- Євгене Кириловичу, відомо, що ви, як і багато експертів, скептично оцінювали ефективність Мінських домовленостей. Чому ви погодились прийняти пропозицію Порошенка і очолити одну із робочих груп, зокрема з питань безпеки?
- Від самого початку було зрозуміло, що «нормандський» формат (Україна, Німеччина, Франція і Росія), який призвів до Мінських домовленостей, був більше вигідним Росії, ніж Україні. Нам тоді не вдалось вийти на «женевський» формат з участю України, Росії, США і ЄС. Зараз уже важко сказати, чому так вийшло. Не хотіли чи не могли.
Німеччина і Франція - це давні політичні та економічні партнери Росії. У цих країнах є могутнє російське лобі. В економічному сенсі в Європи було нібито більше механізмів тиснути на Росію, але санкції були пов’язані і з власними економічними втратами, які з часом почнуть трансформуватися і у внутрішні політичні незадоволення. Це великий бізнес, робочі місця, електорат. Як відомо, в Росії є медійний механізм значно більшого впливу на європейську аудиторію, ніж на американську. Це добре відомі телеканали Russia Today та Lifenews, численні агенти впливу в різних політичних сферах, впливові партнери крупного бізнесу, не кажучи вже про газовий чинник. Думаю, коли б Захід зразу ж застосував відносно Росії широкоформатні чутливі економічні санкції і почав нарощувати їх діапазон, тоді нормандський формат, можливо, міг би бути більш ефективним. Адже ми знаємо, що Мінські домовленості не працюють головним чином тому, що їх не дотримується Росія, а фактично їх ігнорує.
Але сьогодні іншого погодженого міжнародного механізму для припинення російської агресії немає. Створення чотирьох профільних робочих груп у рамках Мінських домовленостей, на чому наполягали Німеччина, Франція та ОБСЄ і, що важливо, погодилась Росія, можливо, це чи не єдиний сьогодні шанс домогтися хоч якогось прогресу в рамках цього формату. Хоча б вдалося домовитися про всеохопне припинення вогню, відвести на погоджені відстані всі види важкого озброєння і запустити реалізацію гуманітарних, соціально-економічних та політичних програм. Чи вдасться це зробити - зараз важко сказати. Але не використати такий шанс було б неправильно. Особливо зараз, коли, на жаль, ситуація набуває дуже загрозливого характеру. Саме тому я і погодився очолити робочу групу з питань безпеки.
- Але Вам тепер доведеться співпрацювати, сидіти поруч з Кучмою, який доклав чимало зусиль, щоб Вас дискредитувати, з одіозним Медведчуком...
- Так, я нічого не забув і все пам’ятаю. Моє ставлення до них не змінилося. Але знаєте, хоча в країні де-юре і не введений воєнний стан, я його ще в минулому році ввів для себе особисто. А це значить, що в умовах реальної воєнної загрози я приймаю рішення на основі логіки воєнного, а не мирного часу. Я, можливо, як ніхто розумію, яка надзвичайно серйозна небезпека насувається зараз на країну. Мої прогнози 2014-2015 років по розвитку подій навколо Криму і Донбасу, як Ви знаєте, на жаль, збувалися. Тому особисті стосунки при прийнятті рішення я зараз перемістив на задній план.
Мені телефонували декілька моїх друзів і виражали також нерозуміння: «…Для чого тобі підключатися на такій запущеній фазі і в такій компанії, адже окрім неприємностей тебе там нічого не чекає. До твоїх своєчасних професійних застережень і рекомендацій в найбільш критичні моменти ніхто не прислуховувався… Що тобі це дає…» Дійсно, мені особисто це нічого не дає. Ніяких посад, ніяких зарплат… Я, фактично, волонтер, який уже 11 років не має ніякого відношення ні до влади, ні до державної служби. Я добре розумію, що досягти позитивного результату буде неймовірно важко. А якщо не вдасться - уявляю майбутні коментарі. Тобто з побутової точки зору і з точки зору особистої репутації краще було б не погоджуватись Але сьогодні наростаюча реальна загроза і найменший шанс її відвернути, який з’явився, є для мене головними домінантами. Я переконаний, що потрібно цей шанс використати.
- Ви говорите про якусь нову наростаючу загрозу?
- Я маю на увазі дві обставини. По-перше, у нас на очах практично завершується формування на сході України того, що називається замороженим конфліктом. Тільки він у нас буде не заморожений, а «зажарений». Це буде найгарячіший і тривалий конфлікт в Європі – найнебезпечніша стратегічна загроза для майбутнього України. Якщо ми запізнимося, заплутаємося і наші зарубіжні партнери не усвідомлять того, що це потім стане небезпекою для них самих і не задіють весь арсенал протидії цьому процесу, то в найближчий час може відбутися завершення формування такого гарячого агресивного новоутворення на території України. Не хочу зараз розтлумачувати, що це означає. Скажу тільки, що це стане для нас найважчим викликом для майбутнього України.
По-друге, Росія на сьогодні практично завершує формувати на окупованій українській території Донбасу і в своєму прикордонні величезне військове з’єднання, яке по своїй структурі свідчить, що воно може бути використано для наступальних операцій. За деякими даними, там зараз танків більше, ніж в Німеччині і Великобританії. І насичення цього району важким озброєннями і військовим персоналом продовжується. Кількість обстрілів української території збільшується. Тобто де-факто відбувається серйозна ескалація конфлікту.
Ці два фактори і ще багато чого дають мені підстави передбачати можливий серйозний розвиток подій.
