Володимир Ільків та Назар Морозко – талановиті майстри по роботі з деревом з Івано-Франківська, які сьогодні займаються справді унікальним проектом «Середньовічна корабельня». Ще їх сміливо можна назвати сучасними «вікінгами», адже хлопці на власноруч збудованому скандинавському човні-дракарі здійснили подорож прикарпатськими річками.
Хто ці франківські суднобудівники? Читайте в ексклюзивному інтерв’ю Фіртки.
Отож, хлопці, розпочнемо із самого початку. Як виникла ідея побудувати корабель і чому саме давньоскандинавський дракар.
Назар: Ми почали свою діяльність у дитячому туристичному таборі. Також, допомагали центрам для нарко- та алкозалежних, їздили у тюрми. Потім перейшли до сиротинців, пізніше стали волонтерами у дитячому таборі. Саме на базі цього табору нам захотілося розвивати піший туризм, велоподорожі, заняття по альпінізму, сплави по річці, адже табір був на Сколівщині. Тоді у наших задумах були байдарки, так щоб дітям було цікаво. Проте підтримки нашої ініціативи керівництвом табору ми не побачили, вони пішли на розширення та розбудову бази.
Тоді ми вирішили, що будемо рухатися автономно. І почали думати, як нашу спеціалізацію поєднати із соціальною роботою.
От одного разу, гуляли ми з Володимиром центром міста. На той час я дивився серіал «Вікінги» і мене надзвичайно захопили їхні кораблі - дракари. От я і кажу до Володі: «А давай побудуємо дракари, будемо робити сплави по річках на них!». У Володі тоді ця ідея і засіла у голові. Володимир мені наярював вечорами, до ночі не спав, пізніше шукав гранди... Давай, далі ти розказуй (сміється до товариша - ред.)
Володимир: Тоді я і зосередився на кораблях. Хоча ще з дитинства я про них мріяв, робив макети, пам’ятаю, що постійно то пальці поб’ю, то ще щось. І якось так на кожному етапі життя, час від часу, ця ідея з кораблями з’являлася.
Постало питання, що нам для таборів потрібен ексклюзив, бо скрізь програми плюс мінус одинакові та типові. І ми почали думати над тим, що такого особливого ми можемо дати дітям для їх розвитку. Пригадую, одного разу ми вирішили зробити костюмований новий рік та одягнули вбрання схоже на те, що носили вікінги, такі костюми як у мультиках. І, як я вже казав, ми поступово йшли до того, чим сьогодні займаємося.
Отож, я почав сидіти вечорами і дивитися за кораблями – як воно все будується, почав не давати спати Назарові і казати, «Ми можемо, це все реально зробити» та почав створювати проект. Паралельно ми подавали гранти і я робив креслення маленького човна. Проте, вирішили не чекати поки нам хтось дасть гроші, адже виявилося, що не так все просто і тому почали будувати. Так впродовж року ми помаленьку будували.
Розкажіть про своє перше творіння та експедицію? Як до такої у наш час шаленої ідеї ставилися близькі та друзі?
Назар: Свій перший корабель ми назвали «КРЕДО» (віра, в те, що ми зможемо). Збудували ми його зі смереки. В ідеалі ми планували будувати із сосни, проте вона два місяці їхала, але так і не приїхала. Його розміри 5, 5 метри на 170, у цей корабель може сісти 6-7 чоловік. Він має три пари весел з розрахунком на 6 гребців і одного стернового.
Володимир: Цей корабель як ліфт, якщо у нього сядуть габаритні хлопці, то їх поміститься менше, а якщо середньостатистичні – то може плисти і семеро. Ми почали роботу над ним у вересні 2017 року і вирішили приурочити вихід до фестивалю лицарства, який проводять у Галичі. Так, ми по Бистриці спустилися вниз, від Клузова і потім проти течії по Дністрі добралися вверх до Галича. Наша мандрівка тривала три дні і на човні нас також було троє. Через те, що це гірська річка, а досвіду плавання на човні у нас не було, то за ці дні ми мали багато пригод. Пливли по півдня – випливали в годині четвертій і до восьмої. Це був свого роду експеримент, чи можливо на такого типу човні йти по наших річках. Всі нормальні люди говорили нам: «Не пливіть туди, бо це гірська річка. Цей човен для цього не пристосований. Його точно розіб’є…» (усміхається - ред.). Але ми поставили перед собою ціль. Я навіть не пригадую, щоб нам хтось казав, що ми це зробимо. Були дві групи людей – одні мовчали, а інші – "Ви точно розіб’єтеся, перекинетеся, поламаєте весла і нашо вам того, щоб стільки працювати і все розтрощити!".
