Франківські заробітчани: чому виїхали та чи планують повернутись

Фіртка поцікавилась у франківчан, які виїхали за кордон, як змінилося їхнє життя. Дане опитування не є репрезентативним, втім містить чимало цікавої інформації. Імена героїв змінені.             


Тетяна: «Я вперше поїхала за кордон у 2000 роках, в Італію. Коли їхала, то відчувала безнадію… як і те, що іншого виходу немає: щоб вижити, треба їхати».                                                                                            

Найбільшу роль в тому, щоб змінити країну зіграли гроші, бо жінка розуміла, що там заробить їх значно більше. Порівнюючи себе тодішню, коли вперше приїхала у чужу країну й теперішню - Тетяна говорить, «що збагатилася матеріально і духовно», а також зрозуміла те, що ностальгія за домівкою ніколи не проходить, бо «все-таки твоя країна, то є твоя країна, а твій дім, то є твій дім: там і трава й небо інакші й взагалі все є по-іншому», - каже жінка.                                                                                                

«В Україні я б хотіла бачити все те, що є у цивілізованих країнах Європи. А найбільше, я б хотіла бачити в нас демократію, але таку, яку я бачу тут в Італії. Бо ж демократія не означає, що кожен робить те, що хоче. Вона означає, що кожен відповідає за свої вчинки й всі є однаковими перед законом, ВСІ без винятку.

Ми приїхали в Італію з однією сумкою, з двома консервами й 100$ в кишені та добились всього самі, без сторонньої допомоги. Дай Боже, щоб наша держава так розцвіла, щоб і до нас приїжджали люди з інших країн».


Марія поїхала з рідного дому 20 років тому та обрала своєю країною сонячну Іспанію. Як і всі вона дуже сильно хвилювалася, а страх невідомості не покидав її ні на мить. Жінка запевняє, що змінила країну для того, щоб дати своїм дітям та сім’ї краще майбутнє, якого б не змогла мати, якби залишилась вдома.

На питання, як жінці живеться зараз, порівнюючи з тим часом, коли вона тільки приїхала у чужу країну, то жінка переконує, що на цю мить краще, адже є стабільність, державний захист і, чи не найважливіше, доступна якісна медицина.

«Що б я хотіла бачити в Україні з того, що є за кордоном? Податкову та медичну систему, висококваліфіковане страхування, високий рівень заробітної плати, а також, заходи, пов’язані зі збереженням природи», - каже Марія.


Олена каже, що пам’ятає, неначе то було зараз, весну 2002 року, коли вперше поїхала у свою найдовшу подорож в житті. 

«Момент, який не забуду - це коли сідаючи в автобус, цілуєш свою 5-річну дочку зі сльозами на очах і клубком в горлі, розуміючи, що через декілька хвилин ти її вже не побачиш довший час. І коли все вже було зроблено, ти задумуєшся: а чи правильно вчинила? Мені хотілось вибігти з автобуса і нікуди не їхати, але потім я поверталась до своєї поставленої мети та, стиснувши зуби, запевняла себе, що все буде добре», - згадує Олена.

Жінка каже, що у виборі країни, куди податися, трішки вагалася між Італією і Грецією, бо в обох країнах вже на той час було кілька родичів та знайомих, однак, все ж таки вибрала Італію, тому що більша країна і було більше можливостей знайти роботу.

Зараз Олена не знає і не може сказати, хто вона більше, бо майже половину життя прожила в Італії, тому і світогляд у неї європейський. Її адаптація колись була дуже важкою, але вивчивши мову, отримавши дозвіл на проживання, жінка запевняє, що можна почувати себе «людиною» і дозволяти собі все, що забажається, а не так, як в минулі часи, коли абсолютно всю зарплату намагалась передати додому.

«Яка різниця між Італією та Україною? Перше, що спадає на думку, це посмішка і привітність пересічного італійця та "сірість" нашого українця. Хочеться, щоб наші люди жили набагато краще, були привітнішими, більше відпочивали та менше хвилювались за те, як їм у кінці місяця заплатити за газ, купити ліки та ще й залишити гроші на їжу, не говорячи вже про якусь подорож! Перше, що хотілось би бачити в нас в Україні, це безплатну медицину, оснащені сучасним обладнанням лікарні, ліки виписані за рецептами. Також, супермаркети, де є постійні акції та знижки, а не регулярне підняття цін, більшу заробітну плату та високі пенсії».


Оксана: «В Італію я приїхала 14 років тому, був 2007 рік. Відчуття були такі, що не передати словами. Мені було дуже важко морально і шкода залишати своїх дітей, але я чітко розуміла, що їду для того, щоб дати їм щось краще, заради їхнього майбутнього», - переконує Оксана.

