АН «Фіртка» продовжує серію актуальних інтерв'ю із відомими іванофранківцями. Цього разу ми поспілкувалися із головним лікарем Центральної міської клінічної лікарні Тарасом Масляком.
Він розповів кореспонденту «Фіртки» про шляхи та проблеми реформування охорони здоров'я в Україні, страхову медицину, про новинки та нові методики лікування в Івано-Франківську, контакти із закордоном, гідну зарплату для медика та з кого Україні потрібно брати приклад.
Тарасе Романовичу, вже не перший рік в Україні декларують про реформу в системі охорони здоров’я. Але далі слів справа не заходить. Куди зараз рухається наша медицина?
- Звичайно, наша медицина, сьогодні не є настільки якісною як би хотілося. Перша причина цьому – керівництво держави у першу чергу повинно переживати за здоров’я своїх людей, бо від цього залежить добробут країни. Але за час свого перебування на посаді, усі уряди начебто робили реформу охорони здоров'я, але при цьому тільки знімали з неї фінансування і нічого не додавали. Ми живемо на чистому протокольному розрахунку, який нам спускають зверху. Ми не маємо закладених коштів на оновлення лікарняних установ. Якщо б не міський бюджет, то нічого б не було.
І навіть у такому стані охорона здоров’я ще працює і надає допомогу. Так, вона не досконала, але вона не найгірша. Звичайно, реформа потрібна.
Ви багато переймаєте досвіду із закордону. Модель охорони здоров'я якої із країн могла б бути зразком для України?
- Я був у багатьох країнах – у США, Канаді, Польщі, Словаччині, В'єтнамі, Німеччині і вважаю, що Україні потрібно обрати свій шлях розвитку медицини. Безумовно, що ми маємо взяти найкраще і від Грузії, і від США, і від Польщі і зробити такий собі симбіоз.
Хоча, на мій погляд, найбільш адаптованим зразком для нас могла б бути польська система охорони здоров’я. Але для того, щоб ми це зробили, потрібно прийняти рішення, які не стосуються охорони здоров'я – кожна людина має себе страхувати. Я не говорю зараз про страхову медицину, а веду мову про страхування людиною свого життя.
Вважаю, що допоки на кожну людину не буде визначене певне фінансування, до того часу не буде порядку в медицині. Потрібно відмовитися від розподілення фінансів, і зробити так, щоб за людиною йшли кошти.
Що саме ви маєте на увазі, адже і про страхова медицина – це питання, яке обговорюється уже роками…?
- На кожну людину з бюджету розподілено певні кошти на лікування. Сьогодні в Івано-Франківську це чи 800 чи 900 грн. Зараз медицина бюджетна, є формули і протоколи, за якими розраховують кошти на ліжка. Уряд ці кошти дав і все – більше нема, а, як правило, завжди менше. Доцільніше було б якби кошти йшли за послуги, надані людині. Тобто пацієнт звертатиметься у лікарню, йому надаватимуться послуги і за ці послуги вираховуватимуть гроші із тих, які виділені на людину державою. Відтак ,чим більше у лікарні буде звернень людей і надано послуг, тим більше лікарня матиме грошей. До кого не прийдуть – той буде банкрутом. Цим усім має управляти страхова медицина.
На мою думку, вона має бути державна. Хоча б для початку. Так, приватні страхові поліси повинні бути, але все-таки перевагу має мати державна страхова медицина.
Звичайно, ми не відкидаємо, що такі послуги як стоматологія і косметологія можуть бути приватними за окрему плату.
Але ще раз повторюсь, система Семашка, за якою ми зараз працюємо, є недосконала і бюджетна, але вона непогана. Нам же потрібно вибрати якусь таку модель між європейською системою і семашківською.
Ми до цього і йдемо.
Зараз, щоб заклад працював, щоб можна було лікувати важких хворих, робити ремонти потрібно десь шукати кошти.
Де Ви шукаєте ці кошти?
