Не секрет, що Прикарпаття – з тих областей, які формують ядро Євромайдану. Саме наші люди є на тих барикадах. Саме вони уже по два тижні не були вдома й повертатися не планують. Сидять до перемоги, - пише Репортер
Іванофранківці мешкають на другому поверсі Жовтневого палацу (на фото) та сьомому поверсі Будинку профспілок
Кожному свої завдання
Депутат облради Ігор Шевчук тут з 1 грудня. Приїхав після побиття студентів. З того часу й координує тут земляків: розміщає, поселяє, підказує, настановляє та спрямовує на акції. Наші мешкають на другому поверсі Жовтневого палацу (його зараз називають палацом Свободи) та сьомому поверсі Будинку профспілок.
На вихідні до нього приїжджає сюди дружина. Вона спершу працювала волонтером на кухні, а потім займалася флеш-мобами. Як зізнався Шевчук, він просить дружину сидіти вдома, бо переживає. Вона не слухається.
«Перший тиждень франківці мали завдання пікетувати Кабмін, – розповідає Ігор Шевчук. – Щоранку о шостій, половині сьомої вставали і йшли на пікет. Потім ми розкладали наметове містечко під Кабміном і чергували – з першої до п’ятої вночі та у ці ж години вдень. Намети простояли два дні, 8 грудня, коли тут чергували зо 200 франківців, «Беркут» нас витіснив».
Не здивував і депутат міськради Андрій Грималюк, який теж понад два тижні у столиці. Адже у Франківську він давно має славу «професійного революціонера». Спершу вистояв Помаранчеву революцію, потім подався робити зміни в Білорусі. Там був засуджений за участь у несанкціонованих акціях і депортований із забороною в’їзду до країни на п’ять років. Навіть відсидів 10 діб в «об’єднаному спецприйомнику».
У Києві Грималюк і вартував, і боронив. «Я тої ночі (10-11 грудня – Авт.) відсипався у родичів, – розповідає Андрій. – Збудив мене брат, ми спустилися вниз, вийшли на Житомирську та почали зупиняти машини. Зупинилася третя. Вийшли поруч із Михайлівським, почули дзвін, з різних боків сходилися люди. Зі сцени Парубій закликав йти на Інститутську – там «Беркут» відтісняв. Приходжу та бачу «качелі»: п’ять метрів ми штовхаємо в один бік, потім нас – в інший. Далі прийшли політики, журналісти, «Беркут» припинив напирати».
Повертатися додому Грималюк поки що навіть не планує. Каже, чув, що є договір на облаштування катка поруч із ТЦ «Глобус». Тож може бути, як з «йолкою»…
Додому іншими
Відомий у Франківську психолог Наталка Чаплинська минулими вихідними вдруге подалася до столиці. Спершу їхала як звичайний боєць, а нині – «голова автобуса». Вона отримує вказівки у штабі та повідомляє їх десятникам (людей розбивають на групи по десять) щодо того, де вони мають зібратися, чим займатися.
«Сьогодні (14 грудня – Авт.) був пікет Міноборони, – розповідає Чаплинська. – Ми вимагали від міністра вийти до людей. Він великий боягуз, до нас не вийшов, але ми отримали неймовірне відчуття від того, що нас підтримували сигналами усі, хто їхав повз. Відчули, що ми всі разом».
Чаплинська акцентує: Помаранчева революція дала українцям досвід, вони переконалися, що народ може піднятися і терпляче працювати на результат. Сама налаштована рішуче: якщо на цьому тижні нічого не вирішиться, то братиме відпустку та їхатиме на довше.
«За цей час зустріла вже багатьох скептиків, – каже пані Наталя. – Тих, які казали, що нічого не допоможе, і все ж поїхали. Це дуже добре, бо вони повернуться іншими людьми».
Франківець Михайло Горюк у Києві з 2 грудня. Каже, вдалося залишити роботу, шеф відпустив усіх охочих поїхати. «Я побачив, що з’явився шанс щось змінити, – говорить чоловік. – У мене доця підростає, стою тут заради її майбутнього. Працював на заробітках в Англії та Німеччині, бачив, як там люди живуть. Європейці, роблячи ту саму роботу, що й ми, мають значно вищу зарплату. І закони їх захищають. А в нас я пробував відкрити свій бізнес, вклав гроші… й залишився у боргах».
Мешканець села Тюдів Косівського району Михайло Фейчук у Києві вдруге. Спершу був тут тиждень, потім поїхав додому на два дні та знову повернувся на Майдан. Каже, працює у Франківську охоронцем, проте має гнучкий графік (два тижні працює, а два вільний), тому зараз тут.
«Переважно люди стоять тут за щось своє, – каже він. – Кожен хоче, щоб йому було краще. Сподіваюся, що так буде, якщо підемо в ЄС. Подивіться, мільйон людей приїхало з міст, районів, сіл. «Беркут» б’є, а їх все більше».
Підприємець із Городенки Сергій Дідич є франківським «сотником». На Євромайдані він разом із дружиною вже 10 днів. Каже, у вихідні його сотня збільшується до 500 людей, а потім різко зменшується. Постійно у Жовтневому палаці зараз живе до 40 людей. Решта – «політичні туристи», які приїжджають, створюють загальний фон, але не беруть участі в роботі Майдану.
«Я чекаю змін, будь-яких, – говорить Дідич. – Бо вважаю, що саме вони є рушійною силою нашого суспільства. Давно навчився оцінювати події не як негативні чи позитивні, а як ті, що дають досвід. 23 роки ходимо по колу, а люди хочуть змін».
Всі тати у Києві
Громадський діяч і журналіст Руслан Коцаба у Києві найдовше, бо виїхав ще 24 листопада. За цей час, каже, переосмислив значимість політиків на Євромайдані. Спершу вважав, що краще «без прапорів», а потім збагнув, що таку ідею сповідують політики, які просто мріють відтіснити трьох опозиційних лідерів. А також осягнув, що красива ідея без організаційної та фінансової підтримки – ніщо.
«Помаленьку тут почали збиратися бомжі, все йшло до дискредитації, – стверджує Коцаба. – А потім чоловік, який об’єднав усю Україну в ненависті до себе, зробив показове побиття. Бо ж усі розуміють, що без його команди ніхто б такого не робив. А от після цього народ отримав порцію гніву та крила. Шкода буде, якщо політики втратять цей шанс, бо тоді буде затяжна апатія».
Додому Руслан Коцаба повертався лише на один день і то без ночівлі. Там, пишається, його підтримують і дружина, і донечки. Каже, чіпляють європейські стрічки на рюкзаки та переконують інших дітей, що всі тати мають бути в Києві.
