Хрестикові зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас. У тектонічному відношенні — це складна композиційна система, яка об’єднує один або кілька ритмічно-пластичних рядів різнотипних солярних знаків, нанизаних на “ретізки”, ремінець тощо, розміщених між собою на віддалі “переліжок” і з’єднаних “чепрагами” . Композиційним центром часто виступає більший за розмірами рівносторонній хрест, що об’єднує всі інші, іноді щораз менші хрестики.
Зґарди - є однією з найменш досліджених типологічних груп гуцульського мосяжництва. Надзвичайно скупі, інформативного характеру дані про них, які зустрічаються у працях дослідників кінця XVIII початку XX ст. дають можливість стверджувати лише факт їх побутування серед гуцулок, а також місце в ансамблі жіночого "прилюдного убранє" (святкового одягу), однак ні в одному, із відомих нам, писемних джерел не знаходимо ніяких відомостей про оберегове значення, а тим більше семантичне трактування цих жіночих прикрас.
Вперше на семантику окремих мосяжних виробів та їх орнаментів звернув увагу, досліджуючи "процес асиміляції солярної емблеми і знака хреста..." на гуцульських зґардах, відомий мистецтвознавець П. Жолтовський. "На зґардах..., — зазначає вчений — ... можна крок за кроком простежити, що спочатку до дисковидної пластини додаються чотири хрестовидно розміщені кружки, далі ці додатки ускладнюються і збагачуються у своїх формах. Згодом хрести втрачають свою рівнораменність: одно з рамен стає довшим і хрест набирає вже специфічної християнської культової форми...”.
Із сказаного вченим, можна зробити висновок, що один із типів хрестикових зґард розвинувся на основі металевих розетоподібних (дисковидних) жіночих нагрудних прикрас, які в окремих місцевостях ще називали "ґардами", "сороківцями"* або "шелестами".
Так, польський дослідник Л. Вайгель, який впродовж кількох років вивчав життя і побут карпатських верховинців в околицях с. Жаб’є (зарах Верховина), занотовує: "Багатші гуцулки носять ґарди ("gardy"), що складаються "з двох, трьох рядів "cwancygierow", талярів або інших срібних монет". С. Витвицький також у своєму історичному нарисі зазначає, що "маєтні гуцулки" поверх скляного намиста ("пацьорок") носять зґарди із сороківців ("sorokuwcow").
Поступово дослідники серед різноманітності гуцульських жіночих нагрудних прикрас: "лискавок", "венеційських" коралів, "писаних пацьорок", "кпокічок" тощо, в тому числі й металевих ґард, виділяють зґарди хрестикові. Так Л. Вербицький, описуючи багату, святково одягнену гуцулку, серед її нагрудних прикрас підкреслює: "Дальше видно нашийники з ланцюжків, на яких висять хрести менші, зґарди з хрестиків, або зґарда хрестикова...".
Отже, як засвідчують джерела, вже у кінці XIX-поч. XX ст. під назвою "зґарда" повністю розуміють жіночі нагрудні прикраси із "мосяжних хрестиків наборсаних на шнур, ремінець або ретізку з переліжками".
Зараз поки що важко однозначно стверджувати час розповсюдження хрестикових жіночих нагрудних прикрас на Гуцульщині. Постійне пограбування місцевого населення під час завойовницьких розбоїв та зневажливе ставлення до національних традицій з боку окупаційних держав, зумовило відсутність систематизованих колекцій мосяжних виробів, в тому числі й зґард хрестикових у територіяльному, а тим більше, хронологічному відношенні.
Разом з тим, до нашого часу, наприклад, так і до кінця не встановлено етимології їх назви. Слово "зґарда", на відміну від багатьох термінів гуцульського мосяжництва, відсутнє у словнику давньоруської мови. У словнику староукраїнської мови XIV-XV ст. знаходимо слово "ґардоу", — від молдавського "Гард" — загата.
В етимологічному словникові слово "ґард" пояснюється як запозичення від молдавської, болгарської або румунської та означає "загату у водоймі для ловіння риби". У свою чергу молдавське слово "ґард" український лінґвіст Д. Дзендзелівський виводить із дакомезійської або слов’янських мов. Тут же вперше знаходимо тлумачення "ґарди", як прикраси, чи оздоби у вигляді намиста з монет, яке, за твердженням укладачів словника, утворилося від французького "garde" — (ефес — кругла бляха на руків’ї шпаги) і пов’язане з дієсловом "garder" — зберігати.