- Ми, можливо, йдемо навіть на грані якогось фолу, всі за це критикують… Але щоб там не говорили, благодійні внески від пацієнтів дуже багато роблять. Вони є всюди по Україні. Пацієнти вносять кошти за послугу на благодійний рахунок і якщо є нормальний керівник, то він розподіляє ці кошти на потреби закладу. У бюджеті, фактично, кошти закладають тільки на заробітну плату, енергоносії і все… А як жити? Як у щоденному побуті утримувати таку структуру, робити якийсь ремонт, купувати обладнання, забезпечувати нормальне харчування? І тоді ми шукаємо інші джерела фінансування, бо інакше б нічого не зробив.
І знову повертаємося до тієї ж страхової медицини. Якщо правильно скерувати ті кошти, виділені на людину, то тоді б додатково нічого не треба було.
На кого мали б поширюватися ці страховки? На працюючих, чи автоматично на усе населення?
- Це вже має визначити центральна влада.
Але з іншого боку. Чому ми маємо думати звідки взяти на все гроші. Ось у цьому і недолік цієї системи.
Тому, якщо б не розуміння міської влади, то ми б дуже скромненько тут жили. Кожен рік депутати частково допомагають медзакладам.
Я ось недавно був в Ополе. То там бюджет однієї клініки, який вона отримує із коштів ЄС, такий як бюджет всього нашого міста.
Коли є достатнє фінансування, коли людина йде в лікарню і не думає звідки взяти гроші на лікування, це зовсім інша ситуація.
Знову ж таки, ми зробили ще одну модель – запровадили лікарняну касу, яка дає змогу надати якісне лікування нашим працівникам за рахунок щомісячних внесків персоналу. У нас майже 2,5 тис. членів цієї каси.
Але ще раз кажу, це все має забезпечувати держава і правильна модель страхової медицини.
Хоча, я ще пам'ятаю часи, коли у нас було вдосталь обладнання, вдосталь медикаментів і коли закінчувався рік, то нас кликали і питали, що потрібно купити, бо є залишкові кошти. Так є закордонном зараз. А який сьогодні може бути толк у нас, коли мінімальна заробітня платня, скажімо, санітарки сьогодні 1200 грн., завідуючий господарством отримує 1300 грн. А з сьогоднішнім курсом долара – це взагалі ніщо.
Так розумію, що зарплату потрібно вираховувати лікарям від кількості наданих послуг. Про це говорить зараз і новий міністр охорони здоров’я… У такому випадку, зросте конкуренція і багато фахівців може залишитися без роботи…
- Це природній відбір і тоді не потрібно буде механічного скорочення. Якщо до мене не підуть хворі, я залишуся без роботи. Це конкуренція. Так провинно бути. Так працює світ. У Польщі закрилося 40% лікувлаьних установ, які були просто непотрібними – не могли заробити кошти, щоб оплачувати заробітню платню своїм працівникам, щоб купити медикаменти і так далі.
Ми маємо розуміти, що багато людей залишаться без роботи. Так живе увесь світ, а ми боїмося. У нас в охороні здоров'я Івано-Франківська 35% працюючих – пенсіонери і я немаю важелів впливу на це. А в нас два медичні училища ,унвесритет. Я не маю куди брати молодих спеціалістів.
А якщо буде реформа, то де буде якість, комфортність і спеціаліст - туди йтимуть пацієнти. Але і люди повинні розуміти, що здоров'я коштує грошей. Коли наші люди не будуть це самі розуміти, то медики ніколи не зроблять реформи.
Яка сьогодні повинна бути гідна заробітна плата для лікаря, щоб він не залежав від пацієнта, а пацієнт від нього?
- Я багато поїздив по світу. Найбільше мені подобаються США і В’єтнам, де заробіні плати є абсолютно адекватними у порівнянні із прожитковим мінімумом. Скажімо, у США для лікаря мінімум – 120 тисяч доларів. А лікар після інтернатури вже отримує більше 150 тисяч доларів.
У Польщі середня заробітня плата медсестри 800 доларів.
