вважаю, що маємо повну класику - в нас набір спеціальностей класичного університету - 14 інститутів і факультетів, більше 45 напрямів і спеціальностей. Звичайно, що можна ще далі шукати, але за змістом нічого не зміниться. Натомість, в цьому році ми б хотіли реалізувати давній задум – відкриття "журналістики", бо відчувається що є достатня кількість підготовлених кадрів як в університеті, так і за межами – досвідчених журналістів, які можуть вести майсте-класи, курси. Є зацікавленість серед абітурієнтів. З іншого боку, ми можемо забезпечити не тільки добрий рівень, але й подвійні дипломи. Якщо подивитися на європейську журналістику і на нашу, то наша більше прив’язана до філології. Натомість, у Європі – акцент на політичні науки. Тобто, даючи добру філологічну базу, ми могли б робити магістерські програми, які б були закцентовані на розумінні суспільно-політичних процесів. Переконаний в тому, що така журналістика, однозначно, ввійде в блок навчальних напрямів нашого університету.
Хочемо ще в цьому році завершити питання із утворенням Інституту Конфуція. З 2004 року в нас є напрям «Китайська мова та література» - надзвичайно складний напрям. Мова не є близька нашому вуху. Ми протягом цих років все-таки вийшли на рівень доброго центру підготовки таких спеціалістів. По олімпіадах наші студенти займають призові місця. Зараз у нас навчається 35 – 40 студентів. Це подвійний диплом – англійська і китайська мова. Ми на постійній основі запрошуємо викладчів із Китаю. Але в останні роки пішли шляхом підготовки власних фахівців. Нині вже четверо наших випускників завершили магістерські програми китайської мови. Це досить складні трьохрічні програми. Зараз за результом цього один із випскників-магістрів поступив в аспірантуру в Китай.
Що це буде за Інститут Конфуція, в чому його суть?
Це унікальний центр. Нині подібні центри є тільки в Харкові, Києві і Луганську. На початках він фінансується Китайським урядом. Це не тільки навчання мови, але й культурно-просвітницький осередок. Щось подібне до Інститутів Гете чи Адама Міцкевича, які розкидані по всьому світу. Це дає можливість забезпечення літературою, викладачами, можна буде проводити курси вивчення китайської мови у нас в місті. Зацікавленість є велика. Китай нині одна із потужних країн світу. Знання мови – це ще один крок до нових бізнесових проектів, працевлаштування, міжкультурних зв’язків. Цей рік, напевно, буде роком, коли вдасться завершити цю довголітню процедуру. Ініціативу з відкриття такого центру свого часу запропонували голова ОДА Михайло Вишиванюк і ректор Віталій Кононенко після візиту в Китай. В нас часто кажуть, що, мовляв, закордонні поїздки ні до чого не приводять, що багато проектів озвучуються, але не реалізуються, то це якраз приклад скептикам, - як контакти і, на перший погляд, нереальні ідеї стають реальністю.
Також далі працюватимемо над поглибленням якості знань із усіх решта спеціальностей. Минулого року відкрили богемістику – чеську мову і літературу. Нашим партнером у Чехії став Карловий університет.
Розпочинаємо низку проектів щодо спільних наукових видань із європейськими університетами.
Як ви оцінюєте, чи є зацікавлення Україною зі сторонни Європи? В тому числі в світлі останніх подій на українських "майданах"?
Зацікавлення завжди є. Звичайно, що можуть бути різні періоди – спаду, піднесення. Але це у суспільному і політичному вимірах. А що стосується науки, то відносини завжди будуються на особистих контактах, зацікавленні певною тематикою. За ці роки напрацьовано вже багато точок дотику, які є цікавими для наших і європейських науковців.
Тим більше, що регіон Карпат є дуже цкіавим для Європи. Приклад цього, ми в минулому році провели цікаву конференцію «Гірська школа українських Карпат» - проект, який розпочинав професор Василь Хрущ. Багато скептиків говорили, що цей проект носить досить вузько локальний характер, але він вийшов на такий рівень, що домінуюча кількість іноземних учасників вже була із США. Я буду відвертий, що був вражений, коли до мене на зустріч приїхали 30 професорів університету Огайо, проводити порівняльний аналіз. У них така ж сама проблема. І от порівняльний аналіз того, як відбуваються процеси, починаючи від виховних, навчальних закінчуючи матеріальним забезпеченням в Україні, зацікавив навіть американських вчених. Тобто, ідея, яка має локальних характер набирає зовсім інший вимір. Навіть зацікавленість була не стільки країн Карпатського регіону, але левова частина фінансування є з боку саме Американських вчених, яким цікаво ділитися своїм досвідом, а в деяких випадках запозичувати його у нас.
