Франківські заробітчани: чому виїхали та чи планують повернутись

Фіртка поцікавилась у франківчан, які виїхали за кордон, як змінилося їхнє життя. Дане опитування не є репрезентативним, втім містить чимало цікавої інформації. Імена героїв змінені.             


Тетяна: «Я вперше поїхала за кордон у 2000 роках, в Італію. Коли їхала, то відчувала безнадію… як і те, що іншого виходу немає: щоб вижити, треба їхати».                                                                                            

Найбільшу роль в тому, щоб змінити країну зіграли гроші, бо жінка розуміла, що там заробить їх значно більше. Порівнюючи себе тодішню, коли вперше приїхала у чужу країну й теперішню - Тетяна говорить, «що збагатилася матеріально і духовно», а також зрозуміла те, що ностальгія за домівкою ніколи не проходить, бо «все-таки твоя країна, то є твоя країна, а твій дім, то є твій дім: там і трава й небо інакші й взагалі все є по-іншому», - каже жінка.                                                                                                

«В Україні я б хотіла бачити все те, що є у цивілізованих країнах Європи. А найбільше, я б хотіла бачити в нас демократію, але таку, яку я бачу тут в Італії. Бо ж демократія не означає, що кожен робить те, що хоче. Вона означає, що кожен відповідає за свої вчинки й всі є однаковими перед законом, ВСІ без винятку.

Ми приїхали в Італію з однією сумкою, з двома консервами й 100$ в кишені та добились всього самі, без сторонньої допомоги. Дай Боже, щоб наша держава так розцвіла, щоб і до нас приїжджали люди з інших країн».


Марія поїхала з рідного дому 20 років тому та обрала своєю країною сонячну Іспанію. Як і всі вона дуже сильно хвилювалася, а страх невідомості не покидав її ні на мить. Жінка запевняє, що змінила країну для того, щоб дати своїм дітям та сім’ї краще майбутнє, якого б не змогла мати, якби залишилась вдома.

На питання, як жінці живеться зараз, порівнюючи з тим часом, коли вона тільки приїхала у чужу країну, то жінка переконує, що на цю мить краще, адже є стабільність, державний захист і, чи не найважливіше, доступна якісна медицина.

«Що б я хотіла бачити в Україні з того, що є за кордоном? Податкову та медичну систему, висококваліфіковане страхування, високий рівень заробітної плати, а також, заходи, пов’язані зі збереженням природи», - каже Марія.


Олена каже, що пам’ятає, неначе то було зараз, весну 2002 року, коли вперше поїхала у свою найдовшу подорож в житті. 

«Момент, який не забуду - це коли сідаючи в автобус, цілуєш свою 5-річну дочку зі сльозами на очах і клубком в горлі, розуміючи, що через декілька хвилин ти її вже не побачиш довший час. І коли все вже було зроблено, ти задумуєшся: а чи правильно вчинила? Мені хотілось вибігти з автобуса і нікуди не їхати, але потім я поверталась до своєї поставленої мети та, стиснувши зуби, запевняла себе, що все буде добре», - згадує Олена.

Жінка каже, що у виборі країни, куди податися, трішки вагалася між Італією і Грецією, бо в обох країнах вже на той час було кілька родичів та знайомих, однак, все ж таки вибрала Італію, тому що більша країна і було більше можливостей знайти роботу.

Зараз Олена не знає і не може сказати, хто вона більше, бо майже половину життя прожила в Італії, тому і світогляд у неї європейський. Її адаптація колись була дуже важкою, але вивчивши мову, отримавши дозвіл на проживання, жінка запевняє, що можна почувати себе «людиною» і дозволяти собі все, що забажається, а не так, як в минулі часи, коли абсолютно всю зарплату намагалась передати додому.

«Яка різниця між Італією та Україною? Перше, що спадає на думку, це посмішка і привітність пересічного італійця та "сірість" нашого українця. Хочеться, щоб наші люди жили набагато краще, були привітнішими, більше відпочивали та менше хвилювались за те, як їм у кінці місяця заплатити за газ, купити ліки та ще й залишити гроші на їжу, не говорячи вже про якусь подорож! Перше, що хотілось би бачити в нас в Україні, це безплатну медицину, оснащені сучасним обладнанням лікарні, ліки виписані за рецептами. Також, супермаркети, де є постійні акції та знижки, а не регулярне підняття цін, більшу заробітну плату та високі пенсії».