Для наших лікарів, думаю, мінімум 1200 – 1300 доларів було б комфортно, щоб вистачило на прожиття.
Впевнений, що з часом ми до цього прийдемо.
Тим не менше, попри усі проблеми, люди до нас йдуть. В 2014 році ми зробили 12 тисяч операцій. Народжуються діти – понад дві тисячі дітей за минулий рік.
Тоді якраз про народжуваність. Наприкінці минулого року була інформація про те, що в Івано-Франківську жінки почали все частіше народжувати вдома. Це якась боязнь йти до лікаря чи, можливо, недовіра? Як ви це пояснюєте?
- Це просто забаганки окремих людей. Діти повинні народжуватися у спеціальних закладах, де є всі належні умови і відповіні фахівці. У нас цього року мінімальна дитяча і материнська смертність - 0,04 проміле.
Як оцінюєте дільність створенного центру екстренної медичної допомоги в області?
- Воно зроблено непогано, але поки що якогось особливого результату я не бачу. І раніше був пульт на який дзвонили, були диспетчери, лікарі.
От скажімо, в Ополе, є екстренна медична допомога, але створена ще й невідкладна допомога. Екстренна – це ті, що виїжджають на терміновий виклик, а невідкладна – лікар-терапевт, який приїжджає за годину-дві, коли у людини нетермінові захворювання. Ці дві служби взаємодіють.
У нас сьогодні функції швидкої медичної допомоги звужують. На невідкладку швидка не дуже хоче їхати, бо немає дофінансування. Але думаю, що з часом все налагодиться.
Колись була ідея придбати для Івано-Франківської області медичний гелікоптер. Чи потрібно це сьогодні дійсно?
- Так, він однозначно потрібен. Є важкі хворі, окрім того, область гірська. Тому це обов’язково.
З якими проблемами сьогодні найчастіше звертаються іванофранківці до лікарів?
- Збільшилась кількість вегето-судинних порушень, особливо передінсультних станів. Це ми пояснюємо, в першу чергу, ситуацією у країні - постійним напруженням, неврозами і переживаннями людей. Особливо, це проявляється у людей старшого віку.
Також зросла кількість вірусно-інфекційних захворювань – бронхітів, трахеїтів.
Поширені шлункові захворювання – різноманітні гастрити, шлункові кровотечі, проблеми з підшлунковою залозою, запущені випадки цукрового діабету.
Травматизму не фіксуємо. Місто у нас немає великого виробництва, тому, головним чином, хвороби у нас консервативні, побутові. Люди економлять на харчуванні. За рахунок фінансової скрути приходять до лікарів вже у запущеному стані.
Хвороби молодшають?
- Так, на жаль, молодшають. І в першу чергу, це через побут. Минулого року інфаркт міокарда був у 24-річного пацієнта.
Якось, свого часу, Ви говорили, що маєте намір розвивати в Івано-Франківську методики нетрадиційної медицини. Що вже зроблено у цьому напрямку?
- Вважаю, що те про що я говорив, вже вдалося зробити на 84%. У судинній неврології зробили дві палати для реабілітації. Туди ми купили і завезли трохи обладнання. Минулого року один із наших спеціалістів був в Угорщині на стажуванні. Ми хотіли провести конференцію із в’єтнамцями, але через нестабільність в Україні, вони побоялися. Але ми свою роботу робимо і, однозначно, я зроблю це.
Про що саме мова?
- Це буде реабілітація важкохворих, які отримали інсульт і є паралізованими, із використанням в’єтнамських методик акупунктури і введення через голки спеціальних препаратів. Також це припікання, різноманітні масажі, східні масажі. У нас хворий після важкої стадії інсульту лежить 1,5 – 2 роки, а у В’єтнамі людину піднімають на ноги за два місяці. Для нас це важливо.
Чим сьогодні живе івано-франківська медицина, що робите, куди розвиваєтеся?
