Привид близьких виборів гуляє вже не лише на «місцях», він шугає і коридорами Верховної Ради, і кабінетами Банкової. Одних лякаючи, інших потішаючи, ще інших змушуючи міняти стратегії виживання находу.
Причин для дострокових всеукраїнських виборів, як завжди у нас, не одна знайдеться. Це і намагання ряду олігархічних груп у змові і самостійно потіснити зростаючий вплив Порошенка та його оточення на їхні священні бізнес-інтереси на священній їхній землі, це також, безумовно, криваві ігри крємля, це і де-факто давно заретушовано існуюча політична криза в Парламенті, відтак і в уряді – «вибрики» Самопомічі, Батьківщини, Радикальної партії, - а невдовзі до довгого списку незадоволених вже не приховано додадуться інші різнокаліберні фігуранти цієї політичної хатини зі слабким фундаментом і «кришею» не для всіх з самого початку.
Це і інші причини, що витікають із сьогодення на порядок денний вже завтра.
Однак найбільшою причиною є, і досі не видно резонів, щоби вона слабішала, об’єктивні невдоволення українців чинною владою, яка, звісно, представлена в особі Гаранта Конституції і Головнокомандуючого та Капітана Кабінету Міністрів. Що вдієш, влада завжди персоніфікована, як добро і зло.
Вже далеко не лише помітно експертним фіксаторам та регуляторам флуктуацій в соціумі, що рейтинг ключових владних політичних персон вже не просто низько присідає, вже провисає задницею над прірвою. А задниця з кожним днем важчає, це притому, що у більшості співвітчизників п’ята точка не по днях, а годинах худне.
А як щодо ситуації на Сході, коли ні війни(офіційно), ні миру(фактично) ? Зміни до Конституції, які викликають багато запитань в суспільстві, різке розчарування збоку багатьох реальних реформаторів, а не симуляторів, яким в адміністрації глави держави не найшли адекватне місце на державній роботі з адекватними до ситуації в країні функціями.
Реформа міліції – ніби добре, але бодай такі зміни в прокуратурі, СБУ, судах – вони застряли. Сильного ефекту від антимонопольних законів немає, боротьба з корупцією скоріше нагадує фріфайтинг, де шанси на рингу урівнюються моральними можливостями одного із бійців кусатися, плюватися, по яйцям бити і симпатіями рефері до «сильнішого», ніж конкретну розправу за лічені відрізки Ч.
Народом плеканої і сто разів анонсованої владою деолігархізації без прямих зусиль перших і найперших осіб в державі не буде.
Піраміда не усікається зверху і з основою піраміди слід бути вибірково… обережними, бо руйнується, курва, уся фігура. Ось так езоповою мовою нещодавно пояснив Юрій Луценко гальмування реформ. Чомусь начитаний у в’язниці Юрій Луценко не пояснив, що найдовершеніші піраміди формуються не за принципом «МММ» - поки піпл хаває у нас є на горі час, а за системою чисел Фібоначчі і Золотого перетину чи січення, де хоч вертикалі і горизонталі не змішуються, зате з гармонійними ліфтами й нішами перетинаються. І літами-роками стоять, стоятимуть.
Либонь найгострішою передумовою до позачергових президентських стануть позачергові парламентські. Які напевне актуалізують неспроможність владної політичної сили і її супутників «повернути баланс на свою користь». Відтак аби уникнути не лише політичної кризи, а й геополітичної з усіма похідними від неї і дотичними до неї, чинний президент змушений буде вдаватися до дуже ризикованих кроків, аби не вдаватися до ще більших ризикованих кроків, таких як розгін «Третього Майдану» або «Війну з Усіма»( в тому числі фатально запізнілу з олігархією і корупцією).