Дослідник гуцульських гідронімів Ю. Карпенко також схильний вважати, що слово "зґарда" може бути похідним від слова "городити", "огороджувати", що рівноцінно до "оберігати". Якщо ж взяти до уваги, що у давнину прикраси, особливо нагрудні, виконували роль оберегів (від "злого ока", тощо) тоді припущення вченого є дуже близьке де первісного призначення цього типу гуцульських прикрас. Тим більше, що саме про ґарди ("gardy") йдеться у ранніх історіографічних джерелах.
Очевидно місцева назва "зґарда" є трансформованою (через фр.- польське) від "ґарда", як така, що відповідала змістові первісної захисної функції даного типу нагрудних прикрас. Тому, на нашу думку, процес "асиміляції солярної емблеми" (хреста у колі) і знака хреста (християнську символіку)..." слід розглядати лише як один із етапів у творенні зґард".
У цьому зв’язку, слід гадати, що формування зґард пройшло довготривалий шлях розвитку, започаткований язичницькою традицією оберегів у вигляді різноманітних, у тому числі й нагрудних амулетів, наділених благодатною силою заступництва. Очевидно, насіння плодів, різноманітних жіночих фігурок, сокирок тощо, кожне з яких виконувало певну оберегову функцію, спричинилося до витворення складнішого типу оберегів — намиста у вигляді однієї або кількох рядів (низок) насіння плодів — "кпокічок", кам’яних (шиферних), а пізніше скляних і металевих бусинок тощо. Тому поява круглих медальйонів у VI-VIII-IX ст., які, судячи із способу завішування, носили на грудях — це своєрідний процес розвитку кулеподібних елементів (бусинок, намистинок) у більш зручнішу для носіння та орнаментального оздоблення (семантичного означення) форму металевих, вирізаних з бляхи кружків чи литих розет-дисків.
Очевидно, внаслідок цього закономірного формотворчого процесу з'являються одно або кількарядні металеві намиста, які, в залежності від типу розетоподібних елементів (ажурних чи суцільнолитих ґравірованих медальйонів, монет, тощо) та розміщенням їх у системі прикрас-оберегів, у різних місцевостях називали монистами, сороківцями, шелестами, ґардами чи зґардами.
Однак, основним, на наш погляд, фактором формування зґард хрестикових в карпатських землях, була поява натільних хрестиків. Певний період, внаслідок вимушеного "приховування" релігійної приналежності, що було притаманне на ранньому етапі поширення християнства, в тому числі й на території сучасної Гуцульщини, і як чужий в системі традиційних місцевих прикрас елемент, натільний хрестик спочатку носили схованим під "ношею". Однак поступово, під впливом морально-етичних норм, сформованих християнською ідеологією, коли знак хреста для гуцула стає ознакою його духовности, натільні хрестики переносять з-під "ноші" на одяг, де вони перетворюються із суто християнського символу в оберіг нового релігійного змісту.
Від цього часу гуцульські хрестоподібні амулети розвиваються у двох напрямках: у чоловічі хрести-обереги і, як маленькі (порівняно із посередніми) хрестики-елементи на жіночих нашийних прикрасах. Так, наприклад, І. Вагилевич у своєму дослідженні зазначає, що серед "всяких жіночих блискавок... гуцулки носять мониста з густим шнуром корапиків, перевтиканих крижиками, кружками, перстениками...". А вже польський дослідник В. Поль занотовує, що "в стрийському погір’ї гуцулки між хрестиками привішують жовті перстні, "жуковини" (круглі металеві диски-сороківці). Л. Вербіцький, перераховуючи жіночі нагрудні прикраси, наголошує, що гуцулки "Уживають також нашийники з пацьорок скляних або бурштинових з хрестиками".
Однак, поступово хрестики на гуцульських нагрудних прикрасах із доповнюючих стають основними елементами. Таким чином, хрестики на прикрасах стають самостійними елементами, перетворюючи "пацьорки", "перевтикані крижиками" — у зґарди — дорогі хрестикові нагрудні прикраси, які поряд із венеційським та кораловим намистом, сороківцями і шелестами стають ознакою "маєтності", тобто відповідального соціяльного становища в громаді. Адже, майже всі дослідники (Л. Вайгель, Л. Вербіцький, С. Витвицький і інші) стверджують, що тільки "маєтні" гуцулки могли собі дозволити "кокетувати в ґардах".