- Зробили відділення екстренної невідкладної медицини. Воно є дуже необхідним і ми цим дуже задоволені, бо хворий туди потрапляє і його не ганяють по лікарні, а там є на одному місці уся діагностика. Це все зроблено на європейському місці.
Ми стаємо одними із кращих по кардіології - минулого року ми були одними із перших в Україні по лікуванню інфаркту міокарда.
Ми зробили консультативну поліклініку – зараз там робимо ремонти.
Покращили нашу лабораторію. Ввели нові методи операцій. Проводимо пломбування пухлин різного характеру.
Плануємо зробити у лікарні відділення сестринського догляду для старших людей.
Хочемо робити реабілітаційне відділення для учасників АТО - це буде і психоневрологічна, і функціональна допомога. Цьогоріч ми це зробимо.
Також хочемо розвивати волонтерство. Так є у Європі, особливо у Німеччині.
Для цього говоритиму із керівництвом медичних навчальних закладів, щоб студенти приходили до нас волонтерами, щоб у них були обов’язковими години такого волонтерства. Також запрошуємо іванофранківців, які б хотіли допомагати медикам. У нас не вистачає персоналу, особливо по догляду за важкохворими.
Ви говорите про різноманітні нові методики проведення операцій. Це все виконують наші місцеві спеціалісти?
- Так, все наші лікарі. Вони їздять на стажування. Були у Австрії, Польщі. Німеччині. До нас приїжджають фахівці. Ми розвиваємо таку нашу школу.
Минулого року наші медсестри і лікарі отримали сертифікати в Румунії. У ЦМКЛ вже другий рік проходить курс вивчення англійської мови.
Ви вже восьмий рік очолюєте ЦМКЛ. Управлінська діяльність забирає багато часу, але ви ж відомий опіковий хірург. Чи маєте час на хірургічну практику?
- Я працю вже восьмий рік і деколи думаю, що я ще нічого не зробив. Для того, щоб щось вдавалося, потрібно повністю віддаватися роботі.
Деколи ще оперую. Маю пацієнтів. Але оперую небагато, бо кожній людині потрібно приділити час, потрібна увага і тепло. Мені деколи не вистачає цього часу.
Я багато їжджу і мені навіть за це докоряють. Але на мої поїздки є декілька причин. Перша – це коло знайомств і контактів. Ми шукаємо можливості, щоб щось навчитися. І це дає результати, наші працівники, які приїхали після стажування закордоном вже зовсім по-іншому дивляться на систему в нас. Друге – матеріальна проблема. Якщо б я не їздив ми б не мали стільки допомоги. Поляки дали 400 ліжок, 800 матраців, холодильники, діагностичне обладнання. А ще румуни, угорці, японці. Це все допомога на багато мільйонів гривень.
Цього року вже два рази був закордоном. Зараз частина допомоги приїде з Польщі, допоміг привезти пожежну машину. Це все суто мої контакти. Також ми пишемо декілька програм ЄС.
Але для цього має бути нормально поставлена робота – при відсутності керівника, система має працювати без збоїв. І це так усюди. Керівник має бути далекоглядним. І якщо б я не робив цього, то ми б не були конкурентоспроможними.
А я завжди кажу своїм підопічним, що ми маємо бути класними фахівцями, щоб до нас йшли люди, маємо надавати найкращі послуги і маємо бути комфортними для хворого – пацієнт має лежати на нормальному ліжку, до нього мають нормально ставитися і він має знати, що за нього переживають.
Якщо б не Івано-Франківськ, де б ви хотіли працювати?
- В’єтнам.
Тарасе Романовичу, на завершення нашої розмови, розкажіть трохи про себе - чим цікавитеся?
- Маю хобі ще з дитинства – розводжу голубів. Маю колекцію. Також займаюся квітами - біля садиби маю ділянку, де, як тільки приходить весна, починаю активно висаджувати їх. Дуже люблю лижі, але зараз через здоров’я не можу кататися. Цікавлюся історичними книгами, фільмами.
Розмовляла Марія Лутчин
