Гарячі точки «холодної війни»

 

/data/blog/69709/ea04c1ccc0844d7f5745d833c24e98ad.jpg

 

Ця неоголошена війна двох наддержав – СРСР та США – стартувала ще на початку 1950-х воєнними діями у Кореї і тривала аж до кінця 1980-х, коли контингент радянських військ вивели з Афганістану. Жертвами протистояння стали тисячі солдатів радянської армії – молодих хлопців, призваних до війська у мирний час в «миролюбній» країні.

 

Так звані «афганці», як і учасники збройних конфліктів в Угорщині та Чехословаччині –  віднедавна всі вони мають статус учасників бойових дій. Минулої неділі, 15 лютого, в Україні було їхнє свято – День вшанування тих, хто воював на території інших держав. Багато з них не хотіли би тепер ані цього статусу, ані вшанування, якби натомість тоді можна було би  просто не бути на війні… 

 

Угорщина, 1956

 

Івано-франківець Анатолій Байда проходив строкову службу в полку зв’язку в Чернівцях. У листопаді 1956 року йому було вісімнадцять. Він ще не прослужив навіть року, ще як слід зброю в руках не потримав. Війна увійшла в його життя несподівано, разом із нічною тривогою.

 

«Якось посеред ночі наш полк підняли, нічого не пояснивши, видали нам автомати, патрони, гранати і наказали сідати по машинах, – розповідав Анатолій Байда. – Їхали довго, цілу ніч, горами. Зупинилися тільки на кордоні в Закарпатській області. Угорських прикордонників там вже не було, і наша колона, не затримуючись, поїхала далі. Тоді я побачив, що в нашій колоні – ціла армія. Разом з нами були артилеристи: до тягачів були причеплені гармати…».

 

 

Дорогою з повідомлень по радіо зв’язківці дізналися, що в Угорщині почалася якась «заваруха». Невдовзі надійшов наказ: їхати через усю територію країни до австрійського кордону, щоби перекрити шлях можливому вторгненню військ НАТО. Біля угорського міста Татабаньї, уже недалеко від Австрії, чернівецькі зв’язківці, озброєні як мотострільці, зупинилися на свій перший перепочинок. Польової кухні не було, тож довелося обійтися сухпайком. Командири радили не брати продуктів в місцевого населення. Казали, що їжу можуть отруїти. 

 

«Ми розташувалися біля мадярського артилерійського полку, на поляні, – пригадує Байда. – Машини поставили навколо, зробили табір. Мені випало бути в караулі і тільки це мене й врятувало. Хоч було домовлено, що у бойові дії з угорськими військами ми не вступаємо, десь біля пів четвертої ранку мадяри несподівано почали артобстріл нашого табору. На моїх очах вибухали снаряди, злітали вгору палаючі машини. Скільки там людей загинуло з нашого полку, навіть не скажу. Я був за табором, відразу впав на землю, мені тільки осколком поранило спину…».

 

Наступного ранку з’явилися радянські танки і влаштували угорським артилеристам криваву м’ясорубку.

 

Опір радянській армії продовжували чинити не лише угорські військові частини, але й цивільне населення Угорщини. Постріл у спину можна було чекати будь-коли і будь-де. Скажімо, така сутичка з цивільними сталася в місті Секешфехерварі, де розквартирували полковий штаб, до якого потрапив після поранення Анатолій Байда.  

 

«Нам доручили викопати могили для убитих наших солдатів на якомусь старому кладовищі, – згадує колишній солдат. – Коли ж ми почали копати ями, з вікон сусіднього гуртожитку молоді дівчата почали стріляти у нас із рушниць. У мене не влучили».

 

Долею Анатолія Байди тоді особливо переймалися батьки, які довго не отримували звістки від сина. Коли налагодився поштовий зв’язок, він зміг нарешті написати додому з Угорщини. Звичайно, не про все.

 

Чехословаччина, 1968

 

«Закордонним паспортом» для в’їзду на територію «братньої» Чехословаччини для сержанта Миколи Кузика став танк Т-55.  Краєвиди ошатних словацьких i чеських сiл і мiстечок, мальовничi Татри, такi схожi й несхожi на рiднi Карпати, вiн мiг розглядати лише крiзь вузьку щiлину у танковiй бронi. Вiдкривати люки було суворо заборонено. Пiзнiше, пiд час 800-кiлометрового марш-кидка територiєю окупованої країни Микола зрозумiв причину заборони...

