Франківські заробітчани: чому виїхали та чи планують повернутись

Фіртка поцікавилась у франківчан, які виїхали за кордон, як змінилося їхнє життя. Дане опитування не є репрезентативним, втім містить чимало цікавої інформації. Імена героїв змінені.             


Тетяна: «Я вперше поїхала за кордон у 2000 роках, в Італію. Коли їхала, то відчувала безнадію… як і те, що іншого виходу немає: щоб вижити, треба їхати».                                                                                            

Найбільшу роль в тому, щоб змінити країну зіграли гроші, бо жінка розуміла, що там заробить їх значно більше. Порівнюючи себе тодішню, коли вперше приїхала у чужу країну й теперішню - Тетяна говорить, «що збагатилася матеріально і духовно», а також зрозуміла те, що ностальгія за домівкою ніколи не проходить, бо «все-таки твоя країна, то є твоя країна, а твій дім, то є твій дім: там і трава й небо інакші й взагалі все є по-іншому», - каже жінка.                                                                                                

«В Україні я б хотіла бачити все те, що є у цивілізованих країнах Європи. А найбільше, я б хотіла бачити в нас демократію, але таку, яку я бачу тут в Італії. Бо ж демократія не означає, що кожен робить те, що хоче. Вона означає, що кожен відповідає за свої вчинки й всі є однаковими перед законом, ВСІ без винятку.

Ми приїхали в Італію з однією сумкою, з двома консервами й 100$ в кишені та добились всього самі, без сторонньої допомоги. Дай Боже, щоб наша держава так розцвіла, щоб і до нас приїжджали люди з інших країн».


Марія поїхала з рідного дому 20 років тому та обрала своєю країною сонячну Іспанію. Як і всі вона дуже сильно хвилювалася, а страх невідомості не покидав її ні на мить. Жінка запевняє, що змінила країну для того, щоб дати своїм дітям та сім’ї краще майбутнє, якого б не змогла мати, якби залишилась вдома.

На питання, як жінці живеться зараз, порівнюючи з тим часом, коли вона тільки приїхала у чужу країну, то жінка переконує, що на цю мить краще, адже є стабільність, державний захист і, чи не найважливіше, доступна якісна медицина.

«Що б я хотіла бачити в Україні з того, що є за кордоном? Податкову та медичну систему, висококваліфіковане страхування, високий рівень заробітної плати, а також, заходи, пов’язані зі збереженням природи», - каже Марія.


Олена каже, що пам’ятає, неначе то було зараз, весну 2002 року, коли вперше поїхала у свою найдовшу подорож в житті. 

«Момент, який не забуду - це коли сідаючи в автобус, цілуєш свою 5-річну дочку зі сльозами на очах і клубком в горлі, розуміючи, що через декілька хвилин ти її вже не побачиш довший час. І коли все вже було зроблено, ти задумуєшся: а чи правильно вчинила? Мені хотілось вибігти з автобуса і нікуди не їхати, але потім я поверталась до своєї поставленої мети та, стиснувши зуби, запевняла себе, що все буде добре», - згадує Олена.

Жінка каже, що у виборі країни, куди податися, трішки вагалася між Італією і Грецією, бо в обох країнах вже на той час було кілька родичів та знайомих, однак, все ж таки вибрала Італію, тому що більша країна і було більше можливостей знайти роботу.

Зараз Олена не знає і не може сказати, хто вона більше, бо майже половину життя прожила в Італії, тому і світогляд у неї європейський. Її адаптація колись була дуже важкою, але вивчивши мову, отримавши дозвіл на проживання, жінка запевняє, що можна почувати себе «людиною» і дозволяти собі все, що забажається, а не так, як в минулі часи, коли абсолютно всю зарплату намагалась передати додому.

«Яка різниця між Італією та Україною? Перше, що спадає на думку, це посмішка і привітність пересічного італійця та "сірість" нашого українця. Хочеться, щоб наші люди жили набагато краще, були привітнішими, більше відпочивали та менше хвилювались за те, як їм у кінці місяця заплатити за газ, купити ліки та ще й залишити гроші на їжу, не говорячи вже про якусь подорож! Перше, що хотілось би бачити в нас в Україні, це безплатну медицину, оснащені сучасним обладнанням лікарні, ліки виписані за рецептами. Також, супермаркети, де є постійні акції та знижки, а не регулярне підняття цін, більшу заробітну плату та високі пенсії».


Оксана: «В Італію я приїхала 14 років тому, був 2007 рік. Відчуття були такі, що не передати словами. Мені було дуже важко морально і шкода залишати своїх дітей, але я чітко розуміла, що їду для того, щоб дати їм щось краще, заради їхнього майбутнього», - переконує Оксана.

Жінка каже, що наразі їй живеться набагато краще в порівнянні з першим часом, коли тільки-но приїхала в Італію без знання мови, без підтримки, стабільності та впевненості в завтрашньому дні.

«Я б дуже хотіла, щоб наші пенсіонери були щасливими й усміхненими з приводу своєї пенсії, а не так, як зараз». 


Андрій каже, що вперше за кордон поїхав у 2015 році, коли йому був 21 рік. Хлопець запевняє, що для нього поїздка в чужу країну мала двоякі відчуття: по-перше, тому, що було важко від того, що покинув дім, однак, потім це увійшло у звичку. А по-друге, попри моральний стан і те, як було важко, він все-таки хотів побачити Європу й пожити в ній, зокрема, в Польщі та Чехії. Головною причиною тодішнього виїзду за кордон вважає низький рівень заробітної плати та загальний рівень життя. 