На зґарди, як значну матеріяльну цінність серед місцевого населення, звертає увагу Михайло Коцюбинський, який, можливо, як ніхто інший із дослідників, пізнав суть гуцульського світогляду: "Правда вона (Палата) любить пишне "лудинє" і немало десь піде грошей на..." дорогі зґарди... Тому бувало, що багаті "ґаздині" у святкові дні й до церкви одягали поряд з іншими прикрасами (нагрудними хрестиками, коралями, пацьориками, шелестами тощо) по кілька важких зґард. Так, М. Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків" підкреслює: "А декотрі, дуже заможні, як от Палата... навіть у будень носила шовкові хустки... а важкі зґарди гнули її шию".
До найраніших, на нашу думку, прикрас даної групи, можна віднести зґарди із нанизаних на ретізку "крижиків" ("криж" — від давньоруського "крьіжь") у вигляді рівнораменних або злегка видовжених хрестиків із прямолінійними обрисами рамен і стрижня та трапецевидним завершенням їх закінчень. Наше припущення базується на порівняльному аналізі зґардових крижів та однотипних гуцульських нагрудних хрестів із, аналогічних обрисів, "ритою" в камені хрестографемою на Писаному Камені у Верховині, яку вчені відносять до ХІ-ХІ І ст. А також зображення майже ідентичних за формою хрестів на дерев’яних хатніх іконах XVII-XVIII ст., які Володимир Шухевич назвав образами з "давнішої доби".
Цей тип християнських ідеограм на Гуцульщині розвинувся, на нашу думку, на основі найраніших язичницьких рівнокінцевих хрестів у вигляді злегка розширених від перехрестя закінчень рамен і стрижня. Все це дає підстави припускати, що одним з найдавніших зґардових елементів були зґарди язичницького типу. Це ще раз підтверджує наші припущення, що зґарди - одні з найдавніших типів прикрас.
Порівняльний аналіз різнотипних гуцульських зґард привів нас до висновку, що їх дальший розвиток проходив, в основному, шляхом поступового збільшення кількости, нанизаних на ретізку декоративно збогачених "хрещиків" у вигляді різноманітних — хрещатих, трилисних, ромбовидних та інших типів хрестиків із кулькоподібним, змієвидним, хрещатим та іншим завершенням. Тому визначальним для даного етапу творення хрестикових зґард є не пластично-орнаментальне збагачення окремих композиційних елементів, тобто хрестиків, а розвиток їх об’ємнопросторової системи у вигляді збільшення кількості рядів, які іноді досягали 5 а то й 7 низок. Цей формотворчий процес припадає на період високого відродження традиційної художньої культури другої половини XVIII-XIX ст.
Дослідивши значну кількість даного типу гуцульських нагрудних прикрас у музеях Львова, Києва, у Чернівцях та в Коломиї, нами виявлено, що поступово, порівнянно скромні за розмірами і виражальними засобами хрестикові зґарди-обереги, очевидно під впливом місцевого національного "відкритого до декоративних надмірностей смаку" перетворюються у важкі багатооздоблені, іноді переобтяжені різноманітністю окремих елементів ("хрещиків", "переліжок", "пацьорок" тощо з їх орнаментально-семантичною нагромадженістю) прикраси. Єдиним "старовіцьким" елементом, який із часом не втрачає свого первісного знаково-семантичного навантаження, залишаються чепраги, конструктивно-з’єднуюча функція яких уможливлює орнаментальне традиційне оздоблення у вигляді найрізноманітніших: розетоподібних площинно-трактованих чи ажурних багатопроменевих або хрещатих солярних ідеограм.
ПОЯСНЕННЯ:
* Сороківці — металеві нагрудні прикраси у вигляді одно- або кількох рядів монет "sorokuwcow" або "сипаних" (литих) дисків-розет, нанизаних на ретізку, ремінець або шнурок.
** Шелести — металеві нагрудні прикраси у вигляді одно- або кількох низок імітованих монет у вигляді тоненьких орнаментованих латунних бляшок, які при ходьбі чи різких рухах "шелестіли".
*** Пискавки — блискучі скляні коралі.
**** Писані пацьорки — металеві, декоративно оздоблені прикраси.
***** Клокічки — кругле насіння, нанизане на шнурок.
Софія Боньковська, журнал "Наше життя" №1, 1999
Спадщина предків
