Спокуса усе перейменовувати наступає у часи змін. Люди, що їх по «зомбоящику» переконують в реальності існування таких речей як люстрація, дерегуляція, декомунізація та децентралізація, з часом починають прагнути все нових і нових «ацій» і «яцій». Дійсно, якщо якісь пацани у балаклавах валять монументи немов собачі буди, то чому б не спробувати змінити назву міста. Он, у Дніпропетровську ентузіасти аж пищать, як хочуть назвати своє місто чи то Січеславом чи то Січеградом...
Вітри бажань не оминули й Франківська. Рано чи пізно це мало статись. Адже суспільно резонансних тем, з яких можна зробити собі «ліфт впізнаваності» з кожною передвиборною компанією стає все менше. От йшли, йшли і дійшли аж до назви. Логіка зрозуміла. Від теперішнього «Івано-Франківська», воленс-ноленс, відгонить чимось совковим, якимось гротескним «Скотопрігоньєвском». Історія виникнення цієї назви закручена навколо колгоспних смаків та номінативних пріоритетів радянського партгоспактиву. Відповідно, в частини міського населення є зрозумілий запит на перейменування, тим більше, що історична назва ще не вивітрилась з пам’яті містян.
Ще у 90-і роки окремі мешканці Франківська намагались підняти (й, навіть, не з передвиборною метою) питання про повернення місту історичної назви. Проте, навіть перші несміливі натяки на таку можливість зустріли шалений опір естетів з бездоганним трудовим походженням. У полеміці ними використовувались переважно історичні штампи про «Потоцьких – катів українського народу» та публічні заяви на кшталт «не чіпайте Франка, нашого генія!» Те, що 20-річний герой Віденської битви не встиг за життя нікого поексплуатувати, в розрахунок не бралось. Тим більше не брались до уваги резони щодо епізодичного та нещасливого перебування Франка у Станіславі.
Зрештою, такі речі також на варто залишати поза увагою. Кожне суспільство має свої стереотипи, свої міфи і свої критерії прийнятності. Нікуди від цього не дітись. От, скажімо, Південну Родезію свого часу перейменували у Зімбабве. Чому? Бо Сесіль Джон Родс, попри всі свої цивілізаційні зусилля та організаційні таланти, був і залишився для більшої частини зімбабвійців клятим білим колонізатором у пробковому шоломі. Та й назва «Зімбабве» більше тішить вуха титульної нації. Крапка.
Те саме сталось з Бомбеєм, який тепер Мумбай, з Рангуном, котрий тепер Янгон, з Актюбінськом, що став Актобе, та із Сайгоном, що зветься нині Хошиміном. Як би не подобались нам оповиті легендами та утеплені звичкою старі історичні назви, але ж вирішувати, врешті-решт, не нам, а тим, хто в останні десятиліття заселяє міста у «країнах на шляху розвитку» із Україною включно. Чим «Івано-Франківськ» не назва для населеного пункту, чи не половина мешканців якого на вихідні і свята виїжджає до села? Й ким для них є Станіслав Потоцький? Питання риторичне.
Може для початку варто відреставрувати палац Потоцьких та встановити пристойний пам’ятник засновникові міста (а не таке похнюплене чудо, як той монумент Франкові, що замість швейцара зустрічає гостей готелю «Надія»), а відтак вже братись за масштабніші речі? Населення треба поступово готувати до змін та виважених рішень, а не сподіватись на раптовий спалах компетентності в людей, з дитинства дезорієнтованих інформаційними маніпуляціями.
Особисто я не впевнений, що у випадку плебісциту жителі міста виберуть історичну назву. Але те, що на компанії з перейменування політики та громадські активісти піднімуть свої рейтинги, не маю сумніву.
Якщо ж громаді все ж таки закортить дати Франківську свіжу назву, то я пропоную як тимчасовий (перехідний) варіант «Нью-Пациків». Ця назва має цілу купу переваг над усіма іншими. Перераховую лише ті з них, що першими впали на згадку:
1) Назва ідеально відповідатиме тому духові, що панує в місті в останні роки плюс вельми пасуватиме до зовнішнього вигляду міста, прикрашеного приємними новобудовами;
2) Мешканці історичного села Пациків (також, до речі, перейменованого), радше за все, не візьмуть з сусідів дорого за використання рідного бренду;
3) Якщо Франківськ стане Нью-Пациківом, то містяни зможуть і тут і за кордоном гордо називати себе «пацаками» й вимагати у всіх приїжджих казати їм «ку», як у відомому кінофільмі; а ще це слово легко і невимушено вимовляється (так само, як і народна назва автобусів «пежо», котрі свого часу для всіх тутешніх стали «пижиками»);
4) Така назва підсвідомо спонукатиме нас до вдосконалення;
5) В назві є англомовний елемент, що неухильно наближатиме нас до теплого (поки що) лона Західної цивілізації;
6) В назві присутній дефіс, до якого вже звикли генерації містян, народжені після 1960-го року, що не спонукатиме нас до когнітивного дисонансу та інших прикрощів.
А ще мені казали, що китайці в розмовах називають наше місто «Іфань». Може збрехали?
Володимир Єшкілєв