Жінка каже, що наразі їй живеться набагато краще в порівнянні з першим часом, коли тільки-но приїхала в Італію без знання мови, без підтримки, стабільності та впевненості в завтрашньому дні.

«Я б дуже хотіла, щоб наші пенсіонери були щасливими й усміхненими з приводу своєї пенсії, а не так, як зараз». 


Андрій каже, що вперше за кордон поїхав у 2015 році, коли йому був 21 рік. Хлопець запевняє, що для нього поїздка в чужу країну мала двоякі відчуття: по-перше, тому, що було важко від того, що покинув дім, однак, потім це увійшло у звичку. А по-друге, попри моральний стан і те, як було важко, він все-таки хотів побачити Європу й пожити в ній, зокрема, в Польщі та Чехії. Головною причиною тодішнього виїзду за кордон вважає низький рівень заробітної плати та загальний рівень життя. 

«Зараз я живу в Україні, але хочу звідси поїхати. Як би там наша влада не говорила, що Україна – це Європа, та насправді це не так, бо достатньо перетнути той самий кордон з сусідньою Польщею і різницю видно одразу», - каже Андрій.

На запитання, що хлопець хотів би бачити «закордонного» у своїй рідній країні, то він запевнив, що тут багато нюансів.

«Перш за все, я хотів би бачити щасливі обличчя українців, які живуть у себе в Україні, а то останнім часом я бачу тільки суцільний стрес в оточення. Дуже хочеться, щоб в українців не було думок на скільки їм відкрити робочу візу, на рік чи на пів року, а щоб були думки зовсім про інше: про своє, про домашнє… але я дуже сумніваюся, що щось зміниться, принаймні зараз, на жаль», - переконує франківець.


Вікторія: «Мені було 24 роки, коли я виїхала за кордон. Було дуже важко відкрити візу, два рази нам відмовляли, переробляли паспорти. Третього разу ми з чоловіком отримали шенгенську візу. Коли повідомили, що віза готова і через тиждень треба їхати, ми всі були неначе в траурі, було дуже важко психологічно, тому що не знали, що нас там чекає, куди їдемо, коли повернемось».

Жінка каже, що вони їхали до мами чоловіка, котра їх там чекала. У них вже було готове місце, де жити, а також їжа, однак, переконує, що все одно душа була не на місці й було дуже важко залишати рідну Україну. Найвагомішим чинником, що підштовхнув тоді їхати було безгрошів’я.

«Зараз живеться нормально, бо є фінансова стабільність. Одразу було важко, тому що хотілося додому і ти жила тільки тими думками, що поїдеш літом на місяць у відпустку на Батьківщину. Тепер розуміємо, що там нас робота не чекає, а тут вона є, як і нормальні заробітки для гідного життя».

В Україні Вікторія хотіла б бачити високу заробітну платню, хороше медичне страхування і стабільність.


Як бачимо, люди різні, а історії майже одні й ті самі, де кожен заробітчанин впізнає самого себе і свій пройдений шлях.

Причин для виїзду з України багато та у кожного вони свої: хтось їде заради задоволення матеріальних потреб сім’ї і її кращого майбутнього, хтось хоче самореалізації, інші не бачать перспектив життя в Україні, ну а хтось просто хоче змінити середовище перебування і спробувати нове життя в новій країні з перспективою повернення додому.


Ми опитали також людей у соціальних мережах Інстаграм та Фейсбук. Перше, що спитали – чи задоволені люди життям в Україні загалом (рівень життя, заробітна плата і т.д.), відповіді не здивували, адже практично всі з опитаних, а це 80 осіб відповіли, що ні - не задоволені. Однак, на питання, чи хотіли б вони поїхати в іншу країну для життя/роботи, то тут відповіді розділилися наполовину: хтось виїхав би не задумуючись, а хтось не наважився б покинути рідний дім і податися у далекі світи.

Серед тих, хто все ж таки голосував за те, що змінив би країну, найпопулярнішими є Італія, Іспанія, Канада, Англія, Польща і навіть Південна Корея та Японія.


Коментарі ()

09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1278
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1016
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2024
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3506
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1306
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

1291

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

1592

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

461

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1103

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1270
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24229
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

477
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2638
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

564
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1472
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

650
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

15345
01.07.2025

Плакати Нікіти Тітова надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається. Художник прагне, аби про героїзм українців знали в усьому світі.  

457
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

516
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

1317 1
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

592
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

502