Дострокові президентські вибори теоретично можуть бути для нього виграшними, принаймні, не програшними, у разі бізнес-гарантій йому в статусі «екс», хоч останній сценарій мінімально імовірний. Він може вдатися до екстримально популістичних дій, на кшталт «роздачі морів бубликів» пенсіонерам, пільговикам, воїнам АТО, якщо вдасться лисячими путями вициганити у МВФ черговий транш.
Він може застосовувати риторику «краще зі мною «сірим» – без мене «чорно-біла смерть», розраховану найпаче на електорат з установкою «аби не гірше», «аби не повномасштабна війна», на той, який, здебільше, голосував за нього на «перехідних» виборах. Чи це ментально революціоністський електорат(перепрошую, виборець), чи наш президент ментально революціоністський чол ? Еволюціоністський. Тоді доведеться нам чекати тисячі або мільйони років, мавпувати і ще раз мавпувати, поки випрацюється в усіх нас коректний мутагенез. А хвости і улюблена вербиця не відпадуть все одно.
І він може з тріском програти. Навіть вірогідніше, ніж просто «може». Він і його свита можуть не розрахувати в своїх покоях, що якщо ти не рухаєш історією, то історія рухає тобою. Люди здатні не лише діяти інстинктивно, убезпечуючи себе від голодної смерті залишати все як є, а й інтуїтивно – а це складніша і вища матерія, – торуючи лісами собі шлях до цивілізації, і вже без бажання в італіях і чехіях, а тут, дома. Тим паче, що і за інстинкти будуть разюче чіпати їх його конкуренти, вказуючи правдиво і облудно, хто у всьому винен і як нам далі жить-жувать.
Тоді інстинкти можуть переважити інтуїцію в Гаранта, і він, наприклад, запровадить «воєнний стан», коли реальна ситуація не буде гіршою, ніж вона є від квітня 2014, що відмінить чи послабить суттєво усі «наші свободи». Але це може тільки нашкодити йому і усім (якщо, звісно, справді на те не буде реальної необхідності).
В умовах і без того далеких від справедливих, заможних і вільних, такий стан речей здатен, зусиллями різних сил в країні і за межами, вилитися в «Майдан». Або «квазі-майдан», до якого воленс-ноленс можуть долучитися і непідкупно незадоволені юрби на хвилі обурення. І що йому робити тоді ? Розганяти водометами, чи, може, кийками, а потім кулями а-ля папірєднікі ? Інстинктам виживання гіпотетично здатен піддатися будь-який мільярдер, навіть добрий, хароший, як у нас.
У світі почнуть, європейському, мало-непомалу порівнювати Порошенка з януковичем. Зовнішній ворог №1 витисне з такої ситуації максимум, постарається, якщо до того часу, звісно, сам не ґеґнеться під звуки реквію «слався страна, магучій раздєлімий».
Словом, дуже певно, дострокових виборам бути не лише до Ради.
Чому в такому випадку повинна перемогти обов’язково пані Тимошенко, а не, скажімо, на горі популярності, топ-європейськості (в українському сенсі) пан Садовий ? (Свідомо не розглядаю потенційність перемоги ватного кандидата, позаяк маємо відрубані горе-регіони, без йоти зловтіхи, і до Донбасу можуть приєднатися ще відрубки – не дай Боже, попри все.) А, як було сказано вище, народ інстинктивно чи інтуїтивно вибір кращої цивілізації давно зробив.
Чи може Тимошенко бути головним рупором цього шляху туди, а не назад ? І чому доконче не Садовий ?
Однозначно – може і буде. Тому, що це єдина людина (не буду оригінальним, дарма, що в юбці) у кого з усіх значимих і представлених на сьогоднішній день в політікум-елітаріум , найбільше розвинена тяга до влади. Воля до влади, як предметно філософічно охарактеризував класик Ніцше.