Оксана: «В Італію я приїхала 14 років тому, був 2007 рік. Відчуття були такі, що не передати словами. Мені було дуже важко морально і шкода залишати своїх дітей, але я чітко розуміла, що їду для того, щоб дати їм щось краще, заради їхнього майбутнього», - переконує Оксана.

Жінка каже, що наразі їй живеться набагато краще в порівнянні з першим часом, коли тільки-но приїхала в Італію без знання мови, без підтримки, стабільності та впевненості в завтрашньому дні.

«Я б дуже хотіла, щоб наші пенсіонери були щасливими й усміхненими з приводу своєї пенсії, а не так, як зараз». 


Андрій каже, що вперше за кордон поїхав у 2015 році, коли йому був 21 рік. Хлопець запевняє, що для нього поїздка в чужу країну мала двоякі відчуття: по-перше, тому, що було важко від того, що покинув дім, однак, потім це увійшло у звичку. А по-друге, попри моральний стан і те, як було важко, він все-таки хотів побачити Європу й пожити в ній, зокрема, в Польщі та Чехії. Головною причиною тодішнього виїзду за кордон вважає низький рівень заробітної плати та загальний рівень життя. 

«Зараз я живу в Україні, але хочу звідси поїхати. Як би там наша влада не говорила, що Україна – це Європа, та насправді це не так, бо достатньо перетнути той самий кордон з сусідньою Польщею і різницю видно одразу», - каже Андрій.

На запитання, що хлопець хотів би бачити «закордонного» у своїй рідній країні, то він запевнив, що тут багато нюансів.

«Перш за все, я хотів би бачити щасливі обличчя українців, які живуть у себе в Україні, а то останнім часом я бачу тільки суцільний стрес в оточення. Дуже хочеться, щоб в українців не було думок на скільки їм відкрити робочу візу, на рік чи на пів року, а щоб були думки зовсім про інше: про своє, про домашнє… але я дуже сумніваюся, що щось зміниться, принаймні зараз, на жаль», - переконує франківець.


Вікторія: «Мені було 24 роки, коли я виїхала за кордон. Було дуже важко відкрити візу, два рази нам відмовляли, переробляли паспорти. Третього разу ми з чоловіком отримали шенгенську візу. Коли повідомили, що віза готова і через тиждень треба їхати, ми всі були неначе в траурі, було дуже важко психологічно, тому що не знали, що нас там чекає, куди їдемо, коли повернемось».

Жінка каже, що вони їхали до мами чоловіка, котра їх там чекала. У них вже було готове місце, де жити, а також їжа, однак, переконує, що все одно душа була не на місці й було дуже важко залишати рідну Україну. Найвагомішим чинником, що підштовхнув тоді їхати було безгрошів’я.

«Зараз живеться нормально, бо є фінансова стабільність. Одразу було важко, тому що хотілося додому і ти жила тільки тими думками, що поїдеш літом на місяць у відпустку на Батьківщину. Тепер розуміємо, що там нас робота не чекає, а тут вона є, як і нормальні заробітки для гідного життя».

В Україні Вікторія хотіла б бачити високу заробітну платню, хороше медичне страхування і стабільність.


Як бачимо, люди різні, а історії майже одні й ті самі, де кожен заробітчанин впізнає самого себе і свій пройдений шлях.

Причин для виїзду з України багато та у кожного вони свої: хтось їде заради задоволення матеріальних потреб сім’ї і її кращого майбутнього, хтось хоче самореалізації, інші не бачать перспектив життя в Україні, ну а хтось просто хоче змінити середовище перебування і спробувати нове життя в новій країні з перспективою повернення додому.


Ми опитали також людей у соціальних мережах Інстаграм та Фейсбук. Перше, що спитали – чи задоволені люди життям в Україні загалом (рівень життя, заробітна плата і т.д.), відповіді не здивували, адже практично всі з опитаних, а це 80 осіб відповіли, що ні - не задоволені. Однак, на питання, чи хотіли б вони поїхати в іншу країну для життя/роботи, то тут відповіді розділилися наполовину: хтось виїхав би не задумуючись, а хтось не наважився б покинути рідний дім і податися у далекі світи.

Серед тих, хто все ж таки голосував за те, що змінив би країну, найпопулярнішими є Італія, Іспанія, Канада, Англія, Польща і навіть Південна Корея та Японія.


Коментарі ()

05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

625
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

1516 1
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

1043
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

3527
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

3338 7
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2675 1

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

278

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

412

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

935

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1525
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1006
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

1054
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

738
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

6418
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

684
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

43997
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3368
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35676 1
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

351
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

621
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

708
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

921