Гори і люди. Гуцульські космонавти

 

/data/blog/61812/3e9795e778fe541f20d661113ee7e2c0.jpg

 

Пропонуємо другий нарис з майбутньої книжки журналіста Богдана Скаврона, яку він зараз готує до друку. Збірка стане своєрідним підсумком за двадцять років знайомства автора з горами і людьми. Наразі Богдан Скаврон вибирає видавця і не розглянув ще всі пропозиції.

ГОРИ І ЛЮДИ. ГУЦУЛЬСЬКІ КОСМОНАВТИ

...Дорогою до Бiлих Ослав менi подумалося, що життя пастухiв на полонинi чимось подiбне до перебування на космiчнiй станцiї. Така сама вiдiрванiсть вiд свiту на довгi мiсяцi, суворий побут без зручностей цивiлiзацiї i робота без перепочинку — худiбка вимагає догляду. Навiть запас більшості продуктiв пастухам доводиться брати із собою. Чи не тому проводи на полонину часом вiдбуваються не менш урочисто й поважно, нiж звичний тепер запуск космічної ракети?

На полонину пастухи йдуть у травнi, коли у високогiр’ї ще подекуди лежить снiг. А повертаються на долину наприкiнцi серпня, як трава стане занадто жорсткою для пашi. Уже зовсiм скоро пастухи та вiвчарi зiйдуть з полонин i знову зустрiнуться зi своїми односельцями, вiд яких хiба зрiдка якась вiстка приб’ється туди на верхи, попiд хмари. I далеко не завжди знайдеться мiж нинiшнiх пастухiв такий смiливець, що наважиться знову погнати худобу-маржину на полонину на друге лiто.

Перед цiєю поїздкою я вже знав, що цьогорiч бiлоославським пастухам влаштували врочистi проводи на полонину: зi святковим концертом, народними забавами, виставкою робiт народних умiльцiв. За селом, в урочищi Дремблюшка з такої нагоди спецiально спорудили дерев’яну сцену. Як iнакше, бо ж гостi були тут i з iнших районiв, i з обласного центру i з Києва, i навiть з Австралiї.


Степан Ципин, чи не найстарiший карпатський пастуший ватаг, був верхи на конi i в парадному вбраннi. Перед тим, як рушити в гори заспiвав чомусь сумної: “Вiвцi ж мої вiвцi… Хто вас буде пасти, як мене не стане?”. Тепер я знаю, що старий пастух тодi трохи злукавив. Бо пастух таки залишився, а от овець у Бiлих Ославах вже майже не стало. Принаймнi на Рокету Степан Юрович цього лiта погнав лише кiлька десяткiв корiвок та телиць. Та й тих — у спiлцi з худiбкою iз сусiднього села Банi Березової.

На полонину спершу йдеться дорогою, а потiм ледь помiтними стежками-плаями. Корови йдуть поволi, тож мандрiвка на Рокиту займає у пастухiв десь зо чотири години. Але нiхто не поспiшає. Тут усе все робиться заздалегiдь i все вiдбувається вчасно.

...Обiдньої пори жiночка у Бiлоославськiй сiльськiй радi вiдмовляла мене вiд подорожi на полонину. “Ви там неодмiнно заблудите, — запевняла вона мене. — Туди немає дороги, треба йти стежками через лiс”. Нарештi порадила зачекати два днi, коли буде йти нова змiна на... ретрансляторну телевежу,яка стоїть поряд з пастушою стаєю на полонинi. Комп’ютерний монiтор, що виблимував перед працiвницею сiльради, раптом нагадав менi, в якому столiттi ми живемо. Приречено зiтхаю,зрозумiвши, що того старосвiтського пастушого життя, коли довкола були лиш безлюднi гори, в нашу космiчно-комп’ютерну еру, я вже, на жаль, не застану. А так хотiлося, бодай краєм оказазирнути в минуле!

Звичайно, я й перед тим сумнiвався, що на полонинi, як у тi давнi часи, пастухи ходитимуть в постолах i просмолених сорочках та виграватимуть на флоєрах. Але незвичного поєднання традицiйної архаїки в побутi полонинських пастухiв та такої виразної ознаки сучасної цивiлiзацiї як телевiзiйний ретранслятор, я не сподiвався.

Далi — бiльше. Двоє бiлоославських пiдлiткiв, що погодилися таки провести журналiста до пастухiв, розповiли не менш цiкавi iсторiї про побут сучасної полонини. Поки ми виходили за село, один iз хлопцiв захоплено розповiдав, що по недiлях на Рокитi можна побачити справжнiй екстрiм. Парубки iз сусiднiх Чорних Ослав, осiдлавши мотоцикли, гасають полониною як справжнi байкери. Десь на Петра один хлопчисько добряче побився, упавши разом з мотоциклом. Добре, що поряд була машина, на якiй приїхали сюди вiдпочивати якiсь туристи, i бiдаку вчасно привездли в лiкарню.

Мої супутники твердо переконанi, що назва цiєї полонини — Рокита — з’явилася вiдтодi, як тут збудували ретрансляторну вежу, яка справдi, нiби ракета стримить на вершечку гори. “Коли я був малим, то думав, що там, на горi стоїть справжня ракета, люди туди заходять i там собi живуть”, — зiзнався один хлопчур. Я знову пригадав свої космiчнi асоцiацiї стосовно побуту пастухiв i посмiхнувся.

“Якщо добре попросити, то можна зайти досередини i подивитися, якi там є телевiзори, — тим часом захоплено розповiдав хлопець. — А якщо залiзти на вежу, то звiдти навiть Коломию видно — ввечерi таким синiм свiтлом за горами свiтиться”. Роблю для себе висновок, що цiкавiсть до новiтньої технiки явно переважає у цих сiльських дiтей iнтерес до пастушого життя.