Це приклад того, що наука дійсно не має кордонів, треба знайти добру ідею, запропонувати її та реалізувати. Тут треба працювати дійсно серйозно з університетами, які мають реноме в світовій науці, які мають серйозні грантові проекти, тому що здебільшого вони фінансуються фондами з боку держави, ми якщо фінансуємо ці проекти, то ми мусимо фінансувати з бюджету університету.
Ми не зациклюємося тільки на європейських університетах, ми щороку відправляємо, скажімо, фольклорну експедицію в музей Пушкіна в Міхайловскоє. Студенти не тільки цікавляться Пушкіним, але й допомагають чисто в матеріальному плані цьому унікальному осередку. Це ще раз підкреслює те, що університети понад поділом, вони формують добрий міжлюдський клімат у взаєминах між людьми. Ми сьогодні з впевненістю можемо говорити, що наш університет має не тільки широку географію міжнародних наукових зв’язків, але творить добрий міжлюдський клімат. І серед іншого тут вміння акумулювати кошти для того, щоб такі контакти набрали масового характеру.
Як у Вас в університеті з "революцією"? Чи були якісь вказівки від Міністерства щодо перешкоджання студентам, що приймали участь в протестних акціях?
Я інколи жартую з приводу революцій - як то кажуть: «Є у революції початок, немає в революції кінця»...
Наші студенти брали участь в акціях, як і студенти інших університетів. Не було ніяких нарікань, крім того Міністерство освіти встановило навіть гарячу лінію для студентів, щоб врахувати їхню позицію, вислухати їх проблеми. Ми єдине, що розумно підходили у плані формування і навчального процесу, і відповідно їхньої участі у мітингах. Я жартую також, що "у нас 50 % студентів хочуть бути народними депутатами, тому для них "революції", мітинги, - це шанс реалізувати себе.
На одному з мітингів, які відбувалися в нас в університеті, я їм сказав, що Європа починається з кожного з нас, з кожного недопалку, який кидають не у коридорі гуртожитку, а у відведеному місці, що Європа починається з того, що студент не шукає, як не вчити предмет, а як дати хабар викладачу, не з цінностей хто краще одягнутий чи на якому автомобілі приїхав, а Європа починається зі знань. Якщо ми не будемо мати знання, то ми будемо лише обслуговувати європейців, а не будемо рівноправними партнерами.
Я наголошую також, що наш університет є європейським, він працює і ми дамо можливість вам реалізувати ваші бажання. Я задоволений тим, що студенти зробили перший крок і проявили себе, але після цього має бути складна, важка, але успішна праця тут. Це дійсно складні речі, але це те, що ми в собі повинні перебороти і це дасть можливість відкрито дивитися один одному у вічі.
Є так звана «психологія натовпу». В університеті є і психологічні спеціальності. Цікаво, вони на вашому ж "матеріалі", - студентах, - не проводили якісь досліди щодо революційних подій, поведінки студента в натовпі...?
Ми маємо дуже добру "Психологію". Незалежно від революцій. Коли я став ректором, то в першу чергу запросив до себе саме психологів і переформатував відділ виховної роботи. Ми маємо прірву між студентом і викладачем, - її немає бути. Наше завдання передати знання, а молоді – їх отримати. Якщо буде ця прірва, ментальна, міжвікова, то ця передача буде формальною і не буде мати свого доброго ефекту. Ми сьогодні по університету маємо повну картину того, чим живе наш студент і на основі цього ми створили групи кураторів, якіраніше були формальними, де психологи дають завдання опрацювати з ними певні теми та поступово почати процес налагодження діалогу.
Однозначно, що елемент, який стосується маніпуляцій людською свідомістю, ще від стародавніх часів, мав місце, так само воно є і в сучасній політичній науці. Однозначно, що студент має бути у нашому полі зору, якщо ми відвернемося від нього і тільки формально будемо підходити, то університет не бути жити тим життя, яким повинен. Тут не може бути поділу між викладачами та студентами. Наші психологи працюють не тільки зі студентами, а й з батьками, у нас є гаряча лінія. Студент має працювати у творчій атмосфері і не боятися задати запитання і отримувати на нього відповідь, що він далекий, бо всі вже про це знають, бо після такого, він більше ніколи нічого не запитуватиме.