 

У травні 1968 року Хмельницький танковий полк, в якому проходив службу сержант Кузик, відправили на військові навчання на Закарпаття. Танкiстiв навчали керувати танками на бетонних автодорогах, втриматися на яких пiд час поворотiв на великiй швидкостi багатотоннiй машинi було дуже важко. Танки форсували рiчки пiд водою, проводили стрiльби, потiм знову їздили по "бетонках".

 

Невдовзі до полку приїхав заступник мiнiстра оборони СРСР маршал Андрій Гречко і оголосив, що через можливу агресiю вiйськ НАТО до Чехословаччини потрібно подати руку допомоги народам братньої країни. Наступного ранку, вдосвiта, колона зі 103 танкiв на повному ходу перетнула державний кордон СРСР i покотилася уже звичними пiсля постiйних тренувань "бетонками" Чехословаччини.

 

"Перше, що запам'яталося, це прекраснi дороги по той бiк кордону, – пригадував Микола Кузик. – Мiй танк №999 у колонi йшов замикаючим. В Ужгородi передi мною асфальту уже не було. Сотня танкiв здерла його з дороги i перемолола. А чеські дороги витримували навіть нашi гусеницi".

 

Іноді котрийсь із радянських танків злітав на узбiччя, втрачаючи зчеплення гусениць iз гладкою бетонною дорогою. Тих, хто вiдстав – не чекали. Пошкодженою технiкою займалися пiдроздiли тилового забезпечення, що йшли позаду, екiпаж пiдбирали мотострiльці. А танкова колона, не збавляючи обертiв, мчала у напрямку Праги...

 

 

Як пригадував Микола Кузик, першi зустрiчi з мiсцевим населенням були несподiвано приязними. У Словаччинi селянки виходили на узбiччя з кошиками грушок і сливок, пригощаючи солдатiв. Та не обiйшлося без ексцесiв. Коли на шляху траплялися легковi авта мiсцевих мешканцiв, танкова колона змiтала їх з дороги, як порожнi бляшанки.

 

 

Ставлення до радянських вiйськ рiзко змiнилося на територiї Чехiї. На шляхах з'явилися люди з плакатами "Иван, иди домой!". На стiнах видніли свастики, намальованi всерединi червоних зiрок. Солдатам тодi було невтямки, чому їх  обзивають «фашистами».

 

 

Небавом став зрозумiлим наказ командирiв, що забороняв вiдкривати люки. Виїхавши за межi одного з чеських мiстечок, один iз танкiстiв за ковтком свiжого повiтря вибрався на башту. Нiхто не помiтив, звiдки пролунав пострiл. Важко пораненого бiйця не встигли доправити до шпиталю живим. Це була перша i, на щастя, остання втрата в полку, де проходив строкову службу Микола Кузик.

 

Афганістан, 1983

 

Коли у 1983 році родина Коропецьких із села Одаї Тисменицького району проводжала в армію сина Івана, нікому не спадало на думку, що споряджають солдата на війну. Хоча вже четвертий рік люди говорили про Афганістан, звідки в цинкових трунах вантажем «200» поверталися молоді хлопці. Батьки Івана занепокоїлися лише тоді, коли на конверті з листом від сина розгледіли штемпель Туркестанського військового округу. І хоча солдат писав, що з ним усе гаразд, до військових буднів звик, але мамине серце не обдуриш. На присягу в далекий Ашгабад поїхав батько. Іван заспокоїв його: мовляв, залишається в навчальному підрозділі інструктором, хоча достеменно не знав, як воно буде насправді. За місяць доля розпорядилася так, що новою пропискою служби стала афганська провінція Шинданд.

 

«Коли вийшов з літака, то чомусь здалося, що ніколи звідси не повернуся, – пригадував «афганець». – Чужа земля, клімат, суворі обличчя. Навколо розташування нашої військової частини вночі часто було чути стрілянину».

 

Від початку і до кінця перебування в Афганістані Іван Коропецький служив у мотострілецькому підрозділі, був оператором-навідником на бойовій машині піхоти, часом заміняв водія. Щомісяця по кілька разів його взвод залучали до операцій зі знищення місцевих моджахедів. Зазвичай спочатку надходила інформація про те, що в певному місці чи населеному пункті є партизанські загони. Першою працювала артилерія, а тоді –  до справи бралися мотострільці.