Назар: Ми дуже хотіли встигнути на фестиваль «Галицьке лицарство». У нас залишалося мало часу, працювали і вдень, і вночі. Це дуже виснажує, як фізично, так і морально. Дуже надихали завершити задумане ті люди, які приходили і говорили: "Ого клас, Ви таке робите – супер!" І згодом, вже всі на території знали, у якому гаражі роблять човен і відправляли людей відразу до нас.
Володимир: До нас приходили подивитися всі сусіди. Навіть з циганського табору, який там недалеко зупинився, у нас були помічники від найменшого до підлітків. Вони приходили і казали, що будуть нам допомагати. І тут починалося: один хапає пилку, інший – молоток. Дивимося, той вже пиляє, дівчинка вхопила віник і давай мести, той вже щось забиває, там хтось шуруповертом вже свердлить дірку і протягом півгодини ми тільки відбивалися від них та ловили по майстерні (сміється - ред.). Потім прийшла їх мама і розігнала "помічників". Але у цей момент ми побачили, як сильно дітей цікавить човен. Крім того, згодом до нас почали приводити дітей, які були просто у захваті від побаченого. Дітям дуже цікаво, коли вони можуть не просто почути якийсь фрагмент з історії, а побачити його, оглянути, відчути.
Назар: Звичайно наша аудиторія не розрахована тільки на дітей, а на різну вікову категорію. Ми хочемо створити такий свого роду інтерактивний музей. Ми будемо робити човни за автентичними технологіями. Далі плануємо відтворення костюмів, хочемо зробити все так, як було в ті часи. Ці експонати будуть не за склом чи ширмою, як в традиційних музеях, а ось тут перед Вами.
Володимир: Якщо говорити про кораблі, що ми плануємо побудувати, то це будуть свого роду музеї. Вони не просто стоятимуть на озері, а будуть сплавлялися в експедиціях. І не тільки по Дністру, а й інших річках. Ми собі уявляємо, як цілі сім’ї приходять і опиняються у середньовічному побуті. Хочемо щоб люди відчули на собі той побут, а не просто прочитали про це в інтернеті. Ми хочемо показати, що минуле може бути надзвичайно цікавим.
Дуже часто для дітей минуле - це щось старе і незрозуміле, але коли вони доторкнуться до нього, перенесуться у той час, то зрозуміють, що в історії є надзвичайно багато цікавого, що можна почерпнути і в наш час зробити з цього щось нове. Це свого роду генератор ідей з минулого для сучасників.
Назар: Ми, власне, хочемо показати глибину нашої історії, різноманітність культури. Адже є багато цікавих речей, які можна витягнути з минулого і зараз вони будуть працювати. От, наприклад, взяти скандинавів: вони надзвичайно популяризують свою історію, це у них модно. Там навіть створені спеціальні парки епох, в яких проходять шкільні уроки з майстер-класами. Дітей на реальному прикладі вчать історії. Я, наприклад, пам’ятаю, як на уроках фізики чи хімії нам дуже мало показували, як відбуваються певні процеси на реальних прикладах. Я думаю, що якщо робити уроки з більшою кількістю дослідів, то дітей це зацікавить.
Як Вам працювалося над створенням дракара? Чи були якісь труднощі під час роботи?
Володимир: Спочатку ми думали зробити муляжі, додаючи сучасні технології. Проте згодом ми дійшли до того, щоб зробити повну реконструкцію, яка б відповідала епосі. Почали досліджувати, як це робили люди саме в той час, які матеріали вони використовували. Далі вже почати експериментувати з цими матеріалами на практиці. Так, наприклад, ми взнали, що лляна олія має захисні властивості для дерева, але коли взялися за кораблі, то зрозуміли, що вона використовувалася навіть у покритті металів. У цій справі є багато таких моментів, що воно ніби й описано, але на практиці розумієш, що є свої нюанси.
Назар: Ми зрозуміли, що якщо хочемо зробити реконструкцію, то повинні використовувати природні матеріали з дьогтю, лляну олію, віст, дерево та інші. Нам стало настільки цікаво, затягнуло з головою.
Назар: Саме цей процес творення і надихнув нас на новий проект. Зараз ми працюємо над проектом «Середньовічна корабельня», який буде реалізовуватися в Івано-Франківську. Плануємо розпочати будівництво вже з березня місяця. Правда, перед тим, ми у лютому місяці ще проведемо семінар для студентів Прикарпатського університету.
Якщо не секрет, які саме кораблі плануєте пришвартувати в Івано-Франківську?
Назар: Вже зовсім скоро розпочнемо будівництво двох середньовічних кораблів: скандинавського типу – «Гарольд ІІІ» та слов’янського - «Єлизавета Київська».
Назви суден не є випадковими чи вигаданими. Вони символізують єднання двох народів, які мають схожу любов до судноплавства і ця любов проходить через віки, як і дійшла до нас історія про кохання двох людей царського роду, які поєднали свої долі. Це історичні постаті. Як два горді кораблі пройшли історією своїх народів і залишаться назавжди закарбовані у цих монументах.
Доля Гарольда ІІІ та Єлизавети перегукується з історії Скандинавії того періоду, коли вікінги, вирушали в пошуках кращої долі в далекі світи. В наш час також, багато українців шукають кращого життя по інших краях, аналогічно скандинавам 1000 років тому. Та сьогодні Скандинавія один із найуспішніших регіонів, дає можливість подивитись в ретроспективі на те, що і в нас є шанс все налагодити у своїй землі. Колись вони приходили до нас в найми, а тепер ми їдемо. Але все минає. Тому ці імена-кораблі є символом кращого майбутнього України в європейській спільноті.
Гарольд ІІІ Сигурдсон був братом короля Норвегії, після невдалої війни та смерті брата, блукає світами. Іде в найми до Ярослава Мудрого. І під час цього перебування в Києві закохується у Єлизавету. Руська княжна відповіла Гарольдові, принцові, поетові й бардові, взаємністю. Але незговірливий батько, князь Ярослав Мудрий, погодився видати дочку за норвежця лише за умови, якщо той стане королем і прославиться лицарською звитягою. Довелося Гарольдові податися з нечисленною дружиною в мандри по світу. Він вступив на службу до візантійського імператора, на якій здійснив-таки чимало лицарських подвигів. Іще Гарольд устигав писати поезії, найпопулярнішою серед яких стала пісня, присвячена Єлизаветі. Нарешті він досяг заповітної мрії — став королем і одружився з Єлизаветою. Пізніше в Англії також приймає корону, де і гине в черговій битві.
Ось ці два кораблі, як згадка спільної історії двох народів знову піднімуть вітрила і як подружжя Гарольда ІІІ та Єлизавети, поєднані любов’ю, попливуть поруч по водах нашого краю.
Володимир: Зараз вже закінчили роботу над макетом корабля слов’янського типу «Єлизаветою Київською». Він є точною копією моноксилу часів Київської Русі. Одним з аналогів послугував знайдений у Маневицькому районі с. Старосілля на річці Стир унікальний човен-довбанка. Його довжина сягала понад 12 метрів. Човен датовано ХІІІ століттям. Особливості конструкції таких човнів дозволяли легко маневрувати як на річках при сплаві (течія, круті повороти, мілини тощо) так і під час бойових дій.
Ця унікальна знахідка таких розмірів і морехідних якостей свідчить про розвинуте суднобудування у нашому краї та судноплавство на річці Стир. А також поповнює базу вивчення еволюції суднобудування.
Також, створено макет робочої моделі реконструкції човна «Гарольд Сигурдсон». Масштаб моделі 1 до 10. Тобто його реальні розміри сягатимуть 17 метрів. Місткість цього «човника» - 30 чоловік.
Хлопці мають у планах, після створення своїх шедеврів спустити кораблі на воду та організовувати екскурсії не тільки на міському озері в Івано-Франківську, а й плавати по річках Прикарпаття.
Варто додати, що коли Назар і Володимир розпочнуть будувати кораблі безпосередньо на території біля міського озера, то всі охочі зможуть долучитися до цього проекту та матимуть змогу власноруч допомагати у створенні суден.
Отож, поки хлопці втілюють свій задум у життя, за їх роботою можна спостерігати на сторінці Середньовічна Корабельня. Ба більше, ця справа не з дешевих, тому можна допомогти майстрам і фінансово: р/р 26006052538439, МФО 336677, ОКПО 42622703, проект реалізовує БФ "Дороги Предків".
розмовляла Лілія Горковенко
