В Івано-Франківську розгорівся конфлікт між жителями будинку на вул Глібова, 15 та учасниками АТО. 16 травня люди вийшли на протест під адмінбудинок.
Вони розповіли, що атовці хочуть забрати їхній город, який обробляли роками, пише Фіртка з посиланням на Галицький кореспондент.
Натомість вчора, 17 травня, голова Спілки добровольців АТО Прикарпаття Василь Андріїв запевнив, що 16 травня ввечері вони порозумілися із мешканцями вул. Глібова, 15. Мовляв, після того, як вони роз’яснили людям ситуацію, ті більше не заперечують проти будівництва на території, якою користується їх родина 90 років.
Втім сьогодні, 18 травня, мешканці вул. Глібова, 15, що в Івано-Франківську скликали прес-конференцію, аби розказати про те, що вони не йдуть на поступки учасників АТО.
Мовляв, вони не планують віддавати свою землю під будівництво житла для атовців. Адже цю землю тяжко заробили їх діди-прадіди.
Як розповіли Анна та Мирослав Когучі, після сесії Івано-Франківської міської ради прийшли троє чоловіків на подвір’я. Говорили «масненько та культурно». Ніхто нікого не ображав, втім переконували, що без допомоги учасників АТО їм ніхто не дасть приватизувати частину городу. Когучі на це відповіли, що все одно будуть йти своїм шляхом, а якщо не отримають дозвіл, то підуть до суду.
«Атовці – це дорогі люди, – каже пані Ганна. – Не було такого часу, щоб ми не допомагали їм. Я думала що до нас прийшли нормальні атовці. А насправді один ніби підносив мобілку до вуха, а в цей час фотографував нас. Без нашого відома».
За словами мешканців, ця земля куплена їхніми дідами-прадідами. Вони збирали гроші в банки і так змогли купити. Проте тоді не було приватизації. А зараз намагаються приватизувати і вже 10 років отримують відмову… Одна із відмов – що земля потрапляє під червоні лінії.
Мешканці налякані. Кажуть, що їх переслідують під будинком, постійно фотографують.
“Брехня в тому, що вони опублікували, що я погодилася віддати їм город. Друга брехня, що вони не мали права нас фотографувати. Дуже мудро і хитро поступили”, – каже жінка “Хоч мене вб’ють, але я цю землю все одно не віддам”, – додає пан Мирослав.