 

 

«Коли з чергової операції поверталися без втрат, можна було радіти, – пригадував Іван Коропецький. – На жаль, так було не завжди. За півтора року служби в Шинданді, а потім у провінції Фарах (це аж під кордоном з Іраном), взвод, в якому я служив, втратив трьох бійців».

 

Коли минув строк служби в Афгані і взводний наказав Іванові готуватися для вильоту додому, він не одразу усвідомив своє щастя. Потім, в літаку, вперше за період служби йому було страшно. Адже стільки разів траплялося, що “борти” не долітали до кордону, підбиті моджахедами. І тільки після того, як літак приземлився на аеродромі в Туркменистані, солдат зрозумів, що повернувся з війни живим.

 

Богдан Скаврон, ЗБРУЧ


16.02.2015 Богдан Скаврон 6915 0
Коментарі (0)

04.09.2026
Катерина Гришко

Фіртка розповідає, як працюють шахрайські кол-центри, чому Івано-Франківщина опинилася серед регіонів діяльності транснаціональних мереж та які відомі епізоди правоохоронці зафіксували в області протягом останніх років.

506
26.08.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв’ю для Фіртки отець Піо Павлик розповів про своє покликання, служіння під час війни, страх і віру, про людей, які залишаються у Херсоні, та про те, чому сам не хоче їх залишати.

1669
21.08.2026
Вікторія Косович

Аби перевірити, як на Івано-Франківщині виявляють порушників, що здійснюють проїзд територіями природно-заповідного фонду, та наскільки масштабною є проблема джипінгу в Карпатах, Фіртка вирушила у рейд на один день з двома групами Державної екологічної інспекції Карпатського округу.

1667
17.08.2026
Вікторія Матіїв

Чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект змінює галузь і чому майбутнє Прикарпаття може бути за Дністровським каньйоном — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

2325
15.08.2026
Олександр Мізін

Фіртка вже писала про схеми шахрайства та чорних рієлторів, детально аналізуючи, як аферисти обирають жертв серед самотніх чи вразливих верств населення. Утім, постає логічне запитання: як звичайному покупцеві захистити себе під час угоди як на первинному, так і на вторинному ринках нерухомості?

2404
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

2025

Ми живемо в часи, коли цифрові технології непомітно перетнули межу між суто технічним виконанням завдань і сферою духу.

468

В чому парадокс і в чому правий чи неправий Ілон Маск? У всьому. Є сотні чорних лебедів й з добра тисяча сірих носорогів, і все зміниться в секунду.

673

Жоден диктатор в історії не мав інструменту, який тепер доступний кожній ШІ-корпорації, стверджує ізраїльский візіонер Юваль Ной Харарі.  

1021

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

1670
02.09.2026

Аграрії Івано-Франківщини розпочали посів озимих культур під урожай 2027 року.

272
31.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

12176 2
25.08.2026

Тривалий стрес впливає не лише на емоційний стан, а й на харчову поведінку та роботу травної системи. У цей період може посилюватися тяга до солодкого, зникати апетит, а після їжі — виникати спазми чи відчуття важкості.  

1291
02.09.2026

У суботу, 5 вересня, у селі Погоня Івано-Франківського району відбудеться особлива молитва «1000 Богородице Діво…» біля чудотворної ікони у відпустовому Марійському центрі «Цариці Вервиці».

447
26.08.2026

Отець Піо Павлик — монах Чину Святого Василя Великого пригадує, що ще в підлітковому віці його зацікавило життя монахів у Гошівському монастирі.

1572
21.08.2026

Цього року до відповідного проєкту залучили 10 парафій, де священників і волонтерів мотивують та навчають допомагати людям, які опинилися у складних життєвих обставинах.  

1242
18.08.2026

У суботу, 12 вересня, напередодні свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, відбудеться проща спільноти «Матері в молитві» ІФА до Гошева.

1506
29.08.2026

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

44524 1
29.08.2026

Саме під його керівництвом Україна посилила кампанію далекобійних ударів по стратегічних об’єктах росії, зокрема по нафтопереробній галузі. Тепер перед ним стоїть зовсім інше завдання — керувати величезною системою, яка забезпечує українську армію зброєю, людьми та ресурсами.  

525
21.08.2026

Говорити про організацію голосування на тлі російських ракетних та дронових атак нереалістично, вважає оглядач Bloomberg Марк Чемпіон. Заклик колишнього міністра оборони Михайла Федорова до проведення президентських виборів в Україні він називає безрозсудним і неправильним. 

1075
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

1669
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

2357