Чи в такому випадку її імовірнісне президентування не переросте тут же в дикий авторитаризм. В дикий – ні. Вона не дика , вона не дико багата і вона не дико бідна. В авторитаризм – в частковий, безумовно, так. Більше того, щоб бути альфа-рушієм позитивного процесу, авторитарність в допустимих межах є просто необхідною. Цього не зрозумів чи не забажав Ющенко, від цього рішенню ухиляється чи неправильно користається ним Порошенко. Це, якщо ще не зрозуміла, то зрозуміє, коли отримає владу, доконче Тимошенко.
Бо воля до влади, на відміну від просто влади, в руках, воістину здатна творити чудеса. Вона примушує утворювати антанти з усіма наявними олігархами, в тому числі колишніми найбільшими ворогами типу Фірташа і данєцкіх, а потім воля до влади за наявності влади примусить її в особистих інтересах (не грати в подальшому проти неї з іншими партіями і політиками) і в інтересах усього суспільства зрадити, кинути олігархів : когось «вислати» в еміграцію, когось посадити, а когось націоналізувати(майно), залишивши при собі в пазусі тільки безпечних спонсорів, які будуть сплачувати удатно податки до бюджету з гарантією, що їхній бізнес, як у тих хлопців, шляк лисий не трафить. І вперше інтереси простого народу, інтереси глави держави та інтереси великого бізнесу почнуть збігатися майже пропорційно.
Ба не тільки. Інтереси середнього класу теж почнуть урівнюватися, а клас множитися. Причина знову тут невигадлива і невибаглива – воля до влади людини, що не захоче втратити владу, а відтак волю, ризикну сказати, до життя.
Реформи судів, реформи інших інститутів державної, самоврядної і приватної форми, арешти корупціонерів, деолігархізація, демократизація законодавства та загалом чи не всіх сфер життя (зазначимо: помірна, не галопуюча, та це плата за стерпний порядок і налагоджену справедливість ) – все це буде здійснено за великої підтримки і ініціативи Тимошенко. І все, повторюю, через небажання доводити ситуації до антагонізмів (майданів і майданів), небажання втрати влади, йти шляхами змін зі знаком плюс в країні її примножувати. І це єдиний спосіб утримати і збільшити власну владу у двадцять першому столітті в країні Україна.
Ще одна підстава довіряти Тимошенко і ставити на неї усім, воля лишитися в історії. І тут теж потрібно зазначити, що, попри цілу низку недоліків, притаманній цій людині, є ця вкрай необхідна для нашої країни зараз людська риса в ній – пасіонарність. У нас є розумні, прозахідні, інтелектуально оснащені, соціально підковані і демократично заангажовані люди, навіть вже в політиці, але тих, яких долає манія власної обраності – обмаль. Підкреслюю – не глибоко хвороблива манія, а здорова манія, без якої малі ніколи не стають великими.
І хоча герої творять історію не зовсім так як це собі уявляв історик позаминулого століття Карлейль, але тільки харизмати залишають надовго сліди. І хай це будуть півщирі, півбілі чи півчорні харизмати, навіть для когось смішні, проте тільки вони і тільки воля до влади. Піраміда не вибудується тільки основою, чи з основи – волонтерські рухи, громадянські організації, армія, окремі достойні особистості, культуртрегери, – вона буде неповною. Верхній край піраміди в дотику з іншими гранями структури – формує усю піраміду (знали про це давно не лише утаємничені масони).
Важливим в сходженні Тимошенко становить і зовнішній фактор. Можливо, невдовзі навіть визначальний, який і примусить Порошенка так би мовити уступити дамі місце. Продиктований він, як це не жахливо і парадоксально звучить, не ким інше як путіним.
Війна і санкції – Євробомонд не бажає ні одного, ні другого, як пересвідчуємося вже віддавна. Володар крємля через своїх підданих і куплених в Європі давно дає прямі знаки, що ситуація « Т замість П» пришвидшила б вихід зі складної ситуації для всіх. Іначє, війна довга і для всіх. Схиляється все більше до кандидатури Тимошенко, хоч не у повному своєму складі, і Демократична партія США, представник якої Хілларі Клінтон має досить потужні шанси на крісло в Білому домі вже через півтора року. Вони не хочуть ні воювати за Україну, ні воювати з рашкою, ні давати Україні зброю, тому на тихі з крємля вигуки у вушко їм «better Julia, вигукують так само тихо і плутано «maybe be». Однак “be”.
Але це лише парадоксально для українців, що путін пришвидшує зміни на краще в нашій країні президентом Тимошенко, проте не жахливо, на відміну від «подарованої» нам війни.
Час грає не на нього, і вже ні він, ні Росія не вирвуться без фатальних втрат і поступок – оптимісти дають не повних два роки, в зв’язку з таненням золотовалютних резервів і зниження ціни за барель нижче 40 у.є., а песимісти три роки.
До всіх психологічних недуг путіна додається ще й одна : він в політиці не лише кривавий консерватор, а ще й естет-консерватор. Давня мрія трахнути україну, маючи в її особі і при собі жінку, якій не менш давно приховано симпатизує, то велика зброя проти нього ж. Знову ж таки, через час, якого у нього мало, і через те, що Тимошенко що, що, а втрати владу на догоду куди більш авторитаристу , ніж вона сама, ніколи не захоче.
Тому й Україна нічого не втратить у черговому флірті з москвою, який вже , на щастя, і фліртом по формі і суті не буде, і, найголовніше, який до шлюбу не доведе, а тільки, повторюю, виграє на користь України в часі. А якщо – війна знову, то все одно втратить стільки, скільки б втратив Порошенко без реформ.
Так, Тимошенко, без емоцій Тимошенко, позитивних чи негативних. Лише твердий розрахунок на майбутнє і у майбутнє. Аргумент наступний: вона на відміну від всіх, хто був і є на «її місці», проблему того, чи вона бізнесмен чи політик вирішила давно і остаточно. Тепер їй прийдеться, таки прийдеться вирішити проблему чи політик чи державний діяч. А ця проблема вирішиться тільки в стані «нарешті президент».
Тому й не Садовий, повертаючись до свого запитання, що у нього волі до влади на порядок менше, а харизми ще менше. І ненабагато менш зараз, ніж в Тимошекно зараз, зобов’язань перед олігархами. Вона піде на страх і ризик цей вузол розрубати, а ось він, не думаю. Тому у разі його обрання президентом країна втратить доброго мера, як втратила вона вже в особі Гройсмана, і набуде поганого, дуже слабкого, перед усіма заграючого президента. Результат цього – знаємо: гірше Ющенка. «Хороший хлопець – погана срєда і день середа, не неділя». Галичині ганьба. Не хочу.
А потім Тимошенко піде, як колись пішла була Маргарет Тетчер, виконавши все, що могла, вспіла і не вспіла, хотіла й не хотіла. І так само, як англійська «залізна леді», образиться на молодше покоління виборців, що скажуть «спасибі леді Ю – передайте будьте ласкаві естафету і повноваження нам – ми хочемо ще більше кращого життя ніж Ви можете нам вже не дати а сприяти». І залишиться в Історії Нової Країни.
P.S. Тимошенко, хто не помітив, це ходяча, жива персоніфікація нинішньої країни, яка з бідами, потугами таки змінюється. Така ж неоднозначна, багата і нещасна, вічно перспективна, спрагла до тріумфів і часто не у виграші, допоки час не той. Ну хіба є краща кандидатура, чи українці заслуговують на кращу/гіршу ?! НЕ ВЛАДА А ВОЛЯ ДО ВЛАДИ ПЕРЕТВОРЮЄ ПОСЕРЕДНОСТІ НА ЛІДЕРІВ І НЕ ДАЄ ЇМ ВТРАТИ НІ ВЛАДУ НІ ВОЛЮ – У ВІДПОВІДНОСТІ ДО ІНТЕРЕСІВ УСІЄЇ НАЦІЇ.
.
