Церковні дзвони відганяють злих духів, очищають фізичний і духовний простір, сприяють довголіттю тих, хто чує храмове дзвоніння. На жаль, сьогодні це вміння подекуди втрачено, тож нечасто чуємо справжній церковний передзвін. Учений-кампанолог Богдан Кіндратюк своїми працями доводить, що музика дзвонів лікує.
Недавно в Івано-Франківську побачили світ два видання — «Дзвони та дзвоніння в народній творчості» і «Дзвони та дзвоніння у творах українських письменників». Їх автор — доцент ПНУ ім. В. Стефаника Богдан Кіндратюк уже давно вивчає історію дзвонів Станиславова—Івано-Франкіська, літописні джерела історії дзвонів на наших теренах, їхній виховний та оздоровчий вплив. Сьогодні при університеті створено Центр вивчення дзвонарства, і очолив його Богдан Кіндратюк.
Який вплив дзвоніння на духовне життя і довголіття людини? Мелодія дзвонів вселяє у наші душі мир і спокій, підносить дух таѕ лікує, переконує Б. Кіндратюк. Уже кілька років він вивчає історію дзвонів та досліджує лікувальний ефект від їхньої музики.
«Я давно цікавлюся історією української музики, — розповідає автор книжок. — Збираючи матеріали до книги про музику Галицько-Волинського князівства, з’ясував, що головну роль у розвитку звукового мистецтва тієї епохи відігравала Церква, невід’ємною частиною якої було дзвонарство. Воно й вплинуло на подальший розвій музики на наших теренах. Коли книжка вийшла, поважні професори зі Львова та Перемишля, так би мовити, благословили мене на дальшу роботу в цьому напрямі. А вже коли дослідник заглиблюється у свою тему, то, звісно, вивчає її зусібіч.
Отож, щоразу буваючи у різних місцевостях, слухаючи розповіді селян, священиків, ченців, я зрозумів, що у звуках дзвона є щось особливе. Недарма ж його називають голосом Божим. Та й у наших давніх легендах і переказах зафіксовано, що церковний дзвін може і нечисту силу проганяти, і своїм чистим та могутнім звуком душу й тіло лікувати».
Особливо цікавими є дослідження Кіндратюка про народні вірування, пов’язані з використанням дзвонів, та наведені автором фольклорні взірці. Скажімо, приказка про ледачу дівчину звучить так: «Будеш ти ще від великого дзвона посторонком бита», що означає — бита шнуром від великого дзвона.
Б. Кіндратюк пише, що Іван Франко наводив такий звичай, котрий побутував у Дрогобичі: дівчину, яка привела нешлюбну дитину, саме в такий спосіб виховували біля церкви, у неділю шмагаючи її вимоченим три дні у соляній воді шнурком від церковного дзвона.
Розповідає автор і про більш людяний звичай, пов’язаний із дзвонами і дзвоніннями в Україні: людину, котра втратила голос, поїли водою із дзвона.
Леся Тугай,