“А коли були проводи на полонину, то один пастух виграв магнiтофон, — каже iнший мiй провiдник. — А ще їм цього року подарували телевiзор. Вони взяли те все з собою на полонину”. Пiсля цих слiв моя надiя застати бодай шматочок гуцульської романтики на полонинi зникає остаточно.

...Нарештi полонина. Дорогою ми двiчi робили перепочинок бiля струмкiв, щоб напитися води, яка уже через кiлька крокiв знову виходила з потом. Крутий пiдйом i нестерпна спека робили своє. Сонце в тi серпневi днi, нiби вирiшило вiддячити за прохолодне i дощове лiто.

“Тяжко було цього року, дощi лили, корови вiд того хворiли”, — бідкався Степан Ципин, який саме пiдтримував ватру в пастушiй стаї, чекаючи коли його помiчники приженуть корови iз пашi. Ватра має горiти на полонинi безперервно. Кажуть, що попiл вiд такої ватри пiдсипають худобi, аби та не хворiла.

“Але, — сумно всмiхається старий пастух, — даєш той попiл чи не даєш, все одно корови хворiють. Особливо, якщо така, як того лiта, дощова погода. В неї понос — її на сухе треба покласти. А де я їй тут на полонинi сухе мiсце після зливи знайду?! Та якось лiкуємо. У нас тут своя ветеринарна медицина — кменю шукаємо, горiлки даємо”.

Виходимо з кухнi i йдемо до пастушої стаї. Степан Юрович стишує звук у магнiтолi, що стоїть на столi i ловить якесь мiсцеве радiо, водночас вмикає маленький переносний телевiзор. Якийсь латиноамериканський серiал заблимав на екранi i пастуший ватаг зацiкавлено почав дивитися кiно. Очевидно, вiн чи не найвдячнiший глядач серiалiв, якi можна безперервно дивитися цiле лiто. Поставивши на стiл будз, вурду i масло, що їх готують тут самi пастухи, ватаг кладе поруч магазинний хлiб. Каже, що пiд час виходу на полонину бере з собою кукурузянку, борошно, крупи, щоб мати з чого готувати кулешу. Воду привозить вiд джерельця на дерев’яних маленьких санях, в якi впрягає коня. Сани ковзають по травi гiрше, нiж по снiгу: але конячка тягне.

Я пригадую чутку про одного малого мiсцевого пастушка, який не витерпiв полонинського життя i втiк вiд дiда Степана. Таку iсторiю менi розповiли ще в селi. Пастуший ватаг зiтхає й розводить руками: “Щоб бути пастухом треба мати охоту, iнститутiв для того не треба, аби лиш мав бажання то робити. Та вже нинi нема таких пастухiв, якi були колись — з гiр, твердi хлопцi”.

Теперiшнi, каже Степан Юрович, справдi не витримують такого житя. Хоч, нiби i зручностей тепер є значно бiльше (радiо i телевiзор), нiж було колись, та все одно пастушки з полонини тiкають. Старий пастух називає таких пустими вуличниками, i не розумiє, як можна тут нудьгувати: коло худоби стiльки роботи, що нема часу на нудьгу.

Старий пастух сумує за давнiми часами. Розповiдає, що тепер полонина вдесятеро змалiла, а за радгоспу тут було 180 гектарiв пасовища i паслося 400 овець, 40 корiв та 150 телиць. Люди вiвцi бiльше не тримають, бо нема на що — лiжники й кептарi вже не моднi. А ще, каже дiд Степан, колись так вмiли на полонинi забавлятися, як тепер i на весiллi не вмiють. Хтось грав на гармонiцi, в когось була сопiлка — i пiсля роботи ввечерi вже й натанцювалися, i наспiвалися, як то кажуть, набулися. А теперiшнi, мовляв, зовсiм забули гуцульських пiсень i звичаїв.

“Питаю якось одного, — каже Степан Юрович, — як колись гуцул гуцулку закликав? А вiн не знає. То ж було так. Йде гуцул верхами i спiває: “дай-дай-дай-дай-да-дай”. А гуцулка, яка не проти того, йому й вiдспiвує: “на-на-на-на-на”. Тодi й сходилися”.

Може, тому й сумує старий гуцул за давнiми часами, що нiяка гуцулка на його спiванку вже не вiдгукується?

...День на полонинi Степан Ципин починає i закiнчує молитвою. Йому добре знати, що пробути щасливо лiто на полонинi можна хiба з Божою помiччю. Ох i натерпiвся вiн якось страху, коли зiткнувся вiч-на-вiч з ведмедем, який залiз у загорожу, щоб задерти корову. Але не злякався пастух, вiдстояв худiбку. Та не тiльки вiд дикого звiра небезпека на полонинi. Найгiрше — самотнiсть, вiдiрванiсть вiд свiту. Часом станеться щось з пастухом, а допомоги чекати нiзвiдки — село аж ген, у долинi. Дiдовi Степану довелося пережити смерть свого зятя, який помер саме за таких обставин — на полонинi, вiд серцевого нападу.

Сонце котиться за гори, я поспiшаю, щоб до смерку зiйти у долину. Прощаючись iз гуцульським ватагом, бажаю йому щасливо долiтувати i зарiк дочекати ще одного полонинського лiта.

 

Богдан СКАВРОН

серпень 2004 рік, ВІКНА


24.10.2014 1567 0
Коментарі (0)

16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

303
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1564
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1364
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1203
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1200
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7305

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

334

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

481

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

715

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1755
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

118
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1201
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

689
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

119
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1364
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

957
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1505 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

273
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

295
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1169
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1454
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

920