Сьогодні ніхто не може гарантувати, що місцеві вибори (й вибори міських голів, зокрема) відбудуться 25 жовтня. До цієї дати ще сім місяців й одному лише Богові відомо, куди повернуть події на глобальній сцені. Політичний Франківськ незвично тихий, як для року виборів. Проте, ця тиша оманлива. Насправді під партійними віниками чути невпинне шарудіння. Й чим далі до комори, тим товщі пацюки.
Втаємничені подейкують, що на низькому старті міських виборів одночасно розгортаються три інтриги.
Перша з них полягає у тому, що певна «група товаришів» відчайдушно намагається підвести нині діючого мера до дзеркала і влаштувати двічі обраному «момент істини».
Кажуть, що члени команди мера вже готові до колективної і підпільно-особистої евакуації як на прогріті щедрим сонцем запасні аеродроми, так і рекрутуватися до команд мерських опонентів.
Але не факт, що стару дискотеку вже ніколи не перефарбують для відновлення… концертної діяльності. Фарбування може проводитись під двома запитальними (й сумнівними з точки зору суспільної практики) гаслами:
1) Яка розумна цьому альтернатива? Тай "люди просять".... (Хоча й при 14% стартової електоральної підтримки переважно електоральними кластерами «бюджетників» та «жіночок бальзаківського віку» й без шансів на її хоч якесь значне збільшення).
2) «Садовий тричі мер, а я чим гірший?»
Друга інтрига розгортається в тих оптимістичних середовищах, де переконані, що крісло мера майже нічого не вартує без супутньої більшості у міській раді. Є, принаймні, три політичні сили, які претендують на два в одному.
Перша з них окрилена осіннім успіхом і свято переконана, що за рік у настроях електорату не відбудеться жодних суттєвих змін. Тут розчаруємо – наша соціологія каже, що зміни є. Не радісні.
Друга також окрилена успіхом, але, при тому, не забуває про таку корисну річ як адмінресурс і не впевнена у тому, що електорат знову поведеться на цукерки з підозрілим присмаком.
Третя політична сила минулої осені сіла в калюжу, тому її сподівання стосуються переважно дискредитації інших. Третя політична сила впевнює себе в тому, що до осені минулорічні переможці так остогиднуть електоратові, що той повернеться до старих лузерів і «зі сльозами на очах» за них проголосує.
Третя інтрига стосується громадських активістів, які вже зрозуміли, що їх цинічно і публічно мають «в дупі». Франківські громадські активісти, що вже кілька разів утерлися після чиновницького хамства, прагнуть відігратись на виборах. Політичні оглядачі на публіці зичать активістам успіхів, а в кулуарах знизують плечима. Адже події, що відбулись після Майдану, довели, що активісти вміють високо підстрибувати під час акцій на штиб «хто не скаче», але напрочуд безпомічні у справах влади. Прописана в Коаліційній угоді схема місцевих виборів не передбачає самовисуванців (а лише висуванців за відкритими партійними списками) і, фактично, накриває плани громадських активістів мідним баняком. Хоча останнім часом (після подій на Сході) влада почала боятися «політики» на рівні місцевих влад і все більше чутно слів в підтримку виключної мажоритарки на місцях... Побачимо.
Тим часом в електоральних настроях за останні роки майже не відбулось змін. Пересічний мешканець Івано-Франківська, за даними соціології, хоче бачити в кріслі міського голови «поміркованого українського націоналіста з поважною поставою, приємним поводженням, доброго газду, сім’янина, християнина та людину високої духовності». (Що таке духовність – то загадка, бо скільки людей – стільки визначень цього «терміну» - релігійність, порядність, моральність, патріотизм…) Таким нехитрим вимогам відповідає десь зо півсотні місцевих публічних політиків, а при умові, що за півроку ще можна підрихтувати у фітнес-клубі «поставу» та підтягнути «рівень духовності» на три-чотири поділки, кількість кандидатів зростає удвічі.
Десь зо 13% виборців прагнуть мера з радикальними націоналістичними поглядами на проблеми життя і смерті. Ця частина електорату переконана, що для міського голови набагато актуальнішою за чистоту вулиць та проблем ЖКГ є безкомпромісна боротьба з ворожими загрозами та підступними олігархами. Аналітики вважають, що кількість радикальних виборців до осені не виросте більш як на 3-4 відсотки. Відповідно, ця група містян навряд чи зможе вибороти крісло міського голови для якогось провінційного клону Ляшка чи Тягнибока (кожному ж бо свій «радикалізм»), але може вплинути на загальну картину виборів.
Говорячи про кандидата від радикальних правих, місцеві політологи часто-густо мають на увазі Руслана Марцинківа. Але, насправді, він є лише найбільш ранньою «передвиборною пташкою». Рейтинг його попри вал реклами в стилі «Пороблено Свободою» (звідки гроші, до речі?), так і не перетнув двозначної позначки.
Та й досвід показує, що на радикальну нішу можуть претендувати 5-6 кандидатів як у камуфляжі, так і без нього. Чого-чого, а позірної радикальності на Прикарпатті ніколи не бракувало. Зрештою, нічого складного у тому, щоби одягнути вишиванку та розмахувати вилами (кувалдами, мегафонами…) і клясти москалів, немає. Тому можемо прогнозувати цілу виставку супернаціоналістів та гіперпатріотів з рішучим поглядом, козацькою зачіскою та «вееелииичееезними» китицями на вишиванках. Любителі політичного екстріму зможуть вибрати з них або найбільш переконливого, або ж найбільш прикольного. Мером радикал, судячи з даних соціології, радше за все не стане.
Набагато більше виборців прагнуть побачити в кріслі мера «грамотного професіонала-господарника, доброго газду». З урахуванням інших позицій і пріоритетів, таких нараховується до 34%. Тут також прогнозують широкий вибір.
Під гасло «доброго газди», як під іміджеву парасолю, може стати, скажімо, чи не кожний другий з депутатів міської ради. Немає сенсу перераховувати їхні прізвища, тим більше, що за три-чотири місяці кількість «ґаздівськи талановитих» хлопців виросте в кілька разів. В цій ніші тусуватимуться і забудівники, і реальні господарники, і бізнесмени різного калібру і, на гарнір, ще купа пройдисвітів та клоунів. Хтось з них претендуватиме на мерське крісло, хтось на депутатське, а хтось відпрацьовуватиме технічним кандидатом.
До цієї ніші примкне також когорта «просто хороших хлопців», частина з яких будуть «з АТО», а частина – «просто хороші». Перелік їхніх чеснот не вміщатиметься у рекламні постери, а їхні очі дивитимуться виборцям просто в душу (з рекламної продукції). Серед них будуть різноманітні активісти, правдолюби, істинні та спеціальні борці з корупцією, люстратори, кастратори, безробітні, інструктори з ближнього бою, поети, божевільні тощо.
Не виключено, що хтось з «хороших хлопців» сподобається виборцям, тим більш, що, згідно соціології, 32% з них очікує приходу до влади «нових людей». Якщо практично кожна третя електоральна одиниця готова поставити на «темну конячку» (людину без досвіду і репутації), то відкриваються небачені можливості для провінційних наполеончиків, здатних давати будь-які обіцянки та виступати під всіма гаслами, що подобаються людям. В умовах тотальної дискредитації влади, різкого зниження життєвого рівня та психологічної невпевненості у майбутньому це може стати неабиякою небезпекою.
Але ж хто і коли у Франківську прислухався до попереджень.
Ніхто і ніколи…
«І так воно все і буде незрозуміло, - кажуть місцеві політаналітики, - якщо…».
Аналітична група "Фіртка-Магус"