«Зараз я живу в Україні, але хочу звідси поїхати. Як би там наша влада не говорила, що Україна – це Європа, та насправді це не так, бо достатньо перетнути той самий кордон з сусідньою Польщею і різницю видно одразу», - каже Андрій.

На запитання, що хлопець хотів би бачити «закордонного» у своїй рідній країні, то він запевнив, що тут багато нюансів.

«Перш за все, я хотів би бачити щасливі обличчя українців, які живуть у себе в Україні, а то останнім часом я бачу тільки суцільний стрес в оточення. Дуже хочеться, щоб в українців не було думок на скільки їм відкрити робочу візу, на рік чи на пів року, а щоб були думки зовсім про інше: про своє, про домашнє… але я дуже сумніваюся, що щось зміниться, принаймні зараз, на жаль», - переконує франківець.


Вікторія: «Мені було 24 роки, коли я виїхала за кордон. Було дуже важко відкрити візу, два рази нам відмовляли, переробляли паспорти. Третього разу ми з чоловіком отримали шенгенську візу. Коли повідомили, що віза готова і через тиждень треба їхати, ми всі були неначе в траурі, було дуже важко психологічно, тому що не знали, що нас там чекає, куди їдемо, коли повернемось».

Жінка каже, що вони їхали до мами чоловіка, котра їх там чекала. У них вже було готове місце, де жити, а також їжа, однак, переконує, що все одно душа була не на місці й було дуже важко залишати рідну Україну. Найвагомішим чинником, що підштовхнув тоді їхати було безгрошів’я.

«Зараз живеться нормально, бо є фінансова стабільність. Одразу було важко, тому що хотілося додому і ти жила тільки тими думками, що поїдеш літом на місяць у відпустку на Батьківщину. Тепер розуміємо, що там нас робота не чекає, а тут вона є, як і нормальні заробітки для гідного життя».

В Україні Вікторія хотіла б бачити високу заробітну платню, хороше медичне страхування і стабільність.


Як бачимо, люди різні, а історії майже одні й ті самі, де кожен заробітчанин впізнає самого себе і свій пройдений шлях.

Причин для виїзду з України багато та у кожного вони свої: хтось їде заради задоволення матеріальних потреб сім’ї і її кращого майбутнього, хтось хоче самореалізації, інші не бачать перспектив життя в Україні, ну а хтось просто хоче змінити середовище перебування і спробувати нове життя в новій країні з перспективою повернення додому.


Ми опитали також людей у соціальних мережах Інстаграм та Фейсбук. Перше, що спитали – чи задоволені люди життям в Україні загалом (рівень життя, заробітна плата і т.д.), відповіді не здивували, адже практично всі з опитаних, а це 80 осіб відповіли, що ні - не задоволені. Однак, на питання, чи хотіли б вони поїхати в іншу країну для життя/роботи, то тут відповіді розділилися наполовину: хтось виїхав би не задумуючись, а хтось не наважився б покинути рідний дім і податися у далекі світи.

Серед тих, хто все ж таки голосував за те, що змінив би країну, найпопулярнішими є Італія, Іспанія, Канада, Англія, Польща і навіть Південна Корея та Японія.


Коментарі ()

07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

660
03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

2156
31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

5104
27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.    

3942
23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

5076
18.03.2026
Тетяна Ткаченко

Студентку Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Яну Безуглу повномасштабне вторгнення застало в рідному місті Мирноград, що на Донеччині. Сьогодні дівчина проживає в Івано-Франківську та активно допомагає війську.  

3188

На програмній зустрічі на початку 2023 року Сєргєй Кірієнко виклав чотири цілі для російської когнітивної війни проти України - дискредитація військово-політичного керівництва України, розкол українців, розкол української еліти, деморалізація українських військ.

565

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

515

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

1343

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

4205
07.04.2026

Великдень цьогоріч відзначатимуть 12 квітня. Яким має бути традиційний великодній кошик і що не варто нести до церкви — пояснив священник.

8894
02.04.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

5978
27.03.2026

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

6618
06.04.2026

В Івано-Франківській області відбулася перша екскурсійна поїздка для родин загиблих захисників та зниклих безвісти військових. Ініціативу організувала Івано-Франківська обласна військова адміністрація.  

873
04.04.2026

У неділю, п'ятого квітня, у храмах Івано-Франківська освячуватимуть вербові галузки.  

1848
30.03.2026

Розважання над кожною стацією Хресної дороги були глибоко пов’язані з сучасними подіями в Україні та особливо відчувалися у контексті війни.  

1482
28.03.2026

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, засноване в 911 році сестрою Теклею Юзефів, вже понад тисячу років працює з людьми, навчає дітей та підтримує громаду.  

8352
03.04.2026

Уже цих вихідних, 4–5 квітня, Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представить прем’єру вистави «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко.

1058
08.04.2026

Банальна приказка каже, що «безкоштовний сир буває лише в мишоловці». Тобто, що немає ніде, включно з економікою нічого безкоштовного. Завжди хтось буде змушений заплатити.

344
07.04.2026

ISW звертає увагу на те, що російські мілітарні блогери критикують неефективність російських систем протиповітряної оборони та наголошують на впливі українських ударів.

378
03.04.2026

Не лише Україну «здав» Росії Байден, як про це ширилися чутки в політичних залаштунках, на зустрічі з Путіним в Женеві влітку 2021 року, а й загалом НАТО готувало здачу Росії, окрім України, ще й під «сіру зону» країни Балтії, Польщу та інші постсоціалістичні країни сходу Європи!

1378
30.03.2026

Нещодавно керівник німецького оборонного концерну, глава Rheinmetall Армін Паппергер назвав виготовлення українських дронів «грою в Lego домогосподарок з 3D-принтерами